Економічна інформація, її властивості, класифікація та призначення

Контрольна робота

Зміст

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список ілюстрацій

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність  проблеми. В сучасному світі надзвичайно велику роль в суспільному житті відіграє інформація. Вона є основою при прийнятті рішень для здійснення будь-яких дій. Дослідження інформації є дуже актуальною темою вже протягом довгого часу. До винайдення комп'ютерів інформація досліджувалась лише як основа для діяльності в економіці та інших сферах. В нашу інформаційну епоху інформація є також товаром і засобом виробництва.

Поняття «інформація»  є надзвичайно широко розповсюдженим та використовуваним в усіх сферах господарської діяльності підприємств, установ, організацій, в побуті.

Єдиного загальноприйнятого визначення терміну „інформація”  не існує,  не зважаючи на його велике значення для багатьох наукових дисциплін,  а сам термін походить від латинського слова «informatio» – роз’яснення, викладання.

Актуальність вивчення теоретичних засад і закономірностей формування і використання інформаційних ресурсів в діяльності суб’єктів господарювання з метою підвищення ефективності управління ними обумовила вибір теми даної роботи.

Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій.  Сприйняття та визначення місцезнаходження інформації в економіці підприємства, безперечно, включає останню в коло об’єктів економічних досліджень.

Зокрема,  питанням теоретичного та практичного дослідження інформації як понятійної категорії присвячені роботи А. Алєксєєв, О. Антіпіна, А. Антопольський,  Г. Артамонов, Д. Белл,  С. Ваніянц, Дж. Гелбрейт, П. Дракер, С. Дятлов, В.І. Жуков, В. Іноземцев, В.О. Калятін, М. Кастельс, К. Кларк, Г. Клімантова, І. Корконосов,  Б. Крістальний, С. Майоров, К. Маркарян, Ф. Махлуп, О. Моргенштерн, Т. Ніколаева, Р. Нижегородцев, А. Петров, Г. Саймон, Т. Сакайя, Ж. Сапир, Дж. Стиглер, Т. Стюарт, В. Тамбовцев, О. Тоффлер, Т. Умесао, Д.Н.Філімонов, Р. Цвілев, А. Щегорцов, та ін.

В умовах сучасного науково-технічного прогресу багато науковців все більше уваги приділяють дослідженню інформаційної  економіки. Поняття «економічна інформація» було введене в науковий оборот ще на початку ХХ століття і стало фактично загальновизнаним відносно реальності, що склалася у західному світі. Точна назва сучасної економіки ще не визначена - вона залежить від точки зору конкретного дослідника та способу дослідження, який він застосовує.

Аналіз теоретичних  підходів науковців та практиків  до визначення цього терміну дає можливість узагальнити основні складові поєднання понять: дані, інформація, знання.

Об’єктом дослідження виступають данні, інформація і знання.

Предмет дослідження – теоретичні положення, ознаки, призначення даних, інформації, знань та економічної інформації.

Мета роботи полягає в проведенні дослідження суті інформації як окремого ресурсу (або товару) в процесі господарської діяльності підприємств, а також в визначенні різниці між даними, інформацією та знаннями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Визначення поняття інформації

 

Незважаючи на інтуїтивну зрозумілість терміна «інформація» та його велике значення для багатьох наукових дисциплін, не існує його загальноприйнятого визначення. У побуті слово «інформація» ототожнюється зі змістом якихось відомостей, які можуть набирати форми усного повідомлення, листа, доповіді, результатів деякого дослідження, спостереження тощо.

Залежно від галузі дослідження  та від класу розв’язуваних задач  користуються різними визначеннями інформації. Розглянемо кілька підходів до визначення інформації.

Інформація — це сукупність сигналів, сприйманих нашою свідомістю, які відбивають ті чи інші властивості  об’єктів і явищ зовнішнього світу. Природа цих сигналів передбачає наявність принципової можливості їх зберігання, передавання та обробки [6, с. 29].

Наведене визначення має суто описовий, пояснювальний  характер, не претендуючи на строгість  та всебічність. Наведемо інші визначення інформації.

Інформація — це позначення змісту, який здобуто із зовнішнього світу (Н. Вінер);

Інформація — це спосіб передавання різноманітності (Р. Ешбі);

Інформація — це комунікація, зв’язок, у процесі якого зменшується  невизначеність (К. Шенон ).

Останнє визначення спирається на схематичне подання процесу передавання інформації, згідно з яким можна виокремити передавач та приймач інформації. Унаслідок їх взаємодії і виникає інформація — деяке повідомлення, що тим чи іншим способом зменшує необізнаність споживача (приймача) щодо деякого факту, об’єкта, явища.

Більш повно можна  визначити інформацію, зіставляючи  це поняття з іншими важливими  поняттями того самого термінологічного ряду, а саме: «знання» і «дані».

Якщо спостерігач розв’язує  певну задачу управління об’єктом, то повідомлення, передані за допомогою даних, які безпосередньо корисні йому під час розв’язування задачі, розглядатимуться як інформація. Таким чином, інформація існує лише в системі, що складається зі спостерігача, задачі та об’єкта дослідження [10, с. 52].

 

2. Сутність поняття "знання" у трактовці вчених-економістів XX ст.

 

На початку XXI ст. суб'єкти суспільної діяльності та економічні агенти все частіше стикаються з  ситуацією, коли змінюється система  цінностей суспільства, його соціальний розподіл, а причина тому - зміна місця й ролі знання у сучасному господарстві: знання набуває значення засобу досягнення соціальних і економічних результатів. Роль знання в економічному розвитку зростає, випереджуючи значимість засобів виробництва й природних ресурсів.

Так, за оцінками Світового банку, фізичний капітал у сучасній економіці формує 16 % загального обсягу багатства кожної країни, природний - 20 %, а людський капітал - 70 %. У таких країнах, як Японія і Німеччина, частка людського капіталу становить до 80 % національного багатства. На сьогодні цінності створюються за рахунок підвищення продуктивності та використання нововведень, тобто застосування знання на практиці. Економічне зростання дедалі більше залежить від здатності отримувати нові знання й застосовувати їх в усіх сферах життя.

Розуміння здатності  знання виробляти нове знання та уміння застосовувати його на користь людини стає одним із найактуальніших завдань  сучасної науки, насамперед економічної  теорії. Без цього, зокрема, неможливо  подолати глобальні кризи, породжені техногенною цивілізацією. Однак дотепер економічна думка на завжди встигає належним чином усвідомити зміни, що відбуваються. Очевидно, позначається нестача напрацьованого багажу нових ідей, спираючись на які можна було б знайти нові стратегії цивілізаційного розвитку. Так і значення знання у сучасній економіці поки ще не знайшло відповідного пояснення, зокрема те, як і за яких умов знання створюються, як вони комерціалізуються й вводяться безпосередньо у "ринковий обіг".

Філософський енциклопедичний  словник дає таке визначення: "Знання - перевірений практикою результат пізнання дійсності, правильне її відображення у мисленні людини; володіння досвідом і розумінням, що є правильним й у суб'єктивному, й в об'єктивному відношенні й на підставі яких можна побудувати судження та висновки, що здаються досить надійними, для того щоб розглядатися, як знання" . Знання сприяють:

1) становленню і розвитку  особистості, що має знання (освітнє  знання);

2) становленню світу  й позачасовому становленню його  вищих принципів, розглянутих з позиції конкретного й наявного буття. Таке знання отримало назву релігійно-культурологічного. Воно описує науково-культурологічну картину світу. Акумуляція і трансляція таких знань виробляється за допомогою традицій, звичаїв, обрядів і знаходить своє відображення у релігії і господарській думці;

3) визначення мети  становлення - практичне панування  над світом і його перетворення  для людських цілей. Це знання  позитивних наук, знання панування  та дії [18, с. 47].

Передумовою економічного розвитку є підвищення ефективності використання економічних ресурсів. Використання наявних ресурсів за допомогою існуючих технологій в умовах певного соціально-економічного середовища перетворює їх у джерело забезпечення суспільства необхідними матеріальними та духовними благами. Згідно з технологічною парадигмою неокласичної теорії, виробниче використання ресурсів є елементом процесу створення додаткової вартості. Ресурси поділяються на три основні групи: матеріальні; трудові, у тому числі інтелектуальні; природні. Значення кожного виду ресурсів для економіки змінюється залежно від рівня розвитку технологічного способу виробництва [2, с. 46].

3. Відмінності понять  дані та знання

 

Інформаційним об’єктом для обробки  на ЕОМ у системах зі штучним інтелектом є знання. Знання найчастіше подають як набір фактів (тобто класів об’єктів і зв’язків між ними), що характеризують певну предметну область, процедур та правил маніпулювання фактами, а також інформацію про те, коли і як потрібно використовувати ті чи інші процедури.

Специфічними особливостями знань, які дають змогу відрізняти їх від даних, є такі:

1. Внутрішня інтерпретація. Дані, що зберігаються в базі даних,  дістають семантичну інтерпретацію  лише після обробки їх відповідними  програмами. Знання, на відміну від даних, завжди несуть в собі змістовну інформацію.

2. Наявність ситуативних зв’язків. Знання пов’язані не лише структурно.

Вони відбивають закономірності щодо фактів, процесів, явищ і причинно-наслідкових  відношень між ними. Ситуаційні зв’язки  допомагають будувати процедури аналізу знань на сумісність, суперечливість, одночасність і т.ін.

3. Активність знань.  Це принципова відмінність знань  від даних. Знання завжди активні.  Наприклад, суперечливість у знаннях  є стимулом до появи нових  знань. Таким самим стимулом  активності є неповнота знань,  яка й зумовлює необхідність  їх поповнення.

4. Знання відрізняються від даних формою подання. Дані відбивають кількісні характеристики і здебільшого подаються в цифровому вигляді. Знання — це переважно якісні характеристики, які набирають вигляду текстової інформації [4, с. 108].

Незважаючи на відмінності знань від даних, не завжди можна їх чітко розмежувати.

Якщо база даних є джерелом фактографічних кількісних характеристик про певну предметну область, то база знань містить знання, які відбивають закономірності розвитку цієї предметної області і дають змогу прогнозувати й виводити з допомогою міркувань нові факти, які не належать до бази даних. Знання бувають двох типів: декларативні та процедурні.

Декларативні (предметні) знання — це факти, тобто класи об’єктів і зв’язки між ними. Декларативні знання не містять у 
явному вигляді опису процедур перетворення знань. Декларативні знання — це певна множина тверджень, які не залежать від того, де і коли вони використовуються. Моделювання предметної області в такій формі потребує повного опису всіх можливих її станів. Розв’язування задачі в такій базі знань ґрунтується на пошуку, що відбувається у множині можливих станів предметної області [9, с. 71].

Процедурні знання чи правила являють собою набір певних процедур перетворення знань як даних. При процедурному поданні знань немає потреби зберігати інформацію про всі можливі стани предметної області, достатньо мати опис початкового стану та процедур, що генерують необхідні стани на базі початкового.

Поділ знань на декларативні та процедурні суто умовний, і межа між цими знаннями рухома. Крім того, відомі нині моделі подання знань різною мірою використовують ті чи інші знання. Існує чотири типи моделей знань: логічні моделі, семантичні мережі, фреймові моделі та моделі продукції. Розглянемо найпоширеніший тип моделей знань — модель продукції.

 

4. Взаємозв’язок даних, інформації та знань

 

Матеріальному світові, що оточує людину, притаманна безліч явищ,  багато з яких змінюються в часі, маючи форму певних процесів, тобто таких явищ, показники яких не є миттєвими, а розподіленими в часі, які можна спостерігати кожної миті.

Будь-який об’єкт інформації разом із користувачем утворює систему  – джерело інформації. На рис. 1 зображено схему системи взаємозв’язаних об’єктів і користувачів,  вкладених одне в одне,  стосовно передачі відомостей про певний об’єкт інформації певному користувачу. Для кожної стрілки на рис. 1 частина системи, розміщена ліворуч, може розглядатися, як спостережуваний об’єкт, а розташована праворуч – як користувач. При цьому не має значення природа користувача: чи це є окрема особа, чи це є підприємство (сукупність підприємств). Його головне завдання полягає в перетворенні відомостей про стан спостережуваного об’єкта (даних) в форму, зручну для сприйняття іншими особами з можливістю їх подальшого використання [14, с. 129].