Макроекономічні показники соціально-економічного розвитку країни

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

Кафедра економіки та

 управління національним  господарством

 

 

Реферат

з курсу «Державне регулювання економіки»

за темою «Макроекономічні показники соціально-економічного розвитку країни»

 

 

 

 

 

Виконала студентка

обліково – економічного факультету 3 курсу, 32 групи

Манько О.С.

Науковий керівник

к.е.н., доцент

Кічук Н.В.

 

Одеса-2014

План

1. Система національних рахунків (СНР) як нормативна база економічного рахівництва

2. Основні макроекономічні  показники, та способи їх обчислення

2.1 Валовий внутрішній продукт (ВВП)

2.2 Чистий національний продукт (ЧНП)

2.3 Валовий національний продукт (ВНП)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Для аналізу економічних явищ і процесів, складних господарських взаємозв'язків необхідна система надійних взаємозумовлених показників. В економічній теорії та у господарській практиці використовують різні форми виміру суспільного продукту. Різноманітність форм і способів виміру результатів народногосподарської діяльності зумовлена різними теоретичними підходами до характеристики суспільного виробництва, різною методикою статистичних розрахунків, різними стадіями руху суспільного продукту в процесі економічного кругообігу.

         Політична, соціальна та військова  доля країн значною мірою залежить  від економічного розвитку, і  немає життєво важливішої сфери  для успіху держави, ніж її  макроекономічний розвиток.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Система національних  рахунків (СНР) як нормативна база  економічного рахівництва

Протягом майже сімдесяти років у колишньому Радянському Союзі розвивалась і використовувалась система макроекономічних показників, яка мала назву баланс народного господарства (БНГ). Характерною особливістю цієї системи був поділ суспільного виробництва на дві нерівнозначні сфери:

- матеріальне виробництво;

- невиробнича сфера.

Відповідно до цієї концепції, сукупний суспільний продукт (ССП) та національний доход (НД), як основні макроекономічні показники БНГ, створювалися лише виробничою сферою. А продукт, вироблений нематеріальними галузями економіки (житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, охорона здоров’я, соціальне забезпечення, освіта тощо) в розрахунок не брався. Вилучення послуг із сфери економічного виробництва в радянський статистиці відображало низький рівень економічного розвитку, недорозвинену сферу послуг, а також те, що пріоритетом економічної політики було проголошено розвиток матеріального виробництва.

Відомо три історичні етапи розвитку систем макроекономічних показників (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. Три етапи розвитку систем макроекономічних показників.

1 етап	30-і – початок 50 рр.	В колишньому СРСР склалась і закріпилася система статистичного обліку у формі БНГ
2 етап	50 – 60-і рр.	У міжнародній статистиці фактично і офіційно функціонують дві різні за змістом і формою системи макроекономічних показників: · СНР – в капіталістичних країнах · БНГ – в соціалістичних країнах
3 етап	70-і рр. – до ц.ч.	Практично всі країни світу використовують СНР

 

З травня 1992 року за Указом Президента в Україні також впроваджується СНР, тобто наші статистика і облік переходять на так звані міжнародні стандарти. Це стало актуальним у зв’язку з проведенням ринкових реформ, в наслідок яких централізовано-планова економіка має бути трансформована у ринкову. Зрозуміло, що для описування і аналізу ринкової економіки потрібно мати систему статистичних показників, яка адекватно моделює економічні процеси. Такою системою показників є СНР.

СНР як статистична модель ринкової економіки, сукупність міжнародних стандартів і сучасних параметрів економічного розвитку певною мірою долає обмеженість системи БНР, хоча також використовує балансовий метод. Перевагами СНР є те, що вона враховує всі види діяльності господарських суб'єктів (як юридичних, так і фізичних осіб, як вітчизняних, так і іноземних бізнесменів), пов'язаних з виробництвом матеріальних і нематеріальних благ і послуг; являє собою найбільш важливі та загальні аспекти економічного розвитку: виробництво і споживання продукції, розподіл і перерозподіл доходів, формування національного багатства; досліджує три види взаємопов'язаних операцій — товарно-виробничих, споживчо-розподільчих, доходно-фінансових.

Головною метою СНР є інформаційне забезпечення комплексного і всебічного аналізу процесу створення та використання національного продукту та національного доходу. Ця система покликана полегшити можливості співставлення економічних показників різних країн з метою усунення труднощів та перепон у прийнятті господарських і політичних рішень на міжнародному та національному рівнях, пов'язаних із суттєвими відмінностями існуючих у різних країнах систем рахунків.

СНР — це узгоджена система збору, опису та ув'язки основних потоків статистичної інформації, відображених у макроекономічних показниках, що характеризують найважливіші результати і пропорції економічного розвитку.

СНР базується на відповідних методологічних принципах. Розглянемо, зокрема, ті її принципи, які впливають на методологію обчислення макроекономічних показників. Серед них основними методологічними принципами СНР є такі:

1. Продуктивною є будь-яка  економічна діяльність, котра приносить  доход суб’єктам цієї діяльності. Тобто критерієм продуктивності  праці є одержання доходу. Це  стосується економічної діяльності, як у сфері матеріального, так  і нематеріального виробництва.

2. В основі СНР лежить  концепція про тотожність між  витратами на виробництво сукупного  продукту і доходом, одержаним  від його продажу.

3. СНР виходить із того, що економіка знаходиться в  постійному круговороті, а круговорот  – це безперервний потік “витрати  – доходи”. Це означає, що витрати  створюють доходи, а доходи є  джерелом нових витрат, нові витрати  створюють нові доходи. Цьому  потоку немає ні початку, ні  кінця.

Створення СНР в Україні має велике значення як для здійснення макроекономічного аналізу на основі запровадження міжнародних стандартів, так і для реалізації на практиці економічних методів управління процесом відтворення. Єдина система збору, підготовки, обробки та аналізу економічної інформації на основі запровадження універсального принципу бухгалтерського і фінансового обліку в масштабах усієї економіки є важливою передумовою макроекономічного регулювання.

2.1 Валовий внутрішній продукт (ВВП)

Виробництво здійснюється для задоволення потреб людей. У кожній країні за деякий проміжок часу (наприклад, за рік) створюється певна кількість різних товарів і послуг. Як виміряти сумарний обсяг продукції, яка вироблена у вітчизняній економіці? Для цього обчислюють валовий внутрішній продукт.

 Валовий внутрішній продукт (ВВП) вимірює ринкову вартiсть  кінцевих товарів і послуг, вироблених у даній країні протягом певного періоду часу, як правило, року.

Валовий внутрішній продукт, обчислений у поточних ринкових цінах, називається номінальним ВВП. Номінальний ВВП одночасно віддзеркалює як кількість вироблених товарів і послуг, так і рівень їх цін. Інакше кажучи, на динаміку номінального ВВП впливають як зміни у фізичному обсязі виробленої продукції, так і зміни рівня цін. Часто буває так, що фізичний обсяг ВВП скорочується, а номінальний ВВП збільшується за рахунок зростання цін. Проте рівень життя людей насамперед залежить від кількості вироблених і спожитих товарів і послуг. Тому макроекономіка досліджує динаміку фізичного обсягу ВВП, тобто зміни в кількості виготовленої вітчизняною економікою продукції. З цією метою обчислюють реальний ВВП.

Валовий внутрішній продукт, обчислений у постійних цінах, називається реальним ВВП. Саме цей показник дає змогу судити про зміни у фізичному обсязі продукції, а отже, й про стан справ в економіці країни.

Отже, валовий внутрішній продукт — це ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у межах економічної території країни протягом певного періоду часу, як правило, року.

Валовий внутрішній продукт обчислюють трьома методами:

      1) як суму видатків покупців на придбання товарів і послуг  (за видатками — метод кінцевого використання);

       2) як суму грошових доходів, отриманих від виробництва продукції у цьому році (за доходами — розподільний метод);

      3) як суму доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва товарів і послуг (за галузями — виробничий метод).

Додана вартість – різниця між вартістю вироблених товарів і послуг і вартістю витрат на виробництво й реалізацію продукції.

Усі методи обчислення ВВП дають однаковий результат, бо те, що витрачено на купівлю продукту (видатки), є доходом для тих, хто вклав людські й матеріальні ресурси у виробництво цього продукту та його продаж на ринку.

Для визначення ВВП за видатками підсумовують усі види видатків на кінцеві товари і послуги — споживчі видатки населення, інвестиційні видатки фірм, державні закупівлі товарів і послуг та чистий експорт.

Особисті споживчі видатки охоплюють видатки домашніх господарств на товари тривалого користування (холодильники, телевізори, легкові автомобілі), видатки на предмети поточного вжитку (хліб, олівці, сорочки, зубну пасту тощо) і видатки споживачів на послуги (юристів, перукарів, сантехніків та ін.).

Інвестиційні видатки ділових фірм країни — це видатки на закупівлю машин, устаткування, верстатів підприємствами; 2) усе будівництво (виробничі будівлі й житлові будинки); 3) зміни в запасах. Запаси — це вироблені, але не продані у цьому році інвестиційні, а також споживчі товари. Якщо на складах підприємств наприкінці року нагромадилося більше товарів, ніж їх було на початку року, то це означає, що в національній економіці впродовж року вироблено більше товарів, ніж продано. Цей приріст запасів додають до ВВП. А якщо запаси зменшуються, то величину зменшення вираховують із ВВП.

Державні закупівлі товарів і послуг охоплюють усі державні видатки (уряду, місцевих органів влади) на кінцеві продукти підприємств і на наймання в державний сектор працівників. Однак вони не враховують державних трансферних платежів, бо такі видатки не відображають збільшення поточного виробництва і є просто передаванням державних доходів певним родинам або індивідам.

Чистий експорт — це сума, на яку іноземні видатки на вітчизняні товари і послуги (експорт) перевищують вітчизняні видатки на іноземні товари і послуги (імпорт). Проте чистий експорт може бути і від'ємною величиною.

Підсумувавши чотири групи видатків, отримуємо ринкову вартість річного обсягу вітчизняного виробництва, тобто:

ВВП = С + І + G+(К - М),

де    С — особисті видатки на споживання;

        І  -    інвестиційні видатки;

       G —  урядові закупівлі товарів і послуг;

       К —  вартість експорту;

      М —  вартість імпорту.

За другим методом ВВП обчислюють за доходами, отриманими від виробництва продукції. Такими доходами є:

1. заробітна плата найманих працівників, яку фірми й уряд виплачують тим, хто пропонує працю; враховують також низку доповнень до зарплати, які підприємства вносять у різні фонди;
2. рента, тобто доходи, які отримують домогосподарства і фірми від нерухомого майна, включаючи приписану ренту за проживання у власному житлі;
3. процент, що являє собою виплати грошового доходу постачальникам грошового капіталу (виплата процентів домогосподарствам за вклади, за облігації підприємств);
4. прибуток. Він має два різновиди — доходи некорпоративного сектора (доходи підприємства, що перебувають в одноосібній власності) та прибуток акціонерних підприємств.

 

2.2 Чистий національний продукт (ЧНП)

Сума всіх, доходів згідно з пофакторними затратами в системі національних рахунків країн Заходу являє собою національний доход (НД). Додавши до нього непрямі податки, отримаємо чистий національний продукт (ЧНП) за ринковими цінами. Звідси:

 

ЧНП = ЗП + К + % + Р + НП

 

Валовий же національний продукт отримаємо, коли до ЧНП додамо амортизаційні відрахування (А):

 

ВНП = ЧНП + А

 

 

2.3 Валовий національний продукт (ВНП)

Валовий національний продукт (ВНП) — це ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за певний проміжок часу, як правило, за рік, за допомогою факторів виробництва, що належать резидентам певної країни, наприклад України, незалежно від того, де використовувались ці фактори — в Україні чи за кордоном. Навпаки, та частка продукції (доходу), що вироблена в Україні за допомогою факторів виробництва, що належать  іноземцям, вираховується із ВНП України.