Екосистема. Чим вона характеризується

Існує також проблема пов’язана з ерозійними процесами, які охоплюють більше половини території басейну.

Водосховища Дніпра, акумулюючи забруднюючі речовини з території всього бассейну є своєрідним накопичувачем забруднень, що значно зменшує їх надходження в Дніпровсько-Бузький лиман та Чорне море.

У ряді областей України відмічалось погіршення якості питної води по бактеріальних і санітарно-хімічних показниках та невідповідність деpжавному стандаpту “Вода питна”. Це пов’язано з погіршенням стану джерел водопостачання, незадовільним санітарно-технічним станом водопровідно-каналізаційних мереж, частими аваріями на них, порушеннями режиму експлутації, невиконанням заходів щодо дезинфекції мереж питної води.

Відмічається зараженість поверхневих водоймищ України збудниками паразитарних захворювань, які є небезпечними для людей.

Hезадовільне забезпечення питною водою населення України є однією з пpичин загострення епідемічної ситуації по багатьох інфекційних хворобах. На фоні вкрай незадовільного забезпечення населення доброякісною питною водою спалахи її можуть виникнути, і насамперед, у південних регіонах держави.

Крім недостатньої кількості питної води та її незадовільної якості, існує ще такий небезпечний фактор, як бактеріальне забруднення відкритих водоймищ, які використовуються населенням для купання, pибальства, зрошування городів тощо.

Основними забруднювачами водних об'єктів, як і раніше, залишаються підприємства металургійної промисловості.

До основних забруднюючих речовин належать нафтопродукти, феноли, азот амонійний та нітритний, важкі метали тощо.

Для переважної більшості підприємств промисловості та комунального господарства скид забруднюючих речовин істотно перевищує встановлений рівень гранично допустимого скиду. Це призводить до забруднення водних об'єктів, порушення норм якості води.

Основними причинами забруднення поверхневих вод України є: скид неочищених та не досить очищених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти та через систему міської каналізації; надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин у процесі поверхневого стоку води з забудованих територій та сільгоспугідь; ерозія грунтів на водозабірній площі.

Основною загрозою міжнародного характеру є забруднення річок транзитною водою. Прикладом цього є недавні забруднення транзитною водою українських ділянок річок Тиса та Сірет, куди потрапили важкі метали внаслідок низки аварій на золотодобувному підприємстві, розташованому в Румунії.

Для поліпшення екологічної ситуації в Україні необхідно навести елементарний порядок: не забруднювати водні джерела, грунти і повітря, різко зменшити водоспоживання, ліквідувати непродуктивні витрати води, перебудувати усе виробництво – промислове і сільськогосподарське – на базі екологічно безпечних технологій; зменшити площі під ріллю, збільшити площі лісів, заповідників, і, головне, змінити екологічну свідомість кожного громадянина нашої держави.

Життя екосистем

Життя екосистем біологи починають вивчати з нижчих за рівнем (окремих озер, боліт, річок, невеликих лісових масивів, полів тощо), що при використанні засобів, техніки, коштів виконати значно легше, ніж для мезо- чи мегаекосистем. Підсумовуючи результати досліджень невеликих екосистем, які входять до значніших за масштабами, екологи роблять узагальнення, визначають типи й особливості їхніх взаємозв'язків, поступово вишукують закономірності складу, розвитку й функціонування найбільшої екосистеми планети — біосфери.

Як правило, чітких, різких меж (кордонів) між екосистемами не існує, мають місце поступові переходи (наприклад, від лучних до лісових, від болотних до озерних, від середньогірських до високогірських).

Ці перехідні зони називають екотопами.

У межах кожної екосистеми діє більш-менш повний біологічний кругообіг речовин з участю продуцентів, консументів і ре-дуцентів.

Екосистеми можуть бути стійкими, з характерними особливостями протягом довгого періоду, й короткочасними (тимчасові водойми). Для кожної системи характерний певний видовий склад, чисельність організмів, біомаса, відповідність певних трофічних груп, інтенсивність процесів продукування й деструкції органічних речовин.

Останнім часом у зв'язку з освоєнням Космосу почали створювати штучні екосистеми (в космічних кораблях, спеціальних лабораторіях). Усьому світові став відомий дуже цікавий і складний експеримент — створення штучної екосистеми («мікробіосфери») американцями Дж. Алленом і М.Нельсоном у 1991р. в штаті Арізона («Арізонські мильні бульбашки»).

Кожна екосистема має два головних компоненти: автотрофний — організм, що утворює своє тіло з мінеральних речовин і енергії, й гетеротрофний, який живить свій організм готовими органічними речовинами чи істотами.

Найбільша зосередженість прісної води на Землі.

Велика кількість прісної води зосереджена в льодовій оболонці – близька 30 млн. км3, тобто у багато разів більше, ніж у річках та озерах, узятих разом.

Об'єм льоду настільки великий, що якби він розтанув, то рівень Світового океану підвищився б на 50 – 60 м.

Майже 16 млн.км2 площі Землі постійно вкриті снігом і льодом. Ця величезна площа дорівнює приблизно Південній Америці.

Льодовиком або глетчером, називається маса льоду, що повільно рухається по схилу поверхні землі під впливом сили ваги. Льодовики утворюються з снігу, який випадає в тих місцях, де сніг розтанути не встигає до кінця, тобто розташованих вище від снігової лінії. Висота снігової лінії над рівнем океану, залежить не тільки від температури повітря, а й від кількості опадів.

У полярних країнах сніг і лід вкривають сушу майже від рівня моря, а в низьких широтах, у тропіках, - тільки найвищі гори. Отже висота снігової лінії зростає над рівнем океану від полюсів до екватора.

Антарктида і Гренландія майже цілком вкриті важкою шапкою „вічного” льоду”.

Слово „вічний” не зовсім точне і тому взяте в лапки. В історії Землі був час, коли і в Антарктиді, і на Гренландії льоду не було і там росли листяні і хвойні ліси.

В наш час товщина льодового щита Антарктиди і Гренландії подекуди перевищує 2 тис. м.

Льодовики – продукт клімату, вони можуть бути тільки там, де є певне поєднання температури й опадів.

Майже вся маса льодовиків північних полярних країн зосереджена в найбільш вологій частині Арктики – між Баффіновою Землею і Землею Франца-Йосифа. На островах на схід від Північної Землі льодовиків майже немає, бо тут дуже мало опадів.

Зменшення опадів на Кавказі з заходу на схід підвищує снігову лінію від 2700 м в районі на захід від гори Маруха до 3600 і більше метрів у районі Шахдагського хребта та гори Базар-Дюзі.

Вологий морський клімат Нової Зеландії в поєднанні з низькою температурою на високих горах сприятливий для утворення великих льодовиків. Цікаво, що льодовики на островах Нової Зеландії спускаються в ліси з буків і деревоподібних папоротей (теплолюбних рослин).

Є на Землі й такі льодовики, які лежать у сусідстві з пустелями, наприклад, у Середній Азії. Це не дивно, бо на високих горах буває значно більше опадів, ніж у сусідній пустелі.

У житті рік та льодовиків багато спільних рис. І ті й інші виконують ту саму роль у великому кругообігу вологи на земній кулі. Якби ріки не повертали океанові надлишкову вологу, яка у вигляді опадів надходить з океану на сушу, материки були б давно затоплені. Якби не було льодовиків, що повільно стікають з гір, островів і Антарктичного материка, нагромадилися б величезної висоти колони із снігу та льоду. Але нічого подібного не відбудеться, бо існує сила ваги, яка примушує льодовики, як і воду, стікати в океани і моря.

Будова льодовиків. Вище снігової лінії сніг нагромаджується у тому разі, якщо рельєф місцевості має плоску, угнуту або мало опуклу форму. Збираючись товстим шаром, сніг у нижній своїй частині поступово перетворюється в лід. Нижні льодові кристалики сніжинок з’єднуються в щільні напівпрозорі зерна, що називаються фірном. Фірн під тиском розміщених вище шарів снігу ущільнюється і утворює спочатку білий фірновий, а потім глетчерний лід голубого кольору.

Завдяки пластичності лід стікає вниз по схилу гори або по дну долини нижче від снігової лінії. Частина льодовика, що перебуває вище цієї лінії, називається областю живлення, а нижня його частина – областю танення.

Живлення річок льодовиками. У низьких і помірних широтах льодовикові язики, стікаючи все нижче і нижче, починають танути, даючи початок струмкам і рікам. Повені рік з льодовиковим живленням припадають на найтеплішу пору року, коли льодовики тануть швидше. Типові ріки льодовикового живлення – Аму-Дар’я і Сир-Дар’я. У посушливих районах середньоазіатських країн вода цих рік – головне джерело зрошування полів цінних сільськогосподарських культур, таких, наприклад, як бавовник.

Рух льодовиків. За характером руху льодовики нагадують ріки. Так, наприклад, біля берегів льодовикової долини лід іде повільніше, ніж на середині. Чим більший похил долини, тим швидший рух льоду. У місцях, де долина розширяється, лід рухається повільніше, ніж у звуженнях.

Так само тече і вода в річці. Як і річки, льодовики вливаються з боків у головний льодовик, який звичайно займає долину між двома гірськими хребтами.

Швидкість руху льодовика набагато менша від швидкості руху води в річці. Вона різна в різних географічних умовах. Великі льодовики Кавказу і Альп просуваються із швидкістю від 10 до 150 м за рік. На Памірі ця швидкість доходить до 1500 м за рік, тобто щодоби близько 4 м. Найбільша швидкість льодовиків – 38 м за добу – спостерігається у льодовиків в Гренландії. Антарктичний льодовий щит сповзає з швидкістю 2 м за добу.

Наука, яка вивчає льодовики, називається гляціологією.

12