Планирование конечых результатов

За характером використання в складі прибутку, що залишається після сплати податків та інших обов’язкових платежів (чистого прибутку), виділяють капіталізовану і спожиту його частини. Капіталізований прибуток характеризує ту його суму, що направлена на фінансування приросту активів підприємства, а спожитий прибуток – частину, що витрачена на виплати власникам (акціонерам), персоналу або на соціальні програми підприємства.

Таким чином, прибуток - це позитивна форма фінансових результатів, яка є рушійною силою, метою підприємницької діяльності та показником її ефективності. Він визначається як перевищення суми доходів над сумою витрат, які були понесені для отримання цих доходів.

 

 

 

 

1.2. Методика  оцінки фінансових результатів  і ефективності використання  основних фондів

 

У здійсненні виробничо  –фінансової діяльності господарюючих суб’єктів бере участь велика кількість взаємопов’язаних організаційних, трудових, матеріальних і факторів виробництва. Мета будь-якого господарюючого суб’єкта – якомога ефективніше використати всі наявні фактори та отримати максимальний кінцевий результат. Таким чином, фінансові результати – це економічний підсумок виробничої діяльності господарюючих суб’єктів виражений у вартісній (грошовій) формі [5, c. 50]. Окрім вартісного виміру результатів фінансово-господарської діяльності для користувачів інформації важливе значення мають відносні показники фінансових результатів – значення рентабельності, які характеризують відносний (у відсотках) ступінь прибутковості вкладеного капіталу в цілому і за його структурою, здійснених витрат чи отриманого доходу [3, c. 105]. Відносні показники на відміну від абсолютних величин дають змогу оцінити рівень отриманого прибутку (збитку) в розрахунку на одиницю затрачених ресурсів і дозволять порівнювати ефективність функціонування підприємств з різними обсягами виробництва (розмірами).

На сьогоднішній день економічна література виділяє  декілька сотень різноманітних фінансово-економічних  коефіцієнтів, які можна визначити  за даними фінансової звітності. Значне поширення та різноманітність відносних  показників (коефіцієнтів) зумовлюється наступними їх перевагами:

• стандартністю подання вихідної інформації (форми фінансової звітності), що дозволяє проводити їх розрахунок в умовах будь-якого підприємства;
• можливістю мінімізувати вплив інфляційного чинника;
• можливістю порівняння показників у часі та просторі;
• простота проведення розрахунків із застосуванням різноманітних комп’ютерних програм (особливо в середовищі Microsoft Excel) [4, c. 80].

Фінансові результати діяльності підприємств характеризуються такими абсолютними економічними показниками як доход (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг, чистий доход, валовий прибуток, прибуток, чистий прибуток, рентабельність.

При аналізі  фінансових результатів використовують сукупність прийомів, які складають його спеціальний науковий апарат.

У вітчизняній  практиці аналізу фінансових результатів  існують такі прийоми аналізу  показників, які визначаються за інформацією  фінансової звітності:

• горизонтальний (часовий) аналіз – визначає абсолютні і відносні відхилення величин окремих видів фінансових результатів за звітний період, а також у динаміці за ряд років і дозволяє дати якісну характеристику виявлених змін;
• вертикальний (структурний) аналіз – передбачає вивчення показників структури фінансових результатів, тобто питомої ваги окремих видів доходів і витрат в загальному підсумку, а також оцінку змін, які відбуваються в структурі;
• трендовий аналіз – визначення тренду за інформацією декількох періодів, тобто основної тенденції у динаміці показників фінансових результатів;
• аналіз відносних показників (коефіцієнтів) – розрахунок відношень між окремими позиціями однієї або різних форм звітності, визначення взаємозв’язків між показниками

Під час аналізу  фінансових результатів підприємства можуть використовуватися найрізноманітніші прийоми, методи та моделі. Їх кількість та широта застосування залежить від конкретних цілей аналізу та визначаються

його завданнями в кожному окремому випадку.

Фінансові результати підприємства можуть бути оцінені з  різним ступенем деталізації залежно від цілей аналізу, існуючої інформації, програмного, технічного та кадрового забезпечення. Найбільш доцільним є виділення процедур експрес-аналізу та поглибленого аналізу фінансових результатів, де розрізняють ряд показників:

• загальні показники характерні для всіх галузей економіки, специфічні – для окремих галузей;
• первинні показники формуються за даними обліку планової інформації, похідні – розраховуються на базі первинних даних;
• синтетичні (інтегральні) показники узагальнюють складні економічні явища та процеси;
• результативний показник – це показник, що є об’єктом дослідження.

Методика аналізу  використання основних засобів повинна  врахувати ряд принципових положень: функціональна корисність основних засобів зберігається протягом декількох років, тому витрати з їх придбанням і експлуатацією розподілені в часі; момент фізичної заміни основних засобів не співпадає з моментом їх вартісного заміщення, у результаті чого можуть виникнути втрати і збитки, що зменшують фінансові результати діяльності підприємства; ефективність використання основних засобів оцінюється по різному залежно від їх виду, належності, характеру участі у виробничому процесі, а також призначення. Оскільки основні засоби обслуговують не тільки виробничу сферу діяльності підприємства, а й соціально-побутову, культурну тощо, ефективність їх використання визначається не лише економічними, а й соціальними, екологічними та іншими факторами.

У процесі аналізу, перш за все, необхідно дослідити  наявність та динаміку основних засобів  у складі майна підприємства. Фонди підприємства поділяються на промислово-виробничі та непромислові (соціальна сфера). Виробничу потужність підприємства визначають промислово- виробничі фонди.

На подальших  етапах аналітичного дослідження основні  засоби оцінюють з точки зору їх практичного застосування та мобільності, тобто структурують їх на активну та пасивну частину. Під час проведення аналізу складу та динаміки основних засобів важливо правильно дослідити показники, що характеризують технічну доцільність використання основних засобів, тобто показники механооснащеності та фондооснащеності виробництва та праці

У ході аналізу  вивчають оптимальність рівня механооснащеності  промислового виробництва. Це важливо, оскільки переоснащеність організації  технікою послаблює увагу до її раціонального використання, що призводить до підвищення собівартості та падіння фондовіддачі, зниження експлуатаційної продуктивності устаткування, а брак високоефективного устаткування в інших підприємствах - до невиконання основних техніко- економічних показників

Детальнішого  розгляду в процесі аналізу потребує оцінка наявності та руху основних засобів, як перспективного дослідження  майбутньої виробничої потужності підприємств.

Коефіцієнт  оновлення основних засобів обчислюють як відношення вартості основних засобів, що надійшли, до балансової вартості основних засобів на кінець звітного періоду.

Коефіцієнт  вибуття основних засобів розраховується як відношення вартості основних засобів, що вибули протягом аналізованого періоду, до їх вартості на початок періоду.

Важливою характеристикою  технічного рівня основних виробничих засобів є віковий склад машин  та устаткування. Така техніко-економічна інформація необхідна для розробки планів модернізації машин і впровадження нової техніки та контролю за їх виконанням. За даними інвентарних карток (книг), машини і устаткування кожного виду групують за віком, виходячи з фактичних термінів дії з інтервалом у S років: до 5 років, від 5 до 10 років, від 10 до 15 років і т. д.

Далі аналіз поглиблюють за допомогою обчислення аналогічних показників для тих видів машин і устаткування, які потім зіставляють між собою та з середнім рівнем. Отже, вивчення вікового складу активної частини основних засобів дає змогу виявити кількість машин і устаткування, придатних для експлуатації, таких, що потребують капітального ремонту, і таких, що мають бути списані та замінені.

Визначаючи  економічну ефективність використання основних засобів, використовують систему  натуральних і вартісних показників, а також співвідносні оцінки темпів зростання випуску продукції і темпів зростання обсягу; фондоозброєності праці та її продуктивності. Для узагальнюючої характеристики ефективності використання основних засобів служать показники фондовіддачі, фондомісткість, рентабельність. У процесі дослідження вивчається динаміка перерахованих показників, проводиться порівняльний аналіз за різними напрямами, визначаються фактори зміни їх величини.

Аналіз фондовіддачі проводиться за двома напрямами: вивчення впливу факторів на зміну  фондовіддачі, вивчення впливу фондовіддачі на обсяг виробництва.

На зміну  рівня фондовіддачі впливає низка  факторів. Факторами першого рівня, що впливають на фондовіддачу основних засобів, є: зміни частки активної частини  засобів у загальній їхній  сумі; зміна фондовіддачі активної частини основних засобів. Для розрахунку впливу факторів другого порядку на рівень фондовіддачі необхідно знати, як змінився обсяг виробництва продукції у зв'язку з заміною устаткування або його модернізації. З цією метою порівнюють випуск продукції на новому та старому устаткуванні за період часу після його заміни й отриманий результат ділять на фактичну середьорічну вартість технологічного устаткування.

Підвищенню  фондовіддачі сприяють: збільшення питомої  ваги активної частини основних засобів; збільшення часу роботи устаткування; механізація автоматизація виробництва, використання прогресивної технології, модернізація діючого устаткування та інші. Зниження фондовіддачі призводить до збільшення суми амортизаційних відрахувань і відповідно сприяє зменшенню частки прибутку в ціні товару, що призводить до збитків.

Фондовіддача  включає поняття ефективності відтворення  й інтенсифікації використання необоротних  активів. При обчисленні та порівняльному  аналізі цього показника за групою промислових підприємств слід дотримуватися правильного методичного підходу. Однакові за профілем і потужністю підприємства можуть мати різний рівень фондовіддачі.

Для виявлення  невикористаних резервів в експлуатації машин і устаткування слід визначати  фондовіддачу не лише із загального розміру основних виробничих засобів, але й з їх активної частини.

Зростання цін  на обладнання дуже часто випереджує зростання їх експлуатаційної продуктивності, що спричиняє підвищення вартості одиниці  потужності та падіння фондовіддачі. Оптова ціна на певне обладнання може бути підвищена, але меншою мірою, ніж її продуктивність. Нова техніка забезпечує збільшення фондовіддачі лише тоді, коли продуктивність зростає швидше, ніж її вартість, за кращих (рівних) умов. Це положення слід враховувати при розробці нової техніки, яка забезпечить максимальну ефективність, у тому числі підвищення фондовіддачі.

Вихідним моментом для аналізу резервів зростання  фондовіддачі є класифікація факторів, які впливають на її рівень. В  економічній літературі пропонуються різні кількості та набори факторів для обчислення впливу на фондовіддачу.

Отже, основними  завданнями аналізу необоротних  матеріальних активів є: оцінка забезпеченості основними засобами та інших необоротних  матеріальних активів підприємств, складу та структури основних засобів, ступеня оновлення та вибуття, технічного стану засобів; визначення рівня фондовіддачі, її динаміки, вивчення впливу зміни розміру основних засобів і фондовіддачі на обсяг робіт; виявлення резервів підвищення фондовіддачі, поліпшення використання техніки; визначення шляхів зниження витрат на утримання та експлуатацію машин і механізмів; оцінка виявлених резервів і розробка заходів щодо поліпшення використання активної частини основних засобів.

Особливість аналізу  основних засобів - його багаторівневий характер. Важливо виділити рівень впливу факторів і відповідно до цього вибрати моделі і способи аналізу. Кінцевою метою аналізу використання основних засобів незалежно від галузі діяльності підприємства є можливість розширення обсягів випуску і реалізації без додаткового залучення ресурсів або визначення потреби у відновленні або розширенні виробничого потенціалу.