Поліпшення використання робочого часу можна досягти в  результаті скорочення цілодобових  і внутрішньозмінних втрат (простої, прогули, неявки через хворобу, у  зв'язку з виконанням держобов'язків, з дозволу адміністрації тощо). Велике значення для підвищення продуктивності праці має зниження чисельності робітників, які не виконують норми виробітку. Вплив на зростання продуктивності праці зміни обсягу і структури виробництва здійснюється за такими напрямами, як зміна обсягу виробництва продукції, зміна питомої ваги окремих видів продукції тощо. Необхідно наголосити, що пропорційно до збільшення обсягу виробництва коливається лише чисельність основних робітників, і значно меншою мірою — чисельність інших категорій промислово-виробничого персоналу.

Даний метод  планування зростання продуктивності праці є досить поширеним. Проте  він має і серйозні вади, оскільки розрахунок підвищення продуктивності праці за факторами найчастіше завищує  планову чисельність робітників, що негативно впливає на підвищення продуктивності праці. У методиці планування необхідно подолати існуючі вади, а головне — зробити її не статичною, а засобом установлення оптимального плану, який би забезпечував необхідне зростання продуктивності праці за мінімальних затрат. Доцільно було б розширити практику планування підвищення продуктивності праці на основі розрахунку ефективності організацій-но-технічних заходів, спрямованих на зниження трудомісткості і поліпшення використання робочого часу.

Під час планування зростання продуктивності праці  за таким методом можна використовувати  показники зниження технологічної  трудомісткості і зміни частки основних робітників у загальній чисельності  промислово-виробничого персоналу; зниження повної трудомісткості.

Основними техніко-економічними показниками, які використовуються під час планування підвищення продуктивності праці, можуть бути:

• нормована, фактична і планова трудомісткість усієї виробничої програми, а також розрахованої на одиницю продукції, що випускається;
• зниження трудомісткості від упровадження запланованих організаційно-технічних заходів;
• чисельність працівників за категоріями;
• баланс робочого часу працівників у базисному і плановому періодах.

Щоб розрахувати  денну або річну (місячну) продуктивність праці на основі повної трудомісткості, необхідно індекс годинної продуктивності праці скоригувати на індекс використання змінного і річного фонду робочого часу працюючих. Визначаючи підвищення продуктивності праці працівників за годинною продуктивністю, яка розрахована на основі виробничої, або технологічної, трудомісткості, необхідно врахувати вплив зміни структури кадрів виробничих або основних робітників

3. Відображення продуктивності праці в планах діяльності підприємства.

З огляду на можливості впливу на діяльність підприємства всі  чинники зростання продуктивності праці можна поділити на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх  чинників належать ті, що об’єктивно перебувають  поза контролем підприємства (законодавство, політика, ринкова інфраструктура, природні ресурси). Ураховуючи їх, можна ґрунтовніше виробляти стратегію щодо продуктивності праці на перспективний період.

До внутрішніх чинників належать ті, на які підприємство може впливати безпосередньо (характер продукції, технологічні процеси, матеріали, енергія, персонал, організація виробництва та праці, система мотивації тощо).

З метою планування продуктивності праці ці чинники  можна об’єднати в такі групи:

• підвищення науково-технологічного рівня виробництва;
• удосконалення організації виробництва, праці й управління;
• зміна обсягу та структури продукції, що випускається;
• інші фактори.

Кількість чинників, які враховують під час планування продуктивності праці, та їхній зміст  залежать від галузевої специфіки  підприємства, особливостей здійснюваних заходів. Вплив чинників на продуктивність праці в даному методі планування визначають на підставі розрахунку умовного вивільнення чисельності працівників.

Можливий такий  порядок розрахунку вивільнення  чисельності.

До першої групи  чинників — «Підвищення науково-технологічного рівня виробництва» належать: упровадження нової техніки, прогресивних технологій, механізація й автоматизація виробництва; поліпшення використання сировини; застосування прогресивних матеріалів тощо. Здійснення цих заходів знижує трудомісткість продукції.

Дослідження доводять, що заміна універсальних верстатів  автоматами й напівавтоматами забезпечує зростання продуктивності у 3, спеціальними — у 4 й агрегатними верстатами — у 5 разів.

Визначення вивільнення  чисельності працівників за рахунок чинників «Удосконалення організації виробництва, праці й управління» треба робити окремо щодо працівників апарату управління й робітників.

Зменшення чисельності  апарату управління виробництвом (за рахунок збільшення цехів, дільниць; поліпшення структури управління тощо) визначають зіставленням чисельності апарату управління до і після впровадження заходу з урахуванням терміну реалізації заходу.

За групою чинників «Зміна обсягу та структури продукції, що випускається» відносне вивільнення чисельності працівників пов’язано з тим, що чисельність інших категорій промислово-виробничого персоналу, окрім основних виробничих робітників, зростає меншою мірою, ніж обсяг виробництва.

Чинники, які  не можна віднести до розглянутих  вище груп, належать до чинників зовнішнього середовища. Розрахунок впливу зовнішніх чинників на чисельність працівників слід здійснювати, ураховуючи зміни трудомісткості або виробітку.

За неможливості розрахувати економію чисельності  під впливом деяких чинників (наприклад, соціальних) її визначають на підставі експертних оцінок, ситуаційного аналізу, зіставлення з аналогами тощо.

Розраховуючи  економію чисельності в плановому  періоді, треба брати до уваги  перехідну економію, яку буде отримано від заходів, які здійснені в попередній період, але не дали повного розрахункового ефекту.

Результати розрахунків  відображають у «Плані продуктивності праці» (табл. 1). 

Таблиця 1 ПЛАН ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ НА ПЕРІОД

 
 

  

  
 

  

  
 

Практична частина

Задача 7.

За наведеними даними визначте суму фінансування за рахунок зовнішніх джерел для підприємства.

Плановий обсяг  продажу продукції в наступному році – 400 000 грн.

Обсяг продажу  продукції в поточному році – 350 000 грн.

Відсоток чистого  прибутку після виплати дивідендів до обсягу продажів 3%.

Приріст активів, що залежать від обсягу продажів продукції, становить 80% від приросту обсягу продажу.

Приріст пасивів, що залежать від обсягу продажу, становить 40% приросту обсягу продажів.

Рішення:

Використовуємо  формулу визначення суми зовнішнього фінансування :

Фз = А*(ΔР)- П*(ΔР)-К*Р,

де Фз — необхідне  фінансування  за рахунок зовнішніх джерел, тис. грн;

А —  активи , які змінюються залежно від  обсягу   продажів , тис. грн;

ΔР — запланована зміна  обсягу  збуту за рік, тис. грн;

П — пасиви, що змінюються залежно від  обсягу   продажів , тис. грн.;

К — відношення чистого прибутку після виплати дивідендів до  обсягу   продажів ;

Р —  обсяг  збуту в  плановому  році, тис. грн.

Підставляючи  наведені дані, одержимо:

Фз = 0,80 (50 000) – 0,40 (50 000) – 0,03 (400 000) = 8 000 грн.

Відповідь:

Підприємству  потрібно 8000 грн, щоб забезпечити збільшення  обсягу  виробництва і реалізації продукції.