Механізм зміни маси грошей в обороті. Грошово-кредитний мультиплікатор. Валютні ризики і методи валютного страхування

 

Як видно з наведених даних, процес мультиплікації розпочався з надання НБУ позички банку А на суму 10,0 млн грн. Одержання цієї позички зумовило збільшення пасивів банку А, а отже і його резервів, на 10,0 млн грн. Частина приросту резервів (1,2 млн грн) залишається на коррахунку банку А в центральному банку для збільшення обов’язкового резерву, а в межах вільного резерву банк надає позичку своєму клієнтові (8,8 млн грн). Оскільки одержану позичку клієнт банку витратив на платежі контрагенту, що обслуговується банком Б, 8,8 млн грн вийшли з обороту банку А і тому він втратив таку ж суму своїх резервів. Остаточно у банку А пасиви збільшилися на 10,0 млн грн, резерви —на 1,2 млн грн і вимоги за наданими позичками — на 8,8 млн грн, тобто пасиви й активи збільшилися однаково¹.

Надходження грошей на суму 8,8 млн грн з банку А в банк Б збільшили суму пасивів останнього. В його обороті відбудеться такий же рух коштів, як і в банку А: частина приросту резерву (1,05 млн грн) залишиться на рахунку банку Б у центральному банку; в обсязі вільного резерву видана позичка (7,75 млн грн), що призвело до витрати банком такої самої суми резерву, бо позичка була використана для платежів клієнтові іншого банку, і тому гроші перейшли в банк В. Отже, пасиви банку Б збільшилися на 8,8 млн грн, резерви — на 1,05 млн грн, вимоги за наданими позичками — на 7,75 млн грн, тобто пасиви й активи зросли на 8,8 млн грн.

У всіх інших банках рух  пасивів і резервів буде таким  же, як у банках А та Б. Загалом  по комерційних банках пасиви зросли на 83,3 млн грн, резерви — на 10,0 млн грн, надані позички — на 73,3 млн грн. Із загальної суми приросту банківських пасивів 10,0 млн грн забезпечено за рахунок позички, одержаної в центральному банку, а 73,3 млн грн — приріст депозитів на рахунках клієнтів — забезпечено кредитуванням їх відповідними комерційними банками.

Незважаючи  на те, що кожний окремий банк надавав  додаткові позички тільки в межах  вільних резервів, що надійшли в  його оборот, у цілому система банків створила (приростила) депозитних грошей значно більше, ніж до неї надійшло ззовні — від центрального банку. У цьому наочно виявляється участь комерційних банків у збільшенні маси грошей, що обслуговує грошовий оборот.

Рівень грошово-кредитної  мультиплікації (коефіцієнт мультиплікатора m) залежить від норми обов’язкового резервування (r) і визначається за формулою . Приріст грошової маси (DМ) унаслідок грошово-кредитного мультиплікатора може бути виражений формулою , де DR — початковий приріст резервів, що спричинив процес мультиплікації. Проте фактичний коефіцієнт мультиплікації може істотно відхилятися від розрахункового, бо на процес мультиплікації можуть впливати й інші чинники. Наприклад, використання клієнтами банків позичених коштів для готівкових платежів перериває процес мультиплікації і знижує його рівень. Такий же вплив має зниження попиту на позички та зростання позичкового процента. В обох цих випадках знизиться обсяг надання банками позичок, уповільняться розрахунки між їх клієнтами, внаслідок чого зменшиться формування у них депозитних вкладів.

Водночас чимало чинників прискорює процес мультиплікації. Грошово-кредитний мультиплікатор може «спрацювати» не тільки при додатковому введенні грошей у банківський оборот центральним банком через кредитну емісію (у нашому прикладі — банку А). Такого самого ефекту буде досягнуто, якщо резерви одного з банків зростуть завдяки надходженню готівки на рахунок клієнта, або ж якщо певний банк збільшить свої резерви шляхом продажу частини активів на міжбанківському ринку, у тому числі і НБУ, наприклад цінних паперів.

З огляду на дію названих чинників фактичний рівень мультиплікатора, що склався на певний час (mm), доцільно визначати як співвідношення загальної маси грошей в обороті (грошова пропозиція) до суми грошової бази за формулою:

,

де  М0 — маса готівки  в обороті поза банками;

Д — маса грошей в депозитах комерційних банків;

R — сума резервів комерційних банків (гроші на коррахунках та в касах банків).

З цієї формули випливають такі висновки:

• рівень mm зростає в міру зростання депонування грошей у банках, тобто показника ;
• рівень mm зростає в міру зниження резервування депозитів, тобто показника .

Процес грошово-кредитної  мультиплікації відіграє важливу роль у забезпеченні пропозиції грошей відповідно до потреб економічного обороту. Проте надмірне підвищення його рівня може призвести до порушення рівноваги на грошовому ринку і посилення інфляції. Тому важливим завданням центрального банку є правильне визначення тенденції зміни рівня мультиплікації, своєчасне регулювання його відповідно до цілей грошово-кредитної політики. Таке регулювання забезпечується зміною норми обов’язкового резервування, впливом на обсяг початкового приросту банківських резервів, впливом на використання банками вільних резервів на цілі кредитування тощо. Вживаючи цих заходів, центральний банк може досить ефективно впливати на рівень мультиплікатора для досягнення цілей грошово-кредитної політики.

 

2.Валютні ризики і методи валютного страхування

Валютний ризик - небезпека валютних втрат, пов'язаних із можливими змінами валютних курсів у процесі здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Основним  наслідком коливань валютних курсів для міжнарод-ної торгівлі є ризик  для експортера та імпортера. Ризик полягає в тім, що вартість іноземної валюти, котру використовують для розрахунків експортер та імпортер може відрізнятися від тієї, на яку вони розраховували. Вони прагнуть мінімізувати цей ризик або зовсім його уникнути, тобто бажають точно знати, оскільки їм доведеться заплатити чи отримати в національній валюті, утримуючись від спекулятивної гри на змінах обмінних курсів.

Для комерційних  банків валютний ризик пов'язаний з  виникненням відкритої позиції - невідповідністю між зобов'язан-нями і вимогами банка щодо тієї чи іншої іноземної валюти.

З метою захисту  від можливих валютних втрат застосовується спеціальна форма страхування валютного  ризику, яка називається «хеджуванням». Найбільш ефективними видами захисту  від несприятливих коливань валютних курсів є такі: форвардні валютні угоди, валютні опціони та валютні угоди «своп».

1. Форвардний  валютний контракт укладається  на придбання або продаж певної  кількості іноземної валюти за  фіксованим курсом і наперед  визначеним строком доставки  її. У контракті експортер визначає точні розміри свого валютного виторгу, а імпортер - розмір власних витрат на майбутні платежі в національній валюті. У такий спосіб партнери захищають себе від можливих змін у курсових співвідношеннях своїх валют. Якщо товар продається у кредит, то експортер, намагаючись зберегти вартість свого валютного виторгу, укладає форвардний контракт на продаж валюти за курсом, зафіксо-ваним на день його укладення. Імпортер, купуючи товар у кредит, страхує себе від підвищення курсу валюти, придбаваючи цю валюту за курсом, що зафіксований на момент укладення форвардного кон-тракту.

Форвардні контракти  укладають також банки-кредитори, які на-магаються застрахувати себе від можливого зниження курсу  валюти, що в ній видано   позику.

Оскільки  у форвардному контракті курс обміну фіксується, то навіть за сприятливої зміни спот-курсу суб'єкти ринку не отримують додаткового прибутку. Альтернативним методом отримання валютного покриття, який знімає головні проблеми, є валютний опціон (орtion оf execchnge).

2. За валютним опціоном, контрагентам надається право вибору альтернативних валютних умов контракту. На відміну від форвардних операцій із точною датою доставки, опціон (право вибору) не фіксує дату доставки валюти. Розрізняють опціони покупця і продавця. В обох випадках ідеться про те, що одна зі сторін сплачує іншій додаткову премію, але натомість набуває особливих прав.

Опціон може бути придбаний експортером або  імпортером і дає йому право на придбання або продаж обумовленої  кількості іноземної валюти за вказаним в угоді курсом протягом визначеного строку. Він дає можливість одній із сторін угоди виконати її або відмовитися від виконання.

Якщо дві  сторони уклали опціонний контракт, то в більш приві-лейованому становищі  опиняється все ж таки покупець опціону, бо продавець не має права вибору. Якщо покупець опціону «колл» (опціону на купівлю) вирішує скористатися з нього, то продавець мусить продати валюту; коли покупець опціону «пут» (опціон на продаж) вимагає його виконання, то продавець мусить придбати цю валюту. Відтак останнє слово завжди залишається за покупцем, який вирішує, що буде вигіднішим: виконати опціон чи ні. За цю перевагу покупець сплачує продавцеві премію, її можна розглядати як страхову премію, яка забезпечує покупцеві опціону захист від несприятливих змін курсу, а продавцю - компенсацію за втрати від таких коливань.

Опціони на купівлю-продаж іноземної валюти обертаються в  різних фінансових інститутах: їх пропонують клієнтам банки (позабіржові опціони) або їх можна придбати на біржі (біржові  опціони). Проте ринок опціонів (як і форвардних контрактів) мало розвинений в Україні. Лише кілька банків пропонують своїм клієнтам такі послуги, і лише Київська універсальна біржа котирує опціони   та ф'ючерси.

3. Нині набув  поширення метод валютного страхування, пов'я-заний з використанням валютних своп-операцій. Своп-операція -це купівля або продаж валюти за фіксованим курсом, але з одно-часним укладенням зворотної форвардної операції, причому терміни розрахунків не збігаються. На жаргоні валютного ринку своп-операцію називають «операція продай-купи». Наприклад, ви купуєте 100 дол. за 543,8 грн. з доставкою через місяць і негайно укладаєте угоду на їх продаж. Предметом угоди буде форвардний курс продажу (тобто процент надбавки до ціни долара).

Для міжбанківських відносин своп-опєрації - це обмін зобов'язан-нями та вимогами, форма страхування від ризиків, диверсифікації та поповнення валютних резервів.

Своп-угоди  між центральними банками - це обмін  валютними сумами (запозиченнями) на короткий строк. У цій ситуації обмін ва-люти складається з актів купівлі іноземної валюти (для цільової ва-лютної інтервенції) і зворотного продажу іноземної валюти. Такі угоди дуже поширені у відносинах між ФРС США і центральними банками європейських країн.

Крім хеджування існують методи прямого страхування валютних ризиків. До них належать:

1. Надання  валютної позики. Банк може надати  експортеру спеціальну позику  в іноземній валюті, що використовується  як гарантія майбутніх валютних  надходжень чи платежів за  міжна-родними угодами. Експортер може конвертувати цю позику в національну валюту за спот-курсом, а потім погасити її за рахунок валютного виторгу від експортних операцій.

2. Маніпуляція  термінами платежу. Коли очікуються  різкі коливання валютних курсів, то банки намагаються маніпулювати термінами розрахунків: якщо очікується підвищення курсу валюти, то застосовуються дострокові виплати, і навпаки, якщо передба-чається зниження курсу валюти, то платежі затримуються. Зрозу-міло, що застосування цих методів може бути обмежене умовами контракту.

3. Дисконтування  векселів у іноземній валюті. У цій опера-ції банк купує  тратту і бере на себе ризик  валютних коливань та неплатоспроможності  боржника. За такого методу страхування  клієнт може отримати суму  боргу до настання терміну  платежу, але з певною знижкою.

У системі   страхування від валютного ризику використовуються й інші методи: формування страхових фондів, включення до кон-тракту «мультивалютного застереження», тобто  можливості пере-глянути валюту платежу, вибір форми міжнародних розрахунків тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література 

1. Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р.
2. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від  7 грудня 2000 р.
3. Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001 р.
4. Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» // Вісник НБУ. — 1996. — № 5.
5. Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001.
6. Долан Э. Дж., Кэмпбэлл К. Л., Кэмпбэлл Г. Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. — М.; Л., 1991.
7. Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 1998.
8. Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. — К., 1999.
9. Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. — К., 1998.
10. Усоскин В. М. Современный коммерческий банк: управление и операции. — М., 1993.
11. Фридмен М. Количественная теория денег. — М., 1996.
12. Кейнс Дж. М. Трактат про грошову реформу. Загальна  теорія зайнятості, процента та грошей. — К., 1999.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВАРІАНТ №9

Задача 30.

Визначити поточне значення суми в 8 000 грн., яка буде сплачена через три роки при використанні складної облікової ставки 23% річних.

Задача 26.

Визначте очікуваний темп цінової інфляції звітного року, якщо в попередньому році середня  маса грошей в обороті становила 560 млрд. грн., при чому вона здійснила 7 оборотів, фізичний обсяг ВВП становив 600 млрд. од. Протягом звітного року грошова маса зросла на 50 %, пришвидшення її оборотності склало 2 обороти, фізичний обсяг ВВП в порівнянні з попереднім роком зріс на 6 %.

Задача 31.

Потреба підприємства "Комисняк" у фінансуванні обсягом 120 тис. грн. має бути покрита 1 вересня поточного  року Оберіть найкращий з двох варіантів покриття потреби підприємства "Комисняк" у коштах, забезпечивши мінімізацію витрат на обслуговування позичкового капіталу, та виходячи з наступних даних:

1) на балансі підприємства  перебуває вексель підприємства "Повазник" номіналом 170 тис.  грн., виданий 1 травня поточного  року зі строком платежу 31 грудня. Складна облікова ставка комерційного  банку "Адзимка", який погоджується інкасувати цей вексель, становить 45 % річних;