Екологічний моніторинг

    Європейською  Економічною комісією ООН у рамках Конвенції з трансграничного  переносу атмосферних забруднень в 1985 р. прийнято рішення про створення Міжнародної спільної програми оцінки впливу забруднення на біосферу. Основою цієї програми є моніторинг лісів, що здійснюється в 24 європейських країнах, а також у США і Канаді.

    У вузькому сенсі його розглядають  як комплексну систему перманентних спостережень за станом лісових екосистем і впливаючими на них модифікуючими факторами, в першу чергу техногенними. Найповніше ця концепція розроблена Міжнародною спільною програмою з моніторингу лісів, яка здійснюється в рамках Конвенції ООН з проблем переносу атмосферних забруднень на далекі відстані. 
 

    Складові  частини екологічного моніторингу.

     Державна  система моніторингу довкілля, складовими частинами якої є відомчі системи  моніторингу довкілля, функціонує на трьох рівнях:

     загальнодержавному  (національному),

     регіональному та

       локальному.

     Загальнодержавна  програма моніторингу  довкілля – це сукупність завдань державного значення, що ґрунтуються на законодавчій та нормативно-правовій базі і дозволяють реалізувати основні задачі моніторингу із залученням засобів та систем в масштабах країни в цілому.

     Регіональна програма моніторингу  довкілля являє собою сукупність завдань, направлених на реалізацію задач моніторингу в межах адміністративно-територіального району, на територіях економічних і природних регіонів (область, АР Крим), з урахуванням географічних, соціально-економічних та адміністративних особливостей. Регіональна програма моніторингу довкілля входить як складова частина до загальнодержавної програми.

     Локальна  система моніторингу – система, що належить окремим суб’єктам системи моніторингу довкілля, вирішує специфічні для даного відомства задачі моніторингу і входить складовою частиною до державної системи моніторингу довкілля. Здійснюється на території окремих об’єктів (підприємствах, діяльність яких пов’язана з негативним впливом на довкілля, окремих ділянках ландшафтів, містах).

     Екологічний моніторинг здійснюється, переважно, для  перевірки попередньо встановлених в результаті екологічних досліджень норм екологічного стану компонентів  довкілля або як початковий етап рекогносцирувальних екологічних досліджень території, яка потребує первісного або додаткового вивчення.

     Пріоритетними напрямками існуючої сьогодні системи  екологічного

моніторингу довкілля є контроль за рівнями забруднення (хімічного, радіаційного, бактеріологічного, теплового та ін.) в компонентах навколишнього природного середовища (атмосферному повітрі, поверхневих водах, джерелах питної води, тощо). Проте головною метою екологічного моніторингу є не тільки кількісно-якісна оцінка техногенного впливу на природне навколишнє середовище, а головне оцінка та передбачення наслідків її багатокомпонентної відповідної реакції для визначення загального стану екологічної безпеки.

     Такий підхід визначає необхідність виявлення  і вивчення зв’язків між типами та рівнями техногенних навантажень, динамічними параметрами природних процесів, станом рослинності, живих організмів, здоров’ям і психологічним станом людей та змінами соціально-економічних процесів в суспільстві.  

    Основними завданнями екологічного моніторингу є:

• організація єдиної державної системи контролю за складовими природного середовища;
• налагодження автоматизованої системи збору, обробки, узагальнення і зберігання інформації про кількість і стан природних ресурсів (банк даних);
• оцінка природно-ресурсного потенціалу та можливого рівня використання ресурсів;
• інвентаризація джерел забруднення і вивчення ступеня антропогенного впливу на компоненти природного середовища;
• моделювання і прогноз змін екологічної ситуації та рівня здоров’я довкілля;
• розробка управлінських рішень, спрямованих на забезпечення раціонального природокористування і сталий розвиток регіону.

 

Розвиток  системи екологічного моніторингу в  Україні

     За  оцінкою науковців Міжнародного інституту менеджменту навколишнього середовища (Швейцарія) щорічні втрати України від погіршення її екологічного стану становлять близько 15-20 % внутрішнього національного доходу і є одними з найбільших у світі. Головною причиною цього є неналежна увага до проблем довкілля.

     Належне функціонування Державної системи моніторингу довкілля має убезпечити Україну від таких втрат і скласти реальні передумови сталого розвитку України, забезпечивши основні компоненти її екологічної складової частини.

    Для збереження фонового рівня якості середовища, порівняно з яким визначався б і рівень впливу людини на атмосферу, створено мережу біосферних заповідників. Вона охоплює всі основні типи природних зон.

    Однією  з головних умов одержання об’єктивної  інформації при проведенні моніторингових досліджень є визначення кордонів його об’єкта. В складних географічних умовах елементарною просторовою одиницею доцільно вважати територію водозабору (басейну) ріки. Просторова структура екологічного моніторингу на території області базується на мережі основних і додаткових пунктів постійного спостереження (ППС). Основні ППС розміщені в межах 60—16 км² і формують регіональну моніторингову мережу, яка зв’язана з європейською мережею ППС. Кількість таких пунктів на території кожної області визначається, враховуючи величину її території.

    У міській місцевості та для організації  локального моніторингу навколо  промислових підприємств із значними викидами забруднювальних речовин  в атмосферу закладаються додаткові  ППС, наприклад, Івано-Франківська область (Бурштинська ДРЕС, Калуcька ТЕЦ, ВАТ «Оріана», АТ «Нафтохімік Прикарпаття», фірма «Барва»). Додаткові ППС розміщуються в межах водозборів головних рік на екологічних профілях (трансектах) упоперек річкових долин на витоку (до 10 км), у верхній (10—20 км), середній (25—50 км) і нижній (50—100 км) частинах водозбору на таких елементах рельєфу: вододіли, схили, надзаплавні тераси, заплави. Додаткові ППС локального моніторингу в зоні впливу промислових підприємств закладаються по мережі 2´2 км або 1´1 км з урахуванням зон забруднення та з урахуванням «рози вітрів».

    На  кожному пункті спостереження, залежно  від ступеня мінливості показників, встановлюється періодичність їх вивчення.

    Перша група показників — періодичність  вивчення не менше 3 разів на місяць: хімічний склад повітря і атмосферних опадів, кислотність дощів і снігу.

    Друга група (показники стійких змін) —  періодичність 2—5 років:

         1) маса опаду і  підстилки; 

         2) видовий склад  і маса трав’яного покриву; 

         3) видовий склад  і маса мохів та лишайників  на деревах; 

         4) інтенсивність дефоліації і дехромації;

         5) кислотність ґрунтів; 

         6) хімічний склад  поверхневих і підземних вод. 

    Третя група — періодичність 5—10 років:

         1) потужність верхнього  горизонту ґрунту і кількість  гумусу;

         2) фізичні параметри  ґрунту;

         3) вміст у ґрунті  і рослинах шкідливих речовин;

         4) наявність шкідників  і хвороб;

         5) продуктивність  фітоценозів; 

         6) структура і  співвідношення угідь на водозборі.

    Основою роботою з автоматизованого моніторингу навколишнього середовища є системи автоматичного спостереження контролю навколишнього середовища — АСКНС спеціалізованих аналітичних станцій.

    Значний комплекс робіт в галузі екологічного моніторингу проводиться переважно  пересувними лабораторіями (ПЕЛ), які  забезпечують збір, обробку, накопичення  та збереження інформації про параметри навколишнього середовища, а саме: атмосфери, ґрунтів, продуктів харчування. Така лабораторія, виконана на базі автобуса ЛАЗ-699Р, в режимі екологічного патрулювання дає можливість значно зменшити витрати коштів порівняно зі стаціонарною системою контролю.

    Вимірювальний комплекс ПЕЛ дозволяє контролювати:

    забруднення атмосфери окисами вуглецю, азоту, сірки і продуктами розпаду радону;

    концентрації  токсичних газів в атмосфері (більше 15 видів);

    концентрації  шкідливих елементів атомно-абсорбуючим експрес-методом у ґрунті, воді і харчових продуктах;

    потік, еквівалентну дозу і потужність еквівалентної  дози радіоактивних випромінювань  усіх видів;

    рівні шуму і параметри вібрації;

    щільність потоку електромагнітного випромінювання НВЧ та ін.

    Значну  допомогу в проведенні моніторингових спостережень надають пересувні лабораторії промислових викидів, які працюють на базі відповідного автомобіля, де розміщена апаратура для контролю валових викидів і масової концентрації основних забруднювачів атмосфери.

    Існує ціла низка приладів у сфері контролю техногенних забруднень довкілля і технологічного контролю виробничих процесів, які допомагають здійснити оптимальну організацію системи моніторингу різних рівнів на базі локальних комп’ютерних мереж. В Україні в деяких областях впроваджена дворівнева технологічна система збору, опрацювання, збереження та аналізу інформації, яка дозволяє чітко розподілити функції різних підрозділів, оптимально використати технічні засоби та оперативно зібрати потрібну інформацію.Системи моніторингу першого рівня призначені для вимірювання, реєстрації та первинного накопичення даних моніторингу навколишнього середовища.

    Другий, вищий рівень системи моніторингу  — це програмні комплекси на Центральній  ЕОМ.

    Призначення цих систем таке:

    збір з робочих станцій оперативної інформації з моніторингу;

      діалоговий режим вводу і ведення  баз даних з усіх видів і  сфер радіаційного контролю;

    інтеграція  всіх даних на регіональному рівні  та обробка, аналіз і узагальнення наявної  інформації. 

 

Висновок

    Отже,  моніторинг  довкілля  -  це  система  спостережень,   збирання, оброблення,  передавання,  збереження  та  аналізу   інформації   про   стан довкілля,  прогнозування  його  змін  і  розроблення   науково - обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання  негативним  змінам  стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

    Порядок створення та функціонування такої  системи в  Україні  визначає Положення про Державну систему моніторингу довкілля.

    Система моніторингу є складовою  частиною  національної  інформаційної інфраструктури, сумісної з аналогічними системами інших країн.

    Система моніторингу спрямована на:

• підвищення рівня вивчення і знань про екологічний стан довкілля;
• підвищення оперативності та якості інформаційного обслуговування користувачів на всіх рівнях;
• підвищення якості обґрунтування природоохоронних заходів та         ефективності їх здійснення;
• сприяння розвитку міжнародного співробітництва у галузі охорони         довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

    Право володіння, користування і розпорядження  інформацією,  одержаною під  час  виконання  загальнодержавної  і  регіональних  (місцевих)  програм моніторингу довкілля, регламентується законодавством.

    Інформація, що зберігається в  системі  моніторингу,  використовується для прийняття рішень у галузі охорони довкілля,  раціонального  використання природних ресурсів  та  екологічної  безпеки  органами  державної  влади  та органами місцевого самоврядування і надається їм безкоштовно  відповідно  до затверджених регламентів інформаційного обслуговування користувачів  системи моніторингу та її складових частин.