Системи обліку витрат і калькулювання собівартості в зарубіжних країнах

            Так, система обліку повних витрат, основана на розподілі витрат на прямі та непрямі, передбачає включення до собівартості продукції усіх виробничих витрат- як змінних, так і постійних. Відповідно, всі виробничі витрати розподіляються між виробами і включаються у собівартість незавершеного виробництва та готової продукції. Цс підтверджує, що система обліку повних витрат здебільшого орієнтована на виробництво, а її принципи обліку сприяють відображенню технологічних аспектів виробничого процесу. Вони повною мірою проявилися у методах обліку і калькулювання за замовленнями та процесами.

               Система обліку неповних витрат, навпаки, більше орієнтується на процес реалізації, а її принципи відповідають потребам дослідження ринку. Вона основана на класифікації витрат за ступенем впливу обсягів діяльності підприємства і передбачає включення до собівартості продукції лише змінних виробничих витрат.

            Системи обліку повних і неповних витрат різняться між собою за своїми цілями та завданнями.

             Для складання фінансової звітності підприємства застосовується система калькулювання повних витрат, яка передбачає включення у собівартість всіх (змінних і постійних) виробничих витрат.

             Система обліку повних витрат є основою стратегічної політики у сфері виробництва, постачання та реалізації товарно-матеріальних цінностей, вона орієнтована на прийняття довгострокових управлінських рішень, на повне покриття всіх витрат і максимізацію нетто-прибутку. Ця система забезпечує трудомісткий контроль зв'язків між виробництвом і реалізацією на перспективу.

              Калькулювання повних витрат передбачає включення до складу собівартості продукції всіх виробничих витрат (змінних і постійних), розподіл загальновиробничих між окремими видами продукції на основі єдиної бази (машино-годин, основної заробітної плати тощо), відшкодування за рахунок прибутку підприємства витрат на збут і адміністративних витрат.

             Калькулювання неповних витрат - система калькулювання, яка передбачає включення у собівартість продукції лише змінних виробничих витрат.

              Отже, принципова відмінність системи калькулювання неповних витрат від системи калькулювання повних витрат полягає у підході до постійних виробничих накладних витрат. При використанні системи калькулювання неповних витрат не тільки операційні витрати (пов'язані з управлінням, збутом тощо), а й постійні виробничі витрати розглядаються як витрати періоду і списуються за рахунок прибутку. В результаті у собівартість незавершеного виробництва і готової продукції включаються тільки змінні виробничі витрати. Ця система забезпечує оперативний контроль зв'язків між виробництвом і реалізацією, використовуючи сигнальну інформацію.[4]

               Система обліку неповних витрат є інструментом оперативного управління виробничим процесом підприємства, орієнтована на прийняття короткострокових управлінських рішень, покриття прямих витрат і оптимізацію маржинального доходу (прибутку-брутто).

               Такий показник, як маржинальный дохід, широко застосовується для аналізу прибутковості і прийняття управлінських рішень. Маржинальний дохід визначається за однією з двох формул:

Маржинальний дохід = Дохід від реалізації - Змінні витрати  або

Маржинальний дохід = Постійні витрати + Прибуток

               Калькулювання неповних витрат передбачає включення до складу собівартості готової продукції лише змінних виробничих витрат, розподіл змінних загальновиробничих витрат між окремими видами продукції на основі єдиної бази (машино-годин, людино-годин, основної заробітної плати тощо), визначення маржинального доходу та відшкодування за рахунок прибутку підприємства постійних загальновиробничих витрат, витрат на збут і адміністративних витрат.

                Порівняння впливу систем обліку повних і неповних витрат на Звіт про прибутки та збитки, складений різними способами, показує, що:

- при однакових обсягах виробництва і реалізації продукції прибуток підприємства буде однаковим, незважаючи на те, яка система обліку застосовується;

- за умови, коли обсяг виробництва перевищує обсяг реалізації продукції, використання системи обліку повних витрат призводить до більш високого розмір прибутку, ніж застосування системи обліку неповних витрат;

- за умови, коли обсяг реалізації перевищує обсяг виробництва продукції використання системи обліку неповних витрат призводить до більш високого розміру прибутку, ніж використання системи обліку повних витрат.

                Причиною такої різниці у розмірі прибутку є розбіжність обсягів виробництва й реалізації. При використанні системи обліку неповних витрат, прибуток підприємства залежить лише від обсягу реалізації, в той час як в системі обліку повних витрат прибуток знаходиться під впливом як обсягу реалізації, так і обсягу виробництва продукції.

                Дослідження видатних зарубіжних науковців свідчить, що компанії багатьох розвинених країн світу на практиці застосовують як систему калькулювання повних, так і неповних витрат, але перевага надається калькулюванню на основі повних витрат (табл.1).

Таблиця 1 «ЗАСТОСУВАННЯ РІЗНИХ СИСТЕМ КАЛЬКУЛЮВАННЯ У РОЗВИНЕНИХ КРАЇНАХ СВІТУ»

Країна                                            Система калькулювання

                                   повних витрат, %                              неповних витрат, %

США                                               69                                                             31

Канада                                     52                                                             48

Австралія                                     67                                                             33

Японія                                     69                                                             31

Швеція                                     58                                                             42

Велика Британія                           48                                                             52

            Слід зазначити, що система калькулювання неповних витрат не відповідає загальноприйнятим принципам підготовки фінансової звітності та вимогам фіскальних органів і тому рекомендується лише для внутрішнього використання в управлінському обліку.[4]

            Прихильники цієї системи стверджують, що застосування системи калькулювання неповних витрат дозволяє визначати показник маржинального доходу, який широко використовується в процесі аналізу прибутковості окремих видів готової продукції, і формувати відповідні інформаційні блоки, необхідні для прийняття оперативних управлінських рішень з питань ціноутворення та оптимізації виробничої діяльності.

            4. Облік і контроль за центрами відповідальності.

            Організація обліку і контролю за центрами відповідальності є одним із головних елементів системи управлінського обліку. Вона побудована на встановленні відповідальності кожної структурної одиниці підприємства за витрати і доходи, що перебувають під її контролем. При цьому першочерговим завданням обліку стає контроль витрат.

            Організація обліку за центрами відповідальності розглядається як вчення, спрямоване на наукову організацію поведінки управлінців, а його завданням визнається більшою мірою допомога в організації самоконтролю, ніж контроль з боку керівництва.

            Головною метою обліку і контролю за центрами відповідальності є допомога менеджерам оцінити результати їхньої діяльності на підставі складання звітів про виконання бюджетів. Першими кроками у її створенні є виділення центрів відповідальності за територіальною або функціональною ознакою, а також встановлення персональної відповідальності керівників центрів за результати їхньої роботи.[3]

            Центром відповідальності може бути будь-який сегмент підприємства (робоче місце, бригада, цех, відділ), в межах якого встановлено персональну відповідальність менеджера за показники діяльності, які він повинен контролювати.

             Успішне функціонування системи обліку і контролю за центрами відповідальності передбачає також:

- закріплення за центрами відповідальності усіх елементів витрат;

- складання бюджетів для кожного центру відповідальності та регулярне звітування про їх виконання;

- аналіз відхилень і встановлення причин їх виникнення;

- оцінку та координацію діяльності центрів відповідальності;

- розробку системи санкцій та раціональної системи стимулювання.

               З урахуванням відповідних об'єктів контролю виділяють чотири типи центрів відповідальності:

- центри витрат - організаційно-структурні підрозділи підприємства або їх частини (робочі місця, бригади, ділянки цеху), керівники яких несуть відповідальність лише за витрати;

- центри доходів - організаційно-структурні підрозділи підприємства або їх частини (відділу збуту, канали збуту, географічні зони тощо), керівники яких несуть відповідальність за доходи (виручку від реалізації);

- центри прибутків - як правило, цехи, де завершується виробничий цикл і керівники контролюють витрати і доходи сегменту;

- центри інвестицій - господарські одиниці (філії, дочірні компанії або підприємство в цілому), керівники яких контролюють витрати, доходи та інвестиції у власні активи.

             У межах центрів відповідальності, крім зазначених вище показників, здійснюється планування, облік та контроль інших показників діяльності окремих підрозділів: обсягів виробництва та реалізації продукції, продуктивності праці, якості продукції, чисельності працівників, кількості відпрацьованих машино-годин або людино-годин, кількості замовлень, географії замовників тощо.

              Центри відповідальності, як правило, встановлюються відповідно до організаційної структури підприємства. Після встановлення центрів відповідальності першого рівня встановлюються більш укрупнені центри відповідальності 2-го, 3-го і т. д. рівнів. У центрах відповідальності 2-го та більш високих рівнів ієрархічної системи акумулюються первинні витрати даного рівня та підсумкові дані підзвітного центру відповідальності більш низького рівня.

             Система обліку і контролю за центрами відповідальності є внутрішньою системою, створення якої перебуває лише у компетенції керівництва підприємства. Вона надає оперативну, своєчасну та достовірну інформацію про витрати й результати діяльності окремих сегментів та в цілому всього підприємства і, таким чином, забезпечує реалізацію більшості функцій системи управління підприємством.[4]

Висновок

             Поняття «витрати виробництва» і «собівартість продукції» є одними з головних економічних категорій на сучасному етапі розвитку. Відмінність їх у тому, що категорія «витрати виробництва» знаходить застосування в економічній теорії та по суті ширше поняття «собівартості». Остання, у свою чергу, використовується в бухгалтерському та управлінському обліках, відображаючи різні виробничі відносини.

              Собівартість як узагальнюючий показник у системі показників ефективності виробництва в кінцевому підсумку характеризує результати основного виду діяльності господарюючого суб'єкта в умовах ринкової економіки, тобто ставить в пряму залежність його витрати від отримуваних ним доходів. Він широко застосовується на всіх рівнях управління економікою.[5]
         Зниження матеріальних, трудових і фінансових ресурсів в розрахунку на одиницю виробленої продукції дозволить підвищити ефективність виробництва і збільшити в кінцевому результаті прибуток, яка є основною метою підприємницької діяльності.

         Досвід показує, що на вітчизняних підприємствах існують різні напрямки зниження витрат виробництва, але як такого єдиного «рецепту» немає. Це пояснюється специфічними особливостями окремого підприємства (такими економічними показниками, як матеріаломісткістю, трудомісткістю, типом організаційної структури та ін).

        Нарешті, хотілося б відзначити, що застосування зарубіжного досвіду мінімізації витрат виробництва має велике значення для російських підприємств, оскільки він стимулюють інноваційну ініціативу всіх співробітників підприємства, що дозволяє створити сильну ринкову команду і з успіхом конкурувати не тільки з вітчизняними, а й з іноземними компаніями.
 

Список використаної літератури

1.      Бутинець Ф.Ф., Горецька Л.Л. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах. Навч.посібн.- Житомир: Рута, 2002.-544с.

2.      Голов С.Ф. Управлінський облік: Підручник.- К.:Лібра,2003.-704с.

3.      Єфіменко В.І.,Лук’яненкоЛ.І. Облік у зарубіжних країнах: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / За ред. В. І. Єфіменка. — К.: КНЕУ, 2005. — 211 с.

4.      О.М.Губачова, С.І.Мельник Облік у зарубіжних країнах: Підручник. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 432 с.

5.      Панков Д.А. Бухгалтерський облік і аналіз за кордоном: Навчальний посібник. - М.: Нове знання, 2003.

6.      http://pidruchniki.ws/13650714/buhgalterskiy_oblik_ta_audit/sistemi_metodi_obliku_vitrat_kalkulyuvannya_sobivartosti_produktsiyi

3