Торгівля в системі міжнародного бізнесу

МТ: Тема 1. Торгівля в системі міжнародного бізнесу

 

План           

1. Сутність міжнародної торгівлі, її суб’єкти та об’єкти.
2. Етапи розвитку міжнародної торгівлі.
3. Система показників розвитку міжнародної торгівлі.

 

 

1. Сутність міжнародної торгівлі, її суб’єкти та об’єкти

 

Міжнародна  торгівля – історично перша форма міжнародних економічних зв’язків, якщо не брати до уваги простий, натуральний обмін. Вона являє собою обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами, тобто державами.

Для національного господарства участь у міжнародній торгівлі набуває  форми зовнішньої торгівлі. Зовнішня торгівля (ЗТ) – це торгівля однієї країни з іншими, яка складається з оплачуваного вивозу (експорту) та ввозу (імпорту) товарів і послуг. У сукупності зовнішня торгівля різних країн утворює міжнародну торгівлю.

Міжнародна торгівля – це складна соціально-економічна категорія, яку можна розглядати у двох аспектах: операційному та державно-політичному (рис. 1).

З операційного погляду міжнародна торгівля – це процес безпосереднього обміну товарами та послугами між суб’єктами господарювання різних держав, державами та міжнародними організаціями. В цьому випадку йдеться про рух товарів (у тому числі послуг, ліцензій, ноу-хау, інжинірингу тощо), інструменти та механізми розширення товарообігу, вдосконалення структури експорту та імпорту, прогнозування та оцінку світових товарних ринків, планування можливостей експорту та потреб в імпорті, організацію контрактної роботи, контроль за поставками та відвантаженням, здійснення валютно-фінансових операцій тощо. При цьому предметом міжнародної торгівлі як сфери знань є організація виконання експортно-імпортної операції, а об’єктом, відповідно, будь-яка операція з експорту чи імпорту.

З державно-політичного  погляду міжнародну торгівлю можна розглядати як особливий тип суспільних відносин, які виникають у світовій системі господарства в процесі і з приводу обміну товарами та послугами між державами, що мають власні зовнішні та зовнішньоторговельні політики. Такі відносини регулюються спеціальними міжнародними реґламентами: договорами, угодами, актами та іншими нормами міжнародного права. Та, оскільки суспільні відносини не можуть не залежати від зовнішньої та внутрішньої політики країн, то відносини обміну на світовому ринку регулюються значною мірою й актами та діями політичного характеру.

Рис. 1. Підходи до розуміння сутності міжнародної торгівлі

При державно-політичному підході  до трактування сутності міжнародної  торгівлі її предметом є організація торговельного обміну, виходячи з національних інтересів та глобальних тенденцій розвитку світового господарства в цілому, а об’єктом – торговельний обмін, як сукупність операцій з експорту та імпорту.

Якщо розглядати міжнародну торгівлю як сукупність актів купівлі-продажу товарів, то в цьому процесі можуть брати участь усі суб’єкти міжнародних економічних відносин різних країн (фізичні та юридичні особи, держави, міжнародні організації), метою обміну в будь-якому разі буде задоволення економічних інтересів (при експорті – отримання прибутку, завоювання частки ринку тощо, а при імпорті – задоволення потреб у необхідних ресурсах і товарах), а інструментами досягнення мети – положення та умови контрактів й угод.

При державно-політичному  підході держави можуть не брати безпосередньої участі в торгівлі, однак, обстоюючи інтереси національних суб’єктів зовнішньоторговельної діяльності та державні інтереси в цілому, впливати на зміст міжнародних угод та домовленостей, брати участь у розробці норм міжнародного торговельного права, формулювати власні адаптивні до ситуації зовнішньоторговельні політики. В цьому процесі активну участь беруть і міжнародні організації торговельного спрямування, метою яких є гармонізація світової торгівлі на недискримінаційній основі.

Вся історія розвитку міжнародної  торгівлі є проявом балансування держав між цими двома напрямками. У наш час ці два напрямки взаємопов’язані та тісно переплітаються, хоча чітко проявляється провідна роль принципу вільної торгівлі.

 

2. Етапи розвитку міжнародної торгівлі

 

Найбільш розповсюдженою та логічною є періодизація розвитку світових процесів, у тому числі міжнародної торгівлі за основними подіями в світі. Відповідно до цього виділяють п’ять етапів розвитку міжнародної торгівлі:

1. — початковий (з XVIII ст. до І пол. XIX ст.);
2. — друга половина XIX ст. – початок І світової війни (1914 р.);
3. — період між двома світовими війнами (1918-1939 рр.);
4. — повоєнний (50-60-ті роки);
5. — сучасний (від початку 70-х р.).

Сучасний етап розвитку міжнародної торгівлі вже нині можна поділити на два періоди:

1. конкуренції двох світових систем — капіталістичної та соціалістичної систем господарства (до початку 90-х років);
2. глобалізації світової економіки (від початку 90-х років).

Кожен із зазначених вище п’яти етапів розвитку міжнародної торгівлі характеризується:

1. певними середовищними чинниками розвитку;
2. особливостями, що віддзеркалюють рівень інтернаціоналізації виробництва та роль міжнародної торгівлі в розвитку національних господарств;
3. пріоритетними методами регулювання зовнішньої торгівлі більшості країн світу (табл. 1).

Таблиця 1

ХАРАКТЕРИСТИКА  ЕТАПІВ У РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

 

Чинники зовнішнього  середовища	Особливості торговельних процесів	Регулювання
І етап
— промислові революції  — залучення нових реґіонів Земної кулі до міжнародного товарообміну  — прогрес у розвитку транспортної мережі світу  — революція в засобах зв’язку	— вивіз товарів  — лідерство Англії на світовому ринку  — випередження темпами зростання світового товарообігу зростання промислового виробництва	— перевага політики протекціонізму  — зародження політики фрітрейдерства
ІІ етап
— НТП у виробництві товарів   — розвиток транспортних шляхів та поліпшення якісних характеристик транспортних засобів  — розвиток монополістичного виробництва	— вивіз капіталу  — швидке зростання товарообігу  — зміна співвідношення сил на світовому ринку (зменшення впливу Англії та Франції)  — концентрація торговельних зв’язків між найрозвинутішими країнами	— посилення протекціоністських тенденцій  — перехід від захисного до наступального протекціонізму
ІІІ етап
— наслідки І світової війни (економічні та політичні)  — економічні кризи (1920-1921рр., 1929-1933 рр.)  — початок формування двох світових систем господарства	— тривале та глибоке порушення торговельних зв’язків  — різкі коливання обсягів товаро-  обігу  — переважно сировинна структура експорту та імпорту	— посилення митного протекціонізму  — крах міжнародної валютної системи та виникнення валютних блоків
IV етап
— посилення двох світових систем господарства  — розпад світової колоніальної системи  — формування реґіональних інтеграційних угруповань  — поява глобальних міжнародних організацій	— збільшення темпів росту світового товарообігу  — зрушення в товарній структурі експорту  — послаблення позицій країн, що розвиваються  — посилення позицій Японії, ФРН, Італії, Канади; зменшення питомої ваги США, Великої Британії та Франції в світовому експорті	— перехід до політики лібералізації зовнішньоторговельних зв’язків  — реалізація комплексу митно-тарифних заходів під егідою ГАТТ
V етап
— посилення міжнародної конкуренції  — зміцнення існуючих та поява нових інтеграційних угруповань  — індустріалізація в більшості країн, що розвиваються  — проблема заборгованості країн, що розвиваються  — розпад світової соціалістичної системи господарства	— різке зростання обсягів торгівлі  — підвищення ролі зовнішньої торгівлі в економічному розвитку країн  — значні коливання рівня світових цін  — зрушення в товарній структурі експорту (послуги, промислові товари)  — поширення усталених і довгострокових відносин   — збільшення частки внутрішньо-  фірмових поставок у світовій торгівлі  — підвищення ролі країн, що розвиваються  — посилення конкуренції між країнами Тріади   — активізація зустрічної торгівлі	— перехід від тарифного до нетарифного регулювання  — неопротекціонізм  — стимулювання експортного виробництва  — поява тенденції створення замкнених економічних блоків

 

 

3. Система показників  розвитку міжнародної торгівлі

Сукупність  показників розвитку міжнародної торгівлі можна поділити на сім груп: об’ємні (абсолютні) показники, результуючі, структурні, інтенсивності, ефективності, динаміки та зіставлення (рис. 1.3). Деякі показники, наприклад, індекс «концентрації» експорту та індекс «диверсифікації» експорту використовуються тільки в міжнародних зіставленнях, інші — для оцінки розвитку як зовнішньої торгівлі, так і міжнародної торгівлі в цілому (обсяг експорту, імпорту, товарна та реґіональна структури торгівлі тощо). Велика кількість показників може бути використана для оцінювання та аналізу розвитку зовнішньої торгівлі фірми (рис. 1.2).

Основою системи показників розвитку міжнародної торгівлі є група об’ємних індикаторів, до складу якої входять експорт, реекспорт, імпорт, реімпорт, зовнішньоторговельний обіг, «генеральна» торгівля, «спеціальна» торгівля та фізичний обсяг торгівлі.

1. Об’ємні (абсолютні)  показники.

1.1. Експорт (від. лат. exportare — вивозити) — вивіз товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в тому числі виключних прав на них, з митної території країни за кордон без зобов’язання їх зворотного ввозу. Факт експорту фіксується в момент перетинання товаром митного кордону, надання послуг та прав на результати інтелектуальної діяльності. Як експорт може зараховуватися продаж товарів та послуг іноземним особам, фірмам, організаціям і спільним підприємствам, без вивозу їх за кордон.

Обсяги вивозу товарів, робіт, послуг та результатів інтелектуальної  діяльності характеризує показник «експорт», який розраховується у вартісних одиницях за певний період часу, як правило — рік. Експорт може вимірюватися й натуральними одиницями, коли йдеться про однорідні, порівнянні товари (вугілля, нафта, газ тощо).

Згідно з визначенням статистичної комісії ООН, експорт — це вивіз  із країни товарів:

а) вироблених, вирощених або добутих у країні;

б) раніше ввезених з-за кордону та: перероблених на митній території; перероблених під митним контролем;

в) реекспорт — вивіз (експорт) товарів:

• раніше ввезених, але не перероблених у країні (з міжнародних товарних аукціонів, товарних бірж, консигнаційних складів тощо);
• з територій «вільних зон»; з «приписних складів».

Таким чином, реекспортні  операції обліковуються митною статистикою  як експортні, а обсяг реекспорту входить до складу експорту товарів.

1.2. Імпорт (від лат. importare — ввозити) — ввезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в тому числі виключних прав на них, на митну територію країни з-за кордону без зобов’язання про зворотній вивіз. Цей процес характеризує показник «імпорт», який розраховується у вартісних одиницях за певний період часу, найчастіше за рік. Обсяги імпорту однорідних, порівнянних товарів можуть розраховуватися в кількісних одиницях (цукор, пшениця, цемент тощо).

Відповідно  до визначення статистичної комісії  ООН, імпорт — це ввіз у країну товарів:

а) іноземного походження з країни-виробника чи країни-посередника з метою: кінцевого споживання; переробки для вивозу або для кінцевого споживання.

б) для переробки під митним контролем;

в) з територій «вільних зон» та «приписних складів»;

г) реімпорт — ввезення товарів, раніше вивезених, але не перероблених.

Згідно з торговельною традицією, країною експорту вважається країна призначення товару, а країною  імпорту — країна походження товару.

Країною походження може бути: країна виробництва; країна відвантаження; країна продажу.

Країною призначення  експортних товарів може бути: країна споживання; країна поставки; країна купівлі.

Статистична комісія  ООН рекомендує для обліку країн-контрагентів користуватися методом «країна виробництва — країна споживання», а якщо це не можливо, то методом «відвантаження-поставка». Ця концепція ґрунтується на тому, що абсолютна більшість вантажів у міжнародній торгівлі відвантажується з тих країн, де вони виробляються, в ті, де вони споживатимуться.

Використання методу «країна виробництва—країна споживання» дозволяє виявляти та аналізувати спеціалізацію країн на виробництві та споживанні певних товарів та товарних груп. Країна-виробник — та, де товар виробляється або суттєво переробляється, але за великої кількості країн, що беруть участь у виробництві продукту, країною виробництва вважається країна кінцевої (останньої) переробки продукту; за дольової участі країн — країна, що внесла найбільшу частку у вартість продукту. А країною-споживачем є та, де продукт споживається згідно з його споживчими властивостями.

Країною поставки (відвантаження) вважають першу країну, до якої товар  було відвантажено, навіть якщо під  час транспортування мали місце  перевантаження товару, його складування, перефасування, пересортування, але без здійснення комерційних угод з цим товаром.

За прямої торгівлі країна походження може бути одночасно країною  виробництва, продажу та відвантаження, а країна призначення — країною  купівлі, поставки та споживання.