Ідеологія ринкового лібералізму в економічному вченні А. Сміта

1. Ідеологія ринкового  лібералізму в економічному вченні  А. Сміта: 
а) вчення про природний порядок, “невидиму руку”, “економічну людину”; 
б) принципи ліберальної економічної політики. 
2. Розробка А. Смітом теоритичної системи класичної політичної економії: 
а) методологія досліджень; 
б) теорія вартості; 
в) вчення про поділ праці, обмін, гроші; 
г) доходи та їх розподіл; 
д) вчення про капітал, його структуру, відтворення, продуктивну та непродуктивну працю. 
3. Економічне вчення Д. Рікардо: 
а) особливості методології; 
б) теорія цінності та концепція витрат виробництва; 
в) теорія зарплати, прибутку та кількісна теорія грошей; 
г) концепція земельної ренти; 
д) проблема відтворення та криз, концепція порівняльних переваг

1. Песимістична течія  класичної школи в економічних поглядах Т. Р. Мальтуса:  
а) теорія народонаселення; 
б) трактування земельної ренти; 
2. Оптимізм економічних ідей Ж. Б. Сея: 
а) теорія трьох факторів виробництва; 
б) теорія ринків та реалізації,”закон Сея”. 
3. Теорія економічної гармонії Ф. Бастіа та Г. Ч. Керрі. 
4. Економічні погляди У. Н. Сеніора: 
а) аналіз цінності та корисності; 
б) теорія “утримання”; 
в) вчення про монополізацію та ціноутворення, гроші та доходи. 
5. Завершення класичної політичної економії Дж. С. Міллем: 
а) теорії вартості, ціноутворення та доходів; 
б) вчення про капітал та суспільне відтворення; 
в) теорія економічної рівноваги; 
г) теорія монополії і конкуренції.

1. А. Сміт - творець класичної політичної економії

Становлення політичної економії як науки пов'язане з ім'ям шотландського вченого Адама Сміта (1723-1790). Завдяки його працям політична економія виділилась як самостійна галузь знань з гуманітарних наук, стала академічною дисципліною та обов'язковою складовою економічної освіти.

Теорія А. Сміта об'єктивно  ґрунтувалася на аналізі економічного розвитку Великої Британії, що характеризувався високим рівнем мануфактуризації, переважанням промислового капіталу над торговельним, початком промислового перевороту, негативними впливами протекціоністської політики. Значний вплив на формування економічного світогляду А. Сміта здійснило вчення фізіократів, філософів Т. Гобсона і К. Гельвеція, які визнавали егоїстичний інтерес людини фактором суспільного прогресу. У праці "Теорія моральних почуттів" (1759) А. Сміт використав цю ідею щодо сфери економічної діяльності, стверджуючи, що концепція своєкорисливого інтересу зумовлює політику невтручання або "внутрішньої свободи" людини, у тому числі в галузі господарювання.

А) Теоретико-методологічні основи класичної політичної економії

Були викладені А. Смітом у видатній праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776), що складається із п'яти книг. У першій книзі "Причини збільшення продуктивності праці й порядок, згідно з яким її продукт природним чином розподіляється між різними класами народу" досліджуються чинники зростання багатства нації, викладено теоретичні основи вчення про працю як джерело багатства, поділ праці, вартість, ціноутворення, гроші, прибуток і різні форми доходів. У другій книзі "Про природу капіталу, його нагромадження та застосування" - суть і структура капіталу, способи його нагромадження. У третій - "Про розвиток добробуту у різних народів" - історія розвитку народного господарства європейських країн від часів падіння Римської імперії. У четвертій "Про системи політичної економії" характеризується меркантилістська та фізіократична економічні системи. У п'ятій книзі "Про прибутки правителя або держави" досліджуються питання фінансово-податкової політики держави, її витрати, доходи та борги. А. Сміт вперше теоретично узагальнив і систематизував економічні знання, розглянув теоретичні питання щодо функціонування товарного виробництва та економічної політики.;

Невидима рука ринку — «невидима рука», мета якої — досягти найбільшої вигоди для всіх. Адам Сміт вбачав за невидимою рукою непередбачену силу, яка сприяє досягненню гармонії інтересів між особою і суспільством. Через це він вважав будь-яке втручання держави у вільну конкуренцію шкідливим.;

Принцип "невидимої руки" - це механізм стихійної координації економічної поведінки та узгодження економічних інтересів суб'єктів господарювання за умов ринкової економіки, суспільні умови та правила економічної гри;

концепція економічного лібералізму, що ґрунтується на ідеях "природного порядку" та "економічної людини". А. Сміт дотримувався поглядів на "природний порядок", характерних для сучасних йому філософів-раціоналістів (К. Гельвеція та ін.), які проголошували природним фактором суспільного розвитку людський егоїзм і бажання вигоди, порівнювали його із законом всесвітнього тяжіння у неживій природі. На думку А. Сміта, природний порядок - це набір правил, що відповідає суспільній необхідності, для його забезпечення необхідне створення "системи природної свободи", якою е ринковий механізм господарювання. Основою природного порядкує право власності, вільна конкуренція, відсутність державного втручання в економіку. Природним стимулом людини до економічної діяльності є егоїзм і турбота про власну вигоду. Економічна людина є суб'єктом економічних відносин, вона не залежна, здатна самостійно ухвалювати рішення; керується у своїй діяльності особистими егоїстичними економічними інтересами і потребами, раціоналізує свою діяльність з метою максимізації вигоди, достатньо поінформована про ситуацію на ринку. Діяльність економічної людини в умовах природного порядку забезпечує багатство, добробут і розвиток окремої людини та суспільства загалом, отже, є вихідним пунктом розвитку останнього.

Б) Економічний лібералізм - це система ідейних принципів, змістом якої є визнання саморегульованого ринкового механізму господарювання, свободи реалізації інтересів суб'єктів економічних відносин, обмеження державного втручання в економіку.

2. А. Сміт створив струнку логічну теорію функціонування товарного виробництва, складовими якої є вчення про поділ праці, продуктивну та непродуктивну працю, трудову вартість, походження та функції грошей, капітал, його структуру та відтворення.

Вихідним пунктом дослідження є вчення про поділ праці як найважливіший чинник економічного прогресу:

o визначено поділ праці  як основну умову зростання  її продуктивності. Вчений показав,  як завдяки поділу праці та  спеціалізації всередині майстерні,  мануфактури і суспільства зростає  продуктивність праці, сформулював  залежність обсягу виробленого  продукту від кількості осіб, зайнятих корисною працею, та  продуктивності праці. А. Сміт  підкреслював, що лише обсяг ринку обмежує інтенсивність розподілу праці. Джерелом поділу праці є обмін, одночасно удосконалення поділу праці розширює обмін товарів;

o набули розвитку погляди  на продуктивну і непродуктивну працю, започатковані фізіократами. Продуктивною А. Сміт вважав будь-яку працю, що створює матеріальний продукт і обмінюється на капітал, а непродуктивною - працю, яка не створює вартості та обмінюється на дохід. Всю сферу нематеріального виробництва він визнавав непродуктивною.

Системоутворювальною складовою  вчення А. Сміта є теорія вартості та ціни, для якої характерні подвійність методу Сміта та суперечність поглядів.

При характеристиці товару вчений чітко розмежував споживну вартість ("цінність у споживанні") і мінову вартість ("цінність в обміні"). Аналізуючи різницю між ними, виявив на прикладі води та діамантів парадокс, який пізніше отримав назву парадокс А. Сміта: корисність (споживна вартість) не може визначати мінові пропорції обміну товарів, оскільки предмети, які є дуже корисними для людини (наприклад, вода), часто мають малу ціну, тоді як товари, що не задовольняють нагальних потреб людини (наприклад, діаманти), мають дуже високу ціну.

3. Давид Рікардо (1772--1823) — видатний представник класичної буржуазної політичної економії. Йін народився в сім") лондонського біржового маклера. Два роки навчався ^ торговій школі в Амстердамі. Повернувшись до Лондона, допомагає батькові в його біржових операціях. Згодом він займається біржовими операціями самостійно і наживає велике багатство.

Рікардо не одержав систематичної освіти і самостійно вивчав математику, фізику, хімію, геологію, теологію, літературу. Якийсь час він працював викладачем математики, двічі обирався шерифом, аз 1819 до 1823 р. був членом англійського парламенту. Рікардо активно працює в парламентських комісіях, часто виступає з промовами з економічних питань. Його перші економічні праці були присвячені проблемам грошового обігу. В 1817 р. була опублікована його головна праця «Начала політичної економії і оподаткування».

У цій праці, як і  в інших, Рікардо виступає як ідеолог  промислової буржуазії. Причому він не лчше розробляє економічну програму буржуазного розвитку, а й бере активну участь у політичній боротьбі буржуазії з землевласниками.

Як і Сміт, Рікардо розглядає капіталістичні відносини як природні й вічні. Він розвиває смітівську ідею про особистий інтерес як основну рушійну силу суспільного розвитку в умовах повної свободи дій. Але у нього не всякий егоїстичний інтерес є рівноцінним. На перше місце він ставить інтереси промислової буржуазії Н рішуче виступає проти лендлордів.

Основне завдання політичної економії Рікардо вбачає у відкритті законів розподілу. Якщо Сміт досліджує природу зростання багатства — тобто економічного зростання,— то Рікардо розглядає розподіл як фактор зростання. У передмові до першого видання своєї праці він пише: «Визначити закони, які керують цим розподілом (на прибуток, ренту і заробітну плату.— Л. К.),— головне завдання політичної економії»^ В передмові до третього видання

Рікардо підкреслює намагання більш повно, ніж у попередньому виданні, викласти свої погляди на цінність.

Теорія  вартості. Рікардо, як і Сміт, розрізняє споживну і мінову цінність. Корисність (споживна цінність), підкреслював він, не є мірилом мінової цінності, хоча вона абсолютно необхідна для неї. Товари свою мінову цінність черпають з двох джерел — рідкості і кількості праці, що необхідна для їх добування. Існують товари, цінність яких визначається виключно їх рідкістю (статуї, картини, раритетні книги, монети). Цінність цих товарів не визначається кількістю праці, витраченої на їх виготовлення, і змінюється залежно від багатства і смаків споживача. Проте їх кількість у загальній масі товарів незначна. Мінова цінність переважної кількості товарів визначається працею.

Оскільки  мінова цінність — категорія відносна, яка знаходить свій прояв у певній кількості іншого товару, Рікардо виявляє й абсолютну цінність, субстанцію якої становить праця. Проте він не розвиває цю ідею, а зосереджує основну увагу на дослідженні саме мінової цінності.

Рікардо підтримує Сміта в його трактуванні цінності працею і критикує за її визначення працею, що купується. Не сприймає Рікардо й смітівського тлумачення цінності як суми доходів. У Рікардо цінність виступає як первинна величина, що визначається працею і розподіляється на доходи.

На цінність товарів, підкреслював Рікардо, впливає не лише праця, безпосередньо витрачена на їх виробництво, а й капітал, тобто праця, витрачена на знаряддя, інструменти, будівлі, що беруть участь у виробництві.

Рікардо, як і Сміт, ототожнює капітал із засобами виробництва. Але якщо Сміт цю категорію пов'язував з капіталістичним способом виробництва, існуванням найманої праці, то Рікардо трактує її позаісторично. У нього все, що бере участь у виробництві, навіть знаряддя первісної людини, становить капітал. А звідси висновок про правомірність прибутку на капітал. Решта цінності йде на оплату праці.

У Рікардо теорія цінності переплітається з теорією розподілу. Він заявляє, що зміни в заробітній платі не ведуть до відповідних змін цінності товару. «Цінність товару,— писав він,— або кількість якогось іншого товару, на яку він обмінюється, залежить від відносної кількості праці, необхідної для його виробництва, а не від більшої чи меншої винагороди, яка виплачується за цю працюй. Зміни в заробітній платі позначаються лише на величині прибутку. Рікардо критикує Сміта за його твердження про те, що зростання ціни праці веде до підвищення цін товарів.

Рікардо, як і Сміт, зіткнувся з труднощами, коли вирішував проблему цінності на капіталістичній основі. Він бачив, що прибуток на капітал визначається розмірами капіталу, що норма прибутку має тенденцію до вирівнювання. А це було б неможливо, якби товари обмінювались лише відповідно до витрат живої праці. В такому разі галузі, де основний капітал займає незначне місце або швидко обертається, мали б переваги перед галузями, в яких основний капітал займає більшу долю або повільно обертається.

Перша група галузей  продавала б товари дорожче, тому що у неї були б більші витрати праці і відповідно з трудовою теорією цінності створювалась би більша цінність. Але тоді відбувався б перелив капіталів у ці галузі, а решта галузей не змогла б розвиватись.

Щоб подолати цю суперечність, Рікардо модифікує свою теорію цінності. Він відмовляється від заяви про те, що заробітна плата не впливає на ціни і розглядає її вплив на ціни в результаті різних змін стану та співвідношення основного і оборотного капіталу. Рікардо робить висновок, що зростання номінальної заробітної плати збільшить цінність благ, виготовлених за допомогою капіталу з коротким строком служби, або малої кількості техніки відносно благ, виготовлених за допомогою «довговічного» капіталу, або великої кількості техніки. Саме таким шляхом буде урівнена норма прибутку незалежно від статей витрат.

Проте Рікардо заявляє, що ця причина зміни цінності товарів діє порівняно слабо і її можна не враховувати. Значно важливішою причиною Рікардо називає збільшення або зменшення кількості праці. Такий його підхід до визначення цінності став предметом гострої критики з боку буржуазних економістів.

Рікардо розрізняє природну й ринкову ціни. Під природною він фактично розуміє цінність, під ринковою — ціну. Ринкові ціни підлягають випадковим і тимчасовим коливанням. Короткочасний вплив на відхилення ринкових цін від природних має попит і пропозиція. Проте в умовах вільної конкуренції і переливу капіталів ринкові ціни не можуть надовго відхилятись від природних. У довготривалому аспекті зміна цін пояснюється зміною витрат виробництва.

Гроші. Рікардо багато уваги приділяв аналізу грошей і грошового обігу. Це не випадково. Досконало володіючи правилами біржової гри, він намагається теоретично обгрунтувати проблему грошового обігу. Крім того, це питання було надзвичайно актуальним на той час у зв'язку з припиненням Англійським банком у 1797 р. обміну банкнот на золото, що зумовило їх обезцінення. Рікардо бере активну участь у полеміці, що точилася з цього приводу.