Сутнісно-змістова еволюція терміна «потенціал». Класифікація машин та обладнання

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЗАВДАННЯ

На курсову  роботу з дисципліни

«Потенціал  і розвиток підприємства»

Видано: ст. Бабич Є.С.

Групи: ЕП-08

На тему: «Сутнісно-змістова еволюція терміна «потенціал».

                 Класифікація машин та обладнання» 

СКЛАД КУРСОВОЇ РОБОТИ

Вступ

1. Теоретичне  питання

2. Загальна характеристика  організації

3. Практична  частина. Розрахунок «Квадрат  потенціалу» організації

4. Комплексна  програма заходів.

Висновки

Рекомендації

Перелік посилань

Додатки (копиї  документів, форми Ф-1, Ф-2, Ф-3, Ф-4 та ін.)

Студент: Оксенюк Н.В.                

Керівник:   асистент каф. ЕУ Зуєва Н.О. 

ВСТУП  

Сучасний економічний  розвиток свідчить про необхідність використання нових теоретичних  підходів, прикладного інструментарію, які уможливлюють ефективне подолання  складними соціально-економічними системами господарювання різних рівнів невизначеності динамічного ринкового  середовища та дасть змогу своєчасно  адаптуватися до нього.

Для ефективного  функціонування і забезпечення конкурентоспроможності підприємств та інших суб'єктів  господарювання необхідно якісно розвивати  матеріально-технічні, структурно-функціональні, соціально-трудові та інші елементи потенціалу. Це зумовлює виключну увагу  керівників підприємницьких структур до ефективного управління технологічними й організаційними змінами, а  особливо до алгоритмів визначення та використання їхніх потенційних  соціально-економічних можливостей.

Термін «потенціал»  у своєму етимологічному значенні походить від латинського слова «potentia» й означає «приховані можливості», які в господарській практиці завдяки праці можуть стати реальністю. Вперше про цей термін згадано в 1924 році Воблиєм К.Г.

У вітчизняній  економічній літературі цей термін у широкому розумінні трактують  як можливості, наявні сили, запаси, засоби, які можуть бути використані, або  як рівень потужності у будь-якому  відношенні, сукупність засобів, необхідних для чого-небудь. Тлумачний словник  української мови також під цим  терміном розуміє „приховані здатності, сили для якої-небудь діяльності, що можуть виявитися за певних умов”.

Таким чином  термін „потенціал” означає наявність  у кого-небудь прихованих можливостей, які ще не виявилися, або здатності  діяти у відповідних сферах. 
 
 
 
 
 
 

І Теоретична частина.

1. Сутнісно-змістова еволюція терміна «потенціал»

 

Вивчення еволюції наукового розуміння терміна  «потенціал» дає змогу зробити  висновок, що його запровадження в  економічні дослідження було пов'язане  з розробкою проблем комплексної  оцінки рівня розвитку виробничих сил  у двадцяті роки минулого століття.

Термін «потенціал»  у своєму етимологічному значенні походить від латинського слова «potentia» й означає «приховані можливості», які в господарській практиці завдяки праці можуть стати реальністю.

У вітчизняній  економічній літературі цей термін у широкому розумінні трактують  як можливості, наявні сили, запаси, засоби, які можуть бути використані, або  як рівень потужності у будь-якому  відношенні, сукупність засобів, необхідних для чого-небудь. Тлумачний словник  української мови також під цим  терміном розуміє «приховані здатності, сили для якої-небудь діяльності, що можуть виявитися за певних умов».

Таким чином, терміни  «потенціал», «потенційний» означають  наявність у кого-небудь (будь-то окремо взята людина, первинний робочий  колектив, суспільство в цілому) прихованих можливостей, які ще не виявилися, або здатності діяти у відповідних  сферах.

У працях В. Вейца  та К. Воблого знайшло обґрунтування  поняття потенціалу виробничих сил  як потенційної можливості країни виробляти  матеріальні блага для задоволення  потреб населення. Згодом С.Г. Струмилін  запровадив поняття «економічний потенціал», під яким розумів сукупну виробничу  силу, праці всіх працездатних членів суспільства.

В.С. Немчинов досліджував  «потенціал розширеного виробництва», який характеризує ресурсні можливості національної економіки щодо економічного зростання.

У розвитку сучасних уявлень про потенціал можна  виділити три напрямки. 

Представники  першого (Д. Черников, С. Бєлова, Є.Фігурнов та інші) стверджують, що потенціал  – це сукупність необхідних для  функціонування або розвитку системи  різних видів ресурсів. Визначаючи категорію, що досліджується, необхідно взяти до уваги положення акад. Л.І. Абалкіна про те, що поняття «потенціал”» і «ресурси» не слід протиставляти. Потенціал (економічний, підприємницький, виробничий) – це «узагальнена, збірна характеристика ресурсів», прив'язана до місця та часу. У літературі трактування поняття «потенціал» як певної сукупності ресурсів, головним чином економічних, безпосередньо пов'язаних із функціонуванням виробництва та прискоренням науково-технічного прогресу, знаходить все більше прихильників. Так, наприклад, В.М. Архангельський під потенціалом розуміє засоби, запаси, джерела, які є в наявності і можуть бути мобілізовані для досягнення певної мета або розв'язання певної задачі, тобто сукупність реальних нагромаджених ресурсів. До складових потенціалу в цьому розумінні відносять відповідні трудові, матеріальні, фінансові та інформаційні ресурси, які залучаються у сферу вдосконалення виробництва. Сюди ж включають і сукупність ресурсів, яка забезпечує необхідний рівень організації виробництва та управління, ресурси сфери освіти і перепідготовки кадрів. «Ресурсне» розуміння потенціалу має важливе значення для планування та управління виробничою діяльністю, але не вичерпує найістотніших його характеристик.

Друга група  авторів уявляє потенціал як систему  матеріальних та трудових факторів (умов, складових), що забезпечують досягнення мети виробництва. Основою для такого підходу є висловлювання К. Маркса про те, що засоби праці, предмет  праці та робоча сила як фактори  виробництва та елементи утворення  нового продукту виступають як можливості, що підкреслює їхній потенційний  характер. Для перетворення цієї можливості на дійсність «вони мають з'єднатися». Це положення є принципово важливим для аналізу і розроблення  методів вимірювання потенціалу, тому що екстенсивний динамізм розвитку виробництва в деяких випадках послабив увагу дослідників до питань поліпшення використання вже нагромаджених  ресурсів. М.А. Іванов, Ю.Г. Одегов, К.Л. Андреєв  та інші стверджують, що дослідження  ефективності розвитку економіки мають  базуватися не на досягнутому рівні  використання ресурсів, а на потенційних  можливостях виробництва. Зі збільшенням  масштабів виробничого апарату  зростає значення задач, пов'язаних зі всебічним і найраціональнішим  використанням внутрішніх можливостей  розвитку виробництва. 

Учені третього напрямку розглядають потенціал  як здатність комплексу ресурсів економічної системи виконувати поставлені перед нею завдання. Потенціал, на їхню думку, – це цілісне уявлення про єдність структури і функції об'єкта, вияв їх взаємозв'язку. На цій основі робиться висновок про сукупні можливості колективу виконувати певні завдання – що вдаліше склалася структура об'єкта, що більше відповідають одні одним його структурні та функціональні елементи, то вищими будуть його потенціал і ефективність. 

У сучасних динамічних умовах ринкового господарювання орієнтація на традиційні переваги для планування стратегічного розвитку потенціалу підприємства може, стати помилковою. У зв'язку з цим, на думку І. Ансоффа, концепцію сильних і слабких  сторін необхідно замінити на загальнішу концепцію організаційного потенціалу з наголошуванням на потенціалі заіально – фірмового менеджменту. У діапазон потенційних можливостей він  включає: маркетинг, виробництво, НДДКР, фінанси та інші функціональні складові, а також навички загальнокорпоративного управління (наприклад, управління розвитком, диверсифікацією, розширенням за рахунок  придбання інших підприємств, управління персоналом).

Усе це свідчить, що й досі домінує однобічний підхід до економічного трактування суті потенціалу – або як до сукупності ресурсів, або як до здатності господарської  системи випускати продукцію, або  як до можливості виробничих сил досягти  певного ефекту. Цікавою щодо цього  є запропонована Н.Т. Ігнатенком та В.П. Руденком класифікація ознак  поняття „потенціал”1, загальновживана  у вітчизняній науковій літературі: у 42% випадків змістове значення терміна  «потенціал» асоціюється із сукупністю природних умов і ресурсів, можливостей, запасів, засобів, цінностей; у 18% –  з потужністю виробництва (галузей  народного господарства), фондів, ресурсів країни, регіону; у 16% – з ресурсною, економічною, природною, регіональною характеристикою; у 8% – з можливістю виробничих сил досягти певного  ефекту.

Визначення поняття  потенціалу має не тільки важливе  наукове, а й практичне значення, оскільки уявлення про його зміст  визначає підхід до його оцінки, вимірювання  й управління.

На закінчення можна запропонувати загальну класифікацію видів потенціалів за різними  ознаками:

За  рівнем абстрагованості:

потенціал людства;

природний;

економічний;

соціокультурний;

психофізіологічний.

Залежно від рівня агрегованості  оцінки:

потенціал світового  господарства;

національної  економіки;

галузевий. 

2. Класифікація  й ідентифікація  машин і обладнання.

 

Цільова орієнтація класифікації машин та обладнання, що підлягають оцінці, полягає у  забезпеченні ідентичності інформаційно-довідкового  матеріалу, методичного інструментарію та технології оцінки однорідних видів  обладнання. Ця обставина визначає такі способи групування об'єктів  оцінки:  

1)за належністю  до основних фондів: віднесені  до виробничих чи невиробничих  основних фондів;  

2) за роллю  у виробничому процесі: 

- основне технологічне  обладнання;

- обладнання  для виготовлення продукції (надання  послуг);

- допоміжне обладнання;

- обладнання, що  зайняте на побічних та обслуговуючих  роботах;  

3) за правом  власності: 

- власне;

- безкоштовно  отримане у тимчасове користування;

- орендоване  в іншого власника (і ті, що  за лізингом);

- здане в оренду;  

4) за способом  придбання та походженням: 

- вітчизняне, придбане  новим; 

- імпортне, придбане  новим; 

- вітчизняне, що  було у вжитку;

- імпортне, що  було у вжитку;

- виготовлене  власними силами;  

5) за етапом  життєвого циклу:  

- недавно отримане  обладнання, що підготовлюється  до експлуатації;

- обладнання, що  експлуатується;

- обладнання, що  перебуває у капітальному ремонті,  модернізується, технічно доозброюється  та інше;

- законсервоване  та запасне (у тому числі  мобілізаційне) обладнання;

- обладнання, що  підготовлюється до вибуття, продажу  та передання; 

- обладнання, виведене  із експлуатації, що підлягає  утилізації (з-поміж них через  технологічне, функціональне та  економічне старіння).