Екологічний моніторинг

План 

Вступ

Загальні відомості про екологічний моніторинг.

Структура екологічного моніторингу:

    екологічний моніторинг та його види.

    складові  частини екологічного моніторингу

    основні завдання екологічного моніторингу.

Розвиток системи  екологічного моніторингу в Україні

Висновки.

Список  використаних джерел.

 

Вступ

    Шляхи вирішення екологічних проблем, стратегія екологічної безпеки  і стійкого розвитку все ще залишаються  під загальною увагою. Оцінки глобального екологічного стану навколишнього середовища змінюються від оптимістичних (типу “необхідно запобігти екологічній кризі”) до помірковано песимістичних (типу “планета знаходиться на передодні кризи”) і вкрай песимістичних (“на регіональних рівнях мова вже йде про “тверду екологічну кризу”). Вважають, що відповіді на ці питання повинна дати наукова концепція екологічної безпеки на базі екологічного моніторингу навколишнього середовища. Першим етапом у будь-якому випадку може бути тільки система одержання (збору) інформації про стан навколишнього природного середовища.

    Існування людського суспільства незмінно пов’язане з використанням довкілля як середовища проживання та створення  засобів життєзабезпечення –  продуктів харчування, сировини й  матеріалів для побутових потреб і виробничої діяльності, виробництва  і використання енергії, забезпечення транспортом та засобами зв’язку, задоволення рекреаційних потреб.

    Для оцінки стану природного середовища , дослідження процесів, що в ньому  проходять, необхідна детальна інформація. В світі створена система періодично повторюваних спостережень показників навколишнього природного середовища в просторі і в часі – система моніторингу.

    Система моніторингу охоплює як локальні райони чи окремі країни  (національний моніторинг), так і земну кулю в цілому (глобальний моніторинг).

 

Загальні відомості про екологічний моніторинг.

    Моніторинг  — це комплексна система спостережень, збору, обробки, систематизації та аналізу  інформації про стан навколишнього  середовища, яка дає оцінку і прогнозує  його зміни, розробляє обґрунтовані рекомендації для прийняття управлінських рішень.

    Для розробки заходів, спрямованих на усунення негативних наслідків втручання  людини в навколишнє природне середовище і поліпшення екологічної ситуації, застосування методів оптимізації  природокористування з одержанням достатньої кількості продукції при одночасному збереженні довкілля необхідна організація екологічного моніторингу.

    Система державного моніторингу навколишнього  середовища ґрунтується на таких  принципах:

• об’єктивність і достовірність;
• систематичність спостережень за станом навколишнього середовища та об’єктами впливу на нього;
• багаторівневість;
• узгодженість нормативного та методичного забезпечення;
• узгодженість технічного і програмного забезпечення;
• комплексність в оцінці екологічної інформації;
• оперативність проходження інформації між окремими ланками системи та вчасне інформування органів державної виконавчої влади;
• відкритість екологічної інформації для населення.

    Актуальність  і невідкладність вирішення проблем  моніторингових досліджень полягають  в тому, що хоча й існує низка відомчих спостережень систем за станом довкілля, але вони не зведені в єдиний комплекс і не можуть ефективно виконувати узагальнюючу функцію оцінки стану і рівня використання ресурсів, з тим щоб прогнозувати зміни і розробляти рекомендації для прийняття управлінських рішень щодо оптимізації господарської діяльності і природокористування в окремих регіонах.

   В останні десятиліття суспільство  усе ширше використовує у своїй  діяльності звіти про стан природного середовища. Ця інформація потрібна в повсякденному житті людей, при веденні господарства, у будівництві, при надзвичайних обставинах – для оповіщення про небезпечні явища природи, що насуваються. Але зміни в стані навколишнього середовища відбуваються і під впливом біосферних процесів, пов’язаних з діяльністю людини. Визначення внеску антропогенних змін являє собою специфічну задачу.

   У систему екологічного моніторингу входять спостереження за станом елементів біосфери і спостереження за джерелами і факторами антропогенного впливу.

   На сьогодні моніторингові спостереження проводяться за наступними складовими навколишнього природного середовища:

• повітряне середовище;
• водне середовище;
• тваринний і рослинний світ;
• ґрунт;
• клімат.

     Будь-яка  система моніторингу розділяється на два основних блока – це система отримання та збереження інформації та система її обробки, аналізу та представлення у вигляді кінцевого продукту. Кожен з цих блоків має свою структурно-організаційну, науково-методичну, технічну та технологічну базу. Тому їх робота здійснюється незалежно одна від одної, але загальна система комплексного екологічного моніторингу потребує паралельного розвитку цих двох блоків, організацію їх постійної взаємодії та коригування їх стратегії і тактики на кожному етапі розвитку системи з урахуванням можливості її функціонування для надзвичайних ситуацій.

     Взагалі, екологічний моніторинг об’єктів довкілля здійснюється для отримання вибіркових даних, за якими здійснюється установлення чи коригування регламентів екомоніторингу довкілля, уточнення екологічних положень в найбільш значущих зонах, в різні кліматичні періоди та після припинення дії небезпечних природних явищ, аварій і катастроф будь-якого походження, які спричинили чи могли спричинити шкоду природному середовищу.

     Основна задача мережі спостережень для моніторингу за станом довкілля полягає в екологічному районуванні території, яке дозволяє виявити і оцінити фактори, що впливають на первісне розповсюдження забруднюючих речовин і наступну їх міграцію і накопичення, що необхідно для обґрунтування вибору об’єктів спостережень на площі полігону з урахуванням мінімізації обсягів вимірів і забезпечення представництва і рівноточності даних по всій території зони спостережень.

     Після районування території і формування мережі пунктів спостережень слід провести рекогносцирувальний контроль, результати якого дозволять дати первісну оцінку екологічної обстановки в зоні спостережень, а саме: виявити пріоритетні для даної території забруднювачі, визначити бар’єри на шляхах міграції забруднюючих речовин, оцінити рівень забруднення території.

     Рекогносцирувальний контроль забрудненості довкілля проводиться  в мінімальному об’ємі і тільки на найбільш представничих для даної  території ландшафтах чи елементах  якогось одного ландшафту, що відображає можливий вплив техногенних об’єктів, розташованих на цій території чи поряд з нею. Разом з цим спостерігаються контрольні елементи ландшафту, забруднення яких майже не залежать від техногенного оточення.

     Кожен компонент навколишнього природного середовища повинен мати представничу інформаційну характеристику як в просторі, так і в часі, починаючи з визначення природно-історичних тенденцій їх змін, які відображають, в якому темпі і напрямку йде еволюція природного середовища як під впливом природної мінливості, так і від антропогенного навантаження. Тобто, кількість видів спостережень та обсяг даних повинен бути таким, щоб міг забезпечити моніторинговими даними, достатніми для розробки прогнозів та рекомендацій щодо оптимізації рішень, які приймаються з питань екологічної безпеки об’єктів.  

Структура екологічного моніторингу. 

Екологічний моніторинг та його види.

    Залежно від призначення здійснюється:

    загальний (стандартний),

    оперативний (кризовий),

    фоновий (науковий) моніторинг навколишнього  природного середовища.

    Загальний (стандартний) моніторинг навколишнього середовища — це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об’єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану довкілля регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях.

    Оперативний (кризовий) моніторинг навколишнього природного середовища — це спостереження спеціальних показників у цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об’єктами, джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварій із шкідливими екологічними наслідками, щоб забезпечити оперативне реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквідації, створити безпечні умови для населення.

    Фоновий (науковий) моніторинг навколишнього середовища — це спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими навколишнього середовища, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією забруднювальних речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, екосистем і біосфери в цілому. Цей моніторинг здійснюється у природних і біосферних заповідниках, на інших територіях, що охороняються, на базових станціях.

    Екологічний моніторинг виник на стику екології,  біології,  географії, геофізики, геології  й  інших  наук.  Виділяють  різні  види  моніторингу  в залежності від критеріїв:

• біоекологічний (санітарно-гігієнічний);
• геоекологічний (природньо-господарський);
• геосферний;
• біосферний (глобальний);
• геохімічний;
• кліматичний;
• біологічний;
• здоров'я населення й ін.

    Санітарно-гігієнічний  моніторинг. Він передбачає систематичний контроль вмісту в об’єктах навколишнього середовища важливих токсичних антропогенних забруднювачів.

    Природно-господарський моніторинг. Він являє собою спостереження над зміною екосистем і перетворенням їх в природно-технічні системи (агросистеми, міське середовище, середовище індустріальних районів).

    Вищий ступінь – біосферний моніторинг, завданням якої є спостереження і прогноз змін біосфери в глобальному масштабі.

    Біологічний  моніторинг  – це  контроль   стану   навколишньої   природного середовища  за  допомогою  живих  організмів.  Головний  метод  біологічного моніторингу – біоіндексація, зміст якої полягає в реєстрації будь-яких  змін в біоті, викликаних антропогенними  факторами.  У  біологічному  моніторингу можуть бути використані не тільки біологічні, але і  будь-які  інші  методи, наприклад, хімічний аналіз змісту забруднюючих речовин в живих організмах. Основою його є вивчення стану рослинності (фітосфера) за візуальними симптомами пошкодження листя (дефоліація, дехромація), розвитку епіфічних лишайників на деревах, динаміки змін видів рослин і структури рослинних угруповань (сукцесії, дигресії, демутації) під впливом природних і антропогенних факторів.

    Геосферний  моніторинг. Передбачає оцінку стану і прогнозування змін в літосфері (геологічне середовище, мінерально-сировинні ресурси), геофізсфері (гравітаційні, магнітні, радіаційні, сейсмічні та інші поля), геоморфосфері (рельєф і його порушення геодинамічними процесами — зсувами, ерозією, карстами, суфозією, осипанням тощо), гідросфері (водні ресурси, водоспоживання і водовідведення, несприятливі гідрологічні явища, рівень забруднення поверхневих і підземних вод), атмосфері (стан повітряного басейну та його забруднення, транскордонний перенос, розподіл тепла і вологи, зміни клімату).

    Геохімічний моніторинг. Включає дослідження й інвентаризацію джерел забруднення, встановлення об’ємів викидів і скидів, вивчення хімічного складу повітря, опадів, ґрунтів, наземної і водної рослинності, поверхневих і підземних вод, донних відкладів та ін. Передбачає також встановлення «градієнту випадань» — кількість надходження на поверхню землі різних речовин з атмосферними опадами і пилом.