Дефіцит платіжного балансу і його причини

І Дефіцит платіжного балансу і його причини

Платіжний баланс країни — це результат, перш за все, торговельного  обміну товарами, послугами і капіталом  між певною країною і навколишнім  світом. По суті, це балансовий звіт, в  якому фіксуються, з одного боку, зовнішні надходження, з іншого — платежі країни за кордон протягом певного періоду.

Платіжний баланс країни, як правило, складається з двох частин: балансу поточних операцій і балансу  руху капіталів. Баланс поточних операцій відображає співвідношення експорту (вартість товарів цієї країни, проданих за кордон) та імпорту (вартість закордонних товарів, куплених жителями цієї країни). Сюди також належать: оплата послуг; кошти, потрачені за кордоном громадянами країни; платежі іноземних урядів і міжнародних організацій (наприклад, гранти на економічні реформи). Баланс руху капіталів відображає співвідношення вартості обсягу інвестицій і запозичень країни за кордоном із запозиченими коштами, розміщеними в країні іншими державами.

У кожній країні баланс поточних операцій і баланс руху капіталів мають бути врівноважені: необхідно, щоб грошові платежі за кордон відповідали величині грошових надходжень в країну.  Якщо країна імпортує за більшими обсягами вартості, ніж експортує, виникає від'ємне сальдо, або дефіцит платіжного балансу, який часто країна вимушена покривати кредитами з-за кордону або продажем своїх фінансових активів, наприклад, золотовалютних запасів. [1]

Основними причинами  виникнення дефіциту платіжного балансу  є:

1)Темп інфляції - у  результаті надмірного підвищення цін товари та послуги, що виробляються в країні, стають надмірно дорогими для покупців-нерезидентів. Як наслідок, скорочується рівень експорту. Одночасно, унаслідок підвищення рівня цін, імпортні товари стають все більш привабливими для покупців порівняно з товарами, що виробляються в цій країні. Це сприяє збільшенню обсягу імпортних операцій

2) Реальний ріст ВВП  - високі темпи зростання ВВП  приводять до збільшення об’ємів  імпорту товарів та послуг. Ця  тенденція пояснюється тим, що  високі темпи зростання ВВП означають, що підвищується рівень прибутків у середині країни, частина яких може бути використана на імпорт. Низькі темпи росту ВВП, навпаки, призведуть до зниження рівня імпорту товарів та послуг

3) Валютний курс «спот» - впливає на відносну вартість імпортних товарів порівняно з вартістю товарів, вироблених в самій країні. Низький курс іноземної валюти створює сприятливі умови для імпорту та перешкоджає експорту. [2]

4) Циклічні коливання економіки - світові економічні та фінансові кризи призводять до значних дефіцитів платіжних балансів то в одних, то в інших країнах.

5) Нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція.

Так, за період після Другої світової війни і до 60-х років  торговельні баланси більшості країн Західної Європи та Японії були, як правило, пасивними. Водночас перетворення США за цей період на міжнародного інвестора і кредитора призвели до того, що їх торговельний баланс мав величезне активне сальдо. Загострення протиріч між трьома центрами суперництва (США, Західною Європою — ЄЕС і Японією і падіння частки США у світовому промисловому виробництві призвели у 70-х роках до хронічного дефіциту платіжного балансу Сполучених Штатів. І навпаки, в міру посилення західноєвропейського та японського центрів, їх платіжні баланси, особливо ФРН і Японії, в 70-ті і 80-ті роки, як правило, мали значне позитивне сальдо.

6)Зміни в міжнародній торгівлі – наприклад, різке зростання світових цін на нафту призвели до дефіциту поточних операцій платіжних балансів країн — імпортерів нафти і активізації платіжних балансів нафтовидобувних країн — членів ОПЕК. У географії товарних потоків спостерігається значне розширення взаємного обміну між промислово розвинутими країнами за скорочення частки країн, що розвиваються, в їх зовнішній торгівлі. [1]

У короткотерміновому плані  країна може компенсувати дефіцит платіжного балансу за рахунок офіційних  резервів. Це найбільш простий шлях. Якщо ж резервів недостатньо або  через певні умови уряд не хоче користуватися ними, тоді досягти рівноваги платіжного балансу можна за рахунок залучення короткотермінового капіталу в Україну. Ситуація ускладнюється тоді, коли дефіцит платіжного балансу не можна подолати за рахунок використання зовнішніх джерел фінансових коштів. У цьому випадку уряд може вдатися до одного з таких засобів: 
            1) провести дефляційну політику, спрямовану на зменшення цін та доходів порівняно з іншими країнами;

2) девальвувати національну  валюту;

3) запровадити валютний  контроль та обмеження на валютні  операції.

Платіжний баланс - це перш за все відображення зовнішньоекономічних зв'язків країни. Як один з основних об'єктів державного регулювання, платіжний баланс характеризує відношення країни з рештою світу.

Стан платіжного балансу - індикатор стану всієї економіки, а динаміка зміни стану окремих його статей відображає головні тенденції економічного розвитку суспільства і, як наслідок, може служити основним джерелом інформації для прийняття рішень державної політики. Стійкий стан платіжного балансу для економіки відкритого типу повинен розглядатися як пріоритетний напрям розвитку економіки.

ІІ Науково-технічне співробітництво  України з іншими країнами

Науково-технічне співробітництво  відіграє велику роль як у розвитку науки і техніки країн-учасниць, так і в розвитку їх економік у цілому. Це співробітництво здійснюється у вигляді спільних програм науково-дослідницьких і проектно-конструкторських робіт шляхом об'єднання наукових, фінансових і матеріальних ресурсів, створення спільних науково-дослідницьких груп фахівців чи організацій.

Найбільш раціональними й ефективними  формами цього співробітництва  є:

° створення спільних науково-дослідних  центрів, бюро, лабораторій для використання новітніх науково-технічних ідей, конструювання, маркетингових досліджень і техніко-економічних розрахунків; 
° спільні експерименти в області вдосконалення діючої техніки і технології з метою поліпшення техніко-економічних показників роботи фірми;

° спільні дослідження та вивчення закордонного досвіду в області  організації виробництва і праці;

° поточна координація та консультації з питань науково-технічної політики; 
° організація підготовки кваліфікованого дослідницького персоналу.

Найтісніші зв'язки в  галузі науки й освіти Україна  мала з Росією, а також деякими  колишніми соціалістичними країнами Східної Європи. На жаль, в умовах розриву раніше існуючих державних, політичних та господарських зв'язків між ними, ослабло і співробітництво українських вузів і наукових закладів з відповідними науковими центрами вказаних країн, що, безумовно, підриває науково-технічний потенціал кожної з них. [3]

Але все ж до теперішнього часу накопичена достатня правова база науково-технічного співробітництва між Україною та Росією. Вона включає десятки міждержавних, міжурядових, міжвідомчих угод, в т. ч. міжурядову угоду про науково-технічне співробітництво. Визначені пріоритетні напрямки стратегічного співробітництва, у тому числі співробітництво в галузі атомної енергетики, авіабудування, космічної діяльності, нанотехнологій.

У сфері атомної енергетики, наприклад, передбачено продовження ресурсу діючих і будівництво нових АЕС, виробництво ядерного палива, освоєння родовищ урану і цирконію, участь України в діяльності міжнародного центру зі збагачення урану в Ангарську. П'ять з восьми стадій циклу виробництва ядерного палива України реалізує в кооперації з РФ і Казахстаном.

На даний час значна частина загальних розробок вчених України і Росії зосереджена  в ракетно-космічній і авіабудівній сферах виробництва. При цьому в  рамках двосторонніх зв'язків здійснюється близько 40% і більш наукових досліджень. Російсько-українські науково-технічні зв'язки істотно сприяють реалізації цих національних програм. Зокрема, сумісна програма Російської академії наук і Національної академії наук України по фундаментальних космічних дослідженнях з використанням автоматичних космічних апаратів передбачає наукові дослідження Землі з космосу і фізичних процесів в навколоземному просторі.

Співпраця між Росією і Україною в ракетно-космічній  галузі базується на міжурядових  і міжгалузевих домовленостях. Зокрема, мова йде про угоди між Російським космічним агентством і Національним космічним агентством України, а також Мінпромполітики України. Науково-дослідні і виробничо-технологічні зв'язки з російськими виробниками підтримують відомі українські наукові центри і підприємства-виробники.

           Науково-технічна співпраця України і Росії (спільно з Норвегією і США) здійснюється в рамках міждержавних проектів Sea Launch і Global Star. Метою реалізації першого проекту (Sea Launch) є виробництво і запуск ракет із спеціальної морської платформи, розташованої в екваторіальній зоні Тихого океану. Частка України в цьому багатосторонньому  проекті - 15%, Росії - 25, Норвегії - 20, США - 40%  від загальної  вартості всього проекту. Проект Global Star включає комерційні запуски космічних апаратів. Участь в ньому вже приносить перші плоди, що істотно сприяє подальшому розвитку кооперації між Росією і Україною в галузі виробництва ракетоносіїв.[4]

Значне місце у міжнародній  науковій співпраці України посідає  США. Пріоритетними напрямами двосторонньої співпраці України та США у сфері науки і технологій є такі:

–        фундаментальні дослідження з низки актуальних проблем природничих, соціальних та гуманітарних наук;

–        новітні технології енергозбереження у галузі промисловості, охорона довкілля та питання сталого розвитку;

–        новітні технології діагностики і лікування найбільш поширених і складних захворювань;

–        мирне освоєння космосу;

–        проблеми демографічного розвитку та становлення громадянського суспільства.

Взагалі, співпраця з  США здійснюється в основному через американські міжнародні фонди та через наукові та інші програми. Наприклад, програма SABIT була розроблена в 1990 р. Міжнародною Адміністрацією Торгівлі в Міністерстві Торгівлі США у Вашингтоні. Мета програми - сприяння економічній реструктуризації країн СНД, в тому числі і Україні. SABIT проводить стажування менеджерів середньої і вищої ланки, вчених і інженерів країн СНД в малих, середніх і великих американських компаніях і недержавних організаціях.

Під час стажування велику увагу надається спеціалізованій галузевій підготовці, вивченню концепцій західного менеджменту і принципів функціонування ринкової економіки, що необхідне для підтримки економічного розвитку і залучення зарубіжних інвестицій в країни СНД. 

Міжнародне науково-технічне співробітництво з країнами СНД триває в рамках формування спільного науково-технологічного простору держав –учасниць СНД. Слід зазначити, що практично з усіма країнами СНД було укладено або погоджено міжурядові угоди та договори в галузі науки і технологій. Здається логічним подальший розвиток цих відносин, розвиток одного з провідних зовнішніх ринків збуту українських товарів та підвищення ефективності реалізації режиму вільної торгівлі. Основним напрямом організації двостороннього науково-технічного співробітництва було формування, реалізація, коригування переліку пріоритетів та проектів Програм співробітництва в галузі науки і технологій як складової Програми довгострокового економічного співробітництва України з державами СНД.[5]

Значного розвитку досягло науково-технічне співробітництво України з Канадою. Ключовим державним органом Канади, який відповідає за здійснення технічного співробітництва з іншими країнами є Канадське агентство міжнародного розвитку (CIDA). Співпраця з CIDA відіграла ключову роль у започаткуванні та розвитку українсько-канадського науково-технічного співробітництва, взаємодії в юридичній сфері, сприяло встановленню контактів між багатьма державними установами, науковими та освітніми закладами України і Канади. Станом на кінець 2010 року CIDA повністю або частково (разом з іншими донорами) координує 40 діючих проектів міжнародної допомоги Україні. Серед них 26 здійснюються лише в Україні, 14 – в Україні та інших країнах. Ще 15 (14 лише в Україні, 1 – в Україні та інших країнах) перебувають в стадії завершення, 13 – завершено (6 лише в Україні та 7 – в Україні та інших країнах).[6]

Особливої уваги потребує розвиток взаємовигідного науково-технічного співробітництва України з Китайською Народною Республікою. Співпраця України з Китаєм у сфері високих технологій створює умови для налагодження міжнародного трансферу технологій, сприяє ефективному використанню науково-технологічного, інноваційного та інтелектуального потенціалу України.  Прикладом такої співпраці є робота Цзинаньського парку високотехнологічного співробітництва України і Китайської Народної Республіки. Українсько-китайський технопарк  являє собою міжурядовий об'єкт економічного співробітництва в сфері науки та техніки і фактично став містком між китайськими та українськими фахівцями, між науковими дослідженнями та виробництвом, а також ефективним шляхом вирішення задач втілення в реальний продукт результатів наукових досліджень.  Основні напрями діяльності: нові матеріали і речовини, новітні промислові технології, біотехнології, інформаційно-телекомунікаційні технології, біофармакологія тощо. Відповідно до запитів китайської сторони КиївЦНТЕІ на постійній основі здійснює пошук та відбір українських високотехнологічних розробок, які відповідають вимогам китайських підприємств. Проводиться організаційна робота щодо встановлення ділових контактів та налагодження науково-технічного співробітництва між українськими та китайськими спеціалістами. [7]

Новим і перспективним  напрямом міжнародного співробітництва України стає зростаюча кооперація з індустріальне розвинутими країнами, безсумнівними лідерами у сфері ; не тільки теоретичних досліджень, а й практичного використання наукових досягнень. Протягом останніх двох-трьох років здійснився справжній прорив у гуманітарній сфері відносин між Україною та державами далекого зарубіжжя як на Заході, так і на Сході. Десятки вузів, навчальних центрів, бізнес-шкіл, коледжів, училищ установили контакти і налагодили плідне співробітництво в навчальній, організаційно-методичній, науковій, фінансовій галузях з університетами і коледжами США, Канади, Німеччини, Франції, Швейцарії, Англії, Австралії, Японії, Китаю та ін. Із-за кордону в Україну по лінії міжвузівських зв'язків приїжджають уже сотні вчених різних спеціальностей для проведення лекцій, консультацій, відбувається обмін стажистами, аспірантами, студентами для "включеного навчання". Практикуються й інші форми наукового співробітництва - проведення міжнародних конференцій, симпозіумів, круглих столів; підготовка інтернаціональними колективами авторів підручників, монографій, проектів тощо.[3]