Економічна категорія та економічні закони

1.Поясніть суть поняття  «економічна категорія». Наведіть  приклади економічних категорій  та розкрийте їх з’язок з економічними законами.

Економічні категорії  – абстракція, теоретичне вираження, мислені форми реально існуючих економічних систем. Цілісна економічна система та закони її розвитку можуть бути всебічно розкриті лише в сукупності економічних інтересів, в їх системі. Окрема економічна категорія відображає лише одну із сторін, елементів такої системи. Оскільки складовими частинами економічної системи є продуктивні сили, техніко-економічні, організаційно-економічні відносини, а також відносини власності та господарський механізм, то кожна з них знаходить своє теоретичне вираження в теоретичній сукупності (підсистемі) економічних інтересів.

Двома найважливішими сторонами  економічної системи є продуктивні  сили і виробничі відносини (відносини економічної власності). Тому економічні категорії – теоретичне вираження, мислені форми передусім відносин економічної власності та властивим їм законів у взаємодії з розвитком продуктивних сил, властивими їм об’єктивними законами. Тому в структурі кожної економічної категорії виділяють аспект, який відображає розвиток продуктивних сил та еволюцію відносин (форм) власності. Змістом продуктивних сил є відносини людей і природи у процесі праці, їх взаємодія. Отже, у кожній економічній категорії з урахуванням структури економічної системи відображуються зв’язки й відносини між людьми у процесі привласнення засобів виробництва, предметів споживання, послуг, інтелектуальної власності та інших об’єктів власності, з одного боку, і виробничі зв’язки між людьми у процесі праці, створення матеріальних благ, взаємодія людьми з природою – з іншого.

Перший тип зв’язків і відносин називають соціально-економічними, другий техніко-економічними. Оскільки економічні категорії відображають об’єктивно існуючі економічні системи, вони самі є об’єктивними. Водночас, будучи мисленими формами і теоретичним вираженням таких систем, економічні категорії відображають певною мірою  суб’єктивну сторону процесу            

пізнання людьми цих систем, зокрема місце вченого у соціально-економічній  системі суспільства(оскільки свідомість відображає місце людини у суспільстві), що виявляється в його інтересах, потребах, цілях. Тому одну й ту ж  економічну категорію можуть по-різному  трактувати окремі автори, виділяючи  при цьому , як першооснову або  речовий зміст, або суспільну  сторону економічної категорії. У першому випадку переважає  осмислення процесу відношення людини до речі, а також відносини між  самими речами, у другому – зв’язки і відносини між самими людьми. Так, західні економісти при з’ясуванні сутності капіталу головну увагу приділяють його матеріально-речовій характеристиці (тобто розглядають, як засоби виробництва, різні блага, цінні папери, гроші та інше), а вітчизняні – його суспільній формі (або відносинам власності між людьми, що виникають у процесі привласнення цих об’єктів власності).

Залежно від ступеня володіння  діалектичним методом дослідження, методологією пізнання цілісної економічної  системи, опанування світової економічної  думки, знання реалій дійсності тощо певний автор різною мірою наближається до істини, до сутності економічних  категорій.

Оскільки економічна система  не є незмінною, вона зазнає суттєвих та кількісно-якісних перетворень, еволюціонує від менш розвинутих форм, до більш розвинутих. Їх розвиток повинен відображатися в русі, мінливості економічних категорій, у наповненні одних і тих же категорій елементами суттєво або  якісно нового змісту. Необхідністю такого діалектичного підходу до осмислення змісту економічних категорій відображає принцип історизму. Економісти, які  у своїх дослідженнях не враховують цього принципу, переважно догматично тлумачать економічні категорії. Вершиною наукового теоретико-методологічного  мислення є обґрунтування сутності першого економічного закону. Це зумовлено  тим, що у такому законі відображають найближчі глибинні, найсуттєвіші причини-наслідкові зв’язки між окремими економічними явищами і процесами.

Економічні закони – вищий  ступінь пізнання людиною єдності  та зв’язку

явищ і процесів, вони відображають глибоко приховані  зв’язки й відносини, ядро сутності, охоплюють, як правило ширше коло реалій об’єктивної діяльності, ніж окрема економічна категорія. Тому при обґрунтуванні сутності економічного закону встановлюється взаємозв’язок між окремими економічними категоріями або низкою таких категорій. Іншими словами, внутрішньо необхідний, сталий, суттєвий зв’язок між економічними явищами та процесами, що виражаються за допомогою економічних законів, набуває відображення у взаємозв’язку певних економічних категорій. Кожний закон наче групує навколо себе певну кількість (залежно від його складності) економічних категорій. Таким чином, у процесі дослідження економічних законів також повинні враховуватися вимогу принципу історизму.

Як і економічні закони, розрізняють всезагальні, загальні специфічні та особливі економічні категорії. Всезагальні економічні категорії  – теоретичне вираження тих елементів  економічних систем, які властиві всім суспільним способам виробництва. До них належать категорії, що відображають більшість елементів продуктивних сил і технологічного способу  виробництва, взаємодію людини з  природою у процесі праці –  засоби праці, предмети праці, власне праця, людина-працівник тощо. До цих категорій  також слід застосувати принцип  історизму.

Загальні економічні категорії  відображають розвиток спільних для  декількох суспільних способів виробництва  елементів економічної системи. До них належать гроші, товар, ціна тощо. Вони групуються навколо спільних економічних  законів.

До специфічних економічних  категорій відносяться мислені  форми, що відображають властиві лише одному суспільному способу виробництва  відносин власності – продуктивна  рента, панщина тощо. Які відображають феодальні відносини власності, а також прибуток, додаткову вартість, підприємницький дохід, кредитні гроші, що розкривають відносини власності за капіталізму.

Особливі економічні категорії  розкривають розвиток відносин власності 

лише на одній із стадій, етапів еволюції суспільного способу  виробництва – одержавлення економіки, державна інтелектуальна власність, державне планування, економічна інтеграція та інше.

Оскільки економічні категорії  є теоретичним вираженням окремих  сторін виробничих відносин у їх взаємодії  з розвитком продуктивних сил, деяких економічних явищ і процесів, то зміна останніх, розвиток і модифікація  виробничих відносин відрубуються в  русі, плинності економічних категорій. Так, з погляду об’єктів власності та виробництва економічної теорії вивчає виробничі відносини, які виникають між людьми в процесі створення й наступного руху, привласнення не лише матеріальних благ, а й послуг в усіх сферах суспільного відтворення.

2. Розкрийте зміст витрат виробництва та поясніть , які чинники на них впливають.

Витрати виробництва –  вартісна оцінка затрат економічних  ресурсів, здійсненних підприємцями задля виробництва продукції.

На думку західних економістів, витрати виробництва складаються  з витрат на придбання землі, найманої праці підприємців, яка вимірюється  величиною прибутку або підприємницьким  доходом. Витрати виробництва, як правило  менші ніж авансовий капітал, оскільки він містить всю вартість основного капіталу, а витрати  виробництва – лише вартість їх зношування (амортизацію).

Поняття витрат в економічній  науці базується на загальній  ідеї обмеженості ресурсів і можливості їх альтернативного використання, оскільки вибір певного варіанта виробництва зумовлює втрату вигід від використання відповідних ресурсів найкращим з інших можливих способів. У зв’язку з цим дійсні витрати поділяються на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні (явні, або експліцитні) витрати – витрати на відшкодування  використаних факторів виробництва, які  підлягають безпосередній грошовій оплаті. До них належать витрати  на оплату робочої сили, капіталу (основного  і 

оборотного), землі (орендна  плата), а також оплата транспортних витрат, комунальних послуг, відсотків  за кредит та інше. Сукупність всіх явних  витрат ще називають собівартість продукції.

Внутрішні (неявні, або імпліцитні) витрати – витрати фірми на використання власних (неоплачуваних) ресурсів. Неявні витрати включають  недоотримані підприємцем доходи при  найвигіднішому альтернативному застосуванні власних ресурсів. Сучасна економічна наука зараховує до внутрішніх витрат нормальний прибуток – мінімальну плату, необхідну для продовження  діяльності підприємця в певній сфері  бізнесу.

Виокремлення явних та неявних витрат відображає два підходи  до розуміння природи затрат фірми.

Бухгалтерський підхід передбачає врахування зовнішніх (явних) витрат, які  оплачуються безпосередньо після  отримання рахунку чи накладної. Ці витрати відображаються в бухгалтерському  балансі фірми і є бухгалтерськими  витратами.

Економічний підхід до витрат виробництва передбачає врахування не тільки зовнішніх, а й внутрішніх витрат, пов’язаних з можливість альтернативного використання ресурсів.

Альтернативна вартість (вартість втрачених можливостей, втрачена вигода) – вартість найкращої (найвище оплачуваної) альтернативної можливості виробництва чи поведінки фірми при порівняльному ступені ризику.

Розрізняють також постійні та змінні витрати. Поділ витрат на постійні змінні та зумовлений тим, що збільшення або зменшення змінних  витрат зумовлює зміни загальних  витрат і обсягу виробництва продукції.

Постійними називаються  такі витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. До них належать оплата зобов’язань із позик, орендна плата, амортизаційні відрахування, заробітня плата вищого управлінського персоналу тощо. Постійні витрати пов’язані з самим існування фірми і тому повинні оплачуватися навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє.

Змінними називаються  такі витрати, величина яких постійно змінюється залежно від зміни  обсягу виробництва товарів. До них  належать затрати на сировину, матеріали, паливо, енергію, транспорті послуги  і більшість витрат на оплату трудових ресурсів.

Поділ витрат на постійні і  змінні має важливе значення для  аналізу діяльності підприємства. Змінні витрати – це затрати, якими підприємство може керувати. А постійні в основному  є поза впливом адміністрації, вони є обов’язковими і мають бути оплачені незалежно від обсягу виробництва.

Таким чином, економічні витрати  – це витрати, які належать здійснити  підприємцю, щоб відволікти ресурси  від їхнього альтернативного  використання. Це дійсні витрати на виробництво товару, які відображають вартість ресурсів при найкращому з  можливих варіантів їхнього застосування.

Багатоаспектність поняття витрат та їх багато компетентність зумовлюють різні підходи до виявлення та аналізу чинників, що формують їх рівень. Так на думку І. М. Бойчика, основними чинниками формування витрат є технічний рівень виробництва, організація виробництва і праці, зміна структури та обсягу продукції, галузеві та інші чинники [2;c.200].Ю. С. Цал-Цалко виділяє такий чинник ефективного формування витрат на виробництво продукції, як матеріальна зацікавленість працівника у результатах своєї праці [1;c.6 ]. С. І. Дем’яненко справедливо і обґрунтовано ділить всі чинники, що впливають на формування витрат, на зовнішні чинники (такі, як ціна на матеріальні ресурси, умови реалізації продукції, системи і умови оподаткування) і внутрішнього впливу [5;с.12]. Важливим чинником формування витрат, на думку цього вченого особливо в сільському господарстві є також форма власності на виробничі ресурси. Проте на сьогодні, цей вплив можна практично не виокремлювати, оскільки приватна власність на засоби виробництва і виробничі ресурси стала в аграрному секторі домінуючої економіки.

Розглянемо чинники, що формують виробничі витрати, з тих які  мають безпосередній зв’язок з виробництвом. До таких в першу чергу слід віднести масштаби виробництва, тобто розмір підприємства. Йдеться про сукупну виробничу потужність, диференційовану за видами, кількістю та максимальною віддачею наявних потенційних чинників. Підприємствами різної величини вважаються підприємства з різними типами, кількістю та терміном служби своїх засобів виробництва, кваліфікаційним і віковим складом працівників, а також їх чисельністю. У короткостроковому періоді величину підприємства змінити не можливо, оскільки потрібен час на набір чи звільнення персоналу, придбання чи ліквідацію виробничого устаткування, що пов’язано із необхідністю прийняття інвестиційних рішень і їх ретельного обґрунтування. В такому випадку величина підприємства обумовлюються його виробничими можливостями. У довгостроковому періоді величину підприємства можна змінити. Змінний виробничий потенціал певним чином впливає на величину витрат підприємства. Причому, величина підприємства, в першу чергу, відбивається саме на величині змінних витрат, формуючи тим самим загальну величину сукупних витрат на виробництво продукції.

Не менш безпосереднім  чинником, що впливає на величину витрат є структура виробничої програми підприємств – асортимент типів  продукції, яка вироблятиметься  в певному виробничому періоді  із зазначенням їх кількості. Вона включає  специфічний для певного періоду  випуск продукції в межах номенклатури, яка є властивою для профілю підприємств. Номенклатура продукції змінюється тільки через тривалі періоди. Що ж до виробничої програми, то їх можна змінювати у відносно короткий проміжок часу. Тобто виробнича програма підприємства регулюється самим підприємством. Її вплив на витрати безпосередньо обумовлені кількістю ресурсів, потрібних для виготовлення продукції. Якщо випуск продукції зменшується або збільшується, відповідно змінюється і витрати засобів виробництва, робочої сили і матеріалів.