Лізинг

      У сучасних умовах активізація інноваційної діяльності неможлива без пошуку, залучення, концентрації та ефективного використання наявних кредитно-інвестиційних ресурсів з сучасних інноваційних джерел, одним з яких є фінансовий лізинг. Досвід багатьох країн доводить, що лізинг потенційно може стати альтернативою кредитування, а за умови ефективної державної підтримки навіть перевершити його. Між тим в Україні, де лізинг є порівняно новим фінансовим інструментом, не повною мірою використовується накопичений розвинутими країнами досвід використання лізингу як механізму інвестування та оновлення основних фондів.

        Отже, для аналізу взято наступні статті:

      «Міжнародний  досвід регулювання лізингових відносин» — С.К.Амелін;

      «Все про лізинг» — Євген Калініченко;

      «Взаємодія лізингових компаній з банківськими установами щодо інвестиційного забезпечення ^{відтворення економіки» — Л.Ю.Сисоєва.}

      Залучення різних джерел фінансування інвестиційних  проектів є головним є головним питанням сьогодення. Однією з нових форм фінансування є лізинг, який, з одного боку, дозволяє залучати вільні грошові фінансові ресурси, з іншого є механізмом оновлення основних фондів.

      Логічним  початком аналізу даних статей буде розгляд статті «Міжнародний досвід регулювання лізингових відносин». У статті проаналізовано світовий досвід регулювання лізингового ринку в процесі його становлення. Досліджено необхідність та ефективність державного регулювання лізингових відносин у розвинених країнах. Обгрунтовано доцільність застосування міжнародного досвіду щодо поєднання ринкових та адміністративних методів стимулювання розвитку лізингу.

           Варто зауважити, що існують різні рівні забезпечення регулювання лізингу в зарубіжних країнах:

• країни, які мають спеціальні закони, що регулюють лізингові угоди (Франція, Італія);
• країни, які мають особливе спеціальне лізингове законодавство (Швеція , Австрія);
• країни, які не мають спеціальних законів і підзаконних актів, які регулювали б лізингові угоди (Німеччина, Данія, США).

                У Великобританії лізинг почав розвиватися швидкими темпами лише після 1970 року,то6то після введення пільгового режиму оподаткування для лізингодавців. Компанії мали право не включати 100% інвестицій, пов'язаних з придбанням основних фондів, які були вкладені в поточному році, в суму оподатковуваного прибутку. Використати право на таку пільгу можна було лише в кінці звітного року. Після 1986 року податкові пільги по інвестиційному лізингу зазнали суттєвого скорочення. Проте, поступовість цього процесу, а також те, що часткові пільги все ж таки були збережені, дало можливість ринку лізингу Великобританії не втратити динаміку росту. Наразі у лізинговій індустрії Великої Британії виокремлюють три види лізингових операцій: фінансовий, оперативний та орендні угоди з опціоном купівлі, що передбачають придбання орендарем права власності на актив після виконання визначених контрактом умов. У Великобританії функціонують два галузевих об'єднання - Британська асоціація оренди та лізингу транспорту  та Асоціація фінансів та лізингу. Лізингові компанії, що є членами останньої, контролюють понад 92% всього британського лізингового ринку.

      Законодавством  Німеччини, як і Швейцарії, передбачається, що у випадку лізингу власником майна залишається лізингодавець, а у випадку купівлі-продажу в розстрочку право володіння переходить до орендатора в момент оформлення угоди. Лізинг відрізняється від оренди та інших господарських відносин в основному економічно обгрунтованим розміром платежів, тобто договір лізингу як такий визначається не за економічними критеріями, а за формою на відповідність юридичним нормам. На початку 2007 року в Німеччині було зареєстровано і активно діяло більш як дві тисячі лізингових компаній. Однак, незважаючи на чисельність лізингодавців, рівень концентрації лізингового бізнесу в Німеччині, як і у Великій Британії, достатньо високий.

      Галузевим об'єднанням німецьких лізингодавців  є Федеральна асоціація лізингових компаній Німеччини, до якої станом на 01.01.2007 року входила 181 компанія (обсяги їх операцій становили 90% усього лізингового бізнесу країни), з яких 155 компаній спеціалізувались тільки на лізингу обладнання та транспортних засобів, 9 — на лізингу нерухомості, 17 лізингодавців передавали в лізинг усі дозволені законодавством види активів, тобто були універсальними.

      У Франції діяльність компаній, що спеціалізуються на фінансовому лізингу підлягає прямому державному регулюванню. Вони обов'язково реєструються у Банку Франції, отримують статус фінансової установи і повинні виконувати певні нормативи, зокрема щодо мінімального розміру статутного капіталу. Варто також зазначити, що законодавствами Франції, Італії, США передбачені спеціальні вимоги до лізингового механізму. Лізингові угоди підлягають реєстрації в судових органах з метою оповіщення певного кола осіб, передбаченого законодавством, про власника майна, переданого в лізинг.

      У Франції існує два професійних  об'єднання лізингодавців — Національна асоціація, членами якої є 123 лізингові компанії, та Асоціація лізингодавців, до складу якої входять компанії, що спеціалізуються на лізингу автотранспорту.

     Міжнародна  практика свідчить, що навіть розвинуті  ринкові інститути не дозволяють повною мірою реалізувати переваги фінансового лізингу як інвестиційного інструменту. Державі необхідно більш глибоко та уважно відслідковувати ринкові процеси та вдосконалювати інституційну базу для більш ефективного регулювання ринку лізингу.

     Наступною будемо аналізувати статтю Взаємодія лізингових компаній з банківськими установами щодо інвестиційного забезпечення ^{відтворення економіки». Тут слід зазначити, що в Україні лізинг почав розвиватися в кінці 1990-х років,} другою хвилею розвиток ринку лізингових послуг можна назвати 2005 рік, коли динамічно розвивався ринок банківських послуг. У цей період часу почався процес створення афілійованих лізингових компаній при банківських структурах. Тому на кінець 2008 року ринок лізингу в Україні, збільшився в декілька разів. За останні роки лізинг набув поширення і хоча за 2009 рік можемо констатувати значне зменшення обсягів укладених лізингових угод на 8,7 млрд грн., у порівнянні з аналогічним періодом 2008 року, але намітилися позитивні тенденції – за другий квартал 2009 року на ринку лізингу було укладено 1034 контракти, що на 82,69% більше, ніж в першому кварталі, а саме - 573,2 млн. грн.

     На 3 січня 2007 року у структурі фінансування лізингових операцій в Україні частка банківських кредитів становила 70%, У банківському секторі надавалися кредитні ресурсів до того моменту, поки на світових фінансових ринках було досить цих ресурсів. Ситуація змінилася на початку 2009 року, коли вітчизняні банки припинили свою діяльність як основних постачальників ресурсів в економіку, що відразу відчули і лізингові компанії.

     На  даний момент часу окремі комерційні банки мінімізували свою кредитну діяльність, що відразу позначилось на інвестиційному секторі та реальній економіці. Зрозумілим є, що ні банківський сектор, ні окремі лізингові компанії не в змозі забезпечити потребу українських підприємств щодо фінансування з причин:

 - після кризи 2008-2009 років в Україні почалися процеси ліквідації та рекапіталізації банківських установ. Як наслідок на початку 2009 року декілька комерційних банків були не в змозі розраховуватися по своїм зобов'язанням;

 — банки на даному етапі мають недостатні довгострокові фінансові ресурси.

       Також слід зазначити, взаємодію банків та лізингових компаній, яка має ряд суттєвих переваг саме для лізингових компаній:

 1) лізингова фірма, що створена банком, отримує можливість залучати пільгові кредити для розширення своєї діяльності, по яким фінансується і інша власна діяльність банківської  установи;

 2) управляти ліквідністю. Для спеціалізованих  лізингових компаній особливо актуальним є ризик ліквідності, так як оборотність фінансування в лізингу досить складна для прогнозування. В банку, для якого лізинг - не основний вид діяльності, ризики ліквідності створеної при банківській структурі компанії покриваються ліквідними активами банку;

 3) банки мають великі можливості  щодо встановлення справжньої платоспроможності лізингоотримувача, що дозволяє лізинговій фірмі приймати виважене рішення щодо клієнта на підставі більш достовірної інформації.

     У межах банківсько-лізингового бізнесу  банківські установи отримають такі переваги:

• лізинг є досить вигідним інструментом для більшості банків, оскільки під лізинговими операціями слід розуміти використання короткострокових або середньострокових кредитних ресурсів;
• для багатьох банків розроблена окрема стратегія щодо лізингового бізнесу, оскільки обсяги кредитування дещо знизились за останній рік, тому лізинг може стати тим інструментом, в якій банки може направляти тимчасово вивільнені короткострокові ресурси при досить високій дохідності;
• в заставу до банку потрапляють предмет лізингу, майнові права на лізингові платежі за договором лізингу;
• лізингова компанія виконує ряд обов'язків, а саме: здійснює аналіз кредитоспроможності, займається низкою технічних питань;
• ризики банки поділяють з лізинговими компаніями, які фінансують за рахунок власних коштів від 5 до 50% від суми кожного проекту;
• збільшення клієнтської бази та нарощування кредитного портфелю.

     Наступною статтею є «Все про лізинг», в цій статті основний акцент Євген Калініченко робить на  перевагах та недоліках лізингу загалом. Переваги лізингу: мотивація отримання основних фондів у лізинг практично та сама, що і в разі залучення кредитних ресурсів, коли власних грошових коштів не вистачає. Проте сама процедура лізингових платежів може бути за домовленістю сторін значно гнучкішою, ніж у разі позикових відносин. Плюс платежі можуть здійснюватися і в товарній формі (компенсаційна форма лізингу).

     До  того ж, лізингова форма придбання  основних засобів дозволяє отримати вигоди під час податкового планування: лізингові платежі відносяться  до валових витрат (собівартості) лізингоодержувача, що зменшує оподатковуваний прибуток, операції з оперативного лізингу звільняються від справляння ПДВ. У випадку, якщо орендар сплачує орендну плату за декілька періодів, то на підставі пп. 7.4.1 Закону "Про податок на додану вартість" він має право включити всю суму сплаченого ПДВ до податкового кредиту (якщо в оперативній оренді легковий автомобіль, то до податкового кредиту відноситься тільки 50% суми ПДВ, сплаченого в сумі орендних платежів), проте орендодавець включає отриману суму ПДВ в податкове зобов'язання. Недоліки лізингу: до основних недоліків лізингу слід віднести досить дорогу нотаріальну реєстрацію договорів, державне мито за яку на сьогодні складає 5 % від вартості договору.