Банківський сектор україни: проблеми і перспективи

      Низька  кредитоспроможність переважної частини  підприємств-позичальників, низька капіталізація  банків спричинюють надзвичайно  високу ризикованість банківської  діяльності, підвищену недовіру до банків, особливо з боку сімейного сектора економіки, ускладнюють підтримку їх ліквідності. Усе це послаблює посередницьку роль і трансформаційну функцію банків і банківської системи в цілому. Банки не в змозі належним чином задовольняти попит на позичкові капітали, насамперед з боку суб'єктів реального сектора економіки, які постійно відчувають глибокий дефіцит грошей як платіжних засобів і як капіталу. З іншого боку, всі економічні суб'єкти, в яких з'являються вільні грошові кошти, не можуть їх надійно розмістити і віддають перевагу конвертації в іноземну валюту, інвестуванню в тіньову економіку чи переведенню за кордон.

9. Формування раціонального співвідношення в універсалізмі й спеціалізації банківських установ. Йдеться про необхідність дотримання певної збалансованості й пропорційності у розвитку різних видів банків, оскільки універсальність діяльності, взята за основу при формуванні банківської системи в Україні, не завжди виправдовує себе попри усі свої позитивні моменти (зокрема зниження ризику внаслідок диверсифікації операцій, більш широкі можливості у задоволенні попиту клієнтів на різноманітні послуги). З іншого боку, в економіці необхідні також раціонально спеціалізовані банки й насамперед за функціональною ознакою — інвестиційні, ощадні, іпотечні, трастові, інноваційні, зовнішньоторговельні та інші види банківських установ. Власне, раціоналізм такої спеціалізації полягає у спроможності банків суттєво підвищувати якість надання відповідних послуг при одночасному зниженні їхньої собівартості.

      В Україні, як зазначалося, в основу банківської діяльності покладено універсалізм, а спеціалізованість окремих банківських установ (не враховуючи Ощадбанку) грунтується переважно на галузевому принципі, хоча за останні роки він набув більшою мірою номінального виразу, перетворившись скоріше на орієнтацію банків без чіткого домінування у колі обслуговуваної клієнтури тих чи інших груп підприємств.

10. Кадрова проблема, що включає у себе недостатній рівень кваліфікації менеджерів і спеціалістів та брак досвіду банківського персоналу. Ця проблема особливо гостра для тих комерційних банків, до керівництва якими в час "піку", їхнього утворення часто приходили люди без елементарної економічної підготовки, не кажучи вже про спеціалізовану банківську. Нині цю проблему практично розв'язано у кількісному плані, проте постає питання якості підготовки фахівців, що потребує узгодження навчального процесу із відповідними запитами банків, враховуючи постійний динамізм фінансового ринку та зміни банківських технологій здійснення різноманітних операцій.
11. Проблему низького рівня менеджменту складає і проблема браку наукових рекомендацій щодо вибору сфер діяльності, пунктів та місць розташування банків, слабка наукова обгрунтованість аналітичної бази, недостатня увага до стратегічних проблем розвитку. Практично в усіх сферах банківської діяльності здебільшого відсутні середньо- та довгострокові стратегії, переважно діють короткострокові, розраховані на три – шість місяців або один рік, тоді як, наприклад, ринок кредитних ресурсів, як і будь-який інший сегмент ринку, потребує стратегічного бачення соціально-економічних процесів. Нині в Україні стратегічне управлінню банківською діяльністю перебуває поки що в стадії зародження, а система спеціальних заходів стратегічного характеру формується методом спроб і помилок, тоді як у вітчизняному банківському секторі необхідна розробка банками своїх довгострокових конкурентних стратегій, орієнтованих на збереження і підвищення конкурентноздатності.
12. Слабка диференціація асортименту банківських послуг. Хоча нині їх нараховується близько 300 (кредитні, інвестиційні, трастові, розрахунково-касові, консультаційні, транспортні та інші), український банківський сектор не є достатньо розвинутим у цьому плані, що значно знижує його конкурентноздатність. До цього додається і проблема повільного, пасивного впровадження нових банківських продуктів, які приходять в Україну дуже швидко, тоді як уже зараз складається враження, що вона не встигає за розвитком цього процесу. Зокрема пластиковими картками скоро захочуть користуватися усі клієнти, а на сьогодні лише 10-15 банків із 200 розробляють для цього відповідні схеми.
13. Низький рівень використання інформаційних технологій у банках, де все ще використовується старе обладнання, тоді як для впровадження багатьох нових банківських продуктів необхідне нове сучасне обладнання. Уже сьогодні багато зарубіжних банків оформлюють депозити і кредити через Інтернет, що дає можливість клієнту здійснювати усі банківські операції з персонального комп'ютера. В Україні ж так званий Інтернет-банкінг досить пасивний і може розглядатися лише як тема для перспективи, а не як предмет активної поточної діяльності. Хоча вважається, що Україна має досить великий потенціал у цьому напрямі.
14. Тісний взаємозв'язок між усіма сегментами фінансового сектора: будь-які проблеми, які виникають з небанківськими фінансовими установами,                                 автоматично відбиваються на діяльності банків і банківського сектору у цілому. Серед цих проблем:

• майже відсутній ринок цінних паперів (є лише 50 компаній, які постійно торгують акціями, а широкі верстви населення не залучені до інвестиційної діяльності);

• страховий бізнес не сформувався як значущий механізм інвестування;
• інвестиційні фонди невеликі, а взаємні фонди взагалі відсутні;
• недостатньо розвинута регулятивна база небанківських фінансових установ, бракує регламентів їх діяльності, а обсяг послуг, що вони надають, досить незначний.

      Отже, за відсутності розвиненого фінансового  сектора говорити про конкурентноздатність банківського сектора досить проблематично.

15. Проблема залучення інвестицій, зокрема іноземних. Надходження інвестицій у капітали банків України досить невелике – частка іноземного капіталу в банківському секторі становить 12,3% від загальної суми зареєстрованих статутних фондів українських банків (Економічний часопис 3,2001). Ця проблема пов'язана з такими факторами:

• відсутність умов – прозорості економічних і політичних рішень, простоти реєстрації та регулювання бізнес-діяльності і передбачуваності змін законодавства, нормативної бази і дій влади (таких, як, наприклад, несподівані зміни у податковій політиці держави);

• технічні проблеми (колишні обмеження НБУ на частку іноземного капіталу у загальному обсязі статутних фондів банків, заборона на фіксування та утримання коштів статутного фонду у вільно конвертованій валюті);
• економічні (надмірне оподаткування, жорстке валютне регулювання);
• управлінські (спричинені дефіцитом висококваліфікованих кадрів, відмінністю між управлінськими стандартами і традиціями організації внутрішнього менеджменту);
• стратегічні (зумовлені загальноприйнятою стратегією приходу іноземних банків до країни, зазвичай услід за своїми клієнтами – транснаціональними компаніями, які обслуговуються в інших країнах, де звикли до високих стандартів банківських послуг).

      Крім  того, іноземні банки можуть мати додаткові проблеми, наприклад національного характеру, пов'язані з особливостями політичних, економічних, етичних та інших традицій і відповідних взаємовідносин з Україною.

16. Проблема банківської таємниці, яка призводить до утримання багатьох фізичних і юридичних осіб від вкладання грошей в українські банки, до витоку конфіденційної інформації про клієнтів банку за його межі. Ще донедавна не було законодавчо визначено навіть самого тлумачення банківської таємниці, що створювало складнощі в отриманні інформації від установ, для яких розголошення її було б небажаним. Лише в останній редакції закону “Про банки і банківську діяльність” було вперше з'ясовано поняття банківської таємниці, чітко визначено, яка конкретно інформація становить банківську таємницю і в яких випадках вона може бути розкрита, обмежено коло державних органів (прокуратура, СБУ, МВС), за запитами яких розкривається інформація, що становить банківську таємницю. Однак проблема правого забезпечення захисту банківської інформації клієнтів, їхніх рахунків т операцій за ними нині все ще залишається актуальною.
17. Відмивання грошей, існування якого тісно пов'язане з банківським сектором економіки. Ця проблема значною мірою викликана недоліками в законодавстві, в результаті чого процедури відмивання є навіть не абсолютно незаконними,  просто непередбачені законом. І хоча на сьогодні уже розроблено методику інспектування банків, яка дає змогу запобігти банківському шахрайству та відмиванню грошей, ця проблема створює велику непрозорість діяльності банків в Україні і ускладнює процедуру нагляду за ними.
18. Законодавчо-правове забезпечення банківської діяльності. Ще донедавна необхідного банківського законодавства в Україні не було (лише у 1999 р. з'явився Закон “Про Національний банк України” та у 2001 р. – Закон “Про банки і банківську діяльність”. Саме наявність належного правового поля є вихідним і необхідним моментом у забезпеченні стабільного функціонування усіх банків.

      Через зазначені проблеми,  особливо деякі з них (такі як, проблемні кредити, відмивання грошей та ін.), щороку багато банків у банківському секторі країни реорганізовуються, переводяться на режим фінансового оздоровлення або ліквідуються. Це такі банки, як “ІНКО”, “Відродження”, “Градобанк” та ін. У цьому році почалася ліквідація і одного з найбільших банків країни – банку “Україна”. Такі процеси свідчать про те, що наведені проблеми заважають підвищенню конкурентноздатності банківського сектора української економіки, гальмують його розвиток, а отже, і економічне зростання країни загалом. Саме тому дуже важливим є формулювання пропозицій для їх розв'язання та втілення їх у життя як владними структурами, так і самими банківськими установами. 

4. ПРОПОЗИЦІЇ ДО  РОЗВ'ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ 

      Для розв'язання наведених проблем необхідно  здійснити такі заходи:

1. розширити мережу комерційних банків в інших регіонах країни;
2. звузити процентну маржу комерційних банків;
3. розробити механізм розмежування банківських фінансів і урядових фінансів;
4. позбавити уряд можливості брати у Національного банку України та комерційних банків гроші в кредит чи то у прямій, чи то у завуальованій формах, під виглядом первинної емісії облігацій внутрішньої державної позики; уряд повинен функціонувати на основі самозабезпечення, а не паразитувати на примусово здешевлених кредитних ресурсах Нацбанку і комерційних банків;
5. Кабінет Міністрів повинен здійснювати фінансово-економічну політику, спрямовану на підвищення ефективності державних підприємств;
6. удосконалити податкову систему країни;
7. ввести єдині загальнодержавні реєстри рухомого і нерухомого майна;
8. ввести спрощену процедуру банкрутства підприємств;
9. розвивати та стимулювати приватну власність;
10. оптимізувати ризик-менеджмент;
11. розвивати спеціалізований сегмент у структурі банківських установ країни шляхом створення належного правового поля діяльності .відповідних банків, нормативного диференціювання їхніх функцій та створення у разі потреби належних стимулів для розвитку з метою забезпечення ефективного функціонування різних сфер фінансового ринку;
12. швидкими темпами проводити реорганізацію, об'єднання або ліквідацію проблемних банків;
13. налагодити роботу Фонду гарантування вкладів населення та зробити її ефективною;
14. розвинути мережу різноманітних навчальних закладів, центрів підготовки та перепідготовки фахівців для роботи у банківських установах;
15. створити сприятливий інвестиційний клімат, атмосферу масового інвестування в українську економіку;
16. збільшити кількість та підвищити якість банківських послуг на основі використання сучасних технологій і обладнання;
17. впроваджувати нові банківські продукти;
18. запровадити цілодобове надання банківських послуг у комерційних банках;
19. розвивати кредитування малого бізнесу;
20. розвивати взаємовідносини банків з клієнтами;
21. сформувати та підтримувати режим справедливої конкуренції як у банківському, так і в реальному секторах економіки;
22. зміцнювати фінансовий потенціал шляхом залучення нових акціонерів та збільшувати капітал за рахунок розширення клієнтської бази;
23. розвивати методологію прогнозування попиту на кредити, ризиків інвестиційно-кредитної діяльності в умовах невизначеності;
24. розробити довгострокові стратегії із застосуванням міжнародного досвіду та національних особливостей і специфічних характеристик кожного банку;
25. розвивати Інтернет-банкінг, залучати для цього відповідних висококваліфікованих спеціалістів, використовувати новітні інформаційні технології;
26. розвивати і надалі удосконалювати законодавство і нормативну базу;
27. підвищити рівень інформаційного забезпечення у діяльності комерційних банків;
28. удосконалити державний контроль і нагляд, зокрема за проблемними банками;
29. сформувати нову, ринкову психологію людей та довіри в них до банківської системи.

5. ОБГРУНТУВАННЯ ПРОПОЗИЦІЙ  ТА ВИБІР АЛЬТЕРНАТИВ 

        Наведені пропозиції спрямовані на подолання тих проблем, які  існують сьогодні у банківському секторі України та впливають на його глобальну та регіональну конкурентноздатність.

        Зокрема, розширення мережі комерційних банків в інших регіонах вирішить проблему концентрації банків та їх активів переважно в Київській  області та відповідно низького рівня  конкурентноздатності банків інших областей.

        Дуже важливим для підвищення конкурентноздатності банківських  установ є розвиток реального  сектору економіки шляхом підвищення ефективності підприємств, застосування інституту банкрутства, стимулювання інвестицій, сприяння конкуренції.

        Останнє, зокрема, вимагає  від держави постійної підтримки рівноваги або балансу між конкуруючими організаціями (будь-які обмеження іноземних, асоційованих конкурентів на внутрішньому ринку повинні супроводжуватися посиленням конкуренції між вітчизняними банками) та протидії будь-яким проявам монополізму та недобросовісної конкуренції, зокрема спробам територіального поділу ринків.

        Особливо гострим у  банківській системі є питання  неплатежів державних підприємств, які сьогодні функціонують переважно на основі натурального обміну. Якщо державні підприємства не спроможні сприйняти ринкові умови і стати ефективно діючими, то від них слід звільнятися, застосовуючи механізм банкрутства та санації. Урядові необхідно самому вживати заходів і вишукувати внутрішні резерви для реструктурування державного сектора економіки, трансформації його у приватний.

        Сьогодні державна економіка  України утримується за рахунок  посиленої експлуатації приватної  банківської системи, приватних  підприємств і фізичних осіб. Розвиток та стимулювання приватної власності і її носіїв не стали пріоритетними, хоча така мета повинна стати основою, наріжним каменем економічних реформ в Україні. Реституція приватної власності, поглиблення земельної реформи, введення інституту іпотеки, формування інвестиційних банків мають оздоровити економічну ситуацію, полегшити тягар банківської системи, яка вирішує, окрім власних проблем, ще й урядові, виконуючи чимало непритаманних їй функцій. Розвиток приватної власності - це найважливіший об'єктивний чинник стабільності банківської системи ринкової економіки, основними клієнтами якої є приватні підприємці. В Україні ж сьогодні реально функціонує дуже незначна кількість малих підприємств. Зрозуміло, що така їх мізерна кількість не здатна забезпечити формування потужного ринкового середовища.

        Підвищення ефективності роботи підприємств вимагає і  зменшення податкового тиску, який часто лише поглиблює кризу неплатежів і, таким чином, сприяє збільшенню проблемних кредитів у банківському секторі (взяти хоча б той факт, що агрегований рівень оподаткування складає в Україні близько 36% ). Отже, податкова система є також одним з найнегативніших чинників, що гальмують розвиток банківської системи.

        Для підвищення конкурентоспроможності банківського сектору необхідно вирішити деякі інфраструктурні питання. Мова іде про те, що на сьогоднішній день в Україні відсутні єдині загальнодержавні реєстри рухомого і нерухомого майна, корпоративних прав та іншої власності, яка може бути прийняття банком в якості застави. Нерозв’язаність цієї колосальної проблеми призводить до виникнення численних факторів шахрайства із заставами при отриманні банківського кредиту. Хоча за такі дії українське законодавство передбачає відповідальність, банкам це мало допомагає, оскільки повернути кредит у даній ситуації практично неможливо. Таким чином, тільки створення на державному рівні єдиних реєстрів рухомого, нерухомого та іншого майна дозволить здійснювати централізовану реєстрацію застави, перевівши ці взаємовідносини у цивілізоване русло. Необхідно також змінити психологію людей, які мають зрозуміти, що якщо банк видав кредит, отже він уже apriori прав, бо нав'язати кредит практично неможливо. У свою чергу, позичальник, який підписав документи і отримав гроші, зобов'язаний їх повернути разом з процентами.

        Спрощена процедура  банкрутства підприємств також  сприяє підвищенню ефективності підприємств, а отже і зменшує ризик неплатежів у банківському секторі. На жаль, чинна  процедура, виписна в Законі про  банкрутство, неефективна і розтягнута на роки. Керівництво підприємств-позичальників за цей час має достатньо можливостей і часу для виведення усіх закладених активів з-під реалізації

        У зв'язку зі значним зростанням числа банків у країні за час від  початку реалізації заходів із реформування економіки виникла потреба у відповідному кадровому забезпеченні діяльності новоутворених банківських установ, адже більшість працівників, що прийшла до них на роботу, не мала відповідної підготовки. Тому очевидною є необхідність створення системи перенавчання, підвищення кваліфікації працівників банку, а також удосконалення менеджменту банківських установ.

        Для вирішення гострої  проблеми недовіри населення до банків та гарантування його вкладів важливим є підвищення ефективності роботи Фонду  гарантування вкладів населення, яка залежить насамперед від того, наскільки швидко він зможе виплатити гроші після настання факту недоступності внесків. Якщо ця можливість буде забезпечуватись лише цінними паперами уряду, терміни отримання готівки для здійснення виплат явно перевищать один місяць і можуть розтягнутись на півроку й більше. А найважливіше у діяльності Фонду є саме забезпечення населення відповідними гарантіями, а не голими деклараціями.