Інформація і суспільство

ЗМІСТ

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

1. Загальна характеристика  етносу  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

2. Ієрархічна класифікація етносів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5

 3. Поняття і роль політичної влади . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6

ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

     На  сьогоднішній день, можна позначити два підходи у тлумаченні цього терміну: по-перше, як форми існування самої людини і її культури з урахуванням впливу природних факторів (наприклад, у концепції Л. М. Гумільова), по-друге, як історико-соціальної системи , що припускає її зародження, розвиток і зміна структури. Основні умови виникнення етносу - спільність території і мови - згодом виступають в якості її головних ознак. При цьому етнос може складатися і з різномовних елементів. Етноси схильні до змін в ході етнічних процесів - консолідації, асиміляції і т. п. Для більш стійкого існування етнос прагне до створення своєї соціально-територіальної організації (держави).

     Сучасна історія знає чимало прикладів того, як різні етноси, незважаючи на свою численність, так і не змогли вирішити завдання соціально-територіальної організації. До таких можна віднести палестинських арабів, курдів, розділених між Іраком, Сирією і Туреччиною. З іншого боку, албанці, які мають свою власну державу, здійснюють нестримну експансію на території сусідів-слов'ян (Косово у Сербії, Чорногорія і Македонія). Інші приклади успішної або неуспішної етнічної експансії - розширення Російської імперії, арабські завоювання в Північній Африці і на Піренейському півострові, татаро-монгольська навала, іспанська колонізація Південної та Центральної Америки.

     Етнос може бути поділений на субетноси - групи людей, що відрізняються своєрідністю культури, мови і певним самосвідомістю. У такому випадку кожен з членів етносу входить до будь-якої зі складових його субетносів. У членів такого етносу існує подвійне етнічна самосвідомість: свідомість приналежності до етносу і свідомість приналежності до субетносів. Етнос може складатися з: 1) етнічного ядра - компактно живе на певній території основної частини етносу, 2) етнічної периферії - компактних груп представників даного етносу, так чи інакше відокремлених від основної його частини, і, нарешті, 3) етнічної діаспори - окремих членів етносу, розсіяних по територіях, які займають інші етнічні спільноти.

     Влада – це складний суспільний феномен, який проявляється на всіх рівнях суспільної ієрархії (міжособистісних взаємодій, у групах, організаціях, інститутах),включає як психологічні, так і інституціолізовані  форми впливу на людей. Це можливість і здатність одних соціальних суб'єктів здійснювати свою волю, впливати на інших з допомогою насильства, організованого примусу, права і авторитету. Прагнення до влади – є  системним мотивом людини. 
 

1. Загальна  характеристика етносу.

       Етнос (від грец.  «народ») - історично утворена група людей, об'єднана спільними мовними і культурними ознаками. Синоніми - народ, плем'я.  
Ще древні греки користувалися словом «етнос», коли хотіли позначити інші народи, які греками не є. У російській мові аналогом терміна довгий час було поняття «народ». Однак у науковий обіг поняття «етнос» було введено в 1923р. російським вченим емігрантом С.М. Широкогорова: «Етнос є група людей, що говорять на одній мові, визнають своє єдине походження, мають комплекс звичаїв, укладом життя, що зберігаються і освячених традицією і відрізняємося нею від таких інших груп». При такому розумінні етносу враховується спільність культури: етногенез, побут, традиції, мову. Додатковими умовами складання етнічної спільності можуть служити спільність релігії, близькість компонентів етносу в расовому відношенні або наявність значних метисне (перехідних) груп.  
           

       У ході етногенезу, під впливом особливостей господарської діяльності у певних природних умовах і інших причин, формуються специфічні для даного етносу риси матеріальної і духовної культури, побуту, групових психологічних характеристик. У членів етносу з'являється загальне самосвідомість, чільне місце в якому посідає уявлення про спільність їхнього походження. Зовнішнім проявом цієї самосвідомості є наявність спільного самоназви – етноніма. Сформована етнічна спільність виступає як соціальний організм, самовоспроизводящийся шляхом переважно етнічно однорідних шлюбів і передачі новому поколінню мови, культури, традицій, етнічної орієнтації і т. д. Етноси схильні до змін в ході етнічних процесів - консолідації, асиміляції і т. п. Для більш стійкого існування етнос прагне до створення своєї соціально-територіальної організації (держави).  
 
          Сучасна історія знає чимало прикладів того, як різні етноси, незважаючи на свою численність, так і не змогли вирішити завдання соціально-територіальної організації. До таких можна віднести палестинських арабів, курдів, розділених між Іраком, Сирією і Туреччиною. З іншого боку, албанці, які мають свою власну державу, здійснюють нестримну експансію на території сусідів-слов'ян (Косово у Сербії, Чорногорія і Македонія). Інші приклади успішної або неуспішної етнічної експансії - розширення Російської імперії, арабські завоювання в Північній Африці і на Піренейському півострові, татаро-монгольська навала, іспанська колонізація Південної та Центральної Америки. Етнос виступає як базовий елемент людського співтовариства, дійова особа політичного процесу. Під політичним процесом тут розуміємо комплекс цілеспрямованих дій як окремих осіб, так і великих груп людей або й цілих народів, які прагнуть здобути, здійснювати владу або впливати на неї заради своїх інтересів. Взаємодія учасників політичного процесу розгортається таким чином, що одні й ті ж самі особи, організації, групи і спільноти, що беруть участь у ній, часто міняються ролями, виступаючи то об’єктом, то суб’єктом політичної діяльності. І лише усвідомлений спільний інтерес примушує певну спільноту триматися разом, об’єднуватися для цілеспрямованих дій,  створювати політичні організації і надавати їм масову підтримку, тобто ставати базовим суб’єктом політики.

       Етноси формуються на основі довготривалого проживання людей на спільній території, інколи -  у рамках однієї державності. Додатковими чинниками формування етносу могли бути спільність релігії, близькість певних расових ознак. З його утворенням починається історія – етногенез, який походить двояко: через асиміляцію інших етносів або через злиття з іншими. Етапами етногенезу були рід, плем’я союз племен, народностіі. У ході етногенезу під впливом природних умов, особливостей господарської діяльності та інших чинників формувалися специфічні ознаки, спільні риси етносів, їх єдина духовна, матеріальна культура, етнічна самосвідомість. Зовнішнім проявом цієї самосвідомості була спільна родова назва даної групи – етнонім. Вирішальною у його формуванні була спільна поведінка членів групи. Етнос – це велика група людей, об’єднаних спільною територією, стереотипами поведінки, мовою та компліментарністю. Для захисту свого існування, подальшого розширення площі проживання, етноси за сприятливих умов та завдяки власному духу та волі конституються у соціально-політичні організми – національні держави, тобто етнос на цілі стадії розвитку одержавлюється і перетворюється на націю. Етноси як історичні спільності – попередники націй – проходять певні стадії формування і розвитку, культурного і політичного дозрівання: від згуртування споріднених племен у ширші етнокультурні об’єднання і аж до перетворення цих об’єднань у самосвідомі спільності, а потім – у суб’єктів політичного життя, що волять або прагнуть утворити держави, тобто – у нації. 

    
2. Ієрархічна класифікація  етносів.

       У радянській школі етнографії в руслі дуалістичної концепції етносу була прийнята наступна градація етносів у широкому сенсі (ЕСС), згодом ця градація була перенесена на етнос взагалі.

Види  етнічних груп:

      Рід – група людей, яка заснована на кровних зв'язках.  
      Плем'я – етнос епохи первісно-общинного ладу або періоду його розкладання.  
      Народність –остаточно не сформоване співтовариство людей, об'єднаних спільним простором, культурою, мовою і т. д., в якому ще присутні значні внутрішні відмінності.

     Нація – в даний час найчастіше використовується поняття в етнографічній літературі. Відповідає розвиненому індустріальному і постіндустріальному суспільству з сильною самоідентифікацією. При цьому в радянській етнографії було прийнято розподіл на соціалістичні і капіталістичні нації, яке в результаті краху соціалістичної системи втратило сенс.  
     Суперетнос – на думку деяких фахівців, нова форма етносу, яка формується в контексті процесу глобалізації. Для суперетносу харакетрна вискоая ступінь інтегрованості наднаціональних культурних, економічних, конфесійних та економічних зв'язків. У ряді випадків утворення суперетносів сприяє територіальна близькість націй і національних держав, а це означає, спільність їх геоплітіческіх цілей. За деякими прогнозами суперетнос стане головним суб'єктом світової політики (XXI століття), відтіснивши на другі ролі нації і національні держави. 

3. Поняття і роль  політичної влади. 

     Влада являє собою одну з фундаментальних  засад у розвитку суспільства. Вона має правовий, економічний, духовно-ідеологічний характер: існує скрізь, де наявні будь-які  стійкі об'єднання людей. До того ж  влада тісно пов'язана з політичною сферою, виступає як засіб здійснення і як спосіб утвердження певної політики. Політична влада виникла раніше за владу державну і визначає реальну  здатність соціальної групи чи індивіда проводити свою волю; вона є невід 'ємною складовою загального визначення влади як форми соціальних відносин, якій властиві всеохопний характер, здатність  проникати в усі види людської діяльності. Поняття «влада» має багато сенсів і різноманітних підходів до їх розуміння. Французький дослідник влади – Мішель Крозьє, порівнює владу з тхором, про якого всі знають, що він десь утік, але якого ніхто 
не бачив. Можна виділити ряд підходів до розуміння влади, які відображені у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі.  
   

     У вітчизняній літературі влада розуміється  у трьох значеннях:  
         1) як відносини командування і підпорядкування у суспільній групі, державі й суспільстві;

         2)як вольовий елемент, який виражається у  
здатності одних суб'єктів нав'язати волю іншим суб'єктам за допомогою примусу і переконання, підпорядкувати їх своїм інтересам;  
         3) як інститут, тобто організована установа, здатна забезпечити єдність дій і усталений порядок у суспільних відносинах.  
       

         У зарубіжній літературі щодо розуміння влади можна виділити чотири напрями:"біхевіористський, телеологічний, інструменталістський, структуралістський.

       Біхевіористський напрям, розглядає владу як певний тип поведінки, здатний впливати на поведінку інших людей. Цей підхід ґрунтується на вченнях Фрідріха Ніцше, Бертрана Рассела, Берреса Скінера. Згідно з цим напрямом, прагнення до влади є атрибутом людської екзистенції. Більшість людей не здатна бути ініціатором будь-чого, але має необхідність у контролі над собою з боку інших осіб. Отже, біхевіористське розуміння влади передбачає її психологічне, а не інституціолізоване походження.  
       Телеологічний напрям, представником якого був Толкотт Парсонс,  
інтерпретує владу як засіб досягнення певних цілей, запланованих результатів. Згідно з цим напрямом, влада існує  
для того, щоб реалізувати важливі суспільні цілі, вона є засобом обміну, тобто її віддають тим політикам, які найбільш ефективно можуть задовольнити базові потреби соціальної спільноти. В такому розумінні влада подібна до грошей, не володіє безпосередньою корисністю, а є лише символом, з допомогою якого люди можуть придбати безпеку, порядок і соціальну підтримку взамін на добровільне підпорядкування владі, встановленим нею нормам, обмежуючи свої права, вгамовуючи свої пристрасті. Влада, як і всяка інша річ, є засобом ринкових відносин і здобувається через жорстку конкуренцію.

   Інструменталістський напрям тлумачить владу як набір певних інструментів, з допомогою яких вона здійснюється. На думку Олвіна Тоффлера, базовими інструментами влади є сила, багатство і знання. Якщо в минулому домінували сила й багатство, то в сучасному інформаційному суспільстві домінують знання. Однак О. Тоффлер застерігає, що знання (інформація) без розвинутих механізмів громадського контролю може перетворитися на засіб владного маніпулювання людьми.                          Структуралістський напрям розглядає владу як структуру відносин між керівниками і підлеглими, що ґрунтуються на співвідношенні винагород і покарань. Залежно від того, як функціонує система стимулів між владою і соціальними групами, забезпечується механізм розв'язання конфліктів, стабілізації суспільства. Влада це складний суспільний феномен, який проявляється на всіх рівнях суспільнотві домінують знання. Однак О.Тоффлер застерігає, що знання (інформація) без розвинутих механізмів громадського контролю може перетворитися на засіб владного маніпулювання людьми. Структуралістський напрям розглядає владу як структуру відносин між кер івниками і підлеглими, що ґрунтуються  
на співвідношенні винагород і покарань. Залежно 
від того, як функціонує система стимулів між владою і соціальними групами, забезпечується механізм розв'язання конфліктів, стабілізації суспільства.  

          Влада – це складний суспільний феномен, який проявляється на всіх рівнях суспільної ієрархії (міжособистісних взаємодій, у групах, організаціях, інститутах),включає як психологічні, так і інституціолізовані  форми впливу на людей. На думку польського соціолога Є. Вятра, влада включає такі елементи:  
         1) наявність у відношеннях влади двох партнерів — окремих осіб, організацій тощо;

        2) наказ того, хто здійснює владу, вираження ним своєї волі щодо того, до кого застосовується влада (наказ може супроводжуватися погрозою санкцій у випадку непокори);

       3) підкорення наказові;

       4) суспільні норми, які встановлюють, що той, хто дає наказ, має право, а той, кому наказують, повинен їх виконувати. 

      Отже, влада — це можливість і здатність одних соціальних суб'єктів здійснювати свою волю, впливати на інших з допомогою насильства, організованого примусу, права і авторитету. Прагнення влади – є  
системним мотивом людини. Ніцшеанська традиція стверджує, що владний мотив, тобто прагнення контролювати інших людей, впливати на "їхню волю, переважає у людини. Однак О. Тоффлер застерігає, що знання (інформація) без розвинутих механізмів громадського контролю може перетворитися на засіб владного маніпулювання людьми.