ВВЕДЕНИЕ 

     Аграрный  сектор в экономике любой страны занимает особое место. Специфичность  роли, отведенной сельскому хозяйству, обуславливается производством  продуктов питания как основа жизнедеятельности людей и воспроизводства  рабочей силы, производством сырья  для многих видов непроизводственных потребительских товаров и продукции  производственного назначения. По существу, уровень развития сельского хозяйства  во многом определяет уровень экономической  безопасности страны.

     Производство  продуктов питания является самым  первым условием жизни людей всякого  производства вообще. Этим характеризуется  жизненно важная роль, которую выполняет  сельское хозяйство в любом обществе.

     Углубление  специализации в отраслях народного  хозяйства привело к более  тесным взаимосвязям между ними. На базе обособленных видов промышленной и сельскохозяйственной деятельности произошло формирование единого  агропромышленного комплекса, участники  которого органически взаимосвязаны  и ориентированы на единую конечную цель.

     Агропромышленный  комплекс представляет собой совокупность отраслей народного хозяйства, связанных  с развитием сельского хозяйства, обслуживанием его производства и доведением сельскохозяйственной продукции до потребителя. Главная задача агропромышленного комплекса состоит в максимальном удовлетворении потребностей населения в продуктах питания и товарах народного потребления

       Агропромышленный комплекс включает в себя три сферы. Но что бы обеспечить взаимосвязь, например, между второй и третьей сферами, нужно иметь транспорт, систему связи. Поэтому выделяют четвертую сферу — производственную инфраструктуру (транспорт, связь). Кроме того, есть еще социальная инфраструктура, которую считают пятой сферой. 

     1. Аграрний сектор  України і необхідність  його реформування. 

     Аграрний  сектор – одна з найважливіших  сфер матеріального виробництва, в якій створюються матеріальні блага рослинного і тваринного походження для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості – сировиною.

     Аграрний  сектор посідає досить важливе місце в економіці суспільства.

     Від його розвитку залежить нормальне функціонування всього господарства країни і добробут людей. Розвиток же самого аграрного сектору залежить від тієї частки економічних відносин, які складаються в ньому.

     Економічні  відносини в аграрному секторі  досить специфічні, бо виникають вони з приводу привласнення й використання землі як основного фактору виробництва. Це, в свою чергу, відрізняє аграрний сектор від інших

галузей народного господарства.

     Особливості аграрного сектора полягають  в тому, що

     по-перше, на відміну від промисловості, для якої земля є лише загальною умовою функціонування в сільському господарстві земля – головний об’єкт виробничих відносин і основний засіб виробництва;

     по-друге, для сільського господарства характерним є збіг часу виробництва і робочого періоду, що породжує сезонний характер виробництва;

     по-третє, в сільському господарстві тісно переплітаються економічні і

природні  процеси відтворення. Тому кінцевий результат є сума зусиль людини і природи;

     по-четверте, складність і різноманітність економічних зв’язків, породжених входженням сільського господарства до АПК, а також переплетінням різноманітних форм власності.

     Ці особливості сільськогосподарського виробництва породжують специфіку даної сфери.

     З початку 90-х років ХХ ст. в Україні розпочався процес реформування

аграрного сектору. А обумовлено це було слідуючим.Після Жовтневої революції в нашій країні розпочався процес колективізації, який був перерваний політикою НЕПу. Так, селянам в Україні було передано 92% її земельного фонду. У 1928 р. політика НЕПу була скасована Сталіним, після чого почалася насильницька колективізація, наслідком якої стало масове створення колгоспів і радгоспів. Селянські господарства були ліквідовані, а найпрацездатніша і най здібніша (в т.ч. і найзаможніша) частина селян потрапила до розряду куркулів (тобто експлуататорів) і була репресована.

В наступні десятиліття більшість колгоспів  і радгоспів була збитковою. В них впроваджувався позаекономічний примус до праці, відновлювалися деякі феодальні методи експлуатації (за сталінського режиму), відбувалося волюнтаристське витіснення різних форм власності, насамперед, приватної, штучно фабрикувалися дві форми власності – колективна і державна. Колективна форма власності була в сільському господарстві квазіколективною, одержавленою, управління нею здійснювалося командно-адміністративними методами, впродовж кількох десятиліть через механізм «ножниць цін» (завищених на продукцію промисловості і занижених на сільськогосподарську) весь додатковий і значна частина необхідного продукту у села вилучалися. Внаслідок такого пограбування зросло відчуження сільськогосподарських працівників від землі та інших засобів виробництва, втрачалися стимули до праці тощо.

     Лише у 80-х роках  ХХ ст. внаслідок певного дотримання паритету цін на сільськогосподарську продукцію зменшується кількість збиткових колгоспів і радгоспів, зростає їх рентабельність. Так, рівень рентабельності за ці 1980-1990 роки зріс від мінус 0,4 до 19 і 36%. Виробничі фонди в колгоспах за 10 років збільшилися із 94 до 165 млрд.крб.

     Сільське  господарство України у 80-і роки приблизно віддзеркалює стан розвитку даної сфери в СРСР у той  період, проте якісні ґрунти та інші природні чинники у поєднанні  з відносно нормальною матеріально-технічною  базою сприяли тому, що працівники села виростили в 1990 р. близько 50 млн.т. зерна (в СРСР – 197 млн.т.). Водночас Україна експортувала щороку сільськогосподарської продукції приблизно на 30 млрд.крб. Якби уряд країни міг самостійно розпоряджатися продукцією аграрного сектору, рівень споживання населення республіки був би значно вищий.

     Проте, порівняно з досягненням сільського господарства у багатьох розвинених країнах світу аграрний сектор України значно відставав за рівнем продуктивності праці. Узагальнюючим показником нижчої продуктивності праці в сільському господарстві України був такий: якщо один зайнятий в США у цій сфері міг своєю працею забезпечити продуктами харчування близько 130 жителів, то в Україні – 12-13 чоловік. Про низьку ефективність сільського господарства в нашій країні свідчать і дані таблиці 1.

Таблиця 1. Обсяги і ефективність сільського господарства по країнах світу в 1990 р.

 
     

     Все це, а також розпад СРСР, вимагало радикальної перебудови аграрного  сектору.На початку 1991 р. в Україні налічувалося 8,5 тис. колгоспів і 2,7 тис. радгоспів. У них було зосереджено 95% ріллі, вони виробляли 75% валової сільськогосподарської продукції. На одне господарство припадало до 4 тис. га сільськогосподарських угідь. Протягом наступних 10 років сільське господарство було відкинуто до рівня 40-50-х років ХХ ст.

     Це  сталося тому, що капітальні вкладення  за цей період скоротилися у 20 разів (у розрахунку на 1 га сільськогосподарських  угідь вони становили у 1999р. 15 грн., яких було недостатньо, щоб придбати ручний інвентар), внесення мінеральних  добрив скоротилося майже у 7 разів, витрати на охорону земельних  угідь – у 25 разів, що призвело до значного погіршення якості земель, надмірно дискримінаційного диспаритету цін (внаслідок чого з сільського господарства за 1991-1998 рр. було вилучено понад 95 млрд.грн.), тотального зубожіння населення (що катастрофічно знизило попит на сільськогосподарську продукцію), втрати основної частини внутрішнього ринку (через необдуману лібералізацію торгівлі і засилля імпортних товарів нерідко сумнівної якості), диктату МВФ щодо напрямів аграрної політики (зокрема, цілеспрямованого руйнування колективних господарств і насадження фермерських, хибного курсу на пріоритетність приватної власності).

     Все це свідчить про необхідність реформування аграрного сектору. Держава сьогодні особливу увагу має приділити цьому важливому сектору економіки.

 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Роль АПК в экономике Украины 

     Современное сельское хозяйство развивается  на основе взаимодействия различных  отраслей экономики, совокупность которых  составляет агропромышленный комплекс (АПК).

     Агропромышленный  комплекс — совокупность отраслей национального хозяйства, связанных  между собой экономическими отношениями  по поводу производства, распределения, обмена, переработки и потребления  сельскохозяйственной продукции.

     Агропромышленный  комплекс (АПК) имеет особое значение в экономике страны. Он относится  к числу основных народнохозяйственных комплексов, определяющих условия поддержания  жизнедеятельности общества. Значение его не только в обеспечении потребностей людей в продуктах питания, но в том, что он существенно влияет на занятость населения и эффективность  всего национального производства.

     АПК - самый крупный из основных (базовых) комплексов в экономике страны. В АПК Украины в настоящее время занято около 35% всех работающих в сфере материального производства. Здесь сосредоточено более четверти всех производственных фондов и создается почти 15% ВВП. Удельный вес капитальных вложений в АПК в общем объеме инвестиций в экономику Украины составляет 10%. Около 30% отраслей народнохозяйственного комплекса включено в воспроизводственные связи с аграрным сектором. Из сельскохозяйственного сырья производится примерно 70% всего набора производимых в стране предметов потребления. В розничном товарообороте продовольственные товары составляют примерно половину.

     К агропромышленному комплексу (АПК) относятся все виды производств  и производственного обслуживания, создание и развитие которых подчинены  производству конечной потребительской  продукции из сельскохозяйственного  сырья. В АПК входят три крупные  сферы отраслей.

     К середине 90-х г. в производстве продукции  АПК на отрасли, обеспечивающие АПК  средствами производства в Киеве, приходилось 4,8%, а вместе с ремонтом тракторов  и других сельскохозяйственных машин, а также продукцией сельского  строительства-- 11,4%; на сельское и лесное хозяйство -- 41,8; на пищевую, мукомольно-крупяную и легкую промышленность (последнюю  только в части первичной переработки  сельскохозяйственного сырья) -- 34,3; на заготовки, торговлю и общественное питание --12,5% общего объема продукции. Из занятых в АПК на первую сферу отраслей, включая ремонт сельскохозяйственной техники и строительство, приходилось 16,7%, на сельское и лесное хозяйство (включая занятых в личных подсобных и крестьянских (фермерских) хозяйствах) -- 66,4% и на третью сферу АПК -- 16,9% среднегодовых работников.

     Естественно что, АПК не замкнут в самом  себе, а непосредственно или опосредованно  выходит на еще более широкий  круг народнохозяйственной системы, на связи со многими другими отраслями  и предприятиями. В процессе развития экономики эти связи становятся все более разносторонними и  тесными. На состояние агропромышленного  комплекса существенно влияет не только развитие многих смежных отраслей экономики, непосредственно в него не входящих, но и общая экономическая  ситуация в стране, положение с  экономикой отраслей за пределами этого  комплекса.

     Следует отметить, что в экономически развитых странах удельный вес сельского  хозяйства в структуре АПК  занимает относительно «меньшее место  и по стоимости продукции, и по численности занятых.