Пріоритетні напрями розвитку науки і техніки в системі державного регулювання

Державне регулювання пов´язане з виділенням пріоритетних напрямів науково-технічної діяльності, формуванням програм і держзамовлень, їх фінансуванням.

У регулюванні науково-технічної діяльності важливо забезпечити оптимальне поєднання ринкових механізмів і державного впливу на функціонування і розвиток цієї важливої сфери економіки.

Механізм регулювання науково-технічної діяльності в цілому передбачає:

◘        правове забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності;

◘        створення економічно сприятливих умов для ефективного здійснення науково-технічної діяльності шляхом застосування податкових і фінансово-кредитних важелів;

◘        забезпечення бюджетним, базовим і програмно-цільовим фінансуванням науково-технічної діяльності у розмірі не менше 1,7 відсотка ВВП. Базове фінансування надається для проведення фундаментальних досліджень, розвитку пріоритетних галузей науки, інфраструктури науково-технічної діяльності, збереження наукових установ, які є національним надбанням, підготовки наукових кадрів. Програмно-цільове фінансування здійснюється на конкурсній основі і забезпечує реалізацію науково-технічних програм, розробок за державним замовленням і програмами міжнародного співробітництва;

◘        визначення пріоритетних напрямів науково-технічної діяльності, їх підтримку та заохочення;

◘        формування науково-технічних прогнозів і програм;

◘        мобілізацію коштів на науково-технічну діяльність та стимулювання їх надходжень;

◘        стимулювання розвитку підприємництва у сфері науки і техніки;

◘        підготовку наукових кадрів вищої кваліфікації.

Державне фінансування науково-технічних процесів і програм здійснюється на основі їх відбору за такими критеріями:

◘        спрямованості на вирішення першочергових проблем національної безпеки держави;

◘        забезпечення прориву або збереження передових позицій у науково-технічному розвитку;

◘        відповідності вимогам сучасного світового рівня;

◘        наявності умов для реалізації;

◘        багатоцільового призначення;

◘        забезпечення соціального ефекту від реалізації;

◘        економічної доцільності, окупності.

Державні наукові та науково-технічні програми є важливим засобом реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки шляхом концентрації науково-технічного потенціалу країни (рис.2).

Державні наукові та науково-технічні програми формуються Міністерством освіти і науки України, Національною академією наук, іншими центральними органами управління на основі цільових проектів і розробок, відібраних на конкурсних засадах з урахуванням пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.

Рис. 18. Види державних наукових і науково-технічних програм

При виборі науково-технічних пріоритетів враховується:

       стан, рівень та можливості розвитку науки і техніки у суспільстві на певний період часу;

       національний попит на науково-технічну продукцію, її експортний потенціал;

       узгодженість з пріоритетними та реальними можливостями соціально-економічного розвитку;

       комплексність та взаємопов´язаність елементів науково-технічної діяльності, ранжованість завдань та узгодженість дій на стадії "наука-виробництво";

       економічні, соціальні та екологічні наслідки впровадження результатів науково-технічної діяльності у виробництво.

Виходячи з пріоритетних напрямів, розробляються державні науково-технічні програми, які включають планові завдання державним установам, державні замовлення приватним науково-дослідним і проектним організаціям та ряд прогнозів розвитку науково-технічних досліджень.

На основі переліку найважливіших розробок, спрямованих на створення новітніх технологій і продукції, щорічно формується державне замовлення, яке забезпечує економічно вигідні умови для участі наукових, дослідних і проектних організацій у розвитку фундаментальних досліджень.

Для забезпечення розвитку науки і сприяння науково-технічній творчості держава створює систему науково-технічної інформації, забезпечує стандартизацію, сертифікацію та метрологію, проводить експертизу науково-технічних розробок.

З метою постійного поновлення інтелектуального потенціалу суспільства, розвитку науково-технічної культури, новаторства, сприяння творчості держава забезпечує престиж наукової праці, організовує підготовку і підвищення кваліфікації науково-технічних кадрів, забезпечує відбір талановитої молоді, запроваджує систему атестації кадрів, встановлює державні стипендії, премії і почесні звання для осіб, що зробили значний внесок у розвиток науки.

Державна політика у сфері патентів і ліцензій спрямована на регулювання відносин щодо набуття та використання права на об´єкти інтелектуальної власності. Автори прав отримують доходи від використання їхнього продукту у підприємницькій діяльності. Тим самим створюється ефективна система мотивацій до науково-технічної діяльності, її практичної спрямованості, підвищення якості розробок.

Важливим засобом державного регулювання у сфері науково-технічної діяльності є державна підтримка міжнародного науково-технічного співробітництва. Держава створює необхідні правові та економічні умови для здійснення вільних та рівноправних відносин з міжнародними організаціями, товариствами, об´єднаннями. Науково-технічне співробітництво здійснюється шляхом проведення спільних досліджень, технічних розробок на основі кооперації, реалізації спільних програм, обміну науково-технічною інформацією, проведення міжнародних конференцій, конгресів, симпозіумів, обміну кадрами, спільну підготовку фахівців тощо.

3. Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні

ЗУ «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» визначає  правові,  економічні  та   організаційні засади   формування   цілісної   системи   пріоритетних   напрямів інноваційної діяльності та їх реалізації в Україні.

Метою закону  є  забезпечення  інноваційної  моделі  розвитку економіки  шляхом  концентрації  ресурсів  держави на пріоритетних напрямах  науково-технічного  оновлення  виробництва,   підвищення конкурентоспроможності  вітчизняної  продукції  на  внутрішньому і зовнішньому ринках.

Стаття 4. Стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності на 2011-2021 роки

1. Стратегічними пріоритетними напрямами на 2011-2021 роки є:

1) освоєння   нових   технологій   транспортування   енергії, впровадження  енергоефективних,   ресурсозберігаючих   технологій, освоєння альтернативних джерел енергії;

2) освоєння  нових  технологій  високотехнологічного розвитку транспортної   системи,   ракетно-космічної   галузі,   авіа-    і суднобудування, озброєння та військової техніки;

3) освоєння   нових  технологій  виробництва  матеріалів,  їх оброблення і  з'єднання,  створення  індустрії  наноматеріалів  та нанотехнологій;

4) технологічне   оновлення   та   розвиток  агропромислового комплексу;

5) впровадження нових технологій та обладнання  для  якісного медичного обслуговування, лікування, фармацевтики;

6) широке  застосування  технологій більш чистого виробництва та охорони навколишнього природного середовища;

7) розвиток    сучасних     інформаційних,     комунікаційних технологій, робототехніки.

Стаття 6. Реалізація середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності

1. Середньострокові пріоритетні напрями загальнодержавного  і галузевого  рівнів  реалізуються  шляхом  формування  та виконання державних  цільових  програм,  державного  замовлення  та  окремих інноваційних проектів.

Обсяги коштів,  що  спрямовуються  на реалізацію пріоритетних напрямів   загальнодержавного   і   галузевого   рівнів,   щорічно визначаються законом про Державний бюджет України.

2. Середньострокові  пріоритетні  напрями регіонального рівня реалізуються шляхом формування та виконання регіональних, місцевих інноваційних програм та окремих інноваційних проектів.

Обсяги коштів,  що  спрямовуються  на реалізацію пріоритетних напрямів регіонального рівня,  щорічно  визначаються  відповідними бюджетами,  у  тому  числі  з  урахуванням  статті  105 Бюджетного кодексу України ( 2456-17 ).

3. Для  реалізації  середньострокових  пріоритетних  напрямів державою запроваджуються заходи щодо:

1) розвитку    інноваційної    інфраструктури   (інноваційних центрів, технологічних  парків,  наукових  парків,   технополісів, інноваційних  бізнес-інкубаторів,  центрів  трансферу  технологій, інноваційних кластерів, венчурних фондів тощо);

2) першочергового   розгляду   заявок   на    винаходи,    що відповідають      середньостроковим      пріоритетним     напрямам загальнодержавного рівня;

3) прямого бюджетного фінансування та співфінансування;

4) відшкодування відсоткових ставок за кредитами, отриманими суб'єктами господарювання у банках;

5) часткової компенсації вартості виробництва продукції;

6) кредитів  за  рахунок коштів державного бюджету,  кредитів (позик) і грантів міжнародних  фінансових  організацій,  залучених державою або під державні гарантії;

7) субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам;

8) податкових, митних та валютних преференцій.

ВИСНОВКИ

Прискорення науково-технічного прогресу — основний шлях розв'язання економічних, організаційних, соціальних і культурних проблем, який в економічній сфері є основним фактором досягнення світового рівня продуктивності праці, що здійснюється через революціонізацію виробництва, впровадження найновіших технологій.

В Україні створено потужний науково-технічний потенціал. На розвиток науки виділяється майже 1 % національного доходу. Здобули світове визнання фундаментальні дослідження українських учених у різноманітних галузях науки. На основі фундаментальних досліджень створено і впроваджено принципово нові технологічні процеси й устаткування: роторно-конвеєрні лінії, малогабаритні преси надвисокого тиску, сучасні машини неперервного розливу металу, обладнання для безверетенного прядіння і нечовникового ткацтва, верстати для електрофізичної та електрохімічної обробки металів.

Особлива увага на сучасному етапі розвитку продуктивних сил приділяється вдосконаленню технології виробництва. Впровадження принципово нових технологій, передусім електронно-променевих, плазмових, імпульсних, біологічних, радіаційних, мембранних, хімічних, дасть можливість у кілька разів підвищити продуктивність праці та ефективність використання ресурсів, знизити енерго- і матеріаломісткість виробництва. Сільське господарство перейде на індустріальні, інтенсивні технології, почне використовувати методи біотехнології та генної інженерії.

Широке впровадження нових досягнень науки і техніки у виробництво дедалі більше впливає на розміщення продуктивних сил. Територіальні межі застосування нової техніки значно розширюються, а використання її вигідне, якщо витрати менші від вартості продукту, створеного робітником, якого вона замінила.