Економічне зростання в Україні,його риси

Нарешті, всебічна інтенсифікація – це такий  вид економічного зростання, при  якому використовуються всі зазначені  форми ресурсозбереження. Тоді заощаджуються  і трудові, і речовинні умови  виробництва. Даний вид економічного зростання практично впроваджується в умовах сучасного етапу НТР і новітньої технологічної революції.

У противагу  витратному екстенсивному нарощуванню  виробництва, всебічна інтенсифікація забезпечує антивитратну траєкторію економічного зростання. Вона наочно зображена на графіку (мал. 6), де приведені умовні дані.  

На графіку  видно, що швидше усього зростає обсяг  національного доходу (НД), трохи  повільніше збільшується випуск засобів  виробництва (До) і чисельність робочої  сили (Р). У підсумку знижується вартість одиниці продукції (Сс), розширене ж відтворення здобуває якісно нові риси.

Нова  якість економічного розвитку виражається  у зменшенні витрат праці і  засобів виробництва в розрахунку на одиницю національного доходу. Істотно поліпшується весь господарський  розвиток, неухильно підвищується науково-технічний рівень і якість продукції, що випускається. Це є прямим наслідком переходу до більш технологічного способу виробництва.

Така  структурна зміна – результат  ощадливої витрати сировини, матеріалів і енергоносіїв при створенні кожного виробу.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 ФАКТОРИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

Іноді здається дивною бурхлива реакція, з  якою економісти сприймають найнезначніші, здавалося б, зміни в темпах зростання. Чи дійсно настільки істотна різниця  між чотирма і трьома відсотками економічного зростання? Так, істотна. Для Сполучених Штатів з їх реальним ВНП, що складає зараз приблизно $3995 млрд., різниця між темпами зростання в 3% і 4% виражається сумою 40 млрд. доларів у рік. Для населення дуже бідної країни навіть півпроцентне зниження в темпах економічного зростання цілком може означати перехід від недоїдання до голодної смерті.

Що стосується темпів зміни реального ВНП на душу населення, то при однакових  темпах економічного зростання різниця  в життєвому рівні населення  буде ставати усе більшої і більшою. Наприклад, дві країни Г и Д розвиваються однаковими темпами (5% у рік); але якщо в країні Г ВНП на душу населення складає 10 тис. грн , а в країні Д – 500 грн , то 5%-ий приріст для країни Г означає приріст рівний 500 грн., а для країни Д – усього лише рівний 25 грн. у рік.

Очевидно  також, що економічне зростання має  більш важливе значення, чим стабільність.

Політико-економічний  аналіз змісту рушійних сил економічного зростання (прогресу) передбачає врахування не лише дії базисних економічних категорій (внутрішніх суперечностей, потреб, інтересів тощо), але й функціонування надбудови держави, політичних, ідеологічних, правових, культурно-духовних та інших відносин і відповідних інституцій: політичних партій (рухів), релігійних концепцій і т. ін. Таким чином, економічне зростання виступає завжди як результат дії економічних і неекономічних факторів. До останніх належать географічно-кліматичні, національно-демографічні, військово-політичні, культурні, інституціональні тощо. Вплив кожного з факторів може бути різним (як позитивним, так і негативним), але не правомірно абстрагуватись від них, а тим більше від їх сукупності.

Економічне  зростання будь-якої країни визначається шістьма основними факторами, чотири з яких зв'язані з фактичною здатністю економіки до зростання:

1) кількість  і якість природних ресурсів  країни;

2) кількість  і якість трудових ресурсів  країни;

3) обсяг  основного капіталу;

4) технології.

Ці чотири фактори економічного зростання  можна об'єднати за назвою факторів пропозиції. Саме вони роблять зростання виробництва фізично можливим.

Загальне  представлення про взаємодію  всіх цих факторів може дати крива  виробничих можливостей – мал. 1.  

Ця крива  щонайкраще відбиває максимальну кількість  варіантів різноманітної продукції, що може бути вироблена при даній кількості і якості природних, трудових ресурсів і основного капіталу на основі даного технологічного потенціалу. Посилення позитивного впливу з боку кожного з факторів пропозиції (збільшення кількості і поліпшення якості ресурсів і технологічний прогрес) зміщають криву виробничих можливостей вправо, що показано як зрушення від АВ до СД.

1) Але  можливість економіки цілком  реалізовувати свій виробничий  потенціал обмежується факторами  попиту і розподілу. Крива виробничих можливостей може зміститися вправо, та дійсний рівень виробництва не досягає можливого. Інакше кажучи, крива реальної економічної діяльності знаходитиметься усередині площі, обмеженої кривою виробничих можливостей.

Приклад. Чистий приріст робочої сили в США складає 2 млн. у рік. Сам по собі цей приріст збільшує виробничі потужності, або потенціал економіки. Але для того, щоб збільшення економічного потенціалу виразилося в прирості виробництва, необхідно знайти роботу всім 2 млн. безробітніх, причому саме в тих галузях і підприємствах, де їхні здібності цілком реалізуються. Суспільство не має потреби ні в нових безробітних, ні в педіатрах, що працюють водопровідниками.

При всьому значенні факторів попиту і розподілу  ресурсів основна увага в обговоренні проблем економічного зростання приділяється факторам пропозиції. Економічний зростання визначається факторами, що зміщають криву сукупної пропозиції вправо – мал. 2.  

На мал. 2 збільшення сукупного попиту показаний  як зсув кривій AD вправо, від AD1 до AD2. Це зрушення показує, що при різних рівнях цін бажаний обсяг товарів і послуг зросте.

Можна сказати, що реальний ВНП у будь-який час визначається як працевтрати (у  людино-годинах), помножені на продуктивність праці (реальне годинне вироблення на один зайнятого).

Або: ВНП = число відпрацьованих чіл.-годин  х продуктивність праці.

Приклад. Припустимо, у господарстві зайнято 10 чоловік, кожний з яких відпрацьовує 2 тис. годин у рік (50 тижнів по 40 робочих  годин у тиждень), так що загальне число відпрацьованих людино-годин складає 20 тис. Якщо середнє вироблення в розрахунку на людино-годину складає 5 доларів, то загальний випуск продукції або реальний ВНП, складе 100 тис. доларів (20 тис. х 5 діл.).

Продуктивність  праці знаходиться під впливом  таких факторів, як технічний прогрес, фондоозброєність, якість робочої сили й ефективність розподілу, сполучення і керування різними ресурсами. іншими словами, продуктивність праці збільшується в міру поліпшення здоров'я, професійної підготовки, утворення і підвищення зацікавленості; у міру зростання забезпеченості машинами й устаткуванням, а також природними ресурсами; при кращій організації і керуванні виробництвом; при переміщенні робітників їх менш у більш ефективні галузі.

На практиці технічний прогрес і капіталовкладення (інвестиції) тісно взаємозалежні: технічний прогрес часто спричиняє інвестиції в нові машини й устаткування.

На перший погляд, хід технічного прогресу історично  характеризується глибиною і стрімкістю. Газові і дизельні двигуни, конвеєри і складальні лінії приходять на розум як найбільш істотне досягнення минулого. зовсім недавно «чарівна лампа технології» випустила «джина автоматизації» і разом з тим усі можливі чудеса фабрики, що приводиться в рух одним натисканням кнопки. Надзвукові літаки, транзистори й інтегральні схеми, комп'ютери, ксерокси, контейнерні перевезення і ядерна енергія, не говорячи вже про космічні польоти, - це ті технологічні досягнення, що відносилися до області фантастики в недалекому минулому. Подібні нововведення сприятливо впливають на економічний зростання.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

Держава відіграє значну роль у регулюванні  економічного зростання, і тому варто  розглянути які міри державного регулювання  щонайкраще можуть стимулювати цей процес:

1. Кейнсіанці  розглядають економічне зростання  переважно з погляду факторів  попиту. Звичайно вони пояснюють  низькі темпи зростання неадекватним  рівнем сукупних витрат, що не  забезпечує необхідного приросту  ВНП. Тому вони проповідують  низькі ставки відсотка (політику «дешевих грошей») як засіб стимулювання капіталовкладень. При необхідності фінансово-бюджетна політика може використовуватися для обмеження урядових витрат і споживання, для того щоб високий рівень капіталовкладень не приводив до інфляції.

2. На  противагу кейнсіанцям, прихильники  «економіки пропозиції» концентрують  увагу на факторах, що підвищують  виробничий потенціал економічної  системи – закликають до зниження  податків як засобу, що стимулює  заощадження і капіталовкладення,  що заохочує трудові зусилля і підприємницький ризик. Наприклад, зниження або скасування податку на дохід від відсотків приведе до збільшення віддачі від заощаджень. Аналогічно, якщо обкладати необхідним податком суми, що йдуть на виплати по відсотках, це приведе до обмеження споживання і стимулювання заощаджень. У відношенні капіталовкладень ці економісти пропонують зменшити або скасувати податок на прибуток корпорацій, надати значні податкові пільги на інвестиції.

3. Економісти  різних теоретичних напрямків  рекомендують і інші можливі методи стимулювання економічного зростання. Наприклад, пропагують політику, за якої уряд бере на себе активну роль у формуванні структури промисловості; вживає заходів, що прискорюють розвиток високопродуктивних галузей; збільшує витрати на фундаментальні дослідження і розробки, стимулюючи технічний прогрес.

При цій  численності і складності можливих методів стимулювання економічного зростання більшість економістів  єдині в тім, що збільшення темпів економічного зростання є досить непростим завданням, - капіталомісткість і схильність до заощаджень важко піддаються заходам регулювання.  
 
 
 
 
 
 
 
 

 ЕКОНОМІЧНЕ  ЗРОСТАННЯ В УКРАЇНІ. ЙОГО РИСИ 

Будь-яка  перехідна економіка переживає  період спаду виробництва, що підтверджується  досвідом усіх європейських країн, котрі здійснюють ринкові реформи. Спочатку ці країни зіткнулися практично з тими ж проблемами, що й Україна: успадкована адміністративно-командна система, зношені виробничі фонди, ірраціональна галузева і виробнича структура. Як і Україні, їм довелося переборювати наслідки стрибкоподібного підвищення цін на імпортні енергоносії, розриву економічних відносин із сусідніми державами.

Країнам Центральної Європи — західним сусідам  України — вдалося подолати спад протягом трьох—п'яти років, у нас же цей процес набрав затяжного характеру.

Чинники такого небувалого падіння обсягу виробництва  в Україні можна поділити на дві  групи:

o ті, що  склалися внаслідок перебування  України у складі Радянського  Союзу; 

o ті, що  виникли вже після проголошення незалежності, або, інакше кажучи, суб'єктивні прорахунки.

Україна робила перші незалежні кроки  за найнесприятливіших умов: дві світові  війни, роки голодоморів забрали  життя понад 20 мільйонів українців.

Вагомою причиною нинішнього стану економіки  України стало багаторічне втілення в життя догми про випереджувальне зростання виробництва засобів виробництва порівняно з виробництвом предметів споживання. Внаслідок такої політики Україна успадкувала від СРСР украй нераціональну структуру промисловості, три чверті виробництва якої становила продукція важкої промисловості і лише чверть — продукція, призначена для задоволення потреб споживачів.

Ще однією причиною безпрецедентного спаду виробництва  в Україні є незавершеність виробничого  циклу в національній економіці. На момент здобуття незалежності в Україні вироблялося 15—20% кінцевої продукції промисловості, а в Росії — понад 70%. Тому розрив старих господарських зв'язків болюче відбився на вітчизняній економіці: численні чинники відтворення залишилися за межами країни. У господарській структурі переважають галузі, що мають потребу в державних дотаціях і тому важко піддаються перебудові.

На стані  української економіки вкрай  негативно позначається катастрофічна  екологічна ситуація. Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС радіонуклідного забруднення зазнали понад 12 млн. гектарів земель.

Падіння обсягів виробництва зумовлене  також чинниками, що почали діяти  вже в роки незалежності - суб'єктивними  прорахунками. При цьому важливо  зазначити, що сам курс на демонтаж командно-адміністративної системи й розбудову сучасної, заснованої на ринкових засадах відкритої національної економіки у стратегічному плані є правильним. Тому причини неадекватності економічної політики конкретним умовам українського сьогодення лежать передовсім у площині визначення шляхів та конкретних механізмів здійснення зазначеного курсу. Непослідовність у проведенні економічних реформ призвела до того, що перехід від адміністративно-командної системи до ринкової супроводжується зростанням тіньової економіки. Адже тіньова економіка найбільше процвітає там, де реформи проходять мляво, а високі податки практично внеможливлюють розвиток нових приватних структур. Наявність гігантського тіньового сектора спотворює усі національні рахунки, не дає змоги державним органам точно визначити потреби економіки в різних ресурсах, давати обгрунтовані економічні прогнози. Водночас створюються сприятливі умови для корупції, хабарництва, криміналізації економіки.