Комерціалізація інтелектуальної власності як складова обігу інтелектуального капіталу

 

1. ЗМІСТ КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЇ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

 

Інтелектуальна діяльність людини спрямована на отримання конкретного результату, яким може виступати отримання нового способу, технології, засобу маркетингового просування, індивідуалізації товару тощо. Економічна ефективність визначається можливістю результату інтелектуальної діяльності до комерціалізації. В зв’язку з цим інтелектуальна власність виступає специфічним товаром з особливими властивостями, врахування яких дозволить отримувати власникам прав додаткові прибутки шляхом комерціалізації.

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин власники інноваційних підприємств, бізнес-структур та науково-дослідних комплексів, університетів все більш значну увагу приділяють інтелектуальній власності. В можливості створення додаткових вигод для творців та власників інтелектуальної власності полягає значення комерціалізації.

Комерціалізація об’єктів інтелектуальної власності – це взаємовигідні (комерційні) дії всіх учасників процесу перетворення результатів інтелектуальної праці у ринковий товар. Метою комерціалізації є отримання прибутку за рахунок використання об’єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві або продажу чи передачі прав на їх використання іншим особам [7]. Отже, можна сказати, що комерціалізація інтелектуальної власності – це процес використання інтелектуальної власності з метою отримання прибутку або іншої вигоди.

Даний процес включає дії господарюючих суб’єктів з придбання та відчуження прав на інтелектуальну власність, що формує ринок нематеріальних активів. Простіше кажучи, передача прав інтелектуальної власності від власника до власника на платній основі. Але комерціалізація інтелектуальної власності це не тільки купівля і продаж прав, для власників це ще і можливість використання цих прав в якості, наприклад, внеску в статутний капітал або застави по кредиту. Отже, будучи власником прав на інтелектуальну власність, їх володар має цілком вимірюваний капітал. Так само як і будь-яке підприємство, маючи матеріальні та нематеріальні активи, оперує обома категоріями ресурсів для отримання вигоди.

Таким чином, можна прийти до висновку, що комерціалізація інтелектуальної власності в умовах ринкових відносин вимагає розглядати останню як товар і як капітал (рис. 1.1).

 

Рис. 1.1. Характеристика інтелектуальної власності як товару та капіталу [4]

 

Джерелом зростання інтелектуальної власності як капіталу є підвищення активності національних заявників у поданні заявок на об’єкти промислової власності (рис. 1.2).

 

Рис. 1.2. Надходження заявок на об’єкти промислової власності [6, с. 9]

Як видно з рис. 1.2, у 2009 р. відбулося різке скорочення кількості заявок на об’єкти промислової власності, зокрема майже на 8,5 тис заявок. Це може бути пов’язано зі світовою фінансовою кризою і недостатністю фінансування інноваційної діяльності. Однак протягом наступних років спостерігається позитивна тенденція щодо зростання інтелектуальної активності: у 2012 р. кількість поданих заявок становила понад 49 тис, що менше за показник 2008 р. близько на 1,5 тис [6, с. 9].

У процесі комерціалізації інтелектуальної власності є обов’язково чотири учасники, які вказані на рис. 1.3. Разом з тим, у даному процесі зазвичай беруть участь й інші суб’єкти, які надають допомогу основним учасникам.

 

Рис. 1.3. Учасники процесу комерціалізації інтелектуальної власності [5]

 

Процес комерціалізації інтелектуальної власності досить тривалий та складний. Ступнікер Г. Л. подає його у вигляді набору процесів та відповідних отриманих результатів. Першим етапом є оформлення правового статусу і, як наслідок, отримання інтелектуальної власності. Після поставлення на облік інтелектуальна власність стає нематеріальним активом підприємства. Останнім етапом є використання нематеріальних активів в економічній діяльності та набуття ними статусу технологічного капіталу підприємства [2, с. 150].

Необхідно зауважити, що для комерціалізації інноваційної продукції необхідно додати етапи, які відповідають за доцільність та економічну ефективність здійснення цього процесу. Також необхідно враховувати етапи, які призначені для маркетингового просування продукції тощо. Отже, стадії процесу комерціалізації інтелектуальної власності можна представити у вигляді схеми, відображеної у табл. 1.1.

 

Таблиця 1.1

Етапи процесу комерціалізації інтелектуальної власності [2, 152]

№ з/п

Назва етапу

1

Збір інформації, необхідної для процесу комерціалізації

2

Оцінка наявності необхідних ресурсів щодо процесу комерціалізації

3

Пошук шляхів фінансування (власні кошти, залучене зовнішнє фінансування)

4

Пошук потенційних партнерів (консультантів, постачальників ресурсів, інвесторів, спонсорів тощо)

5

Вибір форми комерціалізації

Самостійно підприємством, що виробляє інноваційну продукцію

Комбінована форма

За допомогою підприємства-комерціалізатора

6

Вибір методу комерціалізації

Використання на власному підприємстві

Створення дочірнього підприємства

Промислова кооперація

Спільне підприємство

Ліцензування

Інжиніринг

Франчайзинг

Лізинг

Продаж патенту

7

Дослідження ринку збуту інноваційної продукції

8

Вибір цільового ринку збуту

9

Формування та запуск маркетингової програми (реклама, PR тощо)

10

Формування ціни продукції

11

Формування каналів збуту

12

Оцінювання економічної ефективності комерціалізації

 

 

У наш час одним із найскладніших етапів є пошук потенційних інвесторів, оскільки дійсно інноваційна продукція вимагає значних фінансових ресурсів, залучення яких ускладнюється наявною загальноекономічною та політичною ситуацією в Україні. Тому велика частка продуктів інтелектуальної власності відкидається на цьому етапі через брак фінансування.

2. ОСНОВНІ МЕТОДИ КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЇ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

 

Важливим етапом комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності є вибір методу (способу) комерціалізації, основними з яких є використання об’єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві, внесення прав на об’єкти права інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства та їх передача чи продаж. Схематично зазначені способи комерціалізації зображено на рис. 2.1.

 

Рис. 2.1. Основні методи комерціалізації інтелектуальної власності [7]

 

Вважається, що комерціалізація через використання об’єктів інтелектуальної власності у власному виробництві є найбільш вигідною з точки зору прибутку. Адже весь прибуток від продажу інноваційного продукту, що отриманий за допомогою об’єктів інтелектуальної власності, залишається у правовласника цих об’єктів. Зрозуміло, що цей спосіб комерціалізації пов’язаний із значними стартовими витратами на доопрацювання об’єктів інтелектуальної власності, розробленням технології виробництва тощо. Але у разі успіху продаж виробленої продукції компенсує ці витрати і, крім того, буде отриманий значний прибуток.

Вітчизняним законодавством передбачена можливість використання нематеріальних активів при формуванні статутного капіталу нового суб’єкта господарювання, тобто інтелектуальну власність можна вносити до статутного капіталу замість майна, грошей та інших матеріальних цінностей за згодою всіх засновників. Головні можливості даного методу комерціалізації відображено у табл. 2.1.

 

Таблиця 2.1

Переваги використання інтелектуальної власності в статутному капіталі [7]

Внесення прав на об’єкти інтелектуальної власності
дозволяє:	надає право на:
1. сформувати значний  за своїми розмірами статутний  капітал без відволікання коштів  й забезпечити доступ до банківських  кредитів й інвестицій, використовуючи  інтелектуальну власність як  об’єкт застави нарівні з іншими  видами майна	1. отримання частки прибутку (дивідендів)
2. амортизувати інтелектуальну  власність у статутному капіталі  і замінити її реальними коштами, включаючи амортизаційні відрахування  на собівартість продукції, тобто  капіталізувати інтелектуальну  власність	2. участь в управлінні  підприємством через загальні збори правління
3. авторам і підприємствам-власникам  інтелектуальної власності –  стати засновниками (власниками) при  організації дочірніх і самостійних  фірм без відгалуження коштів	3. отримання ліквідаційної  квоти у разі ліквідації підприємства

 

 

Якщо правовласник не передбачає використовувати об’єкти інтелектуальної власності у власному виробництві чи розпочати новий бізнес або створити спільне підприємство, він може передати повністю або частково права власності на об’єкт інтелектуальної власності іншій фізичній або юридичній особі.

При продажі прав у повному обсязі власник як сторона, яка продає, втрачає всі майнові права на об’єкт інтелектуальної власності. Тобто якщо продано патент на винахід, то він перереєстровується на ім’я нового правовласника і до останнього переходять всі майнові права на цей об’єкт.

Але частіше передається лише право користування об’єктом інтелектуальної власності. Власник прав на будь-який об’єкт промислової власності (ліцензіар) може продати ліцензію (видати дозвіл на користування об’єктом інтелектуальної власності) будь-якій особі (ліцензіату), якщо він не хоче або не в змозі використовувати відповідний об’єкт. Продаючи ліцензію, мають на меті отримати прибуток, не втрачаючи капіталу на виробництво та освоєння ринку.

Факт продажу або купівлі ліцензії юридично оформляється ліцензійним договором, який відрізняється від інших договорів купівлі-продажу тим, що продається або купується нематеріальний об’єкт. Ліцензіат отримує право на використання об’єкта інтелектуальної власності лише на обумовленій ліцензійним договором території та на певний термін. Види ліцензій залежно від обсягу прав, що передаються подано у табл. 2.2.

 

Таблиця 2.2

Види ліцензій [1]

Вид ліцензії	Коротка характеристика
Виключна ліцензія	видається тільки одній особі і виключає можливість використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обумовлена цією ліцензією
Одинична ліцензія	видається тільки одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об’єкта у даній сфері
Невиключна ліцензія	не виключає можливості використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної власності і видачі ним іншим особам ліцензії на використання цього об’єкта у даній сфері

 

 

Патентовласник може отримати додатковий прибуток від використання свого об’єкта інтелектуальної власності за рахунок платежів за договором франшизи. Правовласник (франчайзер) дозволяє іншій особі (франчайзі) використовувати права на промислові зразки, фірмові найменування, торговельні марки, технології, комерційну таємницю тощо. Різниця договору франшизи від звичайного ліцензійного договору у тому, що права передаються на пільговій, привілейованій основі. Так, користувач отримує вже готову технологію під відомою торговельною маркою. Тому йому не потрібно відвойовувати місце на ринку, а його ризики зводяться до мінімуму.

Відносно новою формою комерціалізації прав на об’єкти інтелектуальної власності є лізинг. За договором лізингу передається різне технологічне обладнання, верстати, прилади тощо, які виконані на рівні винаходів і захищені патентами. Тобто разом з технологічним обладнанням і процесом передається право користуватися об’єктом інтелектуальної власності. Вибір такої форми комерціалізації, як лізинг, дозволяє підприємцям-початківцям відкривати і розширяти свій бізнес навіть при досить обмеженому стартовому капіталі, оперативно використовуючи у виробництві сучасні досягнення науково-технічного прогресу.

В умовах високої конкуренції лише 6-8 % результатів наукових досліджень перетворюється в товар на ринку інтелектуальної власності [1]. Для ефективної реалізації комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності необхідно подолати проблеми, які гальмують процеси формування та реалізації науково-технічного продукту (табл. 2.3).

 

Таблиця 2.3

Проблеми комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності та основні напрямки діяльності щодо їх подолання [3, с. 106]

Проблеми комерціалізації  інтелектуальної власності

Напрями удосконалення політики у сфері комерціалізації інтелектуальної власності

суперечливість нормативно-законодавчої бази – колізії трьох нормативних галузей: права, оподаткування та бухгалтерського обліку; проблема оцінки об’єктів інтелектуальної власності – відсутність Національного стандарту, якого слід дотримуватись; кадрова проблема – відсутність висококваліфікованих спеціалістів з питань інтелектуальної власності.

розробка чітких механізмів нормативно-правового регулювання, а саме кодифікація законодавства, тобто створення та затвердження Кодексу про інтелектуальну власність; поєднання науки з виробництвом, що передбачає запровадження комплексу заходів, а саме: дослідження і аналіз ринку, фінансування впровадження об’єктів інтелектуальної власності, дослідження та розробки; створення інфраструктури впровадження результатів нaуково-технічної діяльності у виробництво; створення зaмкнених циклів (ідея – виробництво – споживання); створення спеціальних комплексних структур, до функцій яких би входило: проведення експертної оцінки їх комерційного потенціалу, дослідження кон’юнктури ринку, просування об’єктів інтелектуальної власності на вітчизняні та іноземні ринки; створення національної структури підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів з інтелектуальної власності.