Валютний курс, основи його формування та регулювання

ЗМІСТ

 

Вступ

  

1. Класифікація валютного курсу……………………………………..….4
2. Фактори впливу на валютний курс …………………………………....6
3. Формування валютних курсів………………………………………….7
4. Регулювання валютних курсів…………………………………………8

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Розвиток зовнішньоекономічних відносин вимагає особливого інструменту, за допомогою якого суб'єкти, що діють  на міжнародному ринку, могли б підтримувати між собою тісні фінансові  взаємозв'язки. Таким інструментом виступають банківські операції з обміну іноземної валюти., тому що зовнішньоекономічні операції у більшості випадків пов'язані з обміном однієї національної валюти на іншу. Найважливішим елементом у системі банківських операцій з іноземною валютою є обмінний валютний курс.

Валютний курс - це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або "ціна" грошової одиниці  однієї країни, що визначена в грошовій одиниці іншої країни. 
        Валютний курс відбиває взаємодію сфер національної та світової економік. Якщо основні характеристики кожної валюти формуються у межах національних господарств, то їх кількісне порівняння відбувається у зовнішньоекономічних операціях. Валютний курс порівнює національні вартості не прямо, а опосередковано - через їх відносну купівельну спроможність. Це забезпечує наявність вартісних критеріїв при проведенні міжнародних розрахунків, дає змогу вимірювати ефективність зовнішньоекономічних операцій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Класифікація  валютного курсу

Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої  країни.

Валютний курс необхідний:

• під час купівлі та продажу валюти у зв 'язку з експортом та імпортом товарів чи послуг;
• для порівняння цін світових та національних ринків, а також:

вартісних показників різних країн, виражених у національних або іноземних валютах;

• для надання кредитів та здійснення інших зовнішньоекономічних операцій.

Валютний  курс можна класифікувати за різними  ознаками .

Фіксований  валютний курс передбачає наявність певного зареєстрованого (офіційного) паритету, який підтримується державними валютними органами.

Плаваючий валютний курс самостійно (вільно) формують на валютних біржах (ринку) під впливом попиту і пропозиції. Однак плаваючий валютний курс мають тільки провідні валюти - долар США, англійський стерлінг, японська єна та деякі інші.

За змішаного валютного курсу держава вибирає валютний режим з урахуванням конкурентної економічної ситуації, намагаючись подолати

абсолютизацію жорсткого  фіксування чи вільного плавання. Змішаний валютний курс іншими словами можна  охарактеризувати як контрольований плаваючий  курс. Однією з форм такого контролю є введення так званого "курсового  валютного коридору" - встановлення мінімального і максимального значення відхилення валютного курсу.

До найбільш важливих понять, використовуваних на валютному ринку, належить поняття реального і  номінального валютного курсу.

Номінальний валютний курс показує обмінний курс валют, що діє в певний момент часу на валютному ринку країни. Номінальний валютний курс збігається із загальним валютним курсом і встановлюється на валютному ринку. Він використовується у валютних контрактах і є найпростішим та базовим визначенням валютного курсу. Однак для довгострокового прогнозування не є зручним, оскільки співвідношення вартості іноземних та національних валют змінюється одночасно із зміною загального рівня цін у країні, що є невід'ємною

складовою ринкової економіки.

Реальний  валютний курс - це номінальний валютний курс, скоригований на відносний рівень цін у своїй країні і в тій країні, до валюти якої котирується національна валюта .

 

Для його розрахунку використовується формула:

де Кr- реальний валютний курс;

Кn- номінальний валютний курс;

Р1 - індекс цін зарубіжних країн;

Р - індекс цін своєї країни.

 

 

 

На рис.1.1 подана класифікація валютного курсу.

Рис.1.1. Класифікація валютного  курсу

 

Індекс реального валютного  курсу показує його зміну з  поправкою на темп інфляції в обох країнах. Якщо темп інфляції у своїй  країні є вищим від зарубіжного, то реальний валютний курс буде вищим  від номінального.

Вартісною основою валютного  курсу є паритет купівельних спроможностей, який виражає співвідношення середніх рівнів національних цін на товари, послуги, інвестиції .

 

Фактори впливу на валютний курс

 

В реальній економіці існує  безліч факторів, що мають економічний, політичний, правовий чи психологічний  характер, і прямо або опосередковано впливають на валютний курс національної валюти. Розглянемо тільки найбільш значні і впливові з них.

1. Платіжний баланс  країни. У випадку, коли торговельне сальдо країни є активне, тобто надходження з-за кордону перевищує її валютні витрати, курс національної валюти має тенденцію зростати. Це пов'язано з тим, що збільшення частки експорту порівняно з імпортом, по-перше, призводить до зростання попиту на національну валюту з боку виробників продукції; по-друге, за рахунок пожвавлення експорту зростають надходження іноземної валюти в країну, що позитивно впливає на розвиток її економіки, на підвищення рівня валютних резервів центрального банку, а це, у свою чергу, дозволяє проводити монетарну політику, спрямовану на стабілізацію курсу національної валюти.

2. Пропозиція  грошей. Як відомо, найбільш інфляційний вплив має агрегат М1 - готівка та залишки на рахунках. Як правило, зростання у країні на 1% грошової маси призводить до миттєвого зростання на 1% внутрішніх цін, при цьому механізм паритету купівельної спроможності забезпечує відповідне знецінення національної валюти на 1%. І навпаки,зростання іноземної грошової пропозиції на 1% спричиняє адекватне зростання зовнішніх цін та подорожчання національної валюти на 1%.

3. Дефіцит державного  бюджету є безпосередньою причиною збільшення грошової маси в обігу й призводить до зниження курсу національної валюти у довгостроковому періоді.

4. ВВП- основний індикатор стану національної економіки. Його зростання означає загальне пожвавлення економіки країни, нарощення обсягів виробництва, зростання платоспроможного попиту населення, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів на зовнішніх ринках та зниження рівня споживання іноземних товарів, приплив іноземних інвестицій в економіку країни, достатнє фінансування соціальної сфери та державних програм. Це призводить до зростання попиту на національну валюту і зумовлює її зміцнення.

5. Рівень реальних процентних ставок визначає загальну доходність вкладень в економіку країни (процент за банківськими депозитами,рівень середньої норми прибутку, доходність за облігаціями). У цьому випадку, коли реальні процентні ставки зростають, курс національної валюти має тенденцію до підвищення. Однак, якщо номінальні ставки зростають повільніше, ніж темп інфляції та ВВП, курс національної валюти може навіть знижуватись.

6. Темпи інфляції. Чим вищі темпи інфляції у країні, тим нижчий курс її валюти, якщо не протидіють інші фактори.

7. Ступінь використання певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках.

8. Ступінь розвитку фондового ринку, який є конкурентом валютного ринку. Фондовий ринок може залучити іноземну валюту безпосередньо, а також "відтягувати" кошти в національній валюті, які могли б бути використані на валютному ринку для купівлі іноземної валюти.

На зміну валютного  курсу найчастіше впливає декілька факторів, тобто спостерігається  складне їх переплетення і висування  в ролі вирішальних то одних, то інших  факторів.

Валютний курс як базове співвідношення цін двох валют може встановлюватися законодавчо або  визначатися у процесі їх взаємного  котирування.

Котирування валют - це встановлення валютного курсу на основі ринкових механізмів. Кількісне значення валютного курсу розраховується (котирується), як правило, з точністю до 4-го знака після коми. Котирування курсів валют буває пряме і непряме.

Пряме котирування визначає кількість національної валюти за одиницю іноземної. У вигляді прямого котирування офіційно визначаються курси більшості валют світу. Наприклад, пряме котирування курсу долара до гривні виглядатиме як USD/UAH=5,3236.

Непряме котирування визначає кількість іноземної валюти, що виражається в одиницях національної валюти. Як правило, це менш поширений вид встановлення валютного курсу. Прикладом непрямого котирування є USD/UAH=5,3236=0,1878.

 

 

Формування валютних курсів

 

Питання про визначення режиму валютного курсу є складними  та дискусійними, бо валютному курсу  належить основне місце у всьому комплексі інтернаціоналізації  економічних зв'язків. З його допомогою  рівні національних товарних цін, оплати праці, а також багато інших вартісних  показників зіставляються з аналогічними показниками зарубіжних країн. На цій  основі визначаються ефективність експортно-імпортних  операцій, доцільність виробництва  тих чи інших товарів та ін. 
      НБУ установлює офіційний валютний курс за двома групами валют: перша група - це переважно вільно конвертовані валюти. Ці валюти присутні у міжнародних розрахунках, котируються на міжнародних ринках або щоденно використовуються у розрахунках між центральними банками країн СНД. За цими валютами курс установлюється щоденно. Друга група - це валюти, за якими торговельні операції та неторговельні розрахунки відбуваються рідше. За цими валютами курс установлюється раз на місяць. 
     Офіційний валютний курс гривні до іноземних валют використовується у розрахункових операціях; для аналізу зовнішньоекономічної діяльності; бухгалтерського обліку операцій. З 1994р. в Україні офіційний валютний курс до долара СІЛА встановлювався за результатами торгів на Українській міжбанківській валютній біржі. З 19 березня 1999р. НБУ встановлює офіційний обмінний курс гривні відносно долара СІЛА як середньозважений між курсами за операціями уповноважених комерційних банків на міжбанківському валютному ринку. У межах своєї загальної відповідальності за забезпечення стабільності національної валюти НБУ впливає на формування офіційного обмінного курсу шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютному ринку. 
     Установлюючи офіційний курс інших світових вільно конвертованих валют до гривні, НБУ використовує котирування Франкфуртської біржі - однієї з найпотужніших у Європі - за курсами цих валют до німецької марки. При встановленні офіційного курсу валют країн СНД та Балтії до гривні НБУ використовує інформацію, яку він отримує від центральних банків країн СНД (курс їх національних валют до долара). При встановленні офіційного курсу валют другої групи НБУ використовує котирування, що публікує газета "Financial Times". 
    Лібералізація валютного ринку призвела до того, що гривня втратила 21% своєї вартості. Однак девальвація офіційного курсу й була, власне, визнанням фактичного рівня вартості гривні. Офіційно встановлений валютний курс повинен кореспондувати з його реальним значенням. Невідповідність може призвести до подальшого накопичення диспропорцій в економіці та позбавить монетарну політику адекватного показника стану грошово-кредитної сфери. У цьому зв'язку курсовий режим як такий не є визначальним чинником динаміки курсу. Ним є ефективність та адекватність економічної і валютної політики.

Регулювання валютних курсів

 

Стирання об'єктивних меж  коливань валютних курсів не означає, що відпала потреба утримувати їх на певному рівні. З крахом золотого стандарту була ліквідована основа, на якій ґрунтувалася свобода валютного  обміну, сталість валютних курсів. Різкі  коливання валютних курсів у нових  умовах роблять більш ризиковими зовнішньоекономічні та кредитні операції. 
Негативний вплив коливання валютних курсів на розвиток зовнішньоекономічних зв'язків викликає необхідність втручання державних органів у сферу міжнародних валютних відносин з метою обмежити ці коливання через операції центральних банків. 
   Головними методами регулювання валютного курсу є валютна інтервенція та дисконтна політика. 
   Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку або казначейства у валютний ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу центральним банком або казначейством інвалюти. Центральний банк купує інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Таким способом обмежуються коливання курсу національної валюти. 
Здійснення валютної інтервенції можливе за умови, що неврівноваженість платіжного балансу є незначною та характеризується поступовою зміною пасивного сальдо на активне, і навпаки. Адже резерви інвалюти для інтервенції обмежені, і продаж повинен поєднуватися з купівлею. 
Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курсу національної валюти на зниженому рівні для здійснення валютного демпінгу - знецінювання національної валюти з метою нарощування експорту товарів за цінами, нижчими за світові. Валютний демпінг слугує засобом боротьби за ринки збуту. Головною умовою тут є зниження курсу національної валюти у більших розмірах, ніж падіння її купівельної спроможності на внутрішньому ринку. 
Для валютного демпінгу характерне: 
1) експортер, купуючи товари на внутрішньому ринку за національну валюту, куплену за поточним курсом, продає їх на зовнішньому ринку за іноземну валюту за цінами, нижчими за середньосвітові; 
2) джерелом зниження експортних цін є курсова різниця, яка виникає при обміні вирученої іноземної валюти на національну за курсом, який за цей час зросте; 
3) вивіз товарів у масовому масштабі забезпечує надприбутки експортерів. Демпінгова ціна може бути навіть нижчою за ціну виробництва або собівартості. Однак експортерам невигідна дуже занижена ціна, оскільки може виникнути конкуренція з національними товарами в результаті їх реекспорту іноземними контрагентами. 
  Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтної ставки центрального емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Підвищуючи дисконтну ставку у періоди погіршення стану платіжного балансу, центральний банк стимулює приплив капіталів з країн, де дисконтна ставка нижча, тобто сприяє поліпшенню стану платіжного балансу. Наприклад, у першій половині 80-х років адміністрація США проводила політику високих процентних ставок та курсу долара, що сприяло припливу у країну з 1980 до 1984р. 417 млрд. дол. США. Це викликало ланцюгову реакцію у вигляді підвищення процентних ставок у Західній Європі, тому що в цих країнах зменшилися капіталовкладення та зросло безробіття. Але цей спосіб може бути ефективним лише за умови, що рух капіталів між країнами зумовлений пошуками більш прибуткового їх розміщення, а не невпевненістю у збереженні капіталів у країні. Тому підвищення дисконтної ставки не завжди є ефективним методом. До того ж це веде до подорожчання кредиту всередині країни. 
Методами валютного регулювання, що використовуються традиційно, є девальвація та ревальвація - зниження та підвищення валютного курсу. Причинами їх є інфляція та неврівноваженість платіжного балансу, розрив між купівельною спроможністю грошових одиниць. 
Мета девальвації - зниження офіційного курсу для стимулювання експорту та стримування імпорту. Наприклад, девальвації 30-х років були спрямовані не на стабілізацію валют, а на їх знецінювання з метою створення умов для валютного демпінгу. Після Другої світової війни протягом 1946-1973 pp. було проведено 
понад 500 девальвацій і тільки 10 ревальвацій. Практикуються також масові девальвації валют, що були, наприклад, у 1949 p., наприкінці 60-х - початку 70-х років. 
До скасування фіксованого вмісту золота у валютах девальвація супроводжувалася зниженням металічного вмісту валюти, а ревальвація - підвищенням. За умов "плаваючих" валютних курсів девальвація та ревальвація відбуваються стихійно на валютному ринку. Тому термін "девальвація" у сучасному розумінні означає також відносно тривале зниження ринкового курсу валюти. У межах МВС з початку 80-х років 11 разів офіційно проводилися девальвації (французького франка, італійської ліри) і ревальвації (марки ФРН, голландського гульдена та ін.). 
У сучасних умовах девальвація та ревальвація не є засобами стабілізації валютного курсу. Вони являють собою лише метод приведення офіційного курсу у тимчасову відповідність з дійсним, що склався на ринку.