Екологічний потенціал України

Отже, оцінювання екологічного і біотичного потенціалів кожної однорідної ділянки земної поверхні, кожної геоекосистеми має бути передумовою раціоналізації ведення лісового, сільського, рекреаційного, водного та інших галузей господарства. Ця робота набуває особливої актуальності у зв'язку з потребою реалізації програми сталого розвитку України.

Надзвичайна актуальність екологічного фактору зумовила появу в останнє десятиріччя еколого-географічного районування території. Широкий спектр комплексних геоекологічних проблем спричинює його тематичну різноманітність, серед якої дуже важливим є еколого-економічне районування території (ЕЕР), особливо таке, що орієнтоване на забезпечення екологічної безпеки населення. Основною таксономічною одиницею такого районування є еколого-економічний район, що характеризує результати взаємодії суспільства й природи. Головна ціль такого районування — знайти оптимальне співвідношення між діяльністю людини і природним середовищем у просторі й часі. Це дає можливість визначити території, для яких потрібні природоохоронні та відновлювальні заходи, раціональніше розміщення виробництва, а також установити екологічний стан конкретних регіонів тощо. Розрізняють такі види ЕЕР:

— за ступенем впливу техногенних факторів на природне середовище;

— за ступенем впливу несприятливих природних процесів і антропогенних факторів на природне середовище;

— за ключовою еколого-економічною проблемою;

— за еколого-економічним потенціалом;

— інтегративне природно-економічне районування.

Перспективний напрям ЕЕР — районування за еколого-економічним потенціалом, що також ураховує природні й соціально-економічні особливості територій. Є глобальне й регіональне поняття еколого-економічного потенціалу (ЕЕР). У глобальному масштабі максимально допустима величина антропогенного навантаження на всю самоорганізовану сукупність природних систем — це та, що не призводить до незворотного руйнування структури цієї сукупності, до значних збоїв у виявленні системних законів і різкого погіршення динамічних характеристик систем. Таким чином, зберігається робоча надійність природних систем на локальному, регіональному і глобальному рівнях. Індикатором різкого переходу за межі експлуатаційних можливостей виступають різні форми спустелювання або інша деградація природних систем, виявами яких є складна екоситуація в регіонах. У регіональному аспекті — це антропогенне навантаження на територію, що не зумовлює збільшення зворотного негативного впливу природних систем на господарський розвиток, а також не погіршує стан здоров'я населення.

Є третє трактування еколого-економічного потенціалу — теоретично доступні для використання ресурси і властивості екологічних систем усієї планети та її регіонів. На думку Н.Ф. Реймерса, поняття ЕЕП подібне за змістом до природно-ресурсного потенціалу (ПРП), але в першому випадку основна увага зосереджується на функціонуванні й збереженні природних систем загалом, а в іншому — на збереженні лише їх частини, тобто ПРП. ЕЕП не може оцінюватися економічно, адже в ньому містяться "невагомі цінності" природних умов. Однак ЕЕП має оцінюватися разом із природно-ресурсним потенціалом (якщо поняття природно-ресурсного потенціалу розглядати як головну складову ЕЕП) у процесі планування напрямів природоохоронних заходів та екологічного обмеження в розвитку господарства.

Названі вище поняття ЕЕП подібні до терміна екологічної ємності території, тобто такої максимальної кількості техногенного та антропогенного навантаження на середовище, яке воно може витримати без катастрофічних порушень. Потенціал — це внутрішня властивість, яку геоекосистема виконує або може виконати стосовно будь-якої соціально-економічної функції. Тому сутність поняття ЕЕП, на нашу думку, полягає у внутрішній можливості інтегральної геосистеми "суспільство — природа" забезпечувати виконання нею антропоекологічної, виробничої та інших соціально-економічних функцій.

Виробнича функція таких геосистем виявляється у забезпеченні промислового та сільськогосподарського виробництва енергетичними та природними ресурсами. Антропоекологічна функція інтегральних геосистем — це створення якісного навколишнього середовища для життєдіяльності населення. До інших соціально-економічних функцій належать естетична, заповідна, рекреаційна, селітебна тощо. Але головними серед них є виробнича та антропоекологічна.

Тому ПРП і антропоекологічний потенціал становлять основу ЕЕП території, що характеризує не вплив господарських систем на природне середовище, а екологічне становище складних територіальних утворень — еколого-економічних систем (EEC), що виникли у процесі взаємодії природних і господарських комплексів. У структурі EEC виокремлюють дві підсистеми — природну і господарську, кожна з яких складається з різноманітних компонентів й елементів. У межах цієї системи мають місце прямі та зворотні зв'язки, що створюють цілісність територіальної системи у вигляді екоситуації. Одночасно в межах цієї територіальної цілісності між природними й господарськими складовими є певні суперечності. Якщо для господарської системи ця взаємодія життєво необхідна, то для природних — вимушена. Посилення господарської системи за рахунок природної відбувається до певної межі, за якою остання починає руйнуватися, а разом із нею — вся еколого-економічна система. Деякий час така система може існувати за рахунок використання природних ресурсів інших регіонів, але без екологізації виробництва вона буде джерелом додаткового навантаження на природне середовище.

Саме тому основна функція EEC полягає у збереженні засобами керування динамічної рівноваги між природою та господарством.

Для еколого-економічних зон із пониженими значеннями ЕЕП пропонуються екологічні обмеження виробництва, шкідливого для природного середовища й населення. Максимальне обмеження лімітує в цілому розвиток такого виробництва; часткове — доцільність розміщення окремих виробництв; помірне — вибіркові потреби поліпшення виробничих технологій і таке, що майже без обмежень — у межах потенціалу стійкості природного середовища. Максимальне обмеження пропонуємо для території, де низький ЕЕП (-4,90 і менше); часткове — цей потенціал нижчий, ніж середня величина (-4,89 до -1,20); помірне — середній ЕЕП (-1,19 до +2,50). На інших зонах оцінювання майже немає обмежень (у межах названого потенціалу).

На території з низьким і нижчим, ніж середнє значеннями ЕБП пропонується проводити комплекс обмежувальних заходів, тобто керувати взаємодією природних і соціально-економічних компонентів геосистем. Це керування охоплює три основні взаємопов'язані аспекти: 1) раціоналізацію природокористування; 2) екологізацію виробничої діяльності; 3) оптимізацію (або охорону) навколишнього середовища. В одних зонах розв'язання еколого-економічних проблем потребує уповільнення темпів зростання окремих виробництв, у других — суттєвої перебудови структури господарства, у третіх — розвитку системи локальних заходів з раціоналізації природокористування й охорони навколишнього середовища. Комплекс таких заходів на конкретних територіях визначають фахівці.

Отже, при еколого-економічному підході до територіальної організації суспільства з'являється можливість комплексного вирішення завдань подальшого розвитку суспільного виробництва і збереження природного середовища, що забезпечує цей розвиток. Основою еколого-економічного підходу до територіальної організації суспільства є еколого-економічне зонування або районування території. Його виконання — це тільки початок процесу вдосконалення територіальної організації суспільства, оскільки районування і зонування перебувають на початковому етапі становлення.

Список використаної літератури

1. Агроэкология / Под ред. В.А. Черникова, А.И. Чекереса. — М .: Колос, 2000. — 536 с.

2. Акимова ТА., Хаскин В.В. Экология. Человек — Экономика — Биота — Среда: Учебник для вузов. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ЮНИТИ — ДАНА, 2002. — 566 с.

3. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991р. № 1264-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — №41. — 8 жовтня.

4. Картографічне моделювання: Навч. посіб. / Т.І. Козаченко, Г.О. Пархоменко, A .M. Молочко; За ред. А.П. Золовського. — Вінниця: Антекс-УЛТД, 1999. — 328 с.

5. Разумовский ВМ. Эколого-экономическое районирование: Теоретические аспекты. — Л.: Наука, 1989. — 156 с.

  6. Реймерс Н.Ф. Природопользование: Словарь-справочник. — М.: Мысль, 1990. — 637 с.