Економічні погляди Я.П.Козельського і А.Алейнікова

-1-

Тема 22: «Економічні погляди Я.П.Козельського і А.Алейнікова»

1. Еволюція соціальних відносин та розвиток господарства України в другій половині XVII – XVIII ст.

Еволюція соціальних відносин і розвиток народного господарства України в другій половині ХVІІ — початку ХVІІІ ст. відбувається у складних суспільно-політичних умовах. Об’єднання в 1654 р. української держави з російською сприяло розвиткові продуктивних сил у сільському господарстві, ремеслі й промислах, піднесенню мануфактурного виробництва та зростанню міст. До того ж не можна заперечувати негативну роль царизму в історичній долі українського народу, адже суспільно-політичний лад, що сформувався за часів Б. Хмельницького, був несумісним із самодержавно-кріпосницькою системою Росії, і це врешті-решт призвело до повної втрати як політичної автономії, так і самобутніх рис господарського розвитку.

Завершення воєнних дій  проти Польщі та розподіл України (Андрусівське перемир’я 1667 р., Вічний мир 1686 р.), у результаті якого Правобережжя залишилося під владою Польщі, спустошення більшості земель, особливо Правобережної України, напади татар, нескінченне протистояння козацької старшини підірвали народне господарство краю.

Проте незважаючи на вкрай несприятливі умови, в економіці Лівобережної України з’являються паростки капіталістичного укладу у вигляді торговельного капіталу, підприємництва, поширення найманої праці тощо. У Лівобережжі торгові люди (купці) наприкінці 60-х років ХVІІ ст. становили до 8 % міського населення. Купецтво формувалося перш за все за рахунок торговельних агентів, шляхти, козацької старшини. Купецький капітал зростав як за рахунок торговельних операцій, так і внаслідок занять купців лихварством та орендарством. Використовуючи різні форми збагачення, купецтво активно впливало на поглиблення товар- 
ності виробництва промислової та сільськогосподарської продукції, активізацію зв’язків між регіональними ринками та формуван- 
ня єдиного всеукраїнського ринку.

Знаходив своє застосування купецький капітал  і в промисловості, проте формування підприємців відбувалося, в основному, за рахунок інших джерел. Ліквідація кріпацтва, що відбувається в процесі Визвольної війни,

-2-

особиста свобода  селян, перехід землі у власність  Війська Запорізького відкривали широкі можливості для розвитку підприємницької ініціативи. Підприємцями ставали не лише багаті міщани, але й козаки та збагатілі селяни. Особливого поширення цей процес набув у таких галузях, як селітроваріння, залізоробна промисловість, виробництво скла тощо. З кінця ХVІІ ст. козацька старшина, яка зміцнила своє становище, починає прибирати до своїх рук також і інші галузі промисловості. Але враховуючи той факт, що на цей період старшинське землеволодіння стає домінуючим, а особиста залежність селян-виробників посилюється, то старшинська підприємницька діяльність набирає феодальних рис, притаманних мануфактурному виробництву в Росії.

Формування  та зростання старшинського землеволодіння в другій половині XVII ст. йде різними шляхами. Ще за часів Б. Хмельницького виникає так зване рангове землеволодіння. Це були маєтки, які надавалися старшинам при обійманні ними певної посади — рангу з земельного фонду Війська Запорізького. Таке землеволодіння носило тимчасовий та умовний характер, як і помістя, дуже поширене тоді в Росії. Власники рангових земель іменувалися державцями, можливо тому, що раніше умовне неспадкове землеволодіння в Україні носило назву держави.

Крім рангового землеволодіння, гетьмани надавали землю у «вічне» («спокійне») володіння; «до ласки  військової», інакше кажучи за наказом вищої влади; «на вспартє дому», тобто на підтримку господарства. Але форма надання не завжди відповідала правам на володіння. У деяких випадках маєток, наданий «у вічне володіння», відбирався, а наданий «на ранг» залишався у довічній власності. Зрозуміло, що, одержавши землі, представники старшини прагнули закріпити їх за собою, отримавши відповідні документи від гетьманів, а дуже часто і від царя. В документи, які кожний новий гетьман підписував з царем, вносились відповідні пункти, а в 1687 р. при обранні гетьманом І. Мазепи було записано, що гетьман не може відбирати раніше наданих та затверджених царем маєтків.

Зростання старшинського  землеволодіння істотно погіршило  становище посполитих, які, крім повинностей  на користь Війська Запорізького, зобов’язані були також нести повинності на користь панів. До державних повинностей входили зобов’язання щодо утримання державного апарату, військової артилерії, консистентів (розташованих в Україні царських військ), а також участь у будівництві й ремонті фортець і укріплень,

-3-

лагодженні  шляхів тощо. На покриття грошових витрат збиралися спеціальні мита та податки, право на збирання яких найчастіше віддавали в оренду (на відкуп).

Представник старшини, отримавши маєток, намагався обернути на свою користь ті повинності, що селяни виконували раніше на користь Війська Запорізького. Але в більшості випадків новий власник маєтку намагався залучити до нього селян шляхом надання їм певних пільг («слобод»). Запровадження панщини відбувалося досить повільно, перевагу надавали чиншові. Доходи маєтку власник намагався збільшити за рахунок упровадження тут різних промислів: будівництва млина, крупорушки, олійниці або винниці, заводив відгодівлю худоби; нарешті, дехто запроваджував виробництво дьогтю, поташу, селітри, заліза.

Отже, основна  маса козацької старшини, перетворившись у великих землевласників, робить усе можливе, щоб юридично закріпити свої права. Найбільшими землевласниками були самі гетьмани: І. Мазепа володів 19 654 дворами, І. Скоропадський — 19 822, Д. Апостол — 9997 дворами підданих. Значна частина старшини, зраджуючи національні інтереси та захищаючи свої майнові, йде на угоду із самодержавством, отримуючи за це землі та дворянські титули.

Тенденції щодо зростання старшинського землеволодіння у Лівобережжі поширювалися і на Слобідську Україну, де формувалося світське й монастирське, вотчинне і помісне землеволодіння. Спочатку, як і на Лівобережжі, кожен переселенець міг записатися у козаки, але вже на початку XVIII ст. це було зробити нелегко. У маєтках також починає запроваджуватися панщина, вона досягає 1—2 днів на тиждень, несуть селяни й цілий ряд повинностей.

2. Економічні погляди Я.П.Козельського як представника прогресивної економічної думки

Економічна  думка України XVIII століття розвивалася під значним впливом особливостей її соціально-економічного життя, яке зазнало суттєвої еволюції. Після Переяславської угоди та приєднання України до Росії російський уряд невпинно та послідовно обмежував автономію України. І в 1764 році ліквідував її остаточно.

-4-

З 70-90-х років XVIII століття після поділів Польщі між Росією, Австро-Угорщиною та Пруссією уся територія України, за винятком Галичини, Буковини і Закарпаття, опинилася у складі Російської імперії. У цей період тут починають зароджуватись ринкові відносини, розвиток яких суттєво гальмувався кріпосницькою системою.

Звільнення селян із кріпосництва, проблема поміщицького землеволодіння та господарювання стали головними  темами публічного обговорення та ідейної  боротьби, у результаті чого визріла  передова суспільно-політична, філософська та економічна думка, яка відображала життєві інтереси українського народу. Її представники розвивали просвітницькі ідеї, виступали за ліквідацію кріпосного права, змальовували нестерпне становище поневоленого народу, вимагали ліквідації привілеїв родового дворянства.

Найяскравішим представником  прогресивної економічної думки  України цього періоду став філософ, правознавець і народний просвітитель Яків Козельський (1727-1795рр.).

КОЗЕЛЬСЬКИЙ Яків Павлович, український філософ, просвітник 
Народився в 1729 р. в с. Келеберда (нині Канівського району Черкаської області) в родині сотника Полтавського полку. Освіту здобув у Київській академії (1744—1750) та Академічному університеті при Петербурзькій АН (1751— 1757). Викладаючи в Артилерійській та Інженерній школах у Петербурзі, опублікував свої перші праці — «Арифметичні пропозиції» та «Механічніпропозиції». 
        Широку просвітницьку діяльність Я. Козельський розгорнув, будучи секретарем Сенату (176?—1770). У цей період він відходить від офіційної ідеалістичної вольфіанської філософії, виступає на захист матеріалізму Ломоносова та ідей французького Просвітництва XVIII ст. 1868 р. вийшла головна наукова праця вченого «Філософські пропозиції» та двотомник перекладів статей із французької енциклопедії XVIII ст. (переважно Д. Дідро). 
         Світогляд Я. Козельського формувався за добу кризи кріпосництва в Росії та Україні. Його теоретичним джерелом була ідейна спадщина Ломоносова та французьких просвітників: Руссо, Монтеск’є, Гельвеція та Дідро. Як матеріаліст обстоював тезу про об’єктивне, не залежне ні від божественної, ні від людської свідомості існування природи. Філософ твердив, що дії людської душі пов’язані з нервово-фізіологічною діяльністю

-5-

організму. У  природі немає нічого, крім «натури речей» і «натури людини». 
Матеріалістичне усвідомлення Я. Козельським питання про співвідношення «натури» й «науки» дало йому змогу створити прогресивну для XVIII ст. класифікацію наук. В її основу покладено об’єкти пізнання, природу й суспільство. Науки про природу вчений поділяє за агрегатним станом тіл і вперше в історії європейської філософії намагається виокремити з неї всі науки. 
         Визначаючи предмет філософії, наголошує, що вона містить тільки «генеральні пізнання про речі і справи людські». 
У теоретичній філософії Я. Ковельського є оригінальне тлумачення деяких категорії філософського матеріалізму, зокрема субстанції й буття, матерії й руху, простору і часу, сутності і явища, необхідності й випадковості, причини й наслідку. Категорії він розуміє як абстракції того загального, що є в речах. У «Філософських пропозиціях» висловлює згоду з визначенням матерії, яке дав Гельвецій у праці «Про розум». Рух матерії вчений пов’язує з внутрішньо властивими їй силами притягання й відштовхування або зчеплення її частинок. Він перелічує десять видів руху; всі вони — різновиди механічної форми руху матерії. 
Спираючись на прогресивні для XVIII ст. теорії природного права та суспільного договору, вчений критикував кріпосницький лад і виправдовував стихійні заколоти проти феодального гноблення. На його думку, найрозумнішою формою правління є республіканська, з такими порядками, за яких усі працюють, немає ні бідних, ні багатих, а основою всіх людських чеснот і законодавства є спільна користь. Засобом перебудови суспільства вважав поширення освіти та встановлення належного законодавства. Історію пояснював з ідеалістичних позицій, виходячи з ідейних мотивів поведінки людей. Помер після 1795 р.

У своїх соціально-просвітницьких творах та ідеях Я.Козельський вимагав негайного звільнення селян від кріпосного гніту і критикував ліберальних просвітників, які вважали, що цього можна досягти шляхом розвитку та поширення освіти серед поміщиків і селян – щоб перші зрозуміли всю жахливість кріпосництва і соромилися свого становища кріпосників, усвідомивши необхідність звільнення селян, а другі зрозуміли всю ганебність становища рабів і доросли до розуміння необхідності здобуття свободи. На його думку, не освіта є передумовою свободи народу, а свобода є передумовою розвитку освіти.

-6-

Я.Козельський  одним із перших в Україні досліджував  економічні категорії простого та розширеного  відтворення.

Під першим він  розумів виробництво без прибутку, а під другим – розширення виробництва  за рахунок посилення гноблення  кріпосних селян.

Найбільшу увагу  у своїх творах  Я.Козельський  приділяв дослідженню проблеми праці, яку ділив на «урівняну», тобто  необхідну, та «дарункову», або додаткову. Під «дарунком» український філософ  розумів частину виробленого  продукту праці, яку виробники – селяни та ремісники -  віддавали безоплатно власникові засобів виробництва та землі.

Як вважав Я.Козельський, праця – єдине джерело багатства, однак праця кріпака втрачає ефективність внаслідок його незаінтересованості в результатах виробництва, тобто кріпак відбуває повинність і добре чи погано він працює для нього різниці немає. Для збільшення суспільного багатства мислитель пропонував запровадити обов’язкову і загальну примусову трудову повинність для всіх працездатних верств населення, у тому числі шляхтичів, а продуктивність праці підвищити на основі методів морального та матеріального заохочення.

Я.Козельський  раніше за А.Сміта відкинув твердження фізіократів про сільськогосподарську працю у землеробстві як єдине джерело утворення «чистого продукту». Праця, стверджував український філософ, стає джерелом багатства в будь-якій сфері виробництва.

Соціальним  ідеалом для Я.Козельського було суспільство рівноправних людей, яке  існує на принципах соціальної, політичної, правової та господарської свободи. У руслі цієї ідеї він пропонував рівномірно розподілити працю між усіма, щоб в результаті кожен пересічно працював менше. Мислитель був переконаний, що рівна праця забезпечить рівне споживання для всіх, життя в достатку і без злиднів.

Ідею рівності Я.Козельський поширював і на власність. Кожна людина, міркував він, має право на власність і продукт своєї праці. Найефективнішою формою власності філософ вважав дрібну приватну власність, а спонукальним мотивом господарської діяльності дрібного власника – особисту вигоду. При цьому Я.Козельський думав, що найдоцільнішим варіантом вирішення проблеми власності є її рівномірний розподіл між дрібними власниками.

-7-

Як видно, погляди   Я.Козельського мали елементи соціалістичної суспільно-економічної формації.

3. Економічні погляди А.Алейнікова як представника прогресивної економічної думки

Відміна кріпацтва  була необхідною передумовою економічного розвитку у 18-19ст в Україні, адже до 1796 року чисельність кріпаків на Україні  становила 55.5% населення. [2]

Одним з найбільш послідовних критиків кріпосництва був козак (депутат від козаків Хоперської кріпості),виходець із слобідської України Андрій Алейніков. У своїх виступах він прямо вимагав скасування кріпосництва, що в ті часи ні до нього ні після нього ніхто не робив. Розкриваючи причини масової втечі селян, Алейніков пропонував, щоб "роботи на фабриці виконувались вільними людьми". Це мало важливе значення в умовах розпаду феодально-кріпосницького ладу і зародження капіталістичних відносин. Він рекомендує брати приклад з інших держав, де немає кріпосницьких відносин: "Ми бачимо цілу Європу, яка в кріпосних селянах ніякої потреби не має".