Грошова система Японії

Грошова система Японії.

Національна грошова  одиниця Японії -- єна. Вона була введена  в 1870 р. (одна єна дорівнює 100 сенів). У цей період у Японії існував  біметалізм, карбувались золоті монети вартістю 20 (33,33 г), 10, 5, 2 і 1 (1,66 г), єна 900-ої проби та срібні монети номіналом в одну єну (26,95 г) 900-ої проби; 50, 10, 5 сенів.

У 1897 р. було встановлено  золотий монометалізм, єна містила 0,8333 г чистого золота. У цей  час карбувались нові золоті монети в 20 (16,16 г); 10 і 5 єн (срібні залишились без  змін) і мідні по 2, 1 та 1/2 сена, а також один рин. З 1889 р. карбувались монети по 5 сенів з нікелю, з 1898 р. - 1 сен із бронзи, а з 1920 р. - 10 сенів з нікелю.

У період і після  Першої світової війни грошова маса в обігу в Японії збільшилась (у 1914-1920 pp. у 3 рази), що супроводжувалось посиленням інфляції і знеціненням єни на 64%.

Після тимчасової стабілізації інфляція поновилась у зв'язку зі світовою економічною кризою 1929-1933 pp. і агресією Японії (захоплення Манчжурії, агресивні акції у Китаї, підготовка до Другої світової війни). У 1931 р. відбувається фактичний відхід Японії від золотого стандарту, а в 1933 р. вона оголошує про це офіційно.

З 1931 по 1937 р. грошова  маса в обігу збільшилась у 1,6 раза, а оптові ціни - на 68%. У країні встановився паперовий грошообіг. У 1937 р. золотий вміст єни становив 0,29 г, а у 1939 р. - біля 0,20 г.

З початку японської  агресії у Китаї в 1937 р. і до кінця Другої світової війни інфляція в Японії посилюється. Зростають  військові асигнування і бюджетний  дефіцит. Емісія банкнот використовується для їх фінансування. Спостерігається дефіцит продовольства і предметів першої необхідності. Це стимулює зростання цін. Останнє також обумовлюється підвищенням непрямих податків і політикою державного монополістичного ціноутворення.

Офіційний індекс оптових  цін у 1944 р. був вищим, ніж у 1934-1936 pp., у 2,3 раза, а фактично індекс цін був вищим; у 1942-1945 pp. офіційні ціни на товари сільського господарства збільшились на 94%, на "чорному" ринку - в 30 разів, ціни на побутові товари - відповідно на 70% і в 40 раз.

Як наслідок, реальна  заробітна плата японських робітників у 1945 р. становила лише 41,2% рівня 1934-1936 pp. Структура грошового обігу характеризувалась переважанням готівки (56%).

Відбуваються зміни  і в грошовій системі та структурі грошового обігу. У перші роки після війни вона почала поліпшуватись. Це пояснюється відновленням господарства, зростанням торговельного і платіжного обороту. У 1952-1965 pp. питома вага депозитних грошей в грошовій масі становила 78%.

Кредитна  система

 Перші банки в Японії з'явилися ще до буржуазної революції 1868 р. Це були приватні контори обміну, які поєднували обмін з банківською справою. Але тільки після революції починає формуватися капіталістична кредитна система Японії. 

Банківська система створювалася на основі законів про національні банки 1872 і 1897 p., згідно з якими організовувалися комерційні банки за типом банків європейських країн. Разом з приватними банками було створено державний емісійний банк та інші державні і напівдержавні кредитні інститути. 

Вже до Першої світової війни одночасно зі збільшенням  кількості банківських інститутів відбулося зосередження основної маси позикових капіталів у руках  невеликої кількості банків. Після  Першої світової війни процес концентрації банків посилився, особливо у зв'язку з банківською кризою у 1927 р. У результаті банкрутств і поглинання великими банками малих кількість банків у 1928 р. порівняно з 1918 р. зменшилася удвічі. 

У подальшому процес концентрації банків відбувався відносно повільно, а в роки Другої світової війни різко активізувався внаслідок посилення державного контролю. Загальна кількість банківських інститутів з 327 у 1941 р. скоротилася до 125 у 1945 р. 

Після Другої світової війни кредитна система розвивається по лінії як розширення кількості  державних кредитних інститутів (крім державних кредитних інститутів, що існували раніше, — емісійного банку,ощадних  кас, Бюро довірчих фондів міністерства фінансів, засновано два спеціальні банки — Японський банк розвитку та Експортно-імпортний банк, а також 10 фінансово-кредитних корпорацій), так і державного регулювання діяльності приватних інститутів, надання їм державою різноманітних послуг.

Кредитна система  Японії складається з приватних, державних і кооперативних інститутів. За характером виконуваних функцій вони поділяються на емісійний (Банк Японії), комерційні банки і спеціальні ФКІ. 

Банк Японії, заснований у 1882 р. як акціонерна компанія, є центром  кредитної системи, емісійним банком країни; основним його акціонером є держава. Приватні акціонери не мають права брати участі у формуванні ради банку. Всі його члени призначаються урядом. Банк є державною установою. 

Банк Японії здійснює всі властиві емісійним банкам функції, хоча в його діяльності на відміну від банків інших країн спостерігаються певні особливості. Характерним, наприклад, є те, що протягом 50— 60-х років його основним позичальником була не держава, а комерційні банки. Частка державних зобов'язань і кредитів уряду в активах Банку Японії скоротилася з 72,2 % у 1949 р. до 37,4 % у 1970 p., частка обліково-позикових операцій відповідно збільшилася. Така зміна в активах банку в цей період означала більш тісний зв'язок між його емісійно-кредитною діяльністю і процесом розширеного відтворення, що було викликано політикою обмеження інфляції в країні за рахунок усунення великого дефіциту державного бюджету в перші повоєнні роки. 

Широке використання комерційними банками кредитів Банку  Японії дає йому змогу ефективніше застосовувати при регулюванні грошового обігу і кредиту такий метод, як зміна ставки облікового відсотка. Система обов'язкових резервів, яку використовують з 1959 p., та операції на відкритому ринку теж відіграють важливу роль у механізмі грошово-кредитного регулювання. 

Скасування в 1965 p. заборони на використання державних позик для покриття дефіциту державного бюджету відкрило шлях для фінансування дефіциту за рахунок емісії облігацій державних позик і сприяло тому, що основним позичальником Банку Японії знову стала держава. У 1982 р. облігації державних позик в його активах становили 78 %. 

Функції Банку Японії визначено спеціальним законом  у 1942 p., який у 1979 та 1998 р. модернізовано. Згідно із законом основний капітал банку встановлено у розмірі 100 млн єн (55 % капіталу належить державі, 45 % — приватним акціонерам: приватним особам, фінансовим інститутам, страховим компаніям та ін.). Акціонерам гарантовано дивіденди у розмірі 4 %. Решта прибутку надходить до державного бюджету.

Згідно із законом 1998 р. загальне та оперативне керівництво покладається на правління банку (за законом 1979 р. на чолі банку стояла політична рада), що складається з дев'яти осіб (до складу політичної ради входило сім членів), а політична рада скасовується. Голова та два його заступники призначаються Кабінетом Міністрів за згодою обох палат парламенту. Шість членів правління призначає Кабінет Міністрів з осіб, що мають певний досвід і знання у сфері економіки та фінансів (за законом 1979 р. — керуючий Банку Японії, уповноважені урядом міністр фінансів, представник планово-економічного управління та чотири представники найбільших монополій). Термін їхніх повноважень становить п'ять років (було чотири). На засіданнях правління в разі необхідності можуть бути присутні представники уряду (вони мають право подавати на розгляд правління свої пропозиції).