Демографічні передумови РПС

Міністерство  освіти і науки України

БЕРДЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ  ОСВІТНІХ ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Кафедра економіки  підприємства 
 
 
 
 
 
 

Демографічні  передумови РПС

Реферат

Студента 11б  групи

Васильєва Віталія Григоровича 
 
 
 
 
 

                            Викладач

                            Мурзіна О.А. 
 
 
 
 
 

                      Бердянськ – 2011

Основа  кожної держави – це населення, люди, які є її громадянами, носіями  державного суверенітету. Нормальний розвиток держави неможливий без достатньої кількості населення, його працересурсного та інтелектуального потенціалу, виробничої і духовної культури.  

Ми живемо у такий період розвитку людської цивілізації, коли, незважаючи на зростаюче  об’єднання світу, основною тенденцією є формування і розквіт націй та їх держав. Розвиваються передусім національні держави, тобто такі, які формуються певною нацією.  

Проблема  виживання української нації  в сучасний період пов’язана передусім  із двома негативними демографічними процесами – старінням і депопуляцією населення. Старіння народу – це наростання у ньому питомої ваги старших поколінь порівняно зі середніми та молодшими. Якщо ця частка людей у віці понад 60 років перевищує десять відсотків, то нація належить до старіючої. Тепер в Україні населення такої групи становить близько 20%.  

Старіння  є великою мірою результатом  зниження питомої ваги населення  молодших вікових груп (до 16 років), яка, у свою чергу, прямо залежить від зменшення народжуваності. У 1991 р. в Україні вперше народжуваність була меншою, ніж смертність. Настав новий якісний етап у демографічній обстановці (ситуації) – поступове зменшення населення за рахунок від’ємного природного приросту. Такий негативний процес називається депопуляцією.  

Значна  смертність людей старшого віку, підвищена смертність серед дітей (зокрема, віком до одного року – приблизно 14 на 1000 народжених) призвели до того, що населення України, особливо чоловіче, має порівняно невисокий середній вік (71 рік). У жінок він становить 75, а у чоловіків – 66 років (у Австрії відповідно 75, 79 і 72 роки, в Італії – 76, 79 і 73; США – 75, 78 і 71, в колишній ФРН – 75, 78 і 72 і т.д.).  

Досі  не вирівнялося співвідношення між  чоловічим і жіночим населенням. Хоч в основному переважають  жінки старшого віку, однак вимирання людей чоловічої статі внаслідок хвороб і травматизму у молодому й середньому віці набуває загрозливих масштабів.  

Нарешті, в Україні невпорядковані як внутрішні, так і особливо зовнішні міграції. Масова імміграція сюди з Росії людей похилого віку, зростаючий виїзд у Росію і на Захід молодих спеціалістів, зокрема вищої кваліфікації, негативно змінює як демографічну, так і соціальну структуру населення.  

Актуальність  обраної теми роботи зумовлена тим, що природною основою трудових ресурсів є народонаселення. Роль його як основи суспільного виробництва полягає в тому, що воно виступає споживачем матеріальних благ і тим самим зумовлює розвиток насамперед галузей, які орієнтуються у своєму розміщенні на споживача. Однак найважливішою характерною рисою народонаселення є те, що воно є природною основою формування трудових ресурсів, найголовнішого елемента продуктивних сил, які відіграють вирішальну роль як фактор розміщення трудомістких галузей господарства.  

Природною основою трудових ресурсів є народонаселення. Роль його як основи суспільного виробництва полягає в тому, що воно виступає споживачем матеріальних благ і тим самим зумовлює розвиток насамперед галузей, які орієнтуються у своєму розміщенні на споживача. Однак найважливішою характерною рисою народонаселення є те, що воно є природною основою формування трудових ресурсів, найголовнішого елемента продуктивних сил. які відіграють вирішальну роль як фактор розміщення трудомістких галузей господарства.  

Чисельність населення, його динаміка і віково-статева структура є найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення. Не менш важливим є показник природного приросту населення.  

Найважливішим фактором динаміки загальної чисельності  населення є його природний рух.  

Зниження  природного приросту спричиняє деформацію вікової структури населення, зумовлює зниження природного приросту трудових ресурсів. "Старіння" населення  призводить до збіль­шення економічного навантаження на працездатних, труднощів  у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні народного господарства робочою силою.  

Проблеми  віково-статевої структури населення  мають значні регіональні відмінності. Наприклад, ці проблеми в Закарпатській  і Донецькій областях діаметрально протилежні. Певні особливості є  у сільській і міській місцевостях, зокрема, в більшості сільських адміністративних районів України природного приросту населення практично немає, а в багатьох спостерігається процес депопуляції. Це означає, що в таких районах коефіцієнт народжуваності менший від коефіцієнта смертності. В селах різко погіршуються вікова й статева структури населення, що, безперечно, негативно впливає на розвиток продуктивних сил.  

Загальна  динаміка чисельності населення  формується за рахунок його природного руху, постійної міграції, а в межах окремих територій (при незмінності державних кордонів) і за рахунок адміністративно-територіальних змін.  

Міграції  – постійні та маятникові, їх масштаби і районні особливості виступають важливим чинником регіонального розвитку та просторової спеціалізації економіки, розселення людей. Роль і значення міграцій, в тому числі і міжнародних, в умовах ринкової економіки неухильно зростатиме.  

Територіальні переміщення населення зі зміною місць проживання – постійні міграції – важливий фактор економічного розвитку окремих країн та регіонів. Виключно важливою є роль постій­них міграцій у розселенні населення, розвитку тих регіонів, які мали чи мають для цього найбільш сприятливі передумови, в урбанізації, рості міських і сільських поселень тощо. Помітною була роль України і в міждержавному поділі праці, а отже, і у постійних міждержавних міграціях. Територіальний обмін населенням – закономірний процес, який сприяє раціональному вико­ристанню трудових ресурсів, об’єднанню людей за національною, релігійною і родинною ознаками. Це виключно важливо тепер, коли на історичну батьківщину повертається багато українців, особливо зі східної діаспори.  

Співвідношення  між жінками і чоловіками в  різних вікових групах відображає статево-вікова структура населення. Більшість населення України становлять жінки (54%), чоловіків лише 46% від усього населення. Але у різних групах кількість чоловіків і жінок неоднакова. В дитячому віці хлопчиків більше, ніж дівчаток, бо на кожні 10 дівчаток народжується 11 хлопчиків. В середньому в старшому віці чоловіків стає менше, бо серед них вища смертність і менша тривалість життя. Старшого віку зараз досягли люди, які пережили Другу світову війну. Серед загиблих також переважали чоловіки. Тому в старшому віці жінок набагато більше (в окремих вікових групах в 2-3 рази).  

В Україні  склалися значні територіальні відмінності  у співвідношенні жінок і чоловіків. Якщо в середньому по республіці на 1000 чоловіків в 1989 р. припадало 1158 жінок, то в областях, що ха­рактеризуються  великим відпливом населення, особливо сільського (серед тих, хто виїжджає в інші місцевості, переважають чоловіки), цей показник значно вищий. Наприклад, у Вінницькій, Чернігівській, Черкаській, Полтавській та Сумській областях він становив, за даними перепису 1989 р., відповідно 1225, 1248, 1231, 1218, 1206. Тим часом більшості західних областей властиві значно менші відхилення між показниками чисельності жінок і показниками чисельності чоловіків. Так, на 1000 чоловіків у Закарпатській обл. припадало 1070 жінок, Львівській – 1103, Волинській – 1117, Івано-Франківській – 1119 тощо. Дещо краще співвідношення склалося в міських місцевостях (1137 жінок на 1000 чоловік), ніж у сільських (1201 жінка) [3, с.121].  

Негативні демографічні процеси, які відбуваються в останні роки, проявляються і в несприятливих показниках демографічного навантаження населення працездатного віку. Особливо не­сприятливими є ці показники серед сільських жителів. Якщо, наприклад, у розрахунку на 1000 людей працездатного віку в середньому по республіці на 1 січня 1991 р. припадало 791 чол. непрацездатного віку, то серед сільських жителів – 1025 чоловік. Для міських жителів цей показник є набагато нижчим – 695.  

Відомо, що демографічне навантаження формують дві складові його частини: кількість  дітей на 1000 чол. працездатного віку; кількість осіб пенсійного віку на кожних 1000 працездатних.  

Співвідношенню  цих показників надається принципово важливе значення, оскільки кожному  з них відводиться неоднакова роль в демографічних процесах, насамперед у природному відтворенні населення. В цілому в Україні питома вага першої і другої складових серед усього населення майже однакова (при незначному переважанні числа дітей над числом осіб пенсійного віку – відповідно 411 і 380 чол.). Серед міських жителів це співвідношення є більш сприятливим: на 1000 чол. працездатного віку число дітей становить 395, а число осіб пенсійного віку – лише 301 чол. Серед селян наведені величини становлять відповідно 450 і 575. Словом, у демографічному навантаженні на сільських жителів число дітей значно менше, ніж число осіб пенсійного віку. Це особливо негативно впливає на демографічний потенціал села, оскільки обмежує можливості природного приросту його населення, призводить до депопуляції сільських населених пунктів і, врешті-решт, до «старіння», а отже, і до загальної деградації великої кількості українських сіл.  

Заходи, спрямовані на раціональне використання трудових ресурсів, є однією з найважливіших  умов пропорційного розвитку народного  господарства України. Ефективне використання трудових ресурсів значно залежить від розподілу їх у галузях народного господарства. В Україні знижуються чисельність і частка зайнятих у промисловості, будівництві й сільському господарстві і зростає в галузях нематеріального виробництва. Щоправда, ці зрушення дуже повільні. Однією з причин такого явища є повільне зростання продуктивності праці в матеріальній сфері виробництва, що стримує вивільнення робочої сили. Повільні темпи зростання зайнятості у невиробничій сфері пояснюються ще й об’єктивними причинами. Однак невиробнича сфера залишається основним споживачем робочої сили, що вивільнятиметься з галузей матеріального виробництва.  

Для раціонального  розміщення виробництва, пропорційного  розвитку продуктивних сил економічних  районів та областей велике значення має аналіз балансів трудових ресурсів. Баланс – це документ, що характеризує наявність і склад трудових ресурсів, їх розподіл за видами зайнятості, сферами і галузями господарства та суспільними групами.  

Кількість трудових ресурсів не завжди пропорційна  чисельності населення. Вона залежить насамперед від вікової структури. Звичайно, чим більша в структурі населення частка осіб віком до 16 або понад 60 років, тим менша чисельність трудових ресурсів. Остання може зростати за рахунок додаткового залучення у виробництво осіб пенсійного і підліткового віку. Кількість трудових ресурсів можна регулювати й за рахунок зміщення меж працездатного віку. Важливий резерв збільшення трудових ресурсів – це поліпшення умов праці, техніки безпеки, охорони здоров’я, що уможливить зниження смертності та інвалідності осіб у працездатному віці, зменшення чисельності Збройних сил або скорочення строку служби у війську, ліквідація пільг для передчасного виходу на пенсію тощо. Істотний вплив на кількісні параметри трудових ресурсів має статевий склад населення. Збільшення чисельності чоловіків веде до зростання трудового потенціалу держави, оскільки межа виходу їх на пенсію на 5 років більша.  

В умовах зниження природного приросту трудових ресурсів велике значення має поліпшення їх якісного складу. Прогресивною вважається структура трудових ресурсів, у якій більше осіб віком до 40 років. В умовах науково-технічного прогресу це найважливіший фактор трудозабезпечення майже всіх галузей економіки. Аналіз тенденцій природного приросту населення, зрушень у його віково-статевій структурі є основою для прогнозування на перспективу чисельності й структури трудових ресурсів. Методи прогнозування різноманітні, але їх метою є найбільш репрезентативні дані про майбутні кількісні і якісні параметри трудового потенціалу.  

Під трудовим потенціалом слід, на нашу думку, розуміти систему, що має просторову і часову орієнтацію, елементами якої виступають трудові ресурси з урахуванням усієї сукупності їх кількісних та якісних характеристик, зайнятість та робоче місце.  

Кількісно трудовий потенціал визначається демографічними факторами (природним приростом, станом здоров’я, міграційною рухливістю та ін.), потребами суспільного виробництва в робочій силі і відповідно можливостями задоволення потреби працездатного населення в робочих місцях.