Державне регулювання природних монополій

Водночас економічна реальність рідко коли відповідає моделі ідеальної конкуренції. Тому у світовій практиці у багатьох видах діяльності, які можуть розглядатися як природні монополії, функціонує незначна кількість малих підприємств. Природні монополії функціонують у рідкісних випадках. При цьому основна їх частка зосереджена у галузі комунальних послуг. Ґрунтовній критиці діяльність монопольних структур піддав Віскузі В. Кіп у праці "Економічна теорія регулювання та антимонопольна політика". Учений справедливо зазначає, що "з погляду економічної ефективності, при виникненні природних монополій загалом бажано мати монополістичну ринкову структуру. Однак цих економічних гігантів варто обмежувати, щоб вони не встановлювали надто високих цін. Ми не хочемо відчути наслідків усіх проблем, пов'язаних з ефективністю та справедливістю, що їх породжує монополія. Яскравим прикладом тут може бути сфера комунальних послуг. Немає

сенсу створювати численні невеликі фірми, що надаватимуть населенню послуги" [1, c. 40].

Як відомо, основним завданням економічного регулювання  діяльності природного монополіста є контроль за його цінами чи тарифами, який часто здійснюється через регулювання прибутку і обмежує цим самим норму прибутковості. Водночас, якщо прибуток, який отримує природний монополіст, буде повертатися споживачам через нижчі тарифи, то зникатимуть стимули до інноваційної діяльності. Таким чином, державне регулювання повинно збалансовано використовувати такі чинники, як надання природним монополістам стимулів, спрямованих на зниження вартості послуг та утримання помірних цін для споживачів. Отже, підприємства повинні встановлювати такі ціни (тарифи) на продукцію, щоб виторг від її реалізації покривав витрати виробництва.

Для визначення наслідків державної регуляторної політики, необхідно визначити мету діяльності фірми. Це дасть змогу спрогнозувати її реакцію на регуляторну політику. Так, найвірогіднішою метою приватної фірми буде максимізація прибутку. Ефект Аверча-Джонсона показує, що регулювання норми прибутковості фірми, яка прагне максимізувати прибуток неминуче призводить до її надмірної капіталізації. Для того, щоб мати змогу порівнювати політику регулювання державного підприємства, потрібна теоретична модель його поведінки в абсолютно конкретному економічному середовищі. Хоча узагальненої моделі державного регулювання діяльності природного монополіста у світогосподарській теорії і практиці немає і бути не може, як не може вона бути статичною, а повинна змінюватися разом з динамічними умовами розвитку національної економіки.

В Україні останнім часом розпочалося формування прогресивної законодавчої бази у сфері регулювання діяльності природних монополій. Побудова системи державного регулювання та контролю за діяльністю природних монополій у нашій державі пов'язана з прийняттям Закону України "Про природні монополії". Цей Закон покликаний встановити чіткі, "прозорі" та досконалі правові засади, які мають бути досить гнучкими у разі вжиття заходів державного впливу щодо запобігання проявам монополізму на таких ринках з боку суб'єктів господарювання. Закон України "Про природні монополії" легалізує саме поняття останньої, регламентує підходи до визначення параметрів функціонування і розвитку ринків, що перебувають у стані природної монополії, на основі оптимального збалансування економічних інтересів усіх зацікавлених суб'єктів – виробників, споживачів і держави. Характерно, які сфера дії Закону України "Про природні монополії" поширюється не тільки на економічні відносини, що виникають на відповідних товарних ринках, а й на ті, що формуються на суміжних ринках за участю суб'єктів природних монополій. Другим важливим актом у сфері регулювання природних монополій став Закон України від 16 липня 1999 р. "Про концесії". Цей Закон визначив юридичний зміст поняття "концесії", умови і порядок встановлення концесії щодо державного та комунального майна [5, c. 44].

Висновки. Природні монополії є жорстко регульованим сектором вітчизняної економіки. Подібна практика державного контролю за діяльністю природних монополійних утворів існує у більшості розвинених країн. Усе це дає підстави стверджувати, що до монопольних товарів і послуг, на ціни яких не впливає ринок, застосування принципу суворого державного адміністрування є загальноприйнятим. Основною метою державного регулювання природних монополій є збалансування інтересів держави, підприємств, працівників, гарантування здатності природного монополіста забезпечити зростання власного капіталу, виконати зобов'язання перед бюджетом, профінансувати інвестиції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перелік використаних джерел

 

1. Віскузі  Кіп В. та ін. Економічна теорія  регулювання та антимонопольна  політика /

Віскузі Кіп В. та ін. : пер з англ. – К. : Вид-во "Основи", 2004. – С. 1047.

2. Єременко В.И.  Антимонопольное законодательство зарубежных стран / В.И. Єременко // Государство и право. – 1995. – № 9. – С. 100-111.

3. Базилевич  В. Роздержавлення природних монопольних структур  в    Україні / В. Базилевич, Г. Филюк // Економіка України. – 2001. – № 6. – С. 35-42.

4. Никеров  Г.И.  Антитрестовское   регулирование: монополии    и   конкуренция   / Г.И. Никеров // Экономика, политика, идеология. – 1990. – № 3. – С. 92-98.

5. Захарін С. Оптимізація  форм і методів державного регулювання іноземного інвестування / С. Захарін // Економіка України. – 2001. – № 8. – С. 40-44.