Музеї м. Києва

     Міністерство  освіти та науки України

     Національний  університет «Києво-Могилянська  академія» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ЗВІТ  З МУЗЕЙНО-ОЗНАЙОМЧОЇ ПРАКТИКИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала: студентка ФГН-1 гр.4

Корпанюк  Роксолана Петрівна

Керівник: старший викладач Болгарова Марина Юріївна 
 

Київ - 2011

     Звіт  з музейно-ознайомчої практики

     Першим  серед 12-и музеїв ми відвідали історико - меморіальний музей М. С. Грушевського. Михайло Сергійович Грушевський був різносторонньою людиною - професор історії, організатор української науки, політичний діяч і публіцист, голова Центральної Ради (1917—1918), академік, автор понад 2000 наукових праць… Будинок музей спершу здався мені більш схожим на котедж, але впродовж екскурсії я дізналась, що він був збудований ще чи то наприкінці 19, чи на початку 20 століття. У 1908 цей будинок разом із садибою придбала родина Грушевських. Того ж року навколо цього будинку починають зводжувати семиповерховий будинок прибуткового типу. Частину цього будинку займала родина Грушевського, а частина здавалася в оренду. Власне в самому будинку на вул. Паньківській, 9 на третьому поверсі жили Олександр та Ганна Грушевські - брат і сестра Михайла. У цьому музеї я дізналась багато нового про Михайла Сергійовича та й про сім’ю Грушевських загалом. Серед таких фактів є те, що спочатку рід Грушевських носив назву Груша і він (рід) походить з Чигирина. Також цікавими, як на мене, були елементи тогочасного оздоблення помешкання (фрагменти декорування стін, а також форма стелажів, що були такими ж як вікна за тих часів). Та найбільше мені сподобався третій поверх будівлі, а саме кімната, у якій жив і працював Михайло Грушевський. Цей кабінет був найбільш омебльований серед інших кімнат, а предмети в ньому розташовувались так як і в роки життя Михайла Сергійовича. Про це свідчать старовинні фотографії кабінету, які ми знайшли на столі. Загалом музей мені сподобався і я із задоволенням пораджу відвідати його друзям і знайомим. 

     Наступний музей, що ми відвідали – Національний художній музей України. Цей музей був інший за попередній. Ще не ввійшовши до музею, я була вражена помпезністю і вишуканістю власне самої будівлі. А дві величезні фігури левів з обох сторін до входу, нагнітають певну атмосферу величності й старовини. Музей був заснований наприкінці 19 століття. Проект будівлі запропонував московський архітектор Петро Бойцов і він відповідав неокласичному стилю. Також свій внесок у проект будинку Національного художнього музею України вніс Владислав Голодецький. Мене також вразила кількість експонатів (40 тисяч)  та їхня старовина. Перший зал відповідав 12-16 століттю і загалом тут було представлено твори на релігійну тематику. Уже перший витвір мистецтва («Святий Георгій у житії», 12 століття), який був нам представлений вразив старовинністю і технікою виготовлення. На мою думку, сьогодні дуже важко знайти майстра з сакрального мистецтва, який зміг би з такою точністю передати зміст, при цьому виконуючи роботу на дереві (!). Не менш вражаючою була ікона привезена з Волині – «Богоматір Одигітрія Волинська» (перша половина 14 століття). Що у ній цікавого і незвичного, так це те, що Ісус зображений на руках у Богородиці з дорослим обличчям. Наступна зала відповідала епосі Бароко (17-18 століття). Представники цієї епохи  більшу увагу приділяли естетичним якостям картин. Особливою пишністю відзначались картини «Великомучениці Варвара і Катерина» (1740-ві роки). Також у музеї була картина, що мені найбільше запам’яталась. Це був автопортрет Тараса Шевченка (1814р.) – в золотому обрамленні, а очі наче повні сліз. Певної гостроти додавали ефекти освітлення. Отож, музей загалом хороший, дуже цікавий для студентів мистецького спрямування, а оскільки я - «історик», всі ці розмови про багатство кольорів, відтінків та інших мистецьких дрібниць були,як на мене, обтяжливими. 

     Далі  наш маршрут музейно-ознайомчої практики продовжився у Києво-Печерській Лаврі. Цей день мені запам’ятався найбільше. По-перше, тому, що давно не була у Лаврі, а, по-друге, тому, що ми попали під дощ. Наша екскурсія розпочиналась з огляду Троїцької надбрамної церкви, заснованої ченцем Антонієм. Церква вразила тим, що стіни у ній були повністю (!) розписані і можна було знайти безліч фрагментів, що розповідають певні історії. Серед цікавих фактів, що я також дізналась це те, що на території Києво-Печерської Свято Успенської Лаври знаходиться 144 кам’яні споруди і 122 з них пам’ятки архітектури. Також екскурсовод показувала нам храми з різними типами будівництва (прямокутне та хрестоподібне планування) і навчила визначати по іконах, назву храмів, де ми знаходились. Хоча наша екскурсія не включала в себе похід у печери, нам розповіли багато цікавої інформації про ці місця. Наприклад, те, що у печерах знаходяться 118 могил, і що ці мумії періодично просушують, щоб не утворювалась пліснява, адже кожен день туди приходять тисячі людей, що створюють підвищену вологість.  

     Також у цей же день ми відвідали Музей історичних коштовностей України. Це був один з тих музеїв, що мені сподобався найбільше. Я ще не бачила стільки стародавнього золота та срібла у своєму житті (!). Музей відрізняється від усіх інших великою кількістю коштовних експонатів: костюм і озброєння скіфського воїна відзначався своєю могутністю; костюм знатної скіф’янки – пишністю; справжня скіфська пектораль (!) – 1 кг 150 г. Також у музеї представлені грецькі прикраси (які відрізнялись наявністю каменів) і коштовності сарматів, різноманітні прикраси епохи Бароко (оздоблення Євангелії (1764-1766рр.), головний убір священика з наявністю діамантів, золота, срібла і великої кількості дорогоцінних каменів). Також мене вразив золото-кришталевий кухоль. Отже, цей музей дуже мені сподобався, по-перше, великою кількістю дорогоцінних експонатів, по-друге, оформленням виставкових зал і, по-третє, викладом інформації від екскурсовода. 

     Щодо  наступних музеїв, що ми відвідали, то це були Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва і Державний музей українського народного декоративного мистецтва. Нам були представлені дуже цікаві експонати музеїв. Найбільше запам’яталась ознайомча лекція з музичними інструментами, що відбувалась у музеї театрального, музичного мистецтва. Лектор представила нам багато цікавих маловідомих українських музичних інструментів. А у музеї декоративного мистецтва була дуже цікава екскурсія, яка ознайомила нас з народним українським вбранням різних регіонів нашої Батьківщини. 

     У Національному музеї Т. Г. Шевченка мої знання про цього «геніального сина свого народу» ще більше поглибились. Тарас Шевченко відкрився для мене із іншої сторони. Шевченко був не лише геніальним поетом, а ще й неперевершеним художником. І саме у цьому музеї зібрана найбільша колекція, понад 40 тисяч, його «мальованих» творів. Основу музейного зібрання становлять оригінальні мистецькі твори Тараса Шевченка, а також архівні справи часів його навчання в Академії мистецтв в Петербурзі, документальні матеріали про подорожі на Україну, діяльність Кирило-Мефодіївського братства, про службу в Оренбурзькому лінійному батальйоні, та справи про заборону та вилучення з обігу творів Тараса Григоровича Шевченка та інших братчиків. Тарас Григорович Шевченко – це геніальна, багатостороння людина, і після екскурсії в музеї присвяченому саме цій людині, я переконалась у цьому ще раз. 

     А наступний пункт, який ми повинні  були відвідати у межах музейно-ознайомчої практики був Державний історико-меморіальний Лук’янівський заповідник. Чесно кажучи, я була не у захваті, коли почула, що ми проведемо екскурсію на кладовищі. Проте прийшовши на цвинтар, ми подивились дуже цікавий фільм про саме кладовище і його «мешканців». Виявилось, що це один із найстаріших цвинтарів Києва, розташований біля Бабиного Яру. На цвинтарі знаходиться багато майстерно виконаних надгробків та скульптур виконаних відомими митцями Києва і України. Більше двох тисяч могил і надгробків Лук'янівського цвинтаря є пам’ятками міста Києва. 227 могил і надгробків кладовища мають статус пам'яток історії та мистецтва України і охороняються державою. Я дізналась, що саме тут поховано Петра Нестерова - людину, яка вперше зробила «мертву петлю», багато відомих на той час людей, що опікувались долею кладовища, героїв Крут, та інших людей, які померли героїчною смертю. 

     П’ятнадцятого червня ми відвідали Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України. Вже із самого початку, коли наша група зайшла до приміщення музею, виникло непорозуміння, яке у подальшому вплинуло на розвиток екскурсії. Як то кажуть: «Перше враження має значення». Екскурсія не сподобалася перш за все монотонним викладом інформації і ставлення до відвідувачі (у даному випадку наших студентів). З боку екскурсовода були критика до нас (відвідувачів). Та окрім негативного ставлення до представника музею, мені ще запам’ятались кімнати відомих діячів культури України. Серед яких були меморіальні кабінети поета Андрія Малишка та кінорежисера Олександра Довженка.  

     А одним із найкращих, на мою думку, музеїв була «Кирилівська церква – пам’ятка архітектури 12 століття». Екскурсовод зробила так, що нам було цікаво, її манера подачі фактів вразила уже з перших слів. До того ж інформація про церкву була дуже цікавою, а оригінальні фрески 12 століття (!) додавали захвату. Також тут я дізналась ще більше про М. О. Врубеля, який під час недовгого візиту до Києва працював саме у цьому храмі. Одним із тих моментів, що найбільше запам’ятались у цьому музеї було тоді, коли ми піднялись на хору (балкон, де у зазвичай знаходиться церковний хор). Піднявшись вузькими сходами на другий поверх, де знаходились князівські полаті (хори), можна відчути велич храму ХII ст. Тут ми також побачили фреску, яка вразила абсолютно всіх. Вона називалась «Зішестя святого духа». Автор (М. О. Врубель) зобразив її так, що під яким би кутом на неї не дивитись, цар, що зображений на фресці повсюди за тобою спостерігає. Отже, загалом мені цей музей найбільше сподобався поміж усіх інших. 

     Один  з останніх музеїв, що ми відвідали  був Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. Він дуже відомий далеко поза межами України, перш за все найбільшою скарбницею світового мистецтва, унікальними зібраннями. Музей названий за іменами українських меценатів кінця 19 - початку 20 століть Богдана Івановича та Варвари Николівни Ханенків. Основою колекції музею стало їхнє приватне зібрання. Збирали те, що відповідало їхнім поглядам і відчуттям, але ніколи - зі снобізму. Моє враження від музею Ханенків неоднозначне. Знову ж таки свою роль відіграла подача матеріалу екскурсоводом. Проте після самостійного огляду виставкових зал можу сказати, що одна з найцікавіший зал для мене була зала європейського декоративного мистецтва доби рококо («Золотий кабінет»). Стінне обрамлення «кабінету» представлене чотирма фламандськими шпалерами з серії «Історія Дон Кіхота». Кожна зі шпалер відтворює окремий епізод роману іспанського письменника 17 ст. Мігеля де Сервантеса «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський». 

     Останнім  пунктом нашої музейно-ознайомчої практики був музей «Чорнобиль». Аварія на ЧАЕС має важливе значення не тільки для України, але й для усього світу. Тут часто можна зустріти іноземних гостей, які чули про Україну перш за все через атомну катастрофу, що сталась 26 квітня 1986 року. У музеї панує дуже напружена атмосфера, що сприяє більшому усвідомленню масштабу катастрофи, а також всього, що сталось у ті дні. Музейна експозиція оснащена сучасними аудіовізуальними, електронними інформаційно-довідковими технічними засобами, які зацікавлюють відвідувачів. Складається враження, що кожен присутній має безпосереднє відношення до подій на ЧАЕС. Мене особисто вразила трьохфазова діорама «Чорнобильська АЕС до, під час та після аварії», яка створює ефект присутності на місті подій. Після огляду виставкових зал, можу сказати, що музей оснащений досить модерново. І загалом мені екскурсія сподобалась. 
 
 

     ВИСНОВОК

     Отже, підсумовуючи виконану роботу можу сказати, що загалом музейно-ознайомча практика пройшла успішно. Незважаючи на певні нюанси пов’язані з різновидами викладу інформації від екскурсовода, кожен музей був по-своєму цікавим та оригінальним.