Проблеми екології в умовах стратегії сталого розвитку

Міністерство  освіти і науки України

Сумський  державний університет

Кафедра фінансів 
 
 
 

Доповідь

з дисципліни “Національна економіка”

на тему

 «Проблеми екології в умовах стратегії сталого розвитку» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                         Виконала

                                                                              студентка групи Ф-92

                                                                                     Сердюк Ю.С. 

                                                                            Перевірив: Марочка С.С. 
 
 
 
 

Суми 2012

     Стратегія сталого розвитку України – є програмним документом  довгострокової дії, який ґрунтується на сучасних міжнародних принципах співіснування людства і довкілля і в якому визначається мета, завдання та пріоритетні напрями поступового розвитку суспільства на шляху забезпечення збалансованості економічних, соціальних та екологічних чинників.

     Одним з основних чинників сталого розвитку України є її природні умови і  ресурси.

     Пріоритетним  напрямом сталого розвитку є оптимізація  життєдіяльності людства в умовах безпечного природного середовища і  гармонійних відносин як у середині суспільства, так і між окремими спільнотами.

     Ця  стратегія включає  три складові:

• екологічну (збереження і поліпшення природного середовища);
• економічну (подальший гармонійний розвиток виробництва, продуктивних сил суспільства);
• соціальну (неухильне підвищення добробуту народів, вирівнювання рівнів їх життя — внутрішніх і зовнішніх, неухильне поліпшення соціальних умов та стандартів). Тільки таке розуміння сталого розвитку прийнятне для всіх народів.

   Індикатори  сталого розвитку – це показники, які використовуються для оцінки якості життя людей, стану їх здоров'я, стану довкілля, оцінки впливу людської діяльності на стан довкілля і здоров'я людей. Індикатори встановлюються в залежності від пріоритетів та завдань сталого розвитку для окремо взятої території, їх поділяють на економічні, соціальні, екологічні та інституціональні.

   Приклади екологічних індикаторів сталого розвитку (здебільшого розраховуються на одного мешканця):

• споживання водних ресурсів, в тому числі чистої питної води;
• обсяги стічних вод та ефективність їх очищення;
• площа заповідних територій;
• площа природно-рекреаційних територій,
• кількість лісових угідь та темпи зростання заліснення;
• обсяги викидів в атмосферу, в тому числі від транспортних засобів;
• обсяги побутових відходів, в тому числі частка обсягу побутових

відходів, що утилізуються;

• обсяги радіоактивних відходів;
• обсяги хімічних та інших небезпечних відходів, в т.ч. непридатних та

заборонених до використання пестицидів;

• кількість господарств, які запроваджують практику сталого сільського

господарства;

• кількість господарств, які запроваджують органічне землеробство.

   Наприкінці  ХХ ст. збереження середовища проживання людини стало однією з найважливіших проблем людства. Різке зростання екологічних проблем нині властиве більшості країн світу. Його обумовили нинішній рівень науково-технологічного прогресу та стрімке збільшення населення на земній кулі, особливо у другій половині ХХ ст. Так, за 19 останніх століть кількість населення зросла лише до 1,7 млрд осіб, тоді як за 1900—2000 роки це число збільшилося до 6 млрд, тобто в середньому за рік воно зростало на 56—57 млн осіб. Науковий прогноз передбачає подальше зростання чисельності населення до 7,27—7,92 млрд чол. у 2015 році.

     З цих причин для багатьох країн  світу характерним був бурхливий  розвиток промислового й сільськогосподарського виробництва, будівництва, транспорту, сфери послуг. Це в свою чергу супроводжувалося, по-перше, виникненням великих міст, технополісів з якостями, не властивими природному середовищу, а по-друге, вимагало залучення у виробництво додаткової кількості ресурсів. Наслідком цього стало скорочення окремих життєво важливих ресурсів — лісових, земельних і водних, а також надмірне забруднення довкілля в багатьох регіонах землі. До кінця ХХ ст. всі компоненти біосфери зазнали тією чи іншою мірою впливу людини. Сталися помітні зміни в рельєфі, спричинені гірничорудною промисловістю, містобудівництвом, інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва. Геоморфологи нерідко вирізняють поряд із природними антропогенні форми рельєфу: кар’єри, відвали, затоки, канали тощо. У ХХ ст. значно посилився вплив людини на клімат. Він обумовлений зростанням міст, інтенсифікацією промислового виробництва. Вчені почали виокремлювати й досліджувати специфічний міський клімат. Після війни у багатьох країнах велося велике гідробудівництво, виникли штучні водосховища, які тепер значною мірою впливають на довкілля. Внаслідок людської діяльності скорочуються природні запаси родючих земель, прісної води, лісових масивів, рослинного і тваринного світу.

     Особливо  загрозлива ситуація склалася в експлуатації мінерально-сировинних родовищ, у першу  чергу у видобутку паливно-енергетичних ресурсів (кам’яного вугілля, нафти і газу). Вичерпність і невідновлювальність цих ресурсів все більшою мірою стає загрозою для людства. Запасів їх у надрах за нинішнього рівня споживання залишилось на 50—200 років. Яка можлива відповідь на цей глобальний виклик? Сучасні екологічні проблеми породжені в першу чергу науково-технологічним прогресом, особливо науково-технічною революцією ХХ століття, яка триває і досі. Природно, що у їх розв’язанні вирішальна роль належатиме науці та новим технологіям. Новітні досягнення у цій сфері породжують реальні надії на збереження здорового для людини життєвого середовища. По-друге, в останні роки спостерігається спад темпів та обсягів приросту населення, особливо в так званих розвинутих країнах. До них слід віднести й Україну, де в силу цілої низки негативних соціально-економічних трансформацій приріст населення не тільки припинився, але й за 10 попередніх років воно скоротилося на 4,5 млн чоловік.

     Проте поряд з цим цілком закономірно відбувається зростання потреб всього людства, посилюється прагнення до підвищення добробуту населення усіх країн світу. Ті країни, що досягли високого рівня життя, продовжують нарощувати споживання товарів і послуг, інші — прагнуть подолати або ж скоротити прірву, яка відділяє їх від багатих. А це неминуче супроводжується збільшенням використання природних ресурсів, подальшим забрудненням навколишнього середовища. Останнє є однаково небезпечним для населення багатих і бідних країн світу, бо життєвий простір у них спільний — одна планета. Це свого роду один човен, в якому розміщується на сьогодні 6 млрд чол.

     Який  же вихід з цього, на перший погляд, безвихідного становища?

     Відповідаючи  на це запитання, треба сказати, що світова  спільнота вже тривалий час переймається цією проблемою. В останній третині ХХ століття сформувалася і в 1992 році була офіційно проголошена Всесвітньою конференцією глав держав і урядів у Ріо-де-Жанейро ідея сталого розвитку, яка передбачає, з одного боку, вирівнювання рівня життя населення різних країн та його подальше зростання, а з другого боку, — скорочення споживання природних ресурсів та їх відтворення, особливо це стосується невідновлювальних природних речовин. Очевидно, тут потрібні неординарні рішення. Бідним країнам треба наздоганяти багатих, не крокуючи слід у слід, що неминуче пов’язано з хижацькою експлуатацією природних багатств, а діяти так би мовити «навперейми». Багатим країнам, спираючись на вже нові здобутки науки, належить скорочувати споживання природних ресурсів, в першу чергу невідновлювальних, переходити на інші види матеріалів та енергії, повсюдно на планеті поширювати прогресивні ресурсонемісткі безвідходні технології і зрештою усім світом припинити забруднення довкілля та забезпечити його якісне відтворення.

     Реальність успішного вирішення цієї проблеми вже сьогодні підтверджується наведеними прикладами. Скажімо, перехід у сільському господарстві від плужного, по суті виснажливого обробітку ґрунту до ґрунтозахисного біологічного рільництва переконливо свідчить, що масове запровадження цієї технології гарантує високі врожаї, економію використовуваних ресурсів і, найважливіше, природне відтворення і підвищення родючості ґрунтів. Подібних технологій чимало й у інших галузях господарства. Справа за їх масовим повсюдним використанням. Тут потрібна тверда воля, чітка політика і міжнародна координація зусиль усіх народів і держав.

   Всесвітня конференція глав держав і урядів усіх країн у Йоганнесбурзі в 2002 р. підвела підсумок розвитку людства за останнє десятиріччя і констатувала, що нічого у світі на краще не змінюється, що гострих глобальних екологічних і соціальних проблем розв’язати не вдалося і що надалі немає іншого шляху для вирішення цих проблем, як перехід до сталого розвитку. Не можна реалізувати жодну з трьох складових стратегії сталого розвитку ізольовано, одну за рахунок інших. Вони органічно взаємопов’язані та взаємообумовлені і тільки в цій єдності складають сталий розвиток. Спроби відірвати або ізолювати їх приречені на невдачу. Разом з тим треба зауважити, що в цій єдності ключовою ланкою є екологічна. Без збереження природи, середовища проживання людей всі інші втрачають сенс.

     Екологічні  загрози

     Парниковий  ефект та зміни  клімату

     Викиди  в атмосферу парникових газів двооксиду вуглецю, оксиду, азоту, метану, оксиду сірки, а також супутніх газів (моноксиду вуглецю, оксиду азоту та гідрофреонів) призводять до парникового ефекту і глобального потепління. За прогнозами, середня температура поверхні землі зросте до кінця 21-ого століття на 1,4-5,8°С. Глобальне потепління є причиною зростання кількості природних лих, повеней, цунамі, опустелювання земель. Опустелювання включає ерозію ґрунтів, засолення ґрунтів та зменшення рослинності. Зараз опустелені землі складають біля 1/4 всієї поверхні землі, де проживає близько 900 мільйонів людей.

     Зменшення озонового шару

     Озоновий  шар захищає людей і довкілля від впливу ультрафіолетових та рентгенівських променів. Зі зменшенням озонового  шару організми на поверхні Землі опромінюються високим рівнем радіації та зазнають значних генетичних змін. Хімічні речовини типу фреонів здебільшого й руйнують озоновий шар. У 2000 році розмір озонової діри в атмосфері Землі становив близько 28,3 млн км2. 

     Кислотні  дощі

     Причиною виникнення кислотних дощів є двооксиди сірки та азоту, які утворюються при спалюванні палива (вугілля, мазуту, твердого палива). Ці сполуки, з'єднуючись в атмосфері з парами води, утворюють атмосферні опади, які містять азотну та сірчану кислоти. При випаданні «кислотних дощів» забруднюються річки, озера, болота, ліси, окислюється ґрунт. Через кислотні дощі передчасно опадає листя, у водоймах зникає риба, руйнуються будівлі, історичні та культурні пам'ятки. Вперше згубні наслідки «кислотних дощів» зафіксовано в 70-х роках ХХ століття у Північній Європі, США та Канаді.

     Втрати  біорізноманіття

     Нині  на планеті налічується близько 15 мільйонів видів флори та фауни, з яких визначено та описано лише 1,75 млн видів. Щодня внаслідок  негативного впливу людської діяльності на планеті зникає 100 – 150 видів флори та фауни. Якщо такі темпи втрат біорізноманіття спостерігатимуться надалі, то вже через 50 років остаточно зникне від чверті до половини усіх біологічних видів, які існують на Землі.

     У ландшафтній зоні степу України в минулому столітті землі було перетворено на сільськогосподарські угіддя, тут майже не залишилося первинної вегетації, а площа незайманого степу становить лише 1% території.

     Забруднення пестицидами

     Згідно  з даними Світової Організації Здоров'я, пестициди постійно присутні у жирових тканинах людей і тварин і негативно впливають на нервову і серцеву систему. Близько 500 000 осіб у світі отруїлися пестицидами, які знаходилися в ґрунті, повітрі, воді та продуктах харчування. Значну екологічну загрозу становить також накопичення застарілих та заборонених до використання пестицидів. В Україні на сьогодні нараховується понад 22 тисячі тонн застарілих та заборонених до використання пестицидів, більше половини яких зберігається в непристосованих приміщеннях, що спричиняє значне забруднення ґрунтів, ґрунтових вод, сільськогосподарських рослин.

     Забруднення радіонуклідами

     Внаслідок Чорнобильської катастрофи практично  вся планета була забруднена радіонуклідами. Найбільше постраждали території  України, Білорусії та Російської Федерації. Після аварії вилучили з користування 8,7% забруднених площ в Україні, де було розташовано 2215 міст і сіл та проживало 2,5 млн осіб, у тому числі 0,5 млн дітей. Крім радіоактивного забруднення, спричиненого Чорнобильською катастрофою, в Україні сконцентровано 70 млн. м3 радіоактивних відходів, які зберігаються на складах підприємств переробної промисловості.