Екосистема. Чим вона характеризується

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Контрольна робота

з екології

студ. ФЗН АКС-ІІІ-1

НУХТ

Бартиш Олени

варіант 1

Київ – 2012

План

1.       Що таке екосистема? Чим вона характеризується?

2.       Стан водних басейнів України.

3.       Життя екосистем.

4.       Найбільша зосередженість прісної води на Землі.

Що таке екосистема? Чим вона характеризується?

Екосистема - головна функціональна одиниця в екології, єдиний природний комплекс, утворений живими організмами та середовищем існування, у якому живі та неживі компоненти пов'язані між собою обміном речовин, енергією та інформацією.

Кожна екосистема складається з біоценозу та біотопу.

Термін «екосистема» ввів в обіг англійський еколог Артур Тенслі в 1935 році, а сучасне визначення йому надав Реймонд Ліндман в 1942 році в своїй класичній роботі по вивченню біології озера Міннесота.

Екосистема як така є складним та динамічним цілісним утворенням, що функціонує як екологічна одиниця. Частина екологів вважає, що екосистема є елементарною одиницею в екології: це структурно —функціональна рівноважна одиниця, що характеризується специфічними для неї потоками речовини та енергії між складовими частинами.

Розмір екосистеми може бути різним. Це може бути тропічний ліс Амазонської низовини, або окремий ставок, чи навіть домашній акваріум. Різні екосистеми зазвичай відокремлені географічними бар'єрами — пустелями, горами, океанами і т. ін., або є ізольованими іншим чином — так як річки або озера. З огляду на те, що ці межі ніколи не є абсолютно непроникними, екосистеми накладаються одна на одну. Таким чином, вся Земля може розглядатись як одна екосистема.

Екологічній системі властиві ознаки систем:

Емерджентність - виникнення нових властивостей, які характеризують систему, за рахунок взаємодії її окремих елементів.

Сукупність – сума властивостей кожної системи, тобто наявність сукупних властивостей (наприклад, народжуваність для популяції - сума індивідуальної плодючості особин виду).

Гетерогенність системи (або принцип різноманіття) полягає в тому, що система не може складатися з абсолютно ідентичних елементів.

Під час вивчення екосистем характеризують:

     видовий чи популяційний склад і кількісне співвідношення видових популяцій;

     абіотичні умови та ресурси, що властиві даній системі;

     сукупність усіх зв’язків, у першу - ланцюгів живлення, співвідношення організмів з різним типом живлення;

     розмір первинної і вторинної продукції;

     просторовий розподіл окремих елементів;

     швидкість колообігу.

За розмірами розрізняють екосистеми:

     мікроекосистеми (трухлявий пень, мурашник, мертві стовбури дерев);

     мезоекосистеми, або біогеоценози (ділянка лісу, озеро, водосховище);

     макроекосистеми (континент, океан);

     глобальною екосистемою - охоплюють величезні території чи акваторії, що визначаються характерними для них макрокліматами і відповідають цілим природним зонам (екосистеми тундри, тайги, степу, пустелі, саван, листяних і мішаних лісів помірного поясу, субтропічного і тропічного лісів, морські екосистеми, а також біосфера нашої планети).

За ступенем трансформації людською діяльністю екосистеми поді­ляються на:

     природні - у промислове розвинутих країнах екосистем не захоплених людською діяльністю майже не залишилося, хіба що в заповідниках;

     антропогенно-природні - лісові насадження, луки, ниви хоча й складаються, майже, виключно з природних компонентів, але створені і регулюються людьми;

Біогеоценоз - це сукупність на певному просторі земної поверхні однорідних природних явищ (атмосфери, ґрунту, кліматичних умов, рослинного, тваринного світу), поєднаних обміном речовин і енергії в єдиний природній комплекс.

Біотоп - однорідний за абіотичним факторами простір середовища, зайнятий біоценозом (тобто місце життя видів, організмів).

Біоценоз - це конкретна сукупність живих організмів на певному просторі суші або акваторії, що називається біотопом.

Часто екосистему ототожнюють з біогеоценозом. І.Дедю вважає, що категорії екосистема та біогеноценоз збігаються на рівні рослинної сукупності й принципово різняться лише вище і нижче цього рівня.

Стан водних басейнів України.

Забруднення навколишнього природного середовища нині досягло рівня, при якому спостерігається істотний його вплив на здоров'я населення, особливо дітей. Це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України.

За світовими нормами поверхневі водні ресурси України оцінюються як невеликі – близько 1 тис. мЗ/рік на одного жителя. Вони дуже нерівномірно розділені по території країни. До того ж у водні об'єкти промислові та сільськогосподарські виробництва скидають значну кількість неочищених і недостатньо очищених стічних вод та відходів.

Проблема екологічного стану є актуальною для всіх водних об'єктів України. Особливе місце посідає Дніпро – це близько 80% водних ресурсів країни. Він забезпечує водою 32 млн. населення та дві третини господарського потенціалу країни.

Основні джерела прісної води на території України – стоки річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю з притоками, а також малих річок північного узбережжя Чорного та Азовського морів. Порушення норм якості води досягло рівнів, які ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частина населення України використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров'ю нації.

Сумарна величина стоків річок України без Дунаю в середній заводністю рік становить 87,1 млрд. куб. метрів. Безпосередньо на території держави формується відповідно 52,4 млрд. кубічних метрів води, решта надходить з суміжних територій. Водні ресурси Дунаю становлять у середньому 123 млрд. куб. метрів води на рік.

Забезпечення водою населення України в повному обсязі ускладнюється через незадовільну якість води водних об'єктів. Якість води більшості з них за станом хімічного і бактеріального забруднення класифікується як забруднена і брудна. Найгостріший екологічний стан спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов'я, окремих притоках Дністра, Західного Бугу, де якість води класифікується як дуже брудна.

Якісний стан підземних вод внаслідок господарської діяльності також постійно погіршується. Це пов'язано з існуванням на території України близько 3 тисяч фільтруючих накопичувачів стічних вод, а також з широким використанням мінеральних добрив та пестицидів. Значну небезпеку в експлуатаційних свердловинах Західної України становить наявність фенолів, а у підземних водах Криму підвищення мінералізації та зростання вмісту важких металів.

Проблема екологічного стану водних об'єктів є актуальною для всіх водних басейнів України.

60 відсотків території бассейну Дніпра розорано, на 35 відсотках земля сильно еродована, на 80 відсотках – трансформовано первинний природний ландшафт, що привело до складної екологічної ситуації. Водосховища на Дніпрі стали акумуляторами забруднюючих речовин. Значної шкоди завдано північній частині басейну внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС. В критичному стані перебувають малі річки басейну, значна частина яких втратила природну здатність до самоочищення.

Значної шкоди екосистемі Дніпра завдає забруднення біогенними речовинами внаслідок використання відсталих технологій сільськогосподарського виробництва, низької ефективності комунальних очисних споруд.

Не в кращому, а подекуди і в гіршому стані перебувають басейни інших річок України (Сіверського Дінця, Дністра, Західного Бугу, Південного Бугу, басейни річок Приазовської та Причорноморської низовин). До кола найбільш актуальних проблем, які потребують розв'язання, входять: надмірне антропогенне навантаження на водні об'єкти внаслідок екстенсивного способу ведення водного господарства; стала тенденція до значного забруднення водних об'єктів внаслідок неупорядкованого відведення стічних вод від населених пунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь; широкомасштабне радіаційне забруднення басейнів багатьох річок внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС; погіршення якості питної води внаслідок незадовільного екологічного стану джерел питного водопостачання; недосконалість економічного механізму водокористування і реалізації водоохоронних заходів; недостатня ефективність існуючої системи управління охороною та використанням водних ресурсів внаслідок недосконалості нормативно-правової бази і організаційної структури управління; відсутність автоматизованої постійно діючої системи моніторингу екологічного стану водних басейнів акваторії Чорного та Азовського морів, якості питної води і стічних вод у системах водопостачання і водовідведення населених пунктів і господарських об'єктів.

Забезпечення економіки України водними ресурсами у достатній кількості та прийнятної якості залишається важливим питанням і сьогодні. Нерівномірність територіального розподілу вод обумовлює штучне створення належних умов водозабезпечення підприємств і населення. Господарські потреби у водних ресурсах задовольняються також за рахунок транзитної води чи міжбасейнового перерозподілу води з інших регіонів. Велике значення для економіки України мають 7 великих магістральних каналів (Північно–Кримський, Головний Каховський, Дніпро – Донбас, Дніпро – Кривий Ріг, Дніпро – Інгулець, Дунай – Сасик, Сіверський Донець – Донбас) і 10 водогонів, що створені для водопостачання районів, бідних на водні ресурси, для задоволення потреб у питній і технічній воді, а також для зрошення.

Підземні води широко використовуються у народному господарстві України, причому потреба в них зростає в зв’язку з тим, що можливості розширення використання ресурсів поверхневих вод вже здебільшого вичерпані. В умовах якісного і кількісного виснаження поверхневих вод підземні води є важливим резервом для забезпечення перспектив економічного і соціального розвитку України.

В цілому в Україні прогнозні ресурси підземних вод розподілені по площі дуже нерівномірно.

Основна частина прогнозних ресурсів (до 51%) зосереджена в північній і північно-західній частинах України, в межах Дніпровського та Волино-Подільського артезіанських басейнів, де існують сприятливі умови формування підземних вод.

Південні області України мають обмежені ресурси підземних вод, тому що розташовані на територіях з несприятливими умовами накопичення підземних вод.

В Україні розвідано 356 родовища підземних вод, що становить близько 25% від суми прогнозних ресурсів. Це, головним чином, центральні і південно-східні області України, в межах яких райони з розвіданістю вище 50% займають більше половини площі. Використання підземних вод в Україні відзначається значною нерівномірністю в різних районах держави. Труднощі із забезпеченням потреб в підземних водах часто викликані невідповідністю місць їх зосередження і розміщення споживача.

Обсяг освоєння родовищ підземних вод в межах України невеликий. Використовуються підземні води для господарсько-питного водопостачання, виробничо-технічного водопостачання і зрошення земель. В північних і західних областях України багато міст використовують для водопостачання тільки підземні води.

Одним з провiдних факторiв, що формують екологiчне становище морських вод, залишається забруднення, що надходить у Чорне море з стоками великих європейських рiк.

У зв’язку з економiчним спадом в Україні забpуднення piчкового стоку значно зменшилося. Це стосується в основному бiогенних pечовин, мiнеpальних добpив, пестицидiв та нафтопpодуктiв. На морське середовище впливають береговi пiдриємства, якi скидають стiчнi води у море, про їх техногенне навантаження свiдчить кiлькiсть забруднюючих речовин.

Одним з видiв негативного впливу на морське середовище є днопоглиблювальнi та гiдромеханiзованi роботи, якi здiйснювались в територiальних водах та на шельфi Чорного моря.

Зменшення кiлькостi внесених у Чоpне моpе бiогенних pечовин спpиятливо вплинуло на стан всiєї екосистеми вiдкpитих частин моpя. В останнi pоки явища “цвiтiння” моpськоi води та “чеpвоних пpипливiв” у вiдкpитих зонах моpя не спостеpiгалося.

Скоpотився забіp моpської води на технологічні потpеби підпpиємств, зменшилися обсяги скидів пpомислових стоків в Азовське моpе. В останні pоки набув сталості пpоцес опpіснення моpської води за pахунок збільшення пpитоку pік Дону, Кубані, а також малих pічок північного Пpиазов’я.

У басейні Дніпра найрозвинутіша річкова сітка в межах зони мішаних лiciв. Всього в басейні Дніпра близько 32 тис. водотоків, серед яких 89 – ріки завдовжки 100 км i більше.

На території України Дніпро – основне джерело водних pecypciв i головна воднотранспортна магістраль. Спорудження Дніпровського каскаду ГЕС i водосховищ дало змогу використати енергетичні ресурси Дніпра та поліпшити водопостачання вcix галузей народного господарства у його басейні.