Форми забезпечення, строки погашення та способи сплати процентів

 
 

Варіант №14.

  Тема: Форми забезпечення, строки погашення та способи сплати процентів. 

Питання: форми забезпечення кредитів. Строки користування кредитами. Методи надання кредитів. Способи сплати кредитів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Банківський кредит – це економічні відносини, в процесі яких банки надають позичальникам грошові кошти з умовою їх повернення. Ці відносини передбачають рух вартості (позикового капіталу) від банку (кредитора) до позичальника (дебітора) і навпаки. Позичальниками виступають комерційні та промислові підприємства, дрібні підприємці, фізичні особи, уряд і місцеві органи влади.

Повернення отриманої  позичальником вартості (погашення  боргу банку) в масштабах одного підприємства і всієї економіки  повинен бути результатом відтворення  у зростаючих об’ємах. Це визначає економічну роль кредиту і служить  одним з важливих умов отримання  банком прибутку від кредитних операцій. Розміщення мобілізованих ресурсів банку з метою отримання доходу і забезпечення ліквідності визначає зміст його активних операцій.

Прибуток банку  від посередництва (маржа) складається  як різниця між позичковим і позиковим  відсотками. Позичковий – це відсоток, стягнений банком з клієнта, а  позиковий – відсоток, сплачений  банку, у якого отримана позика (куплені  кредитні ресурси). Позичкові операції складають основу діяльності банку  в розміщенні його ресурсної бази. 

1.Форми забезпечення кредитів

Виділяються такі два  види кредиту – забезпечені (ломбардні) і незабезпечені (бланкові або персональні).

Незабезпечені (бланкові) позички, називаються в банківській  практиці довірчими, надаються тільки під зобов’язання позичальника погасити позику. Ці кредити пов’язані з  великим ризиком для банку, тому вимагають більш пильної перевірки  кредитоспроможності позичальника і видаються під більш високі проценти. Незабезпеченими є кредити  банків, які надаються бюджету  на покриття державного боргу, а також  недостачі фінансових ресурсів окремих  господарських комплексів.

Забезпечені кредити  допускають наявність тієї чи іншої  застави. Більшість кредитів, що надаються  банками, мають забезпечення. Головна  причина, виходячи з якої банки вимагають  забезпечення, – це ризик понести  збитки у випадку неспроможності боржника повернути позичку в  строк. Забезпечення не гарантує повернення позики, але зменшує ризик, оскільки у випадку ліквідації боржника банк стає кредитором, який має привілеї перед іншими, тобто одержує перевагу перед іншими кредиторами відносно будь-якого майна, яке служить  забезпеченням банківського кредиту. Надання незабезпечених кредитів –  це виявлення особливої довіри банку  до свого клієнта, яка виникає  на підставі глибокого знання економічного становища клієнта.

Забезпечення кредиту  – це товарно-матеріальні цінності, нерухомість, цiннi папери, витрати виробництва  і майбутній випуск продукції, що служить для кредитора заставою повного та своєчасного повернення боржником отриманого: і позики, i сплати ним належних відсотків.

Забезпечення кредиту  надається позичальником при  оформленні позики та знаходиться в  розпорядженні кредитора (банку) повністю або частково до погашення кредиту.  

Формами забезпечення зобов’язань при поверненні кредиту  можуть бути:

– застава майна;

– гарантія або порука;

– переуступка на користь банку контрактів, вимог  і рахунків позивачів до третьої  особи;

– шляхові та товарні  документи;

– цінні папери;

– поліси страхування  життя;

– інші грошові вимоги позичальника до третьої особи;

– страхування кредитного ризику та ризику непогашення кредитів.

       Позики  iз забезпеченням діляться на вексельні (покупка або застава векселя), фондові (під цінні папери), іпотечні (під  заставу нерухомості).

Предметом застави  виступають речі, цінні папери, інше майно та майнові права. Предметом  застави є будь-яке майно, яке  відповідно до законодавства може бути відчужене. Боржник має право  закласти одне i те ж майно одночасно  декільком кредиторам. Існує два  види застави:

· застава iз залишенням майна у заставодавача;

· застава з передачею  закладеного майна (речі ) заставотримачу.

 Формою застави можна вважати також передачу цінних паперів (акцій, облігацій, депозитних сертифікатів, векселя, чеків та iн.), що є предметом застави в депозитно- нотаріальній конторі чи банку. До тих пір, поки зобов’язання не буде виконане, цiннi папери будуть знаходитись у зберiгача.

Нерухомість – це земельна ділянка, будівля та споруда, котрі на стільки міцно пов’язані iз землею, що не можуть бути відокремлені від неї без суттєвого збитку. Застава нерухомого майна (нерухомості) для забезпечення грошової вимоги кредитора  –заставотримача   до боржника називається іпотекою. Застава підприємства також є іпотекою.

Кредит, що надається  під заставу майна, яке передається  банку – заставоутримувачу, називають  ломбардним.

Кредити під заставу  нерухомості називають іпотечними, а банки, що їх надають – іпотечними банками.

Кредит під заставу  нерухомості називається іпотечним  кредитом. У даний час іпотечний  кредит видається іпотечними банками. Іпотечний кредит береться для покриття великих капітальних затрат. 

2.Строки користування кредитами, методи надання та способи сплати кредитів.

       В усіх країнах у тій чи іншій формі проводиться розділення позичок на дві великі групи: персональні позички фізичним особам для задоволення власних потреб та ділові позички підприємствам та підприємцям, а також для забезпечення процесу виробництва та реалізації продукції. Це розподілення має важливе значення, тому що у вказаних сферах застосовуються різні форми кредитування, діють різні правила щодо строків, величини вартості та забезпечення позичок, видів фінансових гарантій тощо.

Позички торгово-промисловим  підприємствам (ділові позички) – найважливіша категорія банківських позичок. Більша половина цих кредитів –  короткострокові позички, які надаються  промисловим компаніям для поповнення оборотного капіталу. Частина їх носить сезонний характер і швидко погашається. Інша частина кредитів використовується підприємствами для покриття капітальних  затрат, як правило, з перетворенням  цих позичок у довгострокові  займи шляхом розміщення на ринку  облігацій та акцій.

Позички приватним  особам стали невід’ємним елементом  відтворюваного циклу, який полегшує реалізацію товарів. 80 відсотків споживацьких кредитів призначені для купівлі  товарів у позику, а також для  покупок у магазинах за допомогою  банківських кредитних карток.

Організація кредитування передбачає різні форми видачі позик. Залежно від позичальників та цілей використання кредити підрозділяються  на споживчі, промислові, інвестиційні, кредити на операції із цінними паперами, міжбанківські, імпортні та експортні  кредити.

Таким чином, надання  міжбанківських кредитів є одним  з видів банківського кредитування. Одна з особливостей цих угод полягає  в тому, що позичальником за кредитним  договором є банк або інша кредитна установа.

Другою особливістю  усіх міжбанківських договорів є  те, що банки-позичальники беруть кредит не для фінансування власних господарчих  потреб, а для надання кредиту  своїм клієнтам-позичальникам. Тому нерідко такі договори називають  договорами про купівлю-продаж кредитних  ресурсів.

Традиційно в промислово розвинених країнах застосовуються наступні види короткострокового кредитування підприємств: контокорентний кредит, кредит у вигляді овердрафту (дебетові рахунки), онкольний кредит (до запитання), кредитні лінії (в тому числі сезонні та відновлювані), позики у формі обліку і застави векселів тощо.

Контокорент (iтал. conto coccentte – поточний рахунок) – єдиний рахунок, на якому обліковуються  всі операції банку з клієнтом. Контокорент – це є поєднання  позичкового рахунку з поточним, яке може мати дебетове та кредитове  сальдо. Даний вид кредиту пов’язаний із задоволенням поточної потреби в  позикових коштах і характеризується як короткостроковий. За наявності  відповідної угоди видача такого кредиту здійснюється ніби автоматично, без аналізу причин виникнення потреби, що забезпечує оперативність її задоволення.

Банки інших країн (Англії, Канади, США та інших) використовують овердрафт як основну форму короткострокового  кредитування. Овердрафт – це від’ємний  баланс на поточному рахунку клієнта  банку. При овердрафті банк надає  кредит, видаючи клієнту гроші  за чеком або оплачуючи його рахунки  з поточного рахунку, понад той  залишок, що є на рахунку, в межах  встановленого ліміту. У результаті такої операції отримується від’ємний  баланс, тобто дебетове сальдо –  заборгованість клієнта банку. Онкольний  кредит – це короткотерміновий кредит, який погашається за першою вимогою, видається, як правило, під забезпечення цінними паперами та товаром.

Найбільш детальну класифікацію банківських кредитів дає А. Мороз. У якості критеріїв  класифікації він вказує: призначення  і характер використання позикових  коштів; наявність і характер забезпечення; строки використання; методи надання  і способи погашення; характер і  спосіб сплати процентів; число кредиторів.

Залежно від цих  критеріїв банківські кредити діляться за призначенням і характером використання позикових коштів:

– позики торгово-промисловим  підприємствам;

– позики під нерухомість;

– споживчі кредити;

– сільськогосподарські позики;

– контокорентний кредит;

– кредит під цінні  папери;

– кредити, пов’язані  з вексельним обігом;

– міжбанківські  кредити;

– кредити небанківським  фінансовим установам;

– кредити органам  влади. 

За характером і  способом сплати процентів виділяють  позики з:

– фіксованою процентною ставкою;

– плаваючою процентною ставкою;

– сплатою процентів  у міру використання позичених коштів (звичайні позики);

– сплатою процентів  одночасно з отриманими позиченими коштами  ( дисконтний кредит).

Кредити з фіксованою процентною ставкою характерні для  стабільної економіки, однак можуть видаватися на короткий строк і в  умовах інфляції.

З метою зменшення  ризику недоодержання прибутку або  уникнення збитків, особливо в умовах високих темпів інфляції та при видачі кредитів на тривалий строк, банки використовують позики з плаваючою процентною ставкою. У цьому випадку відповідно до кредитного договору процентні ставки періодично переглядаються і, звичайно, співвідносяться з рівнем облікової  ставки Національного банку України  і темпами інфляції.

У більшості банківських  кредитів процент сплачується через  певний відрізок часу після їх видачі (як правило, 1 раз у місяць). Це так  звані звичайні позички. На відміну  від звичайних кредитів, надання  дисконтного кредиту передбачає утримання позикового проценту (дисконту) при його видачі. Прикладом такого кредиту є обліковий кредит (покупка  банком перевідних векселів у клієнтів векселетримачів).

За кількістю кредиторів кредити комерційних банків можуть підрозділятися на:

– надані одним банком;

– синдиковані (консорціумальні) кредити;

– паралельні.

Найбільш поширеними є кредити, видані одним банком.

За методами надання  розрізняють позики, які надані:

– у разовому порядку;

– відповідно до відкритої  кредитної лінії (лімітом кредитування, кредити по необхідності);

– гарантовані кредити.

Разові – це позики, рішення про видачу яких приймається  банком окремо по кожній позиці на основі заяви й інших документів клієнта.

Гарантовані кредити  бувають 2-х видів:

– з попередньо обумовленою  датою видачі;

– з видачею позики в міру виникнення потреби.

 Суть гарантованої (резервної) кредитної операції  полягає в прийнятті банком  зобов’язання у випадку необхідності  видати клієнту суму певного  розміру протягом обумовленого  строку (кварталу, року).

У більшості країн  позики надаються, як правило, у формі  відкриття кредитного ліміту (кредитної  лінії). Так, у США, Німеччині, Бельгії, Нідерландах, Японії та інших країнах  широко розповсюджена форма встановлення ліміту по контокорентному рахунку, що відкривається позичальнику. Регулювання  об’єму кредиту здійснюється за допомогою  встановлення величини (ліміту) кредитної  лінії. У цьому випадку між  банком і клієнтом укладається угода, за якою банк зобов’язаний надати позичальнику кредит на певну суму протягом узгодженого  терміну. Кредит видається, як правило, шляхом оплати з позичкового рахунку  розрахункових документів позичальника (платіжних документів, чеків і  т. д.) без погодження з банком кожного  разу умов кредиту. Кредитна лінія відкривається, як правило, на 1 рік. Кредитна лінія  застосовується до першокласних позичальників  з високим ступенем довіри з боку банку.