Процес державного регулювання ціноутворення

Закони у сфері ціноутворення  встановлюють основні правила формування цін у країні, методи їх регулювання, порядок контролю за цінами та відповідальність за його порушення, права та обов'язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення. Для практичного використання зазначених законів вони доповнюються й конкретизуються спеціальними рішеннями парламенту, указами Президента чи постановами уряду. До таких актів, зокрема, належать постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)», «Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи та послуги монопольних утворень», «Про удосконалення порядку формування цін» та ін.

Втручання держави в процес ціноутворення здійснюється в таких  трьох основних формах:

• обмеження рівня ціни;
• введення податкових платежів з метою вилучення частки доходів у вироб­ників і споживачів;
• державна підтримка цін через дотації.

Втручання в перелічених  формах здійснюється за допомогою різноманітних  методів державного регулювання  цін, які можна об'єд­нати в  дві групи: прямі та непрямі (опосередковані).

Пряме регулювання, як правило, переважає на початковому етапі  створення ринку, коли в економіці  виникає кризова ситуація. До прямих методів регулювання цін належать:

- установлення фіксованих (твердих) цін на найважливіші  товари та послуги;

- застосування граничних  цін або граничних коефіцієнтів  їх підвищення;

- декларування зміни цін;

- заморожування (блокування) цін на певний період;

- запровадження граничних  рівнів посередницько-збутових націнок  та торговельних надбавок;

- укладання договорів  про ціни між державою та  підприємствами.

Непрямі методи державного регулювання цін переважають  на етапі зрілого ринку, коли регулюючий потенціал ринкового механізму  реалізується сповна. За допомогою  цих методів держава не диктує порядок чи способи визначення цін, а лише регулює поведінку суб'єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення. До основних непрямих методів регулювання  цін належать:

- застосування граничних  нормативів рентабельності;

- зміна рівнів та диференціація  ставок товарних податків;

- пільгове оподаткування  та кредитування;

- диференціація ставок  ввізного мита.

Державне регулювання  цін спрямоване на досягнення певних цілей економічної політики країни. Серед них можна виділити найтиповіші, кожній з яких притаманні відповідні методи державного впливу на процеси  ціноутворення. Перша - запобігти руйнівному впливові цін на економіку та стримати інфляцію. Така мета, як правило, ставиться  за умов переходу країни від командно-адміністративної до ринкової економіки або в період відтворення ринкових відносин, зруйнованих  війною чи соціально-економічною дестабілізацією. За таких умов держава вдається переважно  до політики прямого регулювання  цін шляхом установ­лення фіксованих цін на основні види товарів та послуг з одночасним дотуванням їх виробників.

Важливою метою державного регулювання цін є захист внутрішнього ринку від негативного впливу зовнішньої конкуренції. Для цього  держава використовує політику протекціонізму, яка, зокрема у сфері ціноутворення, передбачає дотування національних виробників або підвищення цін на окремі імпортні товари до необхідного рівня за допомогою ввізного мита.

На сучасному етапі  економічного розвитку в усіх країнах  основною метою державного регулювання  цін є стримування монополізму  та забезпечення конкурентного середовища на ринку. В Україні державне регулювання  цін на продукцію монопольних  утворень, вибір методів та встановлення термінів регулювання здійснюється Міністерством економіки, а на регіональних ринках - місцевими органами. Ці установи спільно з Антимонопольним комітетом визначають перелік регульованої продукції монополістів.

Відповідно до «Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних  утворень» регулювання цін монополістів здійснюється шляхом встановлення фіксованих чи граничних рівнів цін, граничних  рівнів торговельних і посередницько-збутових надбавок (націнок), граничних нормативів рентабельності або запровадженням обов'язкового декларування зміни цін.

Зазначені недоліки значною  мірою усуваються регулюванням цін  на основі декларування. Декларування зміни цін означає, що підприємство для підвищення ціни, яка підлягає державному регулюванню, має звернутися у відповідні органи для отримання  на це дозволу. Тому в деяких країнах  такі ціни називаються «дозвільними».

З метою здійснення цінової  політики держава створює спеціальну систему органів ціноутворення, до складу якої входять загаль­нодержавні, регіональні та відомчі установи. До першої групи належить Міністерство економіки України, а до другої - управління з питань цінової політики Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Основні повноваження у сфері  ціноутворення надано місцевим органам  виконавчої влади, що дає їм змогу  оперативно з урахуванням місцевих особливостей проводити в життя  цінову політику держави. Їхні управління з питань цінової політики відповідно до постанови Кабінету Міністрів  України «Про встановлення повноважень  органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання  цін (тарифів)» мають право встановлювати (регулювати) ціни на паливно-енергетичні  ресурси (вугілля, вугільні брикети, скраплений газ, торф паливний, газ освітлювальний), що відпускаються населенню для  побутових потреб; тарифи на теплову енергію, послуги водопостачання та водовідведення, граничні рівні рентабельності та торговельні надбавки на дитяче харчування; тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні та санітарно-профілактичні державні й комунальні заклади охорони здоров'я; граничні рівні торговельних надбавок на вітчизняні та імпортні лікарські засоби та вироби медичного призначення; тарифи на перевезення пасажирів і вартість проїзних квитків у міському транспорті (метрополітен, автобус, трамвай, тролейбус), який працює у звичайному режимі руху.

Певну роботу в галузі ціноутворення  проводять відомчі органи, до яких належать міністерства та відомства. Установлюючи ціни, вони, як правило, погоджують свої рішення з Міністерством економіки  та деякими іншими державними організаціями (Національним банком, Пенсійним фондом, Міністерством фінансів). Так, Міністерство транспорту встановлює тарифи на перевезення  вантажів та пасажирів залізничним  транспортом, автобусами міжміських і  міжобласних маршрутів, а також  аеронавігаційні та аеропортові  збори за обслуговування повітряних суден. Міністерство зв'язку встановлює тарифи на основні послуги зв'язку як у межах України, так і міжнародні; Національна комісія регулювання  електроенергетики - тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для  побутових потреб, граничний рівень оптових цін підприємств та роздрібні  ціни на природний газ.

Здійснення державної  цінової політики неможливе без  ефективного контролю за додержанням  дисципліни цін. Державну дисципліну цін  розуміють як дотримання визначених нормативними актами і документами  вимог щодо формування, установлення та використання цін за умов регульованої економіки. Контроль за додержанням  дисципліни цін здійснюється системою спеціальних органів, зокрема Державною  інспекцією з контролю за цінами Міністерства економіки України та підпорядкованими їй державними інспекціями Автономної Республіки Крим, обласних, Київської  та Севастопольської місцевих державних  адміністрацій. Головним завданням Держінспекції є здійснення контролю за додержанням центральними та місцевими органами влади, підприємствами та організаціями вимог щодо формування, установлення та застосування цін і тарифів.

У разі виявлення фактів неправильного установлення цін  і тарифів державні інспекції  з контролю за цінами застосовують до порушників штрафні санкції. Вся  сума виручки, одержана в результаті порушення державної дисципліни цін, підлягає вилученню до відповідного бюджету. Крім того, з порушника стягується штраф у двократному розмірі  незаконно одержаної суми виручки.

 

 

4. В умовах ринку ціна здебільшого визначається в процесі вільних торгів між продавцем і покупцем. Така узгоджена ціна за умов збігу між попитом і пропозицією називається рівноважною. Але в деяких випадках до цього процесу підключається держава, установлюючи остаточну величину ціни на іншому рівні.

Розглянемо вплив на економіку  таких основних напрямків втручання  держави в процес вільного ціноутворення, як установлення фіксованих або граничних  цін та введення товарних податків.

Найжорсткішим методом цінового регулювання є встановлення фіксованих або граничних цін. При цьому  такі ціни можуть бути встановлені  на рівні, що перевищує ціну рівноваги  чи є ниж­чим за неї. У першому  випадку виникає надлишок продукції, а в другому - її дефіцит.

Фіксовані ціни, які можуть перевищувати рівноважні, застосовуються окремими країнами у вигляді заставних  цін на сільськогосподарську продукцію. Такі ціни, з одного боку, захищають  інтереси фермерів, гарантуючи їм мінімальний  дохід від реалізації своєї продукції  на ринку. Але, з іншого боку, держава  має витрачати на закупівлю та зберігання надлишкової продукції  кошти з бюджету. Крім того, цю продукцію  держава не може реалізувати на внутрішньому ринку, бо це, безумовно, призведе до зниження цін. До такого ж наслідку може призвести й експорт цієї продукції, оскільки він зумовить зменшення приватного експорту сільськогосподарської продукції з даної країни.

З метою скорочення надлишкового виробництва продукції уряд може застосовувати такі адміністративні  заходи, як обмеження фермерам посівних площ, встановлення премій за їх скорочення тощо. Але такі заходи викличуть  необхідність створення спеціального управлінського апарату, зростання  державних витрат на його утримання, виділення коштів на виплату вищезгаданих премій тощо. У зв'язку з цим значна частина іноземних фахів­ців  бере під сумнів економічну доцільність  установлення державою фіксованих цін, які перевищують ціни рівноваги.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Таким чином, непрямий вплив  держави на ринкові ціни через  податки, як і директивне ціноутворення, у більшості випадків знижує ефективність функціонування економіки. Але це не виключає можливості застосування перелічених інструментів з метою досягнення певних соціальних цілей.

З метою стабілізації цін  на внутрішньому ринку, посилення боротьби з монопольними проявами та захисту  інтересів вітчизняного виробника  і населення держава встановлює порядок формування цін, за яким встановлення та застосування суб’єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Разом з тим під час формування цін обґрунтованим вважається врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.

Отже, державне регулювання цін — це гнучка виважена система заходів впливу на процеси ціноутворення, спрямована на забезпечення:

- рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств і регіонів;

- збалансування ринку засобів виробництва і предметів споживання;

- протидії монопольним тенденціям виробництва товарів;

- об'єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що сприяє еквівалентному обміну;

- розширення сфери застосування вільних цін;

- підвищення якості продукції;

- соціальних гарантій, у першу чергу— для малозабезпечених прошарків населення;

- створення необхідних економічних гарантій для виробників;

- орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світових цін.

 

 

Використані джерела

1. http://pidruchniki.ws
2. http://books.efaculty.kiev.ua
3. https://sites.google.com
4. http://www.ukrreferat.com
5. http://uk.wikipedia.org
6. http://zakon2.rada.gov.ua
7. http://economic.lviv.ua