Особисті немайнові права фізичної особи

План

 

Вступ

1.Фізична особа як субєкт  цивільного права

.1Поняття фізичної особи

1.2Правоздатність фізичної  особи

.3Дієздатність фізичної  особи

2.Особисті немайнові права  фізичної особи

.1Поняття особистих немайнових  прав у цивільному законодавстві  України

2.2Види особистих немайнових  прав

.3Захист особистих немайнових  прав

Висновки

Список літератури

 

Вступ

 

Фізичною особою визнається людина. При цьому з правової точки зору фізичними особами є не тільки громадяни України, а й іноземні громадяни, особи без громадянства. З народження людини неї виникають різного роду права і обвязки. Однак для виникнення у людини прав і обовязків недостатньо факту її народження. Необхідно враховувати, що фізична особа - це людина, яка маю правоздатність.

Актуальність даної теми пояснюється необхідністю розкриття фізичної особи як субєкт цивільного права. Об'єктом дослідження даної роботи є цивільне право, як особлива форма організації суспільних відносин.

Метою реферату є ознайомлення з основними поняттями, якими оперує наука цивільного права, розкриття особистих немайнових прав фізичної особи.

У науковій літературі ця тема має досить широке висвітлення. Так в процесі роботи в якості теоретичних матеріалів були використані праці таких авторів, як В.І. Борисова, І.А. Бірюков, Ю.О. Заїка, Майданик P.A. та інші.

 

1.Фізична особа як субєкт  цивільного права

 

.1Поняття фізичної особи

 

Цивільні правовідносини виникають та існують між людьми. З точки зору організації відносин між ними це можуть бути як окремі люди, так і їх колективи. Стосовно людей як суб'єктів, тобто носіїв цивільних прав і обов'язків, ЦК вживає термін "фізичні особи".

Фізична особа - людина, що є учасником цивільних правовідносин, наділена низкою ознак, які її індивідуалізують як учасника цих правовідносин.

Ознаками фізичної особи є:

Правоздатність та дієздатність - основні. (див. п. 1.2 та1.3)

Імя фізичної особи.

Громадянство.

Вік.

Стан здоровя.

Сімейний стан.

Стать.

Імя фізичної особи. Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається з прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить (ст. 28 ЦК). Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне імя. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право змінити своє прізвище та (або) власне імя за згодою батьків або одного з них. У разі зміни імені фізична особа повинна повідомити про це своїх кредиторів та боржників.[2/]

Громадянство - це офіційна приналежність особи до певного народу.

Вік особи. Наступна обставина, якій закон надає важливого значення при визначенні цивільно-правового статусу фізичної особи, - це вік. Зокрема, закон встановлює вік, з досягненням якого особа набуває часткової, неповної та повної цивільної дієздатності (статті 31, 32, 34 ЦК). [1] Вік має важливе значення при вирішенні таких питань, як надання неповнолітньому повної цивільної дієздатності (емансипація), при вступі особи у члени кооперативних та громадських організацій, а також у багатьох інших випадках.

Сімейний стан. Великого значення сімейним зв'язкам надає і спадкове право. Так, при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги згідно із ст. 1261 ЦК є діти, чоловік (дружина) і батьки померлого, а також дитина померлого, народжена після його смерті. До другої черги на підставі ст. 1262 ЦК належать рідні брати і сестри спадкодавця, його дід і баба як з боку батька, так і з боку матері. Отже, правове положення спадкоємця особа може набути лише за наявності зазначених сімейно-правових відносин з померлим. Стан здоровя. Серед ознак, що індивідуалізують фізичну особу як учасника цивільно-правових відносин, виокремлюють також стан її здоров'я. Насамперед закон враховує психічне здоров'я. Згідно з ч. 1 ст. 39 ЦК фізична особа, яка внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, може бути визнана судом недієздатною.

Стать. Законом для чоловіків і жінок передбачено різний вік, з досягненням якого вони вважаються непрацездатними, що має важливе значення при встановленні права на відшкодування шкоди, а також при визначенні кола спадкоємців і в інших випадках.

До фізичних осіб належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Для того, щоб виступати субєктом цивільних правовідносин, фізична особа повинна володіти цивільною правосубєктністю, яка включає в себе правоздатність та дієздатність.

 

1.2 Правоздатність фізичної  особи

 

Цивільна правоздатність - це здатність фізичної особи мати цивільні права і обов'язки (ст. 25 ЦК).[1] Правоздатність визнається рівною мірою за всіма фізичними особами з моменту народження і припиняється із смертю. Хоча за загальним правилом правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження, у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини; а здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Так, згідно з ч. 1 ст. 1222 ЦК спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути особи, які були зачаті за життя спадкодавця та народжені живими після відкриття спадщини. Виникнення цивільної правоздатності у момент народження не означає, що фізична особа одночасно набуває можливості бути суб'єктом будь-яких цивільних правовідносин. Протягом життя обсяг правоздатності може змінюватися.[2]

Правоздатність як суспільне явище характеризується такими ознаками: незалежністю від раси, національності, віку, статі та інших ознак фізичної особи (ст. 24 Конституції, ст. 25 ЦК); виникненням у момент народження і припиненням зі смертю; здатністю мати не тільки права, а й обовязки (статті 25, 26 ЦК); виникнення правоздатності законом не повязується з волею окремих осіб або держави в цілому, не відчуженістю від особистості фізичної особи; неможливістю обмеження фізичної особи у правоздатності інакше, як у випадках і у порядку, передбачених законом. Обмеження правоздатності можливе лише у вигляді санкції за скоєння адміністративного правопорушення чи злочину і передбачено відповідно адміністративним чи кримінальним законом. Зокрема, при застосуванні такої міри кримінального покарання, як позбавлення волі, особа на певний час позбавляється права вільно, на свій розсуд обирати місце проживання. ЦК в нормах про правоздатність (ст. ст. 24 - 29 ЦК) не дає ні вичерпного, ні хоча б приблизного переліку цивільних прав та обов'язків. Серед основних прав можна відзначити наступні: мати майно на праві власності; спадкувати і заповідати майно; займатися підприємницькою діяльністю; створювати юридичні особи; укладати будь-які правочини, що не суперечать закону; обирати місце проживання; мати права творів науки, літератури, мистецтва, винаходів та інших результатів інтелектуальної діяльності; мати інші майнові та особисті немайнові права.

Здійснення цивільних прав та свобод невіддільне від виконання цивільних обовязків, які фізична особа здатна мати як учасник цивільних правовідносин (ч. 5 ст. 26 ЦК). Причому при здійсненні своїх прав особа, включаючи і фізичну особу, зобовязана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2 ст. 13 ЦК).

 

.3 Дієздатність фізичної  особи

 

Цивільна дієздатність фізичної особи - це її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обовязки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Відповідно до чинного законодавства цивільну дієздатність має лише фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Під здатністю набуття цивільних прав і створення цивільних обов'язків розуміють не лише набуття цивільних прав і створення обов'язків, а й здатність своїми діями здійснювати належні особі цивільні права і покладені цивільні обов'язки, розпоряджатися цими правами, здатність нести цивільно-правову відповідальність за вчинення цивільних правопорушень. Здатність здійснювати права і нести обов'язки в зазначеному розумінні виникає не одразу після народження, а поступово, в міру досягнення громадянином певного віку. Крім того, на дієздатність може негативно впливати стан здоров'я громадянина, його можливість розуміти значення і наслідки своїх дій і здатність керувати ними, протиправність поведінки самої особи.

За рішенням суду громадянин може бути обмеженим у дієздатності. Обсяг дієздатності визначається ЦК і залежить від двох факторів: віку людини та стану її здоров'я.

Залежно від віку розрізняють такі види цивільної дієздатності:

а) повну, що виникає із досягненням 18 років;

б) неповну (у віці від 14 до 18 років);

в) часткову (до досягнення 14 років).

Зважаючи на стан здоров'я, особа може бути обмежена у дієздатності або визнана недієздатною. Види дієздатності за критерієм зменшення її обсягу:

) повна;

) неповна;

) часткова;

) обмежена;

) визнання фізичної особи  недієздатною

Повна дієздатність. Дієздатність особи в повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто з досягненням особою 18-ти років. Саме з цим віком для осіб будь-якої статі пов'язане настання всіх показників їхньої зрілості, до яких належать зрілість фізична, обумовлена переважно фізіологічним станом, психічна, що означає уміння розумно керувати своїми діями і вчинками, і, нарешті, що не менш важливо, так звана соціальна зрілість, що дозволяє брати самостійну участь у житті суспільства (працювати, обіймати певні посади тощо). Цей віковий ценз може бути знижений у двох випадках:реєстрація шлюбу особою, що не досягла 18 років (у разі припинення або визнання шлюбу недійсним повна цивільна дієздатність зберігається); надання повної цивільної дієздатності за рішенням органу опіки та піклування неповнолітньої особи.

Неповна дієздатність. Згідно із ст. 32 ЦК неповнолітня особа, тобто особа у віці від 14 до 18 років, володіє неповною цивільною дієздатністю. Така особа самостійно може здійснювати зазначені нижче юридичні дії:

) вчиняти дрібні побутові  правочини, що повинні відповідати  критеріям, передбаченим ст. 31 ЦК  для малолітньої особи з урахуванням  порівняно більшої фізичної і  психічної зрілості неповнолітнього;

) здійснювати особисті  немайнові та майнові права  на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються  законом.

) одноразово розпорядитися  своїм заробітком, стипендією або  іншими доходами.

) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не  заборонено законом або установчими  документами юридичної особи.

) самостійно укладати  договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним  неповнолітнім на своє ім'я (грошовими  коштами на рахунку). При цьому  слід звернути особливу увагу, що самостійно розпоряджатися  вкладом особа має право лише  у тому разі, якщо вона сама  вносила кошти на рахунок та  уклала договір банківського  вкладу.

Щодо решти правочинів, то особи віком від 14 до 18 років обмежені у можливості їх укладення і повинні отримувати відповідні дозволи і погодження. За загальним правилом достатньо лише отримати згоду батьків або піклувальників.

Часткова дієздатність. Згідно із ст. 31 ЦК малолітня особа, тобто особа, яка не досягла 14 років, володіє частковою цивільною дієздатністю і може самостійно здійснювати такі юридичні дії:

) вчиняти дрібні побутові  правочини. Щоб правочин вважався  дрібним побутовим і, відповідно, правомірним та таким, що тягне  виникнення певних правових наслідків, необхідно, щоб виконувалися три  умови у сукупності: а) такий правочин  повинен задовольняти дрібні  побутові потреби малолітнього; б) відповідати Його фізичному, духовному  чи соціальному розвитку; в) стосуватися  предмета, який має невисоку вартість. Наприклад, купівля хліба, молока, інших  харчових продуктів, що придбаються  практично постійно, зошитів, інших  предметів, необхідних малолітньому  щодня тощо;

) здійснювати особисті  немайнові права на результати  інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Зокрема, вимагати визнання себе творцем  об'єкта права інтелектуальної  власності, зазначення свого імені  чи псевдоніма у зв'язку з  використанням твору тощо.

Усі інші правочини та юридичні дії від імені малолітньої особи вчиняють її законні представники, якими можуть бути батьки, усиновителі або опікуни.

Обмежена дієздатність. Обмеження у дієздатності відбувається у зв'язку з існуванням однієї із таких обставин:

) психічним розладом особи, що істотно впливає на її  здатність усвідомлювати значення  своїх дій та (або) керувати ними;

) зловживанням спиртними  напоями, наркотичними засобами, токсичними  речовинами тощо, що призводить  до скрутного матеріального становища  самої особи або її сім'ї, а  також інших осіб, яких вона  зобов'язана утримувати.

Фізична особа може бути обмежена в цивільній дієздатності лише судом. Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи може бути подана членами її сім'ї, органом опіки та піклування, наркологічним або психіатричним закладом. Обсяг цивільної дієздатності осіб, які на підставі ст. 36 ЦК обмежені судом у дієздатності, є меншим, ніж навіть у малолітніх осіб. Згідно із ч. 2 ст. 37 ЦК вони можуть самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини, які повинні відповідати ознакам, передбаченим ч. 1 ст. 31 ЦК України, з урахуванням потреб особи, обмеженої у дієздатності. Усі інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, у тому числі щодо розпорядження майном, укладаються лише за згодою піклувальника. Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду. Чинним цивільним законодавством передбачено можливість поновлення цивільної дієздатності фізичної особи за умови, що обставини, що були підставою для її обмеження, припинили своє існування. Так, згідно із ст. 38 ЦК цивільна дієздатність фізичної особи може бути поновлена у двох випадках: