Особливості ринкової трансформаціїї інверсійного типу

     2) капіталоновацію (створення нових  виробничих структур на базі  нових технологій);

     3) структурне трансформування (що  охоплює два попередні моменти,  з'єднуючи їх у процес заміни  старих фондів і економічних  форм на нові).

     Сюди  належать такі процеси, як конверсія, зміна  співвідношення між ВПК і цивільною  економікою, між матеріальним виробництвом і сферою послуг, між І і II підрозділами, між промисловістю та сільским господарством, між товарним виробництвом і ринковою інфраструктурою, а також зміна частки амортизації та заробітної плати в структурі ВВП, співвідношення різних форм власності та господарювання тощо.

     При цьому виявляється: на відміну від  класичного типу ринкового трансформування  при його інверсійному типі процес первісного нагромадження капіталу не починається з галузей легкої промисловості, а йде широким  фронтом, при вирішальній ролі великої індустрії.

     Переструктурування  економіки є найважчим процесом. Справа в тому, що ринковій економіці  відповідають зовсім інші виробнича  і територіальна структури господарства. Те, що в директивно-плановій економіці (з її структурою цін, витрат та інш.) і в рамках єдиного народногосподарського комплексу СРСР було вигідним (наприклад, коли виростали нове виробництво, нове місто, прокладалися шляхи), в ринковій економіці самостійної Української держави може виявитися невигідним, нежиттєздатним, таким, що не окуповує себе. Багато з тих, хто розраховував, діставши економічну свободу, поліпшити результати своєї роботи і добитися успіху, з'ясували, що в ринковій економіці таке підприємство саме в такому місці взагалі не має перспектив для розвитку.

     Складність полягає в тому, що структура економіки України повинна бути орієнтована на ринкові потреби, але останні виявляються лише об'єктним вираженням виробничо-економічної структури, яка дуже консервативна і ще не має ринкового характеру. Повна лібералізація і пасивність у цій справі матимуть своїм наслідком пристосування економічної структури України до ринкових потреб західних країн, а вони потребують тільки дешевих сировинний ресурсів. Інакше кажучи, самоплив у напрямі ринкової рівноваги неминуче призведе до формування напівколоніальної структури української економіки. І справа тут не в чийомусь злому намірі, а в тому, що, не порушивши ринкової рівноваги, Україна може прилаштуватися до Заходу тільки як сировинний придаток. Тому необхідною є активна роль держави саме в структурній перебудові економіки, в стимулюванні та підтримці ринковими методами виробництв, необхідних для здійснення нормального відтворювального процесу в самостійній державі. З програми такої структурної перебудови слід було починати, і вона має бути в центрі уваги. На жаль, Уряд України подав таку програму до Верховної Ради тільки на п'ятому році нашої незалежності та ринкових перетворень, та й документ цей більше схожий на декларацію про напрями структурної перебудови економіки, ніж на конкретну програму роботи в даному напрямі.

     Тим часом структура української  економіки не тільки не поліпшилась, а погіршилась. Частка сировинних галузей  і проміжного споживання зросла. Основні  фонди старіють і нормально не відтворюються. Скорочення капітальних вкладень відбувається випереджаючими темпами порівняно з падінням виробництва. Структурна ломка не компенсується капіталоноваціями, і, на жаль, не можна говорити про досить чіткий процес структурного трансформування.

     Необхідно з'єднати процес первісного нагромадження капіталу, що формує нові виробничі відносини, з процесом переструктурування економіки, спрямувавши їх у загальне русло піднесення національного виробництва.

     Третій  трансформаційний потік — соціалізація економіки — здійснюється у нас  також за інверсійним типом. Класичний тип соціалізації пов'язаний з переходом до постіндустріальної економіки, з підвищенням ролі людини, її здібностей і знань у виробництві. Цей процес складається з трьох основних моментів:

     1) соціалізації власності на засоби  виробництва, яка означає подолання відчуженості від них працівника, що, в свою чергу, дістає вираження в його участі у власності за допомогою акцій, у зростанні частки і значення акціонерних товариств, де працівники є головними акціонерами тощо;

     2) соціалізації праці, її дедалі більшого перетворення із засобу заробляти гроші на засіб самореалізації особи, її життєвих і творчих можливостей;

     3) соціалізації результатів виробництва,  яка проявляється в перерозподілі  ВНП з метою зменшення соціальної  нерівності, в розвитку інститутів соціального захисту населення тощо.

     У планово-директивній економіці соціалізація виступала формою реалізації суспільної власності на засоби виробництва  і мала такий самий загальний  і формальний характер. Це виражалося в гарантованості для членів суспільства права на працю, певного рівня споживання, безплатних (тобто за рахунок суспільства) освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення тощо. У процесі ринкового трансформування ця система руйнується. На зміну їй повинна прийти соціалізація капіталу, проте останній перебуває тільки в стадії формування. Соціалізація ж капіталу є моментом його самозаперечення у вищій фазі свого розвитку. Через те, що соціалізацію, притаманну планово-директивній економіці, значною мірою зруйновано, а соціалізація капіталу ще не сформувалася, виникли великі розриви в соціальній тканині суспільства, які проявилися в соціальній незахищеності широких верств населення і випадіння з нормального соціального процесу цілих суспільних груп. Усе це створює величезну соціальну напруженість і вимагає вжиття спеціальних заходів.

     Суперечність  між соціалізацією директивно-планової економіки, що інтенсивно руйнується, і соціалізацією капіталу, яка  ще не сформувалася, є важливою рисою  інверсійного типу ринкового трансформування. Недостатня увага до цього процесу може мати дуже сумні наслідки. Тому необхідна спеціальна програма компенсаційних заходів, які б дозволили заповнити розриви, що утворилися в соціальній тканині суспільства, і полегшити трансформаційний перехід.

     Три основні трансформаційні потоки, будучи відносно самостійними, в той же час тісно взаємопов'язані. Вони можуть посилювати негативні наслідки один одного, але можуть і нейтралізувати їх. Так, негативні наслідки первісного нагромадження капіталу, пов'язані з соціальним розшаруванням суспільства, можуть бути певною мірою нейтралізовані за рахунок соціалізації, якщо нею розумно управляє держава. Недиференційованість розглянутих потоків у структурі ринкового трансформування не дозволяє правильно оцінювати події, що розгортаються, з точки зору перспективи і приймати правильні рішення.

     Перехід з рівня описування і класифікації цих процесів на рівень їх теоретичного відтворення передбачає додаткове  вивчення змін у суспільній формі  продукту та характері праці, нове осмислення природи, механізму формування і всіх перетворень вартості ВВП, переробку існуючих підходів на базі нових методологічних основ.

     У цьому процесі вагому допомогу можуть додати інституціональні підходи, що дозволяють враховувати соціально-економічні та суспільно-психологічні особливості суб'єктів господарської діяльності, реальні умови їх господарювання і приймати рішення, адекватні ситуації.

     В умовах нашої економіки, що характеризується сполученням монетарних, кейнсіанських  та інституціональних підходів останні покликані відігравати визначальну роль. З урахуванням їх повинна коригуватися і сучасна політика реформ. 

     Висновки

     Ринкова трансформація - процес переходу до ринкової економіки. І навіть не цілком ринкової, а змішаної, бо в світі не існує  країн де діє вільний ринок в чистому вигляді. Звичайний некерований саморегульований ринок зробить з України сировинний придаток світу. Теперішня ситуація нас також не задовольняє, так як незважаючи на те, що Україну визнали країною з ринковою економікою, наша економічна система ще не до кінця перейшла в ринкову. А тому зміни потрібні. Особливістю цього процесу в Україні є те, що ми переходимо від директивно-планової економіки СРСР, в якому наша економічна система була лиш частинкою. Це зумовлює особливу послідовність змін, які називають інверсним переходом ( на відміну від класичного переходу при капіталізмі ). Зокрема:

     Від загального одержавлення власності  до розвитку різноманітних її форм;

     Від державної монополії до включення конкурентних засад;

     Від директивно-планових цін, до вільного ціноутворення;

     Частково  це вже здійснено, але вийшло не зовсім ідеально. Тому потрібно продовжувати зміни.

     Проводити приватизацію;

     Розвивати ринкову інфраструктуру;

     Нагромадження капіталу пов'язувати зі зростанням виробництва;

      Список використаної літератури 

     1. Тютюнникова С.В. Формирование доходов населения в условиях рыночной трансформации. – Х.: Основа, 1999. – 273 с.;

     2. Задорожный Г.В., Карпенко В.В., Тютюнникова  С.В. Труд: проблемы управления  и оплаты в транзитивной экономике. – Х.: ХИБМ, 1998. – 178 с. Особисто дисертанта – 3 д.а.;

     3. Задорожный Г.В., Иващенко П.А., Тютюнникова  С.В. Экономическая безопасность  и теневая экономика. – Х.: ХИБМ, 1999. -  208  с. Особисто дисертанта  – 2,5 д.а.;

     4. Тютюнникова С.В., Данг Суан Хоан. Распределение доходов в рыночной экономике//Современные распределительные отношения. Сборник научных трудов. – Х.: ХГУ, 1995. – 0,5 д.а. Особисто дисертанта – 0,25 д.а.;

     5. Тютюнникова С.В. Экономическая безопасность личности в условиях рыночной трансформации экономики//Проблеми і перспективи економічної безпеки регіонів і фірм. – Х.: ХІБМ, 1997. – 0,5 д.а.

     6. Задорожный Г.В., Смоловик В.В., Тютюнникова  С.В. Экономическая безопасность  – залог будущего процветания  Украины// Проблеми і перспективи  економічної безпеки регіонів і фірм. – Х.: ХІБМ, 1997. – 0,25 д.а. Особисто дисертанта – 0,1 д.а.;

     7. Тютюнникова С.В. Распределение  доходов населения в трансформационной  экономике в контексте экономической  и социальной безопасности//Економічна безпека: проблеми і стратегія забезпечення в Україні. – Х.: ХІБМ, 1998. – 0,4 д.а.