Збереження водного фонду України

 

Реферат

З дисципліни: Екологія

На тему: «Збереження водного фонду України»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

1. Загальна характеристика земель водного фонду……………………………….4

2. Правова охорона водних ресурсів……………………………………………….6

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...12

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….15

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Вода – найбільш поширена неорганічна сполука, найбільш важливий мінерал на Землі. Водні  ресурси поруч з атмосферними та космічними ресурсами належать до невичерпних природних ресурсів. Вода – основа всіх життєвих процесів. Глобальною екологічною проблемою сучасності стає забруднення і виснаження водних ресурсів. Вода після її використання скидається у водойми і річки, і майже третина її – без належного очищення. Тому питання збереження водного фонду є досить актуальним у наш час. На жаль, рівень забрудненості води збільшується щораз швидше. Якщо ще на початку ХХ ст. у районах з нормальним зволоженням не було проблем з питною водою, то нині ситуація суттєво змінилася. Причиною стало не припинення дощів, а глобальне забруднення гідросфери Землі.

Охороні вод  сприяє раціональне водокористування – комплекс заходів, спрямованих  на зниження забору свіжої води промисловими, комунальними, сільськогосподарськими та іншими об’єктами та технологічне виправдане зменшення загальної витрати води у виробничих процесах. У технологічних процесах необхідно впроваджувати замкнений цикл водокористування – багатократне використання води в одному й тому ж виробничому процесі без скидання у природні водні об’єкти стічних вод.

Охороні водних ресурсів також сприяють меліоративні заходи: а)лісова меліорація – вирощування дерев’янистої і чагарникової рослинності в межах верхньої і середньої частин річкових басейнів із метою зменшення поверхневого стоку і ослаблення процесів водної ерозії; б)агротехнічна меліорація – правильне ведення сільськогосподарських робіт; в)гідротехнічна меліорація – регулювання водно-повітряного режиму ґрунтів [6, 105].

 

 

 

1. Загальна характеристика земель водного фонду

Води являються найважливішим  компонентом навколишнього природного середовища, відновлювальним обмеженим  і вразливим природним ресурсом. Вони використовуються і охороняються як основа життя і діяльності народів, що проживають на території України, забезпечують економічне, соціальне, екологічне благополуччя населення, існування тваринного та рослинного світу.

До земель водного  фонду належать землі, зайняті:

♦ морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також  островами;

♦ прибережними захисними смугами  вздовж морів, річок та навколо водойм;

♦ гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також  землі, виділені під смуги відведення для них;

♦ береговими смугами водних шляхів.

Зони охорони встановлюються навколо водойм, водних джерел і гідротехнічних споруд для виконання комплексу санітарних, протиерозійних заходів і створення захисних лісонасаджень з метою збереження і поліпшення водних ресурсів.

Правовий режим земель водного фонду, а також водні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, Водним кодексом України та Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Завданням водного законодавства  є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об’єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування [10, 568].

Водне законодавство  взаємодіє з нормами міжнародного права, з цивільним, санітарним, адміністративним, земельним і фінансовим законодавством. Зокрема, відносини, пов’язані з використанням води, вилученої із водних об’єктів, регламентуються не водним, а цивільним та іншими галузями законодавства.  

 Водні об'єкти поділяються  на об'єкти загальнодержавного  та місцевого значення. До водних  об'єктів загальнодержавного значення належать: внутрішні морські води та територіальне море; підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних. До водних об'єктів місцевого значення належать: поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення; підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

 

 

 

 

 

2. Правова охорона водних ресурсів

Водний кодекс України  регулює правові відносини з метою забезпечення збереження, наукового обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод і ліквідації їхніх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водовикористання. При цьому під водами розуміють усі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води. Усі води України підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.  

 Правова охорона поверхневих і підземних вод є визначальною частиною охорони вод. В основі правової охорони вод знаходиться право як сукупність норм, яке визначає її цілі, межі та методи регулювання. Тобто право є визначальним елементом правової охорони вод. Проте правова охорона, окрім заходів, які безпосередньо пов'язані з правом, включає також організаційні, економічні, виховні та інші заходи, які спрямовані на забезпечення збереження, науково обґрунтованого та раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки. Правова охорона здійснюється шляхом встановлення екологічних вимог, норм і правил щодо раціонального використання, охорони і відтворення водних ресурсів.

Правову охорону водних об'єктів можна розглядати у широкому і вузькому значенні. У вузькому значенні вона полягає у забороні чи обмеженні водокористування і користування землями водного фонду. У широкому значенні правова охорона вод є процесом, який здійснюється повсякденно, і полягає у регулюванні відносин, пов'язаних з раціональним використанням, охороною і відтворенням водних ресурсів.

Перелік основних водоохоронних  заходів міститься у Водному  кодексу України (розділ IV). До числа  водоохоронних заходів віднесені: утворення водоохоронних зон, прибережних  захисних смуг, зон санітарної охорони водних об'єктів, смуг відведення, берегових смуг водних шляхів тощо. Так, водоохоронні зони створюються для найбільш сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм. Обмеження господарської діяльності в прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах є також заходом правової охорони вод [1]. 
    Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється. На території водоохоронних зон забороняється: використання стійких та сильнодіючих пестицидів; влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо). До складу водоохоронних зон обов'язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри. У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до ст. ст. 88-91 Водного кодексу України. Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації.

Межі водоохоронних  зон встановлюються з урахуванням: рельєфу місцевості, затоплення, підтоплення, інтенсивності берегоруйнування, конструкції  інженерного захисту берега; цільового  призначення земель, що входять до складу водоохоронної зони.      

Водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і  визначається шириною не менш як 2 кілометри  від урізу води. У водоохоронній зоні встановлюється режим регульованої господарської діяльності. Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами місцевих Рад і державними органами охорони навколишнього природного середовища. З метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги (ст. 88 Водного кодексу України). 
   Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; миття і обслуговування транспортних засобів і техніки; влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг (ст. 89 Водного кодексу України).

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів  входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією. У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: застосування стійких та сильнодіючих пестицидів; влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більше 1 м3 на добу; влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів (ст. 90 Водного кодексу).

Для потреб експлуатації та захисту  від забруднення, пошкодження і  руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках встановлюються смуги відведення з особливим режимом користування (ст. 91 Водного кодексу України).

На судноплавних водних шляхах за межами міських поселень для проведення робіт, пов'язаних з  судноплавством, встановлюються берегові смуги. Розміри смуг водних шляхів та господарська діяльність на них визначаються ст. 91 Водного кодексу. Порядок встановлення берегових смуг водних шляхів та користування ними визначається Кабінетом Міністрів України. 
    З метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму. Межі зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюються місцевими радами на їх території за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього середовища, водного господарства та геології. Режим зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України [4].

Водні об'єкти, віднесені  у встановленому законодавством порядку до територій та об'єктів  природно-заповідного фонду, охороняються та використовуються відповідно до вимог, встановлених Законом України «Про природно-заповідний фонд України». На водних об'єктах, віднесених до природно-заповідного фонду, забороняється здійснення будь-якої діяльності, що суперечить їх цільовому призначенню.

На охорону водних об'єктів і їх ресурсів спрямовані і деякі заборонні приписи – заборона введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан води; заборона скидання у водні об'єкти відходів і сміття; заборона підприємствам і громадянам забруднювати, засмічувати поверхні водозаборів, льодового покриву водойм, а також морів, їх заток, лиманів виробничими, побутовими та іншими відходами, сміттям, нафтовими, хімічними та іншими забруднюючими речовинами тощо.

Чинний Водний кодекс містить класифікацію річок. Так, залежно від водозабірної площі басейну річки поділяються на великі, середні та малі. До великих належать річки, які розташовані у кількох географічних зонах і мають площу водозабору понад 50 тис. квадратних кілометрів. До середніх річок належать ті річки, які мають ширину водозабору від 2 до 50 тис. квадратних кілометрів. До малих належать річки з площею водозабору до 2 тис. квадратних кілометрів. Збереження водності річок і охорона їх від забруднення забезпечується створенням прибережних захисних смуг; спеціалізованих служб по догляду за річками, прибережними захисними смугами, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані; впровадженням ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території водозбору; здійсненням агротехнічних, агролісомеліоративних та гідротехнічних протиерозійних заходів, а також створенням для організованого відводу поверхневого стоку відповідних споруд (водостоки, перепуски, акведуки тощо) під час будівництва і експлуатації шляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій; впровадженням водозберігаючих технологій, а також здійсненням передбачених Водним кодексом водоохоронних заходів на підприємствах, в установах і організаціях, розташованих у басейні річки. 3 метою охорони водності малих річок забороняється: 1)змінювати рельєф басейну річки; 2)руйнувати русла пересихаючих річок, струмки та водотоки; 3)випрямляти русла річок та поглиблювати їх дно нижче природного рівня або перекривати їх без улаштування водостоків, перепусків чи акведуків; 4)зменшувати природний рослинний покрив і лісистість басейну річки; 5)розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації; 6)проводити осушувальні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів’ях річок; 7)надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва; 8)здійснювати інші роботи, що можуть негативно впливати чи впливають на водність річки і якість води в ній.