Методи пізнання економічних процесів і явищ та їхня класифікація

В умовах досконалої конкуренції немає  боротьби з конкретним конкурентом. Вона зіштовхує фірму з ринком. Ринок повністю знеособлений. Усі конкуренти незалежні один від одного, дії підприємця залежать не від дій окремого конкурента, а від ринку загалом. Конкурентна поведінка формується таким чином, що виробники повинні оперативно реагувати на зміни загальних ринкових умов.

Ринок досконалої конкуренції це, швидше, ідеальна модель ринку, до якої наближалися ринки класичного капіталізму XVIII-XIX ст., коли їх суб'єктами були розпорошені  і порівняно невеликі підприємства. Однак у реальних умовах сучасної практики господарювання конкуренції в чистому вигляді майже не існує. Більш типовою для переважної кількості сучасних ринків є недосконала конкуренція.

Недосконала конкуренція виникає  там, де не виконуються зазначені  вище умови вільної конкуренції. Головна ознака недосконалої конкуренції - здатність окремих учасників ринків певною мірою впливати на ціни і отримувати тим самим додатковий прибуток.

Розрізняють три ринкові структури  недосконалої конкуренції: ринок абсолютної монополії, ринок монополістичної конкуренції, ринок олігополістичної конкуренції.

Абсолютна монополія (гр. mono - один і polo - продаю) - це така ситуація, за якої на ринку є лише один продавець і безліч покупців, які не мають вибору, а тому змушені купувати необхідний товар за запропонованою ціною.

В умовах абсолютної монополії перешкодою для входження нових фірм до певної галузі є наявність економічних, технічних або юридичних бар'єрів, тому фактично одна фірма представляє  всю галузь. Продукція не диференційована і не має близьких замінників. Все це забезпечує монополісту отримання монопольного прибутку.

Аналогічна ситуація, але коли в  ролі монополіста виступає не продавець, а покупець, визначається як чиста "монопсонія". Тобто, це ринок, де безліч продавців пропонує свою продукцію лише одному покупцеві. Ситуація, коли монополіст-продавець стикається з монополістом-покупцем називають двобічною, або білатерпою, монополією. Такий тип монополії виникає на ринках водо-, тепло- та газопостачання, ринках зброї, стратегічних ресурсів тощо.

Однак ринок абсолютної монополії  трапляється дуже рідко. Він, як і  ринок абсолютної (вільно) конкуренції, є ідеальною моделлю, до якої прагнуть реально існуючі ринки. За даними американських економістів, у СІЛА приблизно 6 % валового внутрішнього прибутку (ВВП) здійснюється за умов, близьких до чистої монополії.

У сучасних умовах домінуючими є ринки монополістичної та олігополістичної конкуренції.

Монополістична конкуренція - це така ситуація на ринку, коли велика кількість виробників пропонує подібну, але не ідентичну продукцію, тобто вона базується на диференціації продукції.

Монополістична конкуренція синтезує деякі риси досконалої конкуренції  та монополізму.

Досконалу конкуренцію вона нагадує  двома аспектами:

- велика кількість продавців і покупців;

- вхід на ринок і вихід  із нього - практично вільний,  хоча мають місце деякі перешкоди.

Відмінність полягає у тому, що за досконалої конкуренції продукція  є ідентичною (стандартизованою), а  за монополістичної - диференційованою (гетерогенною).

Диференціація виникає завдяки високій якості товарів, їх формі, дизайну, яскравій упаковці, фірмовим маркамі знакам, кращим умовам продажу і післяпродажного обслуговування, інтенсивності реклами, зручному місцю продажу тощо. Все це надає певні переваги продавцям цих товарів, приваблює покупців) які платять більш високу ціну за такі товари. У цьому і полягає монопольність виробників на свою диференційовану продукцію.

Концепцію монополістичної конкуренції  в першій третині XX ст. одночасно  розробили незалежно один від одного Е. Чем-берлін та Дж. Робінсон. Вони звернули увагу, що диференціація товарів призводить до того, що замість єдиного ринку складається мережа частково відокремлених один від одного, але взаємопов'язаних між собою ринків. При цьому існує розмаїття цін, витрат на виробництво, обсягів випуску певних товарів. Така диференціація спричиняє певну монополістичну поведінку.

Найбільш поширеними ринками монополістичної  конкуренції є ринки одягу, взуття, безалкогольних напоїв, парфумів, сільгосппродукції, послуг підприємств громадського харчування, шоу-бізнесу тощо. Учасниками монополістичної конкуренції можуть бути, як великі, так і середні та малі підприємства.

Олігополістична конкуренція (гр. оligos - мало) - це модель ринкової структури, за якої небагато великих фірм монополізують виробництво і реалізацію основної маси товарів.

Для олігополії характерними є такі риси:

- мала кількість підприємств  у галузі, які можуть контролювати  основну частину ринку, виробляючи  як однорідну, такі диференційовану продукцію;

- високі бар'єри для входження  в галузь;

- висока взаємозалежність підприємств-олігополістіводин  від одного як за ціною, так  і за випуском продукції;

- контроль над ціною є істотним  у разі узгодження дій конкуруючих  підприємств.

Залежно від кількості суб'єктів розрізняють "жорстку" олігополію, коли на ринку головну роль відіграють 3-5 підприємств, і "м'яку" олігополію, коли основну частину продукції галузі випускають і продають 10 і більше підприємств.

Вихідною моделлю олігополістичного  ринку є модель дуо-полії, коли на ринку діють і конкурують між собою тільки дві фірми. Є ще і така форма недосконалої конкуренції, як оліго-псонія. Це такий тип ринкової структури, за якої функціонує невелика кількість покупців певного товару.

Підприємства-олігополісти володіють здатністю реалізовувати свій надприбуток на основі розуміння своєї взаємообумов-леності та передбачення реакцій конкурентів у процесі прийняття рішень про обсяги виробництва або про рівень цін на свою продукцію. Вони готові іти або за олігополістом - "лідером в цінах", або приєднатися до загального курсу на ринку І узгоджувати свою поведінку з іншими підприємствами. Усвідомлення залежності поведінки кожного підприємства-олігополіста від реакції конкурентів називають "олігополістичною розумуністю".

Олігополія - провідна ринкова структура  сучасної економіки, на частку якої у  розвинених країнах припадає більша частина виробленої продукції.

У західній економічній літературі стверджується, що в сучасних олігополіях  основною силою, яка змушує продавців при-слуховуватися до вимог покупців і не підвищувати надмірно ціни порівняно з рівнем затрат, є не конкуренція між ними, а певна протидія з боку сильних покупців-олігополістів.

Показники конкурентності та монопольної  влади на ринку

Для визначення ступенів конкурентності та монопольної влади на ринку досконалої та недосконалої конкуренції еко-

номічна теорія і практика використовує низку показників. Найбільш відомими з них е коефіцієнт Лернера (L), індекс Херфіндаля -Хіршмана (ННІ), коефіцієнт ринкової концентрації (CR).

Коефіцієнт Лернера (Lerner Index) дає змогу визначити ступінь конкурентності ринку та монопольної влади на ньому окремого суб'єкта господарювання за формулою

де L - коефіцієнт монопольної влади  за Лернером; Р - монопольна ціна; МС - граничні витрати; Е - цінова еластичність попиту.

Коефіцієнт Лернера набуває  значення від 0 (на ринку досконалої конкуренції) до 1 (для чистої монополії  з нульовими граничними витратами). Величина коефіцієнта Лернера є  прямо пропорційна монопольній  владі та обернено пропорційна конкуренції. Перевагою цього показника є те, що він безпосередньо відображає відхилення ціни від граничних витрат, дов'язаних з неефективним розміщенням ресурсів в умовах монополії.

Важливим показником концентрації галузевого обсягу продаж є індекс Херфіндаля - Хіршмана (Herfindale - Hirsh-man Index - ННІ), який розраховується як сума квадратів часток суб'єктів господарювання за формулою

де /*², Р_г^г, Р_п² - піднесені до квадрата частки }-го суб'єкта господарювання на ринку; п - кількість суб'єктів господарювання на ринку.

Індекс Херфіндаля - Хіршмана - є  найбільш узагальнюючим показником стану ринку, який враховує як кількість  підприємств, так і нестабільність їх становища на ринку.

Одиниці виміру індексу Херфіндаля - Хіршмана: у відсотках від 0 до 10 000, у частках від 0 до 1. Якщо показник ННІ набуває значення 10 000, це означає існування абсолютної мо

нополії. Якщо показник ННІ набуває значення 0, то це означає повну деконцентрацію ринку.

Досить наочним показником є коефіцієнт (індекс) ринкової концентрації (market concentration ratio - CRJ.

де Рі - частка уго суб'єкта господарювання на ринку, %; п - кількість суб'єктів господарювання, частки яких взято до розрахунків коефіцієнта ринкової концентрації.

Коефіцієнт ринкової концентрації є сумою певної кількості найбільших часток продажу економічними суб'єктами певного товарного ринку. Він  визначається як частка (відсоток) від загального продажу галузі, що припадає на декілька великих підприємств (фірм), які ранжовані відповідно до частки ринку.

Комплексне використання вказаних індексів дозволяє дати кількісну оцінку стану певного ринку з погляду рівня його концентрації та рівня розвитку конкуренції (табл. 9.1).

 

МЕТОДИ КОНКУРЕНТНОЇ БОРОТЬБИ В УМОВАХ РИНКУ  

 

Існує багато методів конкурентної боротьби, але основними, в сучасних умовах, є:

1)           цінові;

2)           нецінові;

3)           недобросовісні методи конкуренції.

Цінові методи характеризуються тим, що в конкурентній боротьбі за споживача  і завоювання ринку головним чином  використовується такий прийом як зниження цін. Підприємець, що прийняв таке рішення, вважає, що більш низькою ціною на свої товари йому вдасться перемогти (розорити) конкурентів. Захопивши панівне становище на ринку, наступним зростанням цін підприємець прагне заповнити тимчасові втрати прибутку. У сучасних умовах крім традиційного зниження цін до основних методів конкурентної боротьби відноситься і зниження витрат виробництва та обігу. Такий прийом в ідеалі є основою довгострокової стратегії розвитку будь-якої фірми.

Нецінові  методи конкуренції в даний час  є основними в ринковому механізмі  всіх розвинених країн світу. Суть їх полягає в підвищенні якості вироблених товарів, покращенні після продажного и допродажного обслуговування. Це означає, що в конкурентній боротьбі особлива увага приділяється: високій якості товарів (послуг); надійності товарів, їх безпеки; економічності товарів; зручності в експлуатації і обслуговуванні; більшого гарантійного терміну використання товарів; кращим екологічним характеристикам і т.д. Велике значення також має оперативна готовність фірм до перепрофілювання виробництва своєї продукції залежно від зміни ринкової ситуації. Цей прийом особливо характерний для поведінки малих фірм, що і пояснює їх високу живучість і гнучкість.

Досягти тимчасових переваг над конкурентами можна не тільки на основі реальних відмінностей свого товару, та й за рахунок активної рекламної діяльності. Рекламні критики стверджують, що основною її метою є маніпулювання смаками людей. Велика частина реклами має скоріше психологічний, ніж інформативний характер. Витрати на рекламу є відносно непродуктивними, вони нічого або майже нічого не додають процвітанню суспільства. Реклама іноді викликає негативні зовнішні ефекти, такі як збільшення споживання тютюнових виробів, алкоголю і т.д. Ефективність реклами низька, оскільки більша її частина має тенденцію до самонейтралізації. Критики також стверджують, що реклама стримує конкуренцію. Говорячи про захист, адепти реклами вказують, що її основною метою є забезпечення споживачів інформацією про товар. Реклама повідомляє про ціни на товари, про появу нової продукції та про розташування торгових точок. Вона сприяє підвищенню інтенсивності конкуренції. Кошти за розміщення реклами – це чи не найголовніше джерело доходів засобів масової інформації. Реклама стимулює вдосконалення продукту рекламодавцем, та так само стимулює високий рівень споживчих витрат, що створює позитивні передумови для економічного зростання, збільшення зайнятості і, врешті-решт, підвищення загального добробуту нації.

У сучасних умовах господарювання саме нецінові методи конкурентної боротьби, такі як: модифікація властивостей товару; створення товарів – субститутів, тобто взаємозамінних товарів; удосконалення послуг, що супроводжують реалізацію товарів і т. д., – є головними гарантами зростання конкурентоспроможності товаровиробників. Особливе значення це положення має для українських фірм у світлі перспектив інтеграції в структури світового ринку.

Недобросовісні  методи конкуренції в тій чи іншій  мірі є сусідами з ціновими і неціновими методами, але вони піддаються як громадського осуду, так і кримінального переслідування. До названих методів належать: промислове шпигунство; промислова контррозвідка; підробка продукції конкурентів; злодійство товарного знака; прямий обман споживачів; зманювання фахівців фірм-конкурентів більш високою зарплатою; підкуп посадових осіб; махінації зі звітністю фірми з метою приховати прибуток від оподаткування.

В умовах ринкових відносин, в період первісного нагромадження капіталу багато хто з підприємців використовують саме ці методи. Такий практиці може протистояти лише формування правового поля підприємницької діяльності, вдосконалення законодавства. Виховання цивілізованих методів конкурентної боротьби – проблема багатогранна і вимагає великої уваги з боку держави.

Без конкуренції ринкові відносини  теоретично немислимі, а практично – неможливі. В конкуренції, як і в будь-якому іншому значимому громадському явищі, поєднуються добро і зло, плюси і мінуси.