Автор: Пользователь скрыл имя, 12 Декабря 2014 в 08:44, аттестационная работа
Поняття людського капіталу зазнало значних змін за останні десятиліття, але при цьому воно не змінювало своєї суті, а переважно лише ускладнювалося через додавання в опис людського капіталу щоразу більшої кількості факторів, які визначають його розвиток. Можна припустити, що співвідношення економічного добробуту та людського капіталу прямо пропорційне, кожна держава піклується про те, щоб її трудові ресурси були на високому рівні. Тому піклування про людський капітал – це безпосередня відповідальність підприємців, які зацікавлені у досягненні значних економічних висот.
ВСТУП 3
Розділ 1 Поняття людського капіталу 5
1.1 .Загальна дефініція людського капіталу в економіці 5
1.2. Класифікація людського капіталу 7
1.3 Види інвестицій в людський капітал та їх ефективність............................................................8
Розділ 2. Людський капітал в Україні 10
2.1. Розвиток людського капіталу в Україні 10
2.2. Причини неповної реалізації людського капіталу 11
2.3. Аналіз людського капіталу України та його ефективності 13
ВИСНОВКИ. 16
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 18
Міністерство освіти та науки України
Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки
Інститут філології та журналістики
Кафедра соціальних комунікацій
Індивідуальна науково-дослідницька робота
з макроекономіки на тему:
«Людський капітал в Україні»
Луцьк –2013
ЗМІСТ
Ні для кого не є секретом, що Україна в контексті світової кризи знаходиться на роздоріжжі щодо подальших шляхів розвитку : значна частина науковців вбачає у цій кризі початок нового етапу соціально-економічного устрою. Водночас в експертних та ділових колах поширюються погляди на високу ймовірність появи найближчим часом масштабних технологічних проривів. На теренах України до цієї невизначеності додається політична,тому дуже важко спрогнозувати подальше становище України на світовому ринку. Необхідно розуміти, що у сучасних підприємців виникають цілком доцільні запитання про те, яку роль у світовому розподілі праці грає Україна, яку кількість людських ресурсів потребуватиме бізнес у майбутньому. Тому значення людського капіталу досить вагоме : його якість визначає вектор і темп розвитку країни загалом, це один із ключових факторів економічного успіху.
Поняття людського капіталу зазнало значних змін за останні десятиліття, але при цьому воно не змінювало своєї суті, а переважно лише ускладнювалося через додавання в опис людського капіталу щоразу більшої кількості факторів, які визначають його розвиток. Можна припустити, що співвідношення економічного добробуту та людського капіталу прямо пропорційне, кожна держава піклується про те, щоб її трудові ресурси були на високому рівні. Тому піклування про людський капітал – це безпосередня відповідальність підприємців, які зацікавлені у досягненні значних економічних висот.
Розділ 1 Поняття людського капіталу
Науковець Пол Самуельсон трактує теорію капіталу як один із найскладніших розділів економічної теорії. І не дарма, адже капітал – це багатогранна структура, яка має багато відгалужень та понять. Капітал (від лат. сарitalis - головний) – складна динамічна субстанція, яка постійно змінює свої форми. Відтак розуміння капіталу постійно розширюється, виходячи за межі свого початкового змісту. Згідно з висловом основоположника теорії людського капіталу Г. Беккера: “Людський капітал формується за рахунок інвестицій у людину,серед яких можна назвати навчання, підготовку на виробництві, витрати на охорону здоров’я, міграцію та пошук інформації про ціни і доходи” (3). В економічній енциклопедії людський капітал визначається як особливий вид капіталовкладень, сукупність витрат на розвиток виробничого потенціалу людини, підвищення якості і поліпшення функціонування робочої сили. До складу об’єктів людського капіталу зазвичай включають знання загальноосвітнього і спеціального характеру, навички, накопичений досвід. Капітал характеризується такими властивостями :
У сучасній економічній літературі набули поширення такі категорії за напрямами інвестування :
І. Людський капітал як міра втіленої у людині здатності приносити дохід. Освіта, професійна підготовка, здоров'я, природні здібності і творчість індивіда розглядаються як чинники його продуктивної сили, що сприяє збільшенню обсягів виробництва високоякісної інноваційної продукції і приносить так звану технологічну ренту, виступаючи найважливішим джерелом зростання доходу окремої людини й суспільства в цілому. При цьому особистість визначається не лише як суб'єкт, а і як об'єкт економічної діяльності та інвестицій, які більш прибуткові, ніж капіталовкладення в інші фактори виробництва. Інвестиціями в людський капітал вважаються витрати на здобуття освіти, кваліфікації, підготовку та перепідготовку працівників, підтримку здоров'я, інформаційне забезпечення тощо. Величина людського капіталу оцінюються потенційним доходом, який він може приносити власнику.
II. Інтелектуальний капітал – нагромаджена в процесі інтелектуальної діяльності сукупність знань, досвіду, навичок, здібностей і взаємовідносин, що мають економічну цінність і використовуються з метою отримання доходу.
Ш. Соціальний капітал – капітал, втілений у якості соціальних зв'язків та відносин, заснованих на довірі як концентрацій очікувань та зобов'язань, що спонукають суб'єктів господарювання до ефективніших дій з метою досягнення спільних цілей. На відміну від матеріалізованого фізичного капіталу та невіддільного від індивіда людського капіталу, соціальний капітал існує лише у відносинах між людьми. Його об'єктивною основою є мережі соціальних зв'язків, які використовуються для інформації, навчання, формування правил поведінки та репутації, заснованих на порядності, надійності, послідовності, лояльності, чесності, відкритості, дотриманні загальновизнаних морально-етичних цінностей (1).
Слід зазначити, що з-поміж вищезазначених категорій, людський капітал є найважливішою сферою, адже утворення інтелектуального та соціального капіталів неможливе без наявності самого суб’єкта – людини. Щоб пітвердити цю думку, наводимо цитату дослідника М. Тугана-Барановського про трудовий потенціал : «Джерелом всякого доходу може бути тільки одна людська праця, що виробляє різнородні продукти».
Вперше поняття «людський капітал» використав американський економіст Теодор Шульц, який на початку 60-х років ХХ ст. опублікував статті, присвячені цій проблемі. Практично в той же час Г. Беккер написав статтю, а потім і роботу, що стала класичною: «Людський капітал: теоретичний і емпіричний аналіз». Надалі значний внесок в теорію людського капіталу внесли М. Блауг, Дж. Мінцер, Ф. Уелч, Б. Чизвик та ін. Формування і розвиток теорії людського капіталу відбувалося головним чином в рамках неокласичного напряму. Теоретики даної концепції виходять з принципу раціональності людської поведінки, максимізації корисності, граничних величин в аналізі економічних і соціальних явищ. Використовуючи інструментарій теорії людського капіталу, її прихильники прагнуть розглянути і вирішити проблеми заробітної плати, продуктивності праці, нерівності на ринку праці, питання, пов’язані з інвестиціями в систему освіти, охорони здоров’я як на макро-, так і на мікрорівні. Істотний внесок у створення теорії людського капіталу зробив і виходець з України Саймон (Семен) Кузнець, який отримав Нобелівську премію з економіки за 1971 рік. Спочатку під людським капіталом розумілася лише сукупність інвестицій в людину, що підвищує його здатність до праці – освіта і професійні навички. Надалі поняття людського капіталу істотно розширилося. Економічна категорія «людський капітал» формувалася поступово, і на першому етапі обмежувалося знаннями і здатністю людини до праці. Вважалося, що інвестиції у виховання, в освіту є непродуктивними, витратними. У другій половині XX століття ставлення до людського капіталу і утворення поступово кардинально змінилося (7).Останні розрахунки, зроблені експертами Світового банку, включають у нього споживчі витрати – витрати сімей на харчування, одяг, житла, освіту, охорону здоров'я, культуру, а також витрати держави на ці цілі (8). Хочеться виокремити те, що людський капітал є похідним від категорії робочої сили, і загалом його можна розглядати як економічну категорію, яка характеризує сукупність сформованих і розвинутих унаслідок інвестицій продуктивних здібностей, особистих рис і мотивацій індивідів.
На наш погляд задля сприяння розвитку людського капіталу державі потрібно вкладати щось у капітал, щоб отримати результат.Тобто, йдеться про інвестиції. Інвестуванню в людський капітал притаманні специфічні особливості тому, що воно пов’язане із процесом вкладень в особистість людини, в розвиток його здібностей і навичок аби покращити працездатність особи. Цікавою особливістю є амбівалентність інвестування, а саме : воно здійснюється не лише державою, а й самою людиною, яка самовдосконалюється, також не потрібно забувати про сім’ю, яка виконує виховну функцію, тим самим формуючи навички та світогляд людини. «Інвестиції в людський капітал, – пишуть дослідники К. Макконелл і С. Брюс,– це будь яка дія, яка підвищує кваліфікацію і здібності і тим самим, продуктивність праці робітників». (5) Можна простежити логічний зв’язок – якщо людина підвищує кваліфікацію, тобто свою продуктивність, це в будь-якому разі можна розглядати як інвестиції, адже підвищення кваліфікації здійснюється з розрахунком на те,що витрати часу (коштів, можливостей) компенсуються певним доходом у майбутньому. Прихильники теорій людського капіталу по-різному характеризують структуру інвестицій в людський капітал. На думку одного з основоположників теорії, Г.Беккера, інвестиції в людський капітал припускають витрати на:
- отримання освіти;
- підтримка здоров’я, медичні послуги;
- мобільність, пошук роботи;
- виховання дітей;
- пошук інформації про ціни, доходи, заробітну плату.
На противагу інший дослідник Дж. Кендрик пропонує класифікацію, яка б поділяла інвестиції на речові та нематеріальні. До речових він відносив витрати, пов’язані із фізичним формуванням і розвитком людини.
До нематеріальних – витрати на загальну освіту, спеціальну підготовку, витрати на медичні послуги, переміщення робочої сили. Також він зазначав, що незважаючи на їх «невідчутний характер ці витрати, примножують знання і досвід людей, сприяють підвищенню продуктивності інвестицій та капіталу, втілених в людях».(6)
В цілому ж, інвестиції в людський капітал розділяються на:
- капіталовкладення в освіту та підвищення кваліфікації, перепідготовку;
- вкладення в підтримку здоров’я, працездатності, медичне обслуговування;
- вкладення, пов’язані з пошуком інформації та працевлаштуванням, територіальним переміщенням робочої сили.
Окрім освіти, медицини та виховання на людський капітал істотно впливають інші інтеркультурні чинники : мистецтво, наука, засоби інформування суспільства (ЗМІ); тобто джерела, які можуть робити вклад в розвиток особистості людини, мають широке розмаїття, не обмежуючись однією лише просвітянською функцією. (Див.рис. 2.). Рис. 2
Розділ 2 Людський капітал в Україні
2.1. Розвиток людського капіталу в Україні
В наш час в економіці немає заперечень, що людина повинна знаходитись в центрі суспільно-економічного розвитку держави, а всі дії органів влади –підпорядковуватися максимально повному задоволенню всього спектра її потреб, включаючи потребу самореалізації. При цьому вона має постійно знаходитися в стані свого розвитку. Адже в умовах підвищення рівня інтелектуальної праці все більше вимог висувається не лише до професійних навичок людини, але й до її особистісних характеристик.
Все це обумовлює гостроту даної в Україні проблеми та необхідність визначення системи заходів щодо попередження загрозливих тенденцій, які викликані дією цілого ряду внутрішніх і зовнішніх факторів. Не зупиняючись на їх суті, слід зазначити, що з 1993 року до теперішнього часу (станом на 01.04.2008р.) його суб’єкти – населення України – зменшилося з 52,3 до 46,3 мільйона, тобто за 14 років його кількість зменшилась на 6 млн. чол., а середній вік зріс із 26,5 до 39,2 років (7). До того ж дуже актуальною є проблема не лише демографічної кризи, коли чисельність померлих перевищує кількість народжуваних, а й у виїзді людських ресурсів за кордон через недосконалість політичного механізму України. Інноваційно-технологічні зрушення в економіці України обумовлюють необхідність реалізації нового підходу до проблеми людського капіталу, забезпечення такої збалансованості між його якісними характеристиками і робочими місцями, за якої досягається найвищий рівень продуктивності праці, поступальний соціально-економічний розвиток країни та її регіонів, а звідси – і зростання доходів. Численні дослідження, які здійснюються науковцями РВПС України НАН України, свідчать, що в контексті вимог переведення вітчизняної економіки на інноваційну модель розвитку, її інтеграції у світовий науково-технічний та геополітичний простори, людські ресурси регіонів України є неконкурентоспроможними.