Розвиток функціональних стилів сучасної української мови

     Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

     Київський національний торговельно-економічний  університет

     Вінницький  торговельно-економічний інститут 

Кафедра сучасних європейських мов 

     Реферат  

     на  тему

     «Розвиток функціональних стилів сучасної української мови» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

           Виконав:

                                                     студент групи ДФ-23д

                                                     Тихонюк Б. І.

                                                     Перевірила:

                                                     доцент Смагло Н. С. 
 
 

     Вінниця-2011

     Зміст

     стор.

Вступ                                                                                                                      3

1. Поняття функціонального стилю мови                                                          4

2. Характеристика основних функціональних стилів                                       5

Висновки                                                                                                              12

Список використаних джерел                                                                            13 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Стиль мови – це спосіб функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови.

     Кожен із стилів виступає у певній соціально  значущій сфері. Розмовний стиль  побутує у повсякденному спілкуванні. Публіцистичний стиль пов'язаний із суспільно-політичною сферою життя, науковий стиль обслуговує науку і виробничо-технічну сферу, офіційно-діловий стиль —  це стиль ділових паперів і  спеціального спілкування в економічній  та юридичній сферах, а також у  державних установах, а художній стиль використовується у творах художньої літератури.

     У кожному із стилів, у свою чергу, можуть бути виділені кілька підстилів. Розмовний стиль, наприклад, має  два різновиди: розмовно-офіційний  і розмовно-побутовий. Науковий стиль  поділяється на власне науковий, науково-навчальний і науково-популярний підстилі. У  публіцистичному стилі відповідно до специфіки засобів масової  комунікації виділяють газетно-публіцистичний, радіо-, тележурна-лістський та ораторський  підстилі. Офіційно-діловий стиль  розпадається на такі підстилі: власне законодавчий (мова законів), дипломатичний (мова міжнародних документів) і  канцелярський (мова ділових паперів). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Поняття функціонального стилю мови

     Функціональний  стиль — це різновид мови, який обслуговує ту чи іншу сферу суспільно-мовної практики людей і характеризується сукупністю певних мовних засобів. У сучасній українській літературній мові розрізняються такі стилі: розмовний і книжні, до якихх належать публіцистичний, офіційно-діловий та науковий. Окремо виділяється художній стиль. Питання про його місце у літературній мові викликає суперечки серед науковців. На думку окремих дослідників, він є функціональним стилем, інші мовознавці наділяють його особливим статусом, виходячи з того, що мова художньої літератури має "багатости-льовий" характер, оскільки містить елементи всіх стилів, зокрема територіальні й соціальні діалекти.

     Сучасна літературна українська мова має розгалужену систему стилів, серед яких виділяють: розмовний, художній, науковий, публіцистичний та офіційно-діловий.

     Для розподілу функціональних стилів сучасної української мови на види важливе значення мають форми мови – усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманні розмовному стилю, а іншим – переважно писемна.

     Структура текстів різних стилів є неоднаковою, так якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог), то для інших – переважно монолог.

     Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них  є те, що вони представляють усе  багатство виражальних засобів  і забезпечують спілкування в  різних сферах і галузях суспільства.

     У межах кожного функціонального  стилю сформувалися свої різновиди  – підстилі – для точнішого  й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення  конкретних завдань.  
 

Характеристика  основних функціональних стилів

     Розмовний стиль.

     Сфера використання – усне повсякденне  спілкування.

     Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого  обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і  побутових стосунків.

     Слід  відрізняти неформальне й формальне  спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета й характер значною мірою  визначаються особистими (суб’єктивними) стосунками мовців. Друге – обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване за формою і змістом.

Якщо  звичайне спілкування попередньо не планується, не визначаються мета його і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування, можливих висновків, результатів. У  повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, часто не пов’язаних між собою тем, а їхнє спілкування носить частіше довільний інформативний характер. Ділова ж мова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв’язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети.

     Основні ознаки:

     - усна форма спілкування; 

     - неофіційність стосунків між  мовцями (неформальне);

     - невимушеність спілкування; 

     - непідготовленість до спілкування  (неформальне);

     - використання несловесних засобів  (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);

     - використання невербальних засобів (ситуація, поза, руки, жести, міміка);

     - емоційність мови;

     - потенційна можливість відразу  уточнити незрозуміле, акцентувати  головне. 

     Основні мовні засоби:

     - емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми);

     - суфікси суб’єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості);

     - прості, переважно короткі речення  (неповні, обірвані, односкладові);

     - часте використовування різних  займенників, дієслів із двома  префіксами (поп-, пона-, поза-);

     - фразеологізми, фальклоризми, діалектизми,  просторічна лексика, скорочені  слова, вигуки й т.д.);

     - заміна термінів розмовними словами  (електропоїзд – електричка, бетонна  дорога – бетонка. 

     Типові  форми мовлення – усні діалоги  та полілоги.

     Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у інших стилях, а звичаєм, національною традицією – їх відчуває і спонтанно обирає сам мовець.

     Художній  стиль.

     Цей найбільший і найпотужніший стиль  української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно  вплітають ті чи інші стилі до своїх  творів для надання їм більшої  переконливості та достовірності в  зображенні подій.

     Художній  стиль широко використовується у  творчій діяльності, різних видах  мистецтва, у культурі й освіті.

     Як  у всіх зазначених сферах, так і в художній літературі цей стиль виконує, крім інформаційної функції, найсуттєвішу – естетичну. За  допомогою цього стилю можна впливати через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.  
 
 

     Основні ознаки:

     - найхарактерніша ознака художнього  відтворення дійсності – образність (образ – персонаж, образ колектив, образ – символ, словесний образ,  зоровий образ);

     - поетичність (навіть у прозових і драматичних творах);

     - естетика мовлення, призначення  якої – викликати в читача  почуття прекрасного; 

     - експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, ввічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе та ін.);

     - багатство мовних засобів (використовуються тропи, епітети порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази, тощо; віршова форма, поетичні фігури);

     - відсутня певна регламентація  використання засобів, про які  йтиметься далі, та способів їх  поєднання, відсутні будь-які  приписи; 

     - визначальним є суб’єктивізм  розуміння та відображення (індивідуальне  світобачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора спрямоване  на індивідуальне світосприйняття  та інтелект читача).

     Основні мовні засоби:

     - наявність усього багатства найрізноманітнішої  лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак);

     - використання емоційно-експресивної  лексики (синонімів, антонімів,  анонімів, фразеологізмів);

     - запровадження авторських новаторів  (слів, значень, виразів, формування  індивідуального стилю митця);

     - уведення до творів, зі стилістичною  метою, історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів., навіть  жаргонізмів;

     - поширене вживання дієслівних  форм: родових, особових;

     - широке використання різноманітних  типів речень, синтаксичних зв’язків, інтонування та ритмомелодики; 

     - повною мірою представлені всі  стилістичні фігури (риторичні питання,  звертання та ін.).

     За  родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які  мають свої особливості мовної організації  тексту:

     Науковий  стиль.

     Сфера використання – наукова діяльність. Основне призначення – викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань, роз’яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.

     Основні ознаки:

     - логічна послідовність і доказовість  викладу; 

     - узагальненість понять і явищ;

     - об’єктивний аналіз;

     - точність і лаконічність висловлювань;

     - аргументація та переконливість  тверджень; 

     - однозначне пояснення причино-наслідкових  відношень; 

     - докладні висновки.

     Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються: