Правові аспекти відносин

- необ’єктивна вартість основних фондів приватизованих підприємств, яку визначено в процесі приватизації, сприяла оволодінню частиною підприємств кримінальними структурами;

- недостатня розробленість нормативної бази по приватизації, слабке реагування законодавства на негативні прояви в економічному житті країни, призвела до тінізації цієї сфери господарських відносин.

              Отже, низька ефективність державного управління процесами приватизації та демонополізації, що проявилося у несистемності, фактичній відсутності стратегії реформування відносин власності призвела до того, що очікуваного наповнення бюджету приватизація не дала. Несистемність означає, що не була розроблена стратегія приватизації на основі глибокого дослідження приватизаційних процесів у історичному контексті та з використанням досвіду країн, які мають у цьому напрямку позитивні здобутки. Крім того, сліпе копіювання досвіду недоцільне, тому слід враховувати об’єктивну еволюцію вітчизняної економіки.

2 ЕКОНОМІЧНИЙ, БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ТА НОРМАЛЬНИЙ ПРИБУТОК

              2.1 Поняття та сутність прибутку 

              За економічною природою прибуток є перетвореною формою чистого доходу, а отже, характеризує чистий доход у тому вигляді, в якому той виступає на поверхні економічних явищ в умовах економічної відокремленості виробника. Чистий доход - виражена у вартісній формі вартість додаткового продукту, який являє собою основну складову доходу. Джерело чистого доходу - додаткова і певною мірою необхідна праця. Оскільки чистий доход є категорією розподілу, то його можна також визначити як реалізований надлишок вартості товару понад виробничі витрати. Внаслідок відхилення ціни товару від його вартості чистий доход кількісно не збігається з вартістю додаткового продукту. Відокремленість витрат виробника, які набувають форми собівартості, зумовлює відокремленість доходу, який набуває форми прибутку.

              В умовах ринкової економіки прибуток на рівні підприємства виступає як безпосередня мета виробництва, що зумовлено іманентно притаманною капіталу тенденцією до самозростання.

              А. Сміт розглядав прибуток, по-перше, як результат праці робітника, оскільки вартість, яку він додає до вартості матеріалів, розкладається на дві частини: оплату його праці та прибуток підприємця; по-друге - як результат функціонування капіталу.

              Д. Рікардо вважав, що величина прибутку залежить від заробітної плати: прибуток зростає, якщо знижується заробітна плата. Одним з головних чинників підвищення прибутку є суспільна продуктивність праці, яка, зростаючи, зумовлює зниження вартості робочої сили.

              За К. Марксом, прибуток - це перетворена форма додаткової вартості. Додаткова вартість m - це функція змінного капіталу, який авансується на робочу силу.

              Прибуток Р - це функція авансованого капіталу: Р = f(с + V), де с - капітал, авансований на купівлю засобів виробництва.

              Багато західних економістів при поясненні прибутку використовують теорію трьох факторів виробництва Ж.Б. Сея, за якою участь у створенні вартості беруть праця, земля і капітал. Наприклад, прибуток вони розглядають як доход від використання засобів виробництва (капіталу) та як плату за працю підприємця з управління та організації виробництва і, отже, доход на капітал відрізняють від підприємницького доходу.

              Критикуючи теорію факторів виробництва, К. Маркс обгрунтував положення, що нову, збільшену вартість створює жива праця. Однак при цьому він показав, що продуктивність праці залежить від технологічної оснащеності праці, родючості, розташування земельних угідь тощо. Разом з оснащеністю праці та родючістю землі, зростає якість праці, отже, за одиницю часу створюється більша вартість. Так капітал і земля сприяють створенню більшої вартості.

              Величина прибутку, за Марксом, залежить від середньої суспільної норми прибутку. Це означає, що до певної межі прибуток можна розглядати як функцію капіталу, оскільки фактором зростання маси прибутку є розмір капіталу.

Мр=рК

              де Мp - маса прибутку; р - норма прибутку; К - розмір авансованого капіталу.

              Щодо прибутковості, доходності підприємства, слід відрізняти, по-перше, прибутковість усього підприємства як отримання доходу на весь авансований капітал (відсоткове відношення прибутку до авансованого капіталу), по-друге, прибутковість виробів конкретної партії, тобто отримання доходу на витрати виробництва (собівартість) для виготовлення цієї кількості продукції (відсоткове відношення прибутку до собівартості).

              Загальна прибутковість підприємства визначає норму прибутку як відсоткове відношення прибутку до авансованого капіталу. Якщо прибуток Р - це різниця між ціною і собівартістю, Кa - авансований капітал, то формула норми прибутку буде такою:

р=Р/К*100.

              Оскільки в колишньому СРСР не існувало ринкових відносин, то відповідним було й ставлення до прибутку. Вважалося, що його можна досягати коригуванням цін і тарифів. Оскільки ціна фактично розглядалась як адміністративний норматив, то прибуток був продуктом нормування. До початку 60-х років панувала думка, що в ціну достатньо закласти рентабельність як відношення прибутку до собівартості на рівні 4-5 відсотків. Згідно з цим здійснювалось ціноутворення на практиці. У 60-і роки в централізовану ціну почали закладати рентабельність до 15 відсотків.

              В умовах сучасної світової ринкової економіки прибуток і норма прибутку є головними орієнтирами і водночас показником стану виробництва, критерієм його ефективності. Норма прибутку показує ефективність використання всього капіталу, ступінь його зростання.

              У такому випадку прибуток виступає не тільки як надлишок над витратами, а і як приріст авансованої вартості, тобто відображає процес створення нової вартості.

              2.2 Поняття та призначення економічного, бухгалтерського та

               нормального прибутку

Бухгалтерський прибуток — це різниця між доходом фірми і явними витратами. Бухгалтерський прибуток перевищує економічний, на величину неявних витрат. Такий прибуток називають ще розрахун­ковим, бо під час його обчислення враховують лише грошові платежі, які фіксуються у бухгалтерській звітності фірми.

ACP = TR – EC,

де ACP - бухгалтерський прибуток; TR — загальний виторг; ЕС — явні витрати.

        Економічний прибуток — це різниця між бухгалтерським прибутком і величиною неявних витрат. Економічний прибуток показує, що на цій фірмі ресурси застосовуються ефективніше. Тому економічний, а не бухгалтерський прибуток виступає критерієм ефективного використання наявних ресурсів. Нормальний прибуток виникає тоді, коли загальний виторг фірми дорівнює загальним витратам, розрахованим як витрати відкинутих можливостей для всіх застосованих ресурсів. Нормальний прибуток дорівнює неявним витратам, вкладеним у справу, але не спрямованим на виробництво. Отже, під нормальним прибутком розуміється винагорода за виконання підприємницьких функцій.

ЕР = TR- ТС,

де ЕР — економічний прибуток;

TR — загальний виторг;

ТС = ЕС + ІС,

де ЕС — явні витрати;

ІС — неявні витрати.

        Нормальний прибуток є елементом внутрішніх витрат поряд із внутрішньою рентою і внутрішньою заробітною платою. Вона дозволяє утримувати підприємницькі ресурси у сфері діяльності. Це той мінімальний дохід, який має заробити підприємець, щоб залишитися у своєму бізнесі.

              Існування нормального прибутку — це необхідна та достатня умова для того, щоб умовити підприємця вкласти свої гроші у створення нової фірми. Нормальний прибуток виникає тоді, коли загальний виторг дорівнює загальній сумі витрат, здійснених за альтернативного використання ресурсів. Важливо зрозуміти, що наявність нормального прибутку означає, що економічний прибуток у такому випадку дорівнює нулю, навіть якщо бухгалтерський прибуток є величиною зі знаком «+». Просто нульове значення нормального прибутку є свідчення того, що кожен володар свого фактора виробництва (землі, капіталу, праці, підприємницьких здібностей) винагороджується відповідно до величини та значення того фактора, який бере участь у процесі виробництва якогось товару. Присутність же економічного прибутку доводить, що в даному випадку власникові якого-небудь фактора заплатили більше грошей, ніж звичайно. Однак таке положення тимчасове.

              Основною метою діяльності будь-якого виробника (фірми, ділового підприємства) становить отримання прибутку.

              В економічній теорії та практиці в залежності від методу обчислення оперують такими поняттями (видами) прибутку: економічна; бухгалтерська; прибуток від реалізації; балансова; чиста; валова; номінальна, реальна: мінімальна; нормальна (задовільна); максимальна; цільова; недоотриманий; потік готівки; прибуток як здатність до самофінансування; підприємницька; допустима:нерозподілений (накопичувальна); оподатковувана і не оподатковувана податком;консолідована; що залишається в розпорядженні підприємства та ін

              Економісти розглядають величину прибутку, як різниця між валовим

доходом (тобто загальним виторгом від реалізації продукції) і усіма витратами -

як зовнішніми, так і внутрішніми. Таким чином, якщо за оцінкою економіста

фірма ледь покриває витрати, це означає, що вона лише відшкодовує всі зовнішні внутрішні витрати на виробництво. Підприємець при цьому отримує винагороду, якого ледве - ледве вистачає, щоб утриматися в рамках даного напрямку діяльності. Величина ж перевищення доходів від реалізації продукції над її економічними витратами утворить економічну або чистий прибуток, тобто дохід підприємця, отриманий понад нормальну прибутку.

              Економічну прибуток слід відрізняти від прибутку бухгалтерської, яка

являє собою різницю валового доходу і зовнішніх (грошових) платежів

фірми. Стало бути, економічний прибуток перевищує бухгалтерський на

величину внутрішніх витрат.

              Однак самі витрати бувають зовнішніми (явними) і внутрішніми (неявними). До зовнішнім витрат належать платежі зовнішнім (по відношенню до даної фірмі) постачальникам. Вирахувавши з сукупної виручки (доходу) зовнішні витрати, ми отримуємо бухгалтерський прибуток. Бухгалтерський прибуток, однак, не враховує внутрішні (чи приховані) витрати. Внутрішніми витратами є:

• витрати на ресурси, що належать самому підприємцю;

• нормальний прибуток, що припадає на такий найважливіший ресурс, яким

є підприємницька здатність.

              Вирахувавши з бухгалтерського прибутку внутрішні витрати, ми отримуємо економічний прибуток.

Таким чином, на відміну від бухгалтерського прибутку, яка враховує тільки

зовнішні витрати, економічний прибуток визначається шляхом вирахування з виручки як зовнішніх, так і внутрішніх витрат (включаючи нормальний прибуток). Зовнішні і внутрішні витрати в сумі утворюють економічні, або альтернативні, витрати. Це означає, що при визначенні обсягу реального прибутку слід

виходити з такої ціни ресурсу, яку отримав би його власник при найкращому

його використанні.

              Економічні витрати дозволяють зрозуміти відмінність між підходами бухгалтера і економіста до оцінки діяльності фірми. Бухгалтера цікавлять перш за все результати діяльності фірми за певний (звітний) період. Він аналізує минуле, наявний досвід в діяльності фірми. Економіста, навпаки, цікавлять перспективи діяльності фірми, її майбутнє. Саме тому він пильно стежить за ціною найкращої альтернативи використання ресурсів, якими він володіє.

              Під нормальним прибутком розуміється мінімальна винагорода

підприємцю, що утримує його в обраній ним галузі діяльності. Якщо

отримується прибуток нижче нормальної (певний відсоток на вкладений капітал, який різниться в залежності від виду діяльності), то капітал спрямовується в іншу сферу. Втеча капіталів з неприбуткової галузі в подальшому призведе до зростання її прибутковості, якщо попит на дані товари (Послуги) постійний, і тоді найменший за масою капітал зможе отримати нормальний прибуток. Якщо ж підприємці в даній сфері діяльності отримують вищу, ніж нормальна, прибуток, то в цю галузь кинеться додатковий капітал з галузей, які отримують нормальний прибуток, і тим самим рівень прибутку знизиться до нормального.

Нормальна прибуток відповідає середній нормі прибутку на капітал (НПК).

ВИСНОВКИ

                Отже, низька ефективність державного управління процесами приватизації та демонополізації, що проявилося у несистемності, фактичній відсутності стратегії реформування відносин власності призвела до того, що очікуваного наповнення бюджету приватизація не дала. Несистемність означає, що не була розроблена стратегія приватизації на основі глибокого дослідження приватизаційних процесів у історичному контексті та з використанням досвіду країн, які мають у цьому напрямку позитивні здобутки. Крім того, сліпе копіювання досвіду недоцільне, тому слід враховувати об’єктивну еволюцію вітчизняної економіки.

Прибуток — це частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи надлишок надходжень над витратами ресурсів, прибуток є метою підприємницької діяльності та основним її економічним показником. При цьому зарплата розглядається як витрати на ресурсну складову підприємницької діяльності — персонал.

Бухгалтерський прибуток — різниця між загальним доходом і явними витратами. Економісти називають такий прибуток бухгалтерським (чи інакше госпрозрахунковим), тому що вона враховує при розрахунку тільки явні (грошові) платежі, що фіксуються в бухгалтерській звітності підприємства.

Економічний прибуток — різниця між загальним доходом і загальними витратами фірми, явними і неявними.