Системи обліку витрат і калькулювання собівартості в зарубіжних країнах

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДВНЗ «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Вадима Гетьмана»

Реферат

з дисципліни «Облік в зарубіжних країнах»

на тему: «Системи обліку витрат і калькулювання собівартості в зарубіжних країнах»

Виконала:

студентка 7 групи

ОЕФ, спец. 6509

Назаренко О.Р.

Перевірила:

Примаченко О.Л.

Київ 2011

План

Вступ

1.       Поняття про облік витрат і калькулювання, їх мета та об'єкти.

2.       Облік і калькулювання за замовленнями та процесами.

3.       Системи обліку та калькулювання собівартості за повними і неповними витратами.

4.       Облік і контроль за центрами відповідальності.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

             На сучасному етапі розвитку економіки, в період, коли інвестування в промислове виробництво для багатьох банків стає невід'ємною частиною бізнесу, особливої актуальності набуває проблема удосконалення управлінського контролю над витратами виробництва і методів калькулювання собівартості продукції фірми.

             Актуальність даного питання обгрунтовується тим, що в умовах ринкової економіки все більшого значення набуває показник собівартості продукції, який відображає ефективність виробництва будь-якого підприємства.
               Крім того, однією з ключових проблем економіки на сьогоднішній день є її конкурентоспроможність на світовому ринку. У разі програшу в конкурентній боротьбі втрачається не тільки значна частина економічних ресурсів, а й політичну вагу, позиції на зовнішніх ринках, і, що найголовніше, вона втрачає потенціал сталого розвитку. У свою чергу, проблема підвищення конкурентоспроможності є різноманітною і дуже складною. Одним з основних стратегічних підходів до формування конкурентних переваг підприємства є прагнення мати найнижчі в галузі витрати виробництва (стратегія керівної ролі в області витрат виробництва).
В даний час, коли підприємства застосовують сучасні технології, більш економічне і продуктивне обладнання, вдосконалюють організацію управління підприємствами, отримання прибутку за допомогою збільшення цін стає проблематичним. На перший план виходять нецінові фактори завоювання ринку, наприклад, за допомогою надання додаткових послуг, поліпшення якості виробленої продукції, розвитку гарантійного та післягарантійного обслуговування. Тому формування оптимальної структури управління витратами і зниження їх величини (за умови збереження якості продукції, що випускається) дозволяє знизити ціни на продукцію, що дасть підприємству можливість зберегти і навіть зміцнити свої позиції на ринку.
 

             1. Поняття про облік витрат і калькулювання, їх мета та об'єкти.

           Облік витрат на виробництво є визначальним у загальній системі бухгалтерського обліку. Він забезпечує відображення операцій, пов'язаних з виробництвом продукції за допомогою їх вимірювання, реєстрації, групування і аналізу в розрізах, що формують собівартість продукції. Облік витрат здійснюється для встановлення їх величини за окремими об'єктами. Процес визначення собівартості певного об'єкта витрат називають калькулюванням (Costing).

           Об'єктом витрат (Cost Object) є предмет або сегмент діяльності, що потребує окремого вимірювання пов'язаних з ним витрат. Вибір об'єкта витрат залежить від мети калькулювання. З метою ціноутворення, внутрішньої звітності, оцінки запасів, рішень щодо асортименту, об'єктом витрат звичайно є продукт. З метою контролю за рівнем витрат, для планування і оцінки діяльності менеджерів, об'єктом витрат обирається центр відповідальності.

            Калькулювання і контроль собівартості об'єктів витрат забезпечує система виробничого обліку. В межах цієї системи спочатку здійснюється накопичення витрат за однорідними елементами (матеріали, зарплата тощо) у розрізі відповідних підрозділів  (центрів відповідальності), а потім ці витрати розподіляються на певні види продукції (калькуляційні одиниці).[4]

            Калькулювання собівартості продукції є важливою функцією обліку. Разом з тим, необхідно пам'ятати, що для різних цілей використовуються різні види собівартості. Так, у фінансовому обліку формується:

- виробнича собівартість;

- собівартість реалізованої продукції;

-   повна собівартість.

             З метою підготовки інформації для управління собівартістю, тобто для цілей управлінського обліку необхідно формувати такі види собівартості:

- собівартість центру відповідальності;

- повну виробничу собівартість;

- маржинальну (обмежену) собівартість.

           Собівартість центру відповідальності включає сукупність витрат на виготовлення відповідним центром усієї продукції та містить лише ті статті витрат, за які відповідає керівник даного структурного підрозділу. Собівартість центру відповідальності застосовується для контролю та оцінки діяльності центру.[1]

           Повна виробнича собівартість включає змінні і постійні виробничі витрати, які доцільно віднести на собівартість конкретного виду продукції.

           Маржинальна (обмежена) собівартість включає змінні витрати, які можна прямо віднести на собівартість конкретного виду продукції.

            Організація обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції залежить від виду діяльності підприємства, структури управління, характеру виробництва, видів продукції, що виготовляється, періодичності її випуску.

            Важливою передумовою раціональної організації обліку витрат і калькулювання собівартості продукції є правильне визначення об'єктів обліку та об'єктів калькулювання.

            Об'єктом обліку виробничих витрат є витрати на виробництво виробів, їх окремих частин (конструктивних елементів, вузлів, деталей), груп виробів, виконані роботи, сукупність однорідних робіт, виробництва, процеси, фази й стадії технологічних процесів (переділи), окремі операції, які групуються за різними ознаками з метою визначення собівартості.
             Об'єктом калькулювання є одиниця продукції (робіт, послуг), тобто кінцевий продукт, виготовлений на підприємстві. Залежно від технології і характеру продукції об'єктами калькулювання можуть бути: один продукт виробництва; один продукт окремих процесів, стадій, переділів, фаз виробництва; виріб підприємства; виріб центру відповідальності; вид робіт, послуг структурного підрозділу підприємства. У деяких випадках виникає необхідність калькулювати продукт різного ступеня готовності. В таких виробництвах об'єктом калькулювання є напівфабрикат або окремі частини (деталі) виробів.

           Для оцінки незавершеного продукту необхідно калькулювати собівартість за окремими технологічними етапами, тобто визначати собівартість незакінчених обробкою продуктів за центрами відповідальності та місцями виникнення витрат.

            Якщо об'єктом калькулювання собівартості є одиниця виготовленої продукції різного ступеня готовності в натуральному вимірнику, то кількісним вимірником об'єкта калькулювання є калькуляційна одиниця.

            Для цілей управління підприємство за необхідності може розширити перелік об'єктів калькулювання.

            Облік витрат на виробництво і калькуляція собівартості продукту здійснюються за такими етапами:

- групування первісних витрат за статтями калькуляції та за об'єктами обліку витрат;

- визначення витрат і калькулювання собівартості продукції допоміжних      виробництв та віднесення їх на основне виробництво;

-  визначення собівартості браку;

- оцінка зворотних відходів;

- оцінка незавершеного виробництва;

- розподіл витрат між готовою продукцією та незавершеним виробництвом;

- розрахунок собівартості кожного об'єкта калькулювання та його калькуляційної одиниці.[2]

          Методика групування витрат за об'єктами калькулювання є спільною для всіх підприємств. Вона включає в себе облік прямих витрат, узагальнення даних у регістрах бухгалтерського обліку, облік та розподіл непрямих витрат.

           Для визначення собівартості продукції прямі витрати відносять до відповідних об'єктів на підставі первинних документів, а непрямі витрати розподіляють між об'єктами пропорційно до обраної бази (обсягу виробництва, площі, суми прямих витрат, прямої зарплати, машино-годин тощо). Вибір бази розподілу залежить від рівня механізації та автоматизації виробництва. Для виробництв з високим рівнем ручної праці доцільно за базу приймати заробітну плату або кількість відпрацьованих годин робітниками основного виробництва, а для виробництв з високим рівнем оснащення - час, відпрацьований машинами (машино-години).

             Базу розподілу непрямих витрат підприємство обирає самостійно. При її виборі необхідно визначити таку характеристику виробничого процесу, зміна якої найбільше впливала б на величину непрямих витрат.

             За певних обставин доцільно використовувати два і більше методів розподілу непрямих витрат, залежно від умов функціонування конкретних виробничих підрозділів. Передумовою вибору методу розподілу має стати найбільш тісний причинно-наслідковий взаємозв'язок між базою розподілу і витратами.[3]

2. Облік і калькулювання за замовленнями та процессами.

               Система обліку за замовленнями використовується при виготовленні унікального або виконаного за спеціальним замовленням виробу. За цією системою витрати на виробничі матеріали, оплату праці робітників, зайнятих у виробництві та загально-виробничі накладні витрати відносяться на кожне індивідуальне замовлення або на виготовлену партію продукції.

               Позамовний метод обліку витрат і калькулювання собівартості використовується в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах (авіаційна промисловість, машинобудування, будівництво, надання побутових, ремонтних, аудиторських та інших послуг).

                Характерні особливості позамовного методу:

- прямі матеріали, основна заробітна плата виробничих робітників і загальновиробничі витрати легко ідентифікуються з окремими замовленнями клієнтів;

- виробничі витрати узагальнюються за кожним замовленням, а не за певний проміжок часу;

- для синтетичного обліку виробничих витрат використовується один рахунок "Виробництво"; аналітичний облік здійснюється за кожним окремим замовленням;

- незавершене виробництво визначається сумою фактичних витрат за кожним незавершеним замовленням.

             Калькулювання за замовленнями передбачає визначення фактичної собівартості одиниці готової продукції (робіт, послуг) шляхом ділення загальної суми виробничих витрат, понесених з моменту початку робіт по замовленню, на кількість одиниць готової продукції, виготовлених за замовленням.

              Система обліку витрат за процесами застосовується в галузях з масовим і серійним виробництвом, технологічний цикл виготовлення продукції яких складається із окремих виробничих стадій (процесів, операцій, фаз), що можуть здійснюватися послідовно або паралельно (в хімічній, нафтопереробній, металургійній, фармацевтичній, вугільний, харчовій, легкій промисловості). В такій ситуації доцільніше вести облік витрат, пов'язаних з виготовленням продукції за певний проміжок часу, а не намагатися віднести їх до певного виду продукту чи замовлення підприємства.

                Характерні особливості попроцесного методу обліку витрат:

- організація синтетичного обліку з виділенням декількох рахунків основного виробництва (в розрізі окремих виробничих підрозділів);

- локалізація виробничих витрат по кожному виду готової продукції за календарний період;

- визначення обсягів незавершеного виробництва на підставі собівартості еквівалентної одиниці готової продукції;

- накопичення собівартості готової продукції при переході від процесу до процесу (від підрозділу до підрозділу).[6]

               Калькулювання за процесами передбачає визначення фактичної собівартості одиниці готової продукції шляхом ділення загальної суми виробничих витрат, понесених виробничим підрозділом за звітний період (місяць), на кількість виробів, виготовлених за цей проміжок часу.

           3.Системи обліку та калькулювання собівартості за повними і неповними витратами.

           В зарубіжних країнах при класифікації систем обліку витрат підприємства за повнотою їх включення до складу собівартості готової продукції виділяють традиційну систему обліку повних витрат, покликану задовольняти потреби стратегічного управління, та систему обліку неповних (змінних, обмежених) витрат, орієнтовану на задоволення потреб оперативного управління.

            Загальною рисою обох систем є визнання адміністративних витрат, витрат на збут та інших витрат як витрат звітного періоду, що передбачає їх відшкодування за рахунок прибутку підприємства. Принципова ж відмінність між системою обліку неповних витрат і системою обліку повних витрат полягає у відношенні до постійних загальновиробничих витрат.