Етапи процесу кредитування

Міністерство аграрної політики України

Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва

 

 

 

Кафедра фінансів

 

 

 

 

 

ІНДЗ

На тему:

“ Етапи процесу кредитування ”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка 2 курсу 1 групи

Відділення “Облік і аудит”

Редька О.В.

Перевірила:

доц. Калашнікова Т.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків 2009

План

Вступ

1. Етапи процессу кредитування
2. Розгляд заявки для одержання кредиту
3. Оцінка кредитоспроможності клієнта і оцінка ризику по його позиці
4. Підготовка до заключення кредитного договору
5. Переговори по укладанню кредитного договору з клієнтом
6. Контроль з боку банку за виконанням умов кредитного договору
7. Погашення кредиту

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Перехід до ринкової економіки  обумовлений підвищеною увагою до банківської системи. Як і будь-яке підприємство, банк є самостійним господарюючим суб'єктом, володіє правами юридичної особи, виробляє і реалізує продукт, надає послуги, діє на принципах госпрозрахунку. Банк вирішує питання, пов'язані з задоволенням суспільних потреб в своєму продукті і послугах, реалізацією на основі отриманого прибутку соціальних і економічних інтересів як членів його колективу, так і інтересів власника майна банку. Банк може здійснювати операції, передбачені Законом "Про банки і банківську діяльність", Стаття 3 , Статутом банку. Сьогодні комерційний банк може запропонувати клієнту до 200 видів різноманітних банківських продуктів і послуг. Але є певний базовий набір, без якого банк не може існувати і нормально функціонувати. До таких операцій, що конструюють діяльність банка відносять :

· прийом депозитів;

· здійснення грошових платежів і розрахунків;

· видача кредитів.

Систематичне виконання  зазначених функцій і створює  той фундамент, на якому базується  робота банка. І хоч виконання  кожного виду операцій сконцентровано в спеціальних відділах банка, вони переплітаються між собою. Так, банки володіють унікальною спроможністю створювати засоби платежу, що використовуються в господарстві для організації товарного обігу і розрахунків. Спроможність комерційних банків збільшувати і зменшувати депозити і грошову масу широко використовується центральним банком, який через систему обов'язкових резервів управляє динамікою кредиту.

 

 

 

1.Етапи процесу кредитування.

Згідно статті 29 Закону “Про банки і банківську діяльність” комерційні банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які вони утворюють в межах своєї діяльності.

Банківське кредитування здійснюється на принципах:

1. Строковості.
2. Цільового характеру.
3. Забезпеченості.
4. Платності.

Принцип строковості означає, що позика повинна бути повернута позичальником банку в попередньо встановлений строк.

Економічною основою  строковості є тривалість кругообігу оборотного капіталу. Від додержання принципу строковості залежить спроможність банку видавати нові кредити. При порушенні цього принципу з'являються прострочені кредити, при наявності яких нові кредити підприємствам, як правило, не видаються.

Цільовий характер кредитування припускає вкладення позичених  коштів в конкретні господарські процеси. Його додержання допомагає комерційному банку приймати рішення про можливість і доцільності видачі позик.

Принцип забезпеченості кредитів - принцип, що допомагає банкам захистити свої інтереси і не допускати  збитків від неповернення кредитів внаслідок неплатоспроможності позичальника.

Якщо в якості носіїв гарантії повернення кредиту виступають різноманітні види майна позичальника, вони називаються забезпеченими. Комерційний  банк може видавати і незабезпечені  майном кредити (бланкові), однак вони видаються під високий процент, бо мають більший ступінь ризику.

Видаючи кредити суб’єктам  господарювання банки вимагають  не тільки повернення кредиту, але і  сплати процентів за його використання. В умовах ринкових відносин процент  є об'єктивним супутником кредиту, складовою ланкою позичкової операції, оскільки позичкова операція - це акт комерційного продажу на певний строк грошових коштів. Видача клієнтам позик здійснюється банком в межах наявних у нього кредитних ресурсів.

За рахунок доходів  в виді процентної плати банки покривають свої витрати і отримують прибуток.

Всі питання, пов'язані  з кредитуванням, вирішуються банком і клієнтом на договірній основі за допомогою укладання кредитної  угоди, в якій передбачаються: ціль, сума, строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, форми забезпечення, права, обов'язки сторін по видачі і погашенню кредиту, перелік документів і періодичність їхнього надання і інші умови.

В процесі проведення кредитних операцій банки стикаються з кредитним ризиком - ризиком  несплати позичальником основного боргу і процентів, що належаться кредитору. Для кожного виду кредитної угоди характерні свої специфічні причини і фактори, що визначають ступінь ризику. Існує декілька способів захисту від кредитного ризику:

1.Лімітування кредитів - спосіб встановлення сум заборгованості по конкретному позичальнику. Ліміт подає собою встановлену певну суму кредиту, яку позичальник має право отримати.

2.Диверсифікація позик - розподіл грошових коштів, що видаються в вигляді позик між різними суб'єктами. Чим більшому числу позичальників буде переданий позичковий капітал банку, тим меншим при інших рівних умовах буде ступінь ризику.

3.Оперативність при стягненні - обов'язок банку підтримувати з позичальником контакти протягом строку користування останньою позикою. Банк повинен слідкувати за фінансовим станом клієнта і при появі несприятливих відхилень вжити заходи щодо повернення грошових коштів.

4.Страхування кредитних операцій - банки повинні створювати страхові фонди, також страхувати високоризикові угоди в спеціалізованих страхових організаціях.

Процес кредитування складається з ряду етапів, кожний з яких забезпечує вирішення певних завдань, а в сукупності досягаються  головні цілі - надійність і прибутковість  для банку.

2.Розгляд заявки на одержання кредиту

Це початковий етап процесу  кредитування. Для одержання кредиту  позичальник звертається в банк з обгрунтованим клопотанням (заявкою), в якому вказується: цільове направлення  кредиту, його сума, термін користування, дати його погашення, характеристика кредитованого заходу і очікуваний економічний ефект від його здійснення. На прохання банку позичальник надає і інші документи (наприклад копію засновницької угоди, статуту, положення або інших документів, документи бухгалтерської звітності, декларація про доходи, виписки по рахунку в інших банках та ін.).

Названі документи надходять  до відповідного працівника банку, що після розгляду проводить попередню  бесіду з позичальником. За допомогою  бесіди можна визначити якості позичальника, як керівника, його професійну підготовленість і визначити перспективи розвитку підприємства.

3.Оцінка кредитоспроможності клієнта і оцінка ризику по його позиці.

Цей етап можливий тільки при позитивних результатах попередньої  бесіди. Спеціаліст банку проводить  глибоке і ретельне обстеження фінансового стану клієнта. Цей етап є одним з найважливіших при наданні банком кредиту позичальнику.

Враховуючи велику важливість вивчення кредитоспроможності і  оцінки ризику в банках західних держав створені спеціальні відділи.

При експертизі кредитної  заявки клієнта використовуються різні  джерела інформації:

• матеріали, отримані безпосередньо від клієнта;
• відомості про клієнта в архіві банку;
• інформація про клієнта, отримана за межами банку;

Велике значення має  архів банку. Якщо клієнт вже одержував позику, то в архіві є інформація про непогашення, затримки або інші порушення.

З зовнішніх джерел важливої є інформація, отримана від банків-партнерів.

В процесі роботи банку  працівник банку зобов'язаний проаналізувати кредитоспроможність позичальника. Оцінюючи персональні якості позичальника банк зосереджує увагу на таких моментах: репутація, порядність і чесність, професійна спроможність і матеріальна забезпеченість. Ретельно вивчається фінансовий стан позичальника, коефіцієнти ліквідності, ефективність використання власних і позичених коштів. Для цього використовується бухгалтерська і статистична звітність позичальника за минулий період, матеріали попередніх перевірок на місці і прогнози його фінансового стану за строки користування позикою.

Існує багато методик  аналізу фінансового стану клієнта  і його надійності в відношенні своєчасного  погашення боргу банку. При вивченні кредитоспроможності клієнта важливе  значення необхідно придавати аналізу  коефіцієнтів, різних статей, що характеризують співвідношення балансу і динаміку цих показників.

Національний банк України  згідно з Законом України "Про  банки і банківську діяльність" (872-12) здійснює контроль за дотриманням  комерційними банками банківського законодавства.

З метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності комерційних банків Національним банком України затверджені обов'язкові для виконання такі економічні нормативи регулювання їх діяльності:

• - платоспроможність;
• - ліквідність балансу;
• - максимальний розмір ризику на одного позичальника;
• - та інші.

Для зведення ризику діяльності комерційного банку до мінімуму та запобігання його банкрутства банк, до укладання кредитної угоди, здійснює попередній аналіз фінансового стану  позичальника, вивчає його кредитоспроможність та розглядає перспективи розвитку.

Метою аналізу кредитоспроможності  є отримання банком якісної оцінки діяльності позичальника, на підставі якої він приймає рішення щодо можливості і умов кредитування або  припинення кредитних відносин з ним.

Джерелами визначення показників кредитоспроможності позичальника для комерційного банку можуть бути:

а) баланс (форма N 1);

б) звіт про:

- фінансові результати  та їх використання (форма N 2);

- фінансово-майновий  стан (форма N 3);

в) відомості статистичних органів;

г) дані оперативного обліку позичальника;

д) додаткова інформація, що надається  за погодженням сторін.

Кожний комерційний банк має  право самостійно обирати найбільш прийняті показники для аналізу кредитоспроможності позичальника.

Реальні висновки та пропозиції за результатами оцінки діяльності позичальника дозволять  уникнути банку невиправданого ризику при здійсненні кредитних взаємовідносин.

Кредит надається банком, як правило, позичальникам з найбільш високою  кредитоспроможністю, які забезпечують своєчасне його погашення за рахунок отриманих доходів.

У разі укладання договору та надання  кредиту позичальнику із недостатньою кредитоспроможністю доцільно застосовувати  такі заходи щодо зменшення кредитного ризику:

- зменшення розміру  кредиту, що надається одному  позичальнику;

- страхування кредитів;

- одержання достатнього  забезпечення за виданими кредитами  шляхом укладання договору застави  на майно, цінні папери позичальника;

- надання позичальником  поручительств, гарантій інших організацій;

- скорочення строків  користування кредитом.

Найбільш розповсюдженими  є такі носії забезпечення кредитів:

1.Гарантія (поручительство) - зобов'язання продавця третьої особи погасити борг позичальника в випадку його неплатоспроможності. Оформляється в вигляді самостійних зобов'язань продавця гаранта за допомогою передатного надпису на вимозі боргу (індосаменту). В ролі гаранта (поручителя) можуть виступати банки.

2.Переуступка контрактів - форма, що практикується при кредитуванні будівельних компаній або фірм, які здійснюють регулярні поставки товару (надання послуг) контрактів. Позичальник переуступає контракт банку, що кредитує, в результаті чого надходження від замовника по оплаті робіт зараховуються суму премії в погашення заборгованості по позиці.