Теоретична  частина

Планування  росту продуктивності праці з факторами.

Вступ

Економіка України  в  останньому десятиріччі ХХ століття зазнала суттєвих змін у зв'язку з переходом від адміністративно  – командної системи господарювання до ринкових відносин. Це вплинуло на всі економічні процеси,  в  тому числі на ставлення до  праці  і управління.

Кожне покоління  людей формує своє ставлення до  праці  на основі накопичених знань, досвіду попередніх поколінь і прагне створити щось своє, нове. Тому  продуктивність   праці , що становить один із основних показників результативності розвитку економіки, циклічно змінюється як під впливом оновлення трудових ресурсів, так і під впливом технічного прогресу.

Кожний історичний етап розвитку економіки країни характеризується відповідним рівнем  продуктивності   праці . Цей рівень формується під впливом політичних, економічних, технічних і соціальних факторів.  Продуктивність   праці  на промислових  підприємствах  України у порівнянні з 1990 р. різко знизилась. Це вплинуло на рівень життя працівників. Однак, незважаючи на низький рівень  продуктивності   праці і, як наслідок, неефективне використання робочої сили,  підприємства  недостатньо приділяють увагу вирішенню цієї проблеми.  Продуктивність   праці є не тільки ознакою ефективної роботи  підприємства , раціонального використання ресурсів, а також і його конкурентоспроможності.

Ринкові відносини  в  Україні формуються на основі вітчизняного і світового досвіду  управління і досягнень у розвитку науки управління. З огляду на складність ситуації  в  Україні, коли вітчизняні  підприємства  повинні адаптуватися до нових відносин та інтегруватись у світову систему, методи управління повинні забезпечити перехід до ринкових відносин з найменшими втратами для суспільства. Однак цього не відбулось. Економіка України опинилася в глибокій кризі. Країна зазнала суттєвих матеріальних і моральних збитків, які проявились у скороченні національного доходу, обсягу виробництва продуктів і послуг, зростанні безробіття, бідності. Протягом тривалого часу іде пошук нових, гнучких методів управління як на державному рівні, так і на рівні первинної ланки економіки – підприємства . Позитивні тенденції, які означились з 2000 р., знайшли відображення   в таких узагальнених показниках  діяльності   підприємств  як обсяг виробництва, зайнятість,  продуктивність , підвищення заробітної плати, рентабельність.

Формування ринкових відносин, зміна форм власності істотно  перевернули зміст і форми  внутрішніх економічних відносин на  підприємствах . Зміна внутрішнього економічного механізму супроводжувалась формуванням нового мислення керівників і стилю управління. Перед керівниками вищого і середнього рівня постали високі вимоги щодо підвищення ефективності використання усіх видів ресурсів, які задіяні у виробничому процесі, підвищення якості продукції і зростання обсягу виробництва на одиницю ресурсів. Таким чином, назріла необхідність концентрації зусиль не тільки на проблемі підвищення  продуктивності  індивідуальної  праці , а перш за все, на підвищенні сукупної  продуктивності  на рівні  підприємства .

Планування росту  продуктивності праці є центральною  ланкою у всій системі планування, бо обумовлює ріст ефективності виробництва.

1. Методи оцінки рівня продуктивності праці на підприємстві.

Продуктивність праці  – це відношення кількості продукції виробленої якоюсь організаційною структурою до витрат цієї структури на вироблення та збут своєї продукції. Отже, щоб виміряти продуктивність, треба дати кількісну оцінку продукції та витрат на неї і зіставити їх.

На вимір  продуктивності праці мають вплив  наступні фактори:

• зміна асортименту;

• тривалість  виробничого циклу;

• віднесення  конкретної продукції до конкретних витрат;

• метод поєднання  даних;

• імовірність відсутності даних

• вибір міри продуктивності;

• період, за який збирають інформацію;

• достовірність та зіставність інформації.

У практиці застосування найбільш відпрацьованими та повсюдно використовуваними є три методи виміру продуктивності:

• нормативний метод;

• багатофакторна  модель виміру продуктивності;

• багатокритеріальний метод.

Нормативний метод  – організаційний метод виміру продуктивності, орієнтований на розвиток системи вимірювання  при активному залученні персоналу  фірми. Став повсюдно використовуватися  з розвитком комп’ютерно-інформаційних  служб. Метод базується за принципом номінальних груп (МН) та дельфійським принципом  (МД – полягає в систематичному збиранні думок експертів з метою їх узагальнення). Нормативний метод придатний для малих одиниць аналізу (робочих груп, відділів). Його також можна застосовувати для заводів, служб, чи фірми в цілому., при цьому використовують:

1. вибіркове представництво;

2. дельфійський  метод ;

3. об’єднання  різних систем виміру.

Нормативний метод  використовується також і в стратегічному  плануванні та перспективному вирішенні  проблем.

Багатофакторна  модель  виміру продуктивності в  більшості базується на використанні звітних даних, а не з використанням  інформації від працівників. Процедура  направлена “зверху вниз” (а не знизу вверх) і опирається на використанні тільки коефіцієнтів та індексів для виміру продуктивності. Модель використовують із метою:

1. отримати загальний інтегрований вимірник продуктивності для підприємства;
2. забезпечити аналітичну ревізію динаміки показників продуктивності;
3. підготувати фінансові звіти;
4. оцінити і виміряти вплив відхилень продуктивності на прибутковість;
5. оцінити ефективність окремих заходів (як-то: гуртки якості, впровадження системи контролю якості, стимулювання технологічних інновацій);
6. оцінити вигоду від замірів продуктивності на підприємстві;
7. отримати дані для стратегічного планування (використання потужностей, організація збуту, регулювання витрат та штатів, управління якістю, ціноутворення та ін.).

Багатокритеріальний метод  виміру продуктивності праці (його ще називають матрицею мети) дозволяє виміряти та отримати агрегований (об’єднаний) індекс показників продуктивності праці. Цей метод тісно пов’язаний з попередніми двома і базується на їх методиках розрахунків. Сама процедура складається з наступних етапів:

1. визначення і ранжування критеріїв, за котрими оцінюють продуктивність;
2. оцінка відносної значимості критеріїв результативності;
3. об’єднання графіків (шкал, кривих) із вагами критеріїв.

Багатокритеріальний метод  дозволяє розробити наглядну і ефективну систему виміру і  оцінки продуктивності та результативності. Він є ефективним інструментом ув’язки плану підвищення і виміру продуктивності.

2. Планування зміни продуктивності праці за факторами.

В процесі планування продуктивності праці на підприємствах  і фірмах необхідно визначити  вплив різних факторів на темпи її приросту в майбутній період. До основних виробничих факторів зростання продуктивності прийнято відносити технічні та організаційні, які безпосередньо пов'язані з поліпшенням техніки і технології виробництва, вдосконаленням організації праці, виробництва, планування й управління.

Планування продуктивності праці в ринкових умовах передбачає облік дії закону спадної віддачі, який стверджує, що, починаючи з певного  моменту, послідовне приєднання змінних  одиниць праці до незмінного ресурсу  капіталу дає зменшується додатковий або граничний продукт в розрахунку на кожну наступну одиницю праці. Інакше кажучи, якщо кількість робітників, які обслуговують дане технологічне устаткування, збільшуватиметься, то зростання обсягу випуску продукції буде відбуватися все повільніше, у міру того як більше робочих залучатиметься до виробництва товарів і послуг. Цей закон означає, що в кожному конкретному випадку існує оптимальний рівень продуктивності праці, який необхідно вміти планувати на тому чи іншому підприємстві.

Зміна співвідношення між затратами робочого часу і  кількістю виробленої продукції  характеризує рух продуктивності праці. Рівень і динаміка продуктивності праці  визначаються складною взаємодією чинників: матеріально-технічних, організаційних, економічних, соціальних, природнокліматичних, структурних.

Для планування продуктивності праці на підприємстві можуть використовуватися вартісні й натуральні показники виробництва. Проте вимірювання продуктивності в натуральних одиницях практично  не застосовується через різноманітність і непорівнянність продукції. Вона часто обновлюється, змінюються її споживчі властивості. Цим пояснюється повсюдне використання вартісних показників. Під час планування продуктивності праці визначають рівень, темпи і фактори її зростання.

Метою планування зростання продуктивності є:

• розрахунок основних техніко-економічних показників виробничо-господарської діяльності підприємства на стадії підготовки і порівняння варіантів проекту плану;
• найповніший облік ефективності впровадження заходів плану технічного й організаційного розвитку виробництва;
• визначення ролі й завдань окремих служб, відділів та інших виробничих підрозділів у підвищенні продуктивності праці;
• аналіз динаміки зростання продуктивності праці.

Найпоширенішим  методом планування показника підвищення продуктивності праці є планування за факторами її зростання.

Усі фактори, що впливають на підвищення продуктивності праці, можна поділити на такі:

1. структурні зрушення у виробництві, тобто зміна частки окремих видів продукції в загальному обсязі виробництва;
2. підвищення технічного рівня виробництва;
3. удосконалення управління організації виробництва і праці;
4. зміна обсягу виробництва продукції;
5. галузеві фактори, наприклад зміна гірничо-геологічних умов, вміст корисних речовин у руді тощо;
6. уведення в дію і освоєння нових об'єктів.

Визначаючи кількісний вплив окремих факторів на підвищення продуктивності праці, слід виходити із відносної економії чисельності  працівників за рахунок впливу того чи іншого фактора або їх сукупності. Вихідним показником всіх планово-економічних розрахунків є необхідна чисельність промислово-виробничого персоналу (умовна), розрахована на основі показників базисного виробітку і запланованого обсягу виробництва, тобто вона дорівнює базисній чисельності, помноженій на показник темпу зростання запланованого обсягу продукції. Вплив можливої економії робочої сили на підвищення продуктивності праці за окремими факторами і в цілому визначається за допомогою показника умовної планової чисельності, зменшеної за рахунок усіх факторів.

Відмінності в  умовах виробництва на підприємствах, а також особливості впливу на зростання продуктивності праці  окремих чинників зумовлюють різноманітність  розрахунків економії чисельності  за окремими факторами. Однак можна  визначити певні загальні принципи цих розрахунків:

• необхідність урахування поправки на строк упровадженого заходу;
• в тих випадках, коли впроваджуваний захід стосується тільки частини робітників, результат множиться на відповідну частку робітників у загальній їх чисельності;
• за послідовного впровадження заходів, спрямованих на економію чисельності працівників, застосовується ступінчастий метод розрахунку, тобто наступна величина зменшення відноситься не до первісної чисельності працівників, а до скороченої в результаті упровадження попередніх заходів.

Важливим фактором зростання продуктивності праці  є підвищення технічного рівня виробництва, що досягається за рахунок комплексної  механізації й автоматизації  виробничих процесів, упровадження передової  технології, модернізації діючого устаткування, зміни конструкції і технічних характеристик виробів, підвищення якості продукції, поліпшення використання матеріалів, палива та інших енергоресурсів, упровадження нових, ефективніших видів сировини, матеріалів та енергоресурсів. Зміна чисельності працівників у результаті впровадження нової техніки, технології, модернізації устаткування визначається порівнянням чисельності працівників для виконання запланованого обсягу робіт, до і після впровадження заходів.

Вплив комплексної  механізації та автоматизації на економію праці в деяких випадках можна визначити прямим розрахунком. Вплив удосконалення організації виробництва і праці на підвищення продуктивності найчастіше виявляється за такими напрямами: удосконалення управління виробництвом, скорочення втрат робочого часу (зменшення простоїв, невиходів на роботу); збільшення норм і зон обслуговування; скорочення втрат від браку; зміни в спеціалізації виробництва, не пов'язані з впровадженням нової техніки; впровадження прогресивних форм організації праці; зменшення кількості робітників, які не виконують норми виробітку, тощо.