Отчет по практике в Ясиноватской дистанции защитных лесонасаждений

періоді  [ 3, с. 276 ].

Існує  безліч  методик  проведення  діагностики  банкрутства,  які  відрізняються  об’єктами  спостереження,  етапами  проведення  аналізу,  масштабами  дослідження,  а  також  набором  показників  завдяки  яким  виконується  аналіз.

            Методичні  рекомендації  відрізняють  три  ступені  неплатоспроможності  підприємства:  поточна;  критична;  зверх критична.

          Для  виявлення  при знаків  неплатоспроможності підприємства  при міняють наступні  показники:

          поточної  платоспроможності;

          коефіцієнт  забезпечення  власними  коштами;

          коефіцієнт  покриття.

          Показник  поточної  платоспроможності:

          Тп   =  стр.040  ф.1  +  стр. 045  ф.1  +  стр. 220 ф.1 +                                                (2.39)

                        стр. 230  ф.1 + стр. 240  ф.1  -  стр. 620  ф.1.

           Тп  2005 р.  = - 60,9

          Тп  2006 р.  = -90,6

Тп  2007 р.  =- 172,6

 

Коефіцієнт  забезпечення  власними  коштами  характеризує  наявність  власних  оборотних  коштів  у  підприємства,  необхідних  для  його  фінансової  стійкості:

Коб.  =  1П  -  1А    =  стр.  380  ф.1  -  стр.  080ф.1  (2.40)

                  ІІ  А                            стр.  260ф.1

 

К об. 2005  р.  =   0,527  

К об. 2006  р.  =   -  0,570

К об.  2007 р.  =  0,310

Нормативним  значенням  цього  коефіцієнта  -  0,1.

Коефіцієнт  покриття  характеризує  доста точність  оборотних  коштів  підприємства  для  погашення  своєї  заборгованості:            

           К п.   =  ІА   =   стр. 260 ф.1                                                                                           (2.41) 

                   ІV        стр. 620 ф.1                                                   

     К п.  =    2,115

К п.   =   3,257

     К п.   =    4,579

     Нормативне  значення  коефіцієнта  покриття  -  1,5.

Таблиця  2.10

Алгоритм  визначення  ступеню  неплатоспроможності  підприємства

 

Показники		Ступень  неплатоспроможності
найменування	порядок  розрахунку	нормативне значення	поточна	критична	зверх критична
1.Поточнаа  платоспроможність	Тп= стр.040ф.1 +стр.045ф.1 +стр.220ф1 + стр.230ф.1 + стр.240ф.1- стр.620ф.1	> 0	Тп < 0	Тп < 0	Тп < 0
2.Коефіцієнтзабезпеченя	Коб.  =  1П  -  1А    =           ІІА стр.  380  ф.1  -  стр.  080ф.1 стр.  260ф.1	0,1	Коб >0,1	Коб <0,1	Коб >0,1
3.Коефіцієнт  покриття	К п.   =  ІА   =   стр. 260 ф.1                                                                                              ІV         стр. 620 ф.1	1,5	Кп >1,5	Кп >1,5	Кп >1,5
4. Чистий прибуток	стр.  220 ф.1	> 0	-	-	-

 

     Описані  методи  допомагають  значною  мірою  передбачити  загрозу  банкрутству.   

 

1.3. Напрямки  поліпшення фінансового стану підприємства

 

Проблема банкрутств багатьох існуючих підприємств різних галузей господарства і сфер діяльності стає досить актуальної на даний момент часу.

      Сотні  банків і інших фінансових  компаній, тисячі виробничих і  комерційних

фірм, уже припинили  своє існування.

Дане підприємство має  тип фінансової стійкості, при якій підприємство не має кредитів та позиків, не погашених в термін, а також  прострочену кредиторську і дебіторську заборгованість. У цьому випадку можна говорити

 про те, що підприємство  працює  стабільно.

У нашому випадку у 2005, 2006, 2007 році коефіцієнт довгострокового залучення позикових засобів дорівнює нулю, тому що довгострокові зобов'язання у підприємства були відсутні. Це, з одного боку, характеризувало високу ступінь фінансової стійкості підприємства, а з іншого боку – свідчило про недостатньо продуману фінансову стратегію підприємства, і, як наслідок, знижувало рівень рентабельності власного капіталу підприємства.

Стійкість фінансового  стану може бути підвищена шляхом:

 Прискорення оборотності  капіталу в поточних активах,  у результаті чого відбудеться  відносне його скорочення на  гривну обороту.

Обґрунтованого зменшення  запасів і витрат (до нормативу).

Поповнення власного оборотного капіталу за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел.

    З розрахунку рентабельності, бачимо, що коефіцієнт валової рентабельності реалізованої  продукції у 2005 році складає 14,06, а у 2006 році 13,06, тому видно що, коефіцієнт рентабельності продукції знизився. Також це наглядається у коефіцієнті валової рентабельності виробництва: у 2005 році 16,36, а у 2006 році 15,03, у 2007 – 12,08. 

І взагалі усі коефіцієнти  рентабельності знизилися протягом періоду з 2005 року по 2007 рік.

Ці розрахунки показують, що ріст власного капіталу знизився. Тому підприємство не рентабельно.

Коефіцієнти поточної і термінової ліквідності нижче визнаного нормального рівня. Протягом року ліквідність балансу підприємства зросла.    Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, що ліквідність стала нижче. Коефіцієнт  проміжної ліквідності та   коефіцієнт    поточної   ліквідності стали

вище зрівнюючи з  початком.  Тому підприємство ліквідне на кінець 2007 року, зрівнюючи з 2006, 2005 роками.   

Коефіцієнт оборотності  активів показав, що прибуток підприємства на  кінець  2007 року  зріс. Дебіторська заборгованість к кінцю 2007 року збільшилася, а період  2005 року дебіторська заборгованість була  нищою. Запас підприємства за період 2005– 2007р. р. збільшився,  а період часу змінився, в продовж якого запас перетворився в реалізовану  продукцію. 

Але тривалість  операційного циклу за2005 – 2007 р. став більше, тобто став більший період коштів зв’язаний в запасах, а саме підприємство необхідно прагнути до зменшення тривалості операційного циклу. Тривалість оборотності оборотного капіталу показав, що підприємство потрібні кошти. Фондовіддача знизилась на кінець 2007року. 

Для підвищення питомої  ваги оборотного капіталу, потрібне: спрямування частини «чистого» прибутку безпосередньо на приріст статутного фонду для підвищення нормативу (або поповнення) власних оборотних коштів; продаж (реалізація) об’єктів основних засобів (зайвих, недовантажених, морально застарілих ) і використання одержаних коштів (або бодай їх частини) на поповнення фонду власних оборотних коштів; вжиття заходів щодо розвитку партнерських відносин з комерційними банками й збільшення на цій основі обсягу короткотермінових кредитів у своєму господарському обороті; розширення практики розрахунків з покупцями за відвантажену (випускну) продукцію на умовах попередньої оплати (перерахування авансів).

     При легкій фінансовій кризі досить нормалізувати поточну фінансову ситуацію, збалансувати і синхронізувати приплив і відплив коштів.

    Глибока фінансова криза вимагає повного використання всіх внутрішніх і зовнішніх механізмів фінансової стабілізації.

Для усунення поточної неплатоспроможності  проводять оперативні заходи з метою  стабілізації фінансової ситуації, за принципом «відсікання зайвого», а саме скорочення поточних витрат з метою попередження фінансових зобов’язань і реалізації окремих видів активів з метою збільшення позитивного грошового потоку.

    Після цього слід вжити тактичних заходів, спрямованих на досягнення фінансової рівноваги підприємства в майбутньому періоді, за принципом «стискання підприємства», тобто перевищення обсягу генерування над обсягом

споживання власних  фінансових ресурсів.

    Повна фінансова стабілізація досягається за умови, якщо підприємство забезпечило тривалу фінансову рівновагу. Тому стратегічний механізм захисних заходів має бути спрямована на підтримку фінансової стабільності підприємства протягом тривалого періоду.

     Оскільки в умовах твердої конкуренції на ринку знизити рівень виробничих витрат у своєму підприємстві нижче визначеної межі практично неможливо, підприємство звертають свій погляд убік пошуку нових шляхів збільшення своїх доходів.

Збільшити обсяг власних  фінансових ресурсів можна також  шляхом:

зменшення суми постійних витрат на утримання управлінського персоналу, ремонт основних засобів і т. ін.;

зниження рівня змінних  витрат за рахунок скорочення чисельності  виробничого персоналу і зростання  продуктивності праці;

прискореної амортизації  машин і обладнання;

реалізації не використовуваного майна;

відмови від зовнішніх  соціальних та інших програм, зниження інвестиційної активності підприємства і т. ін.

    Якщо підприємство одержує прибуток і при цьому є неплатоспроможним, потрібно проаналізувати використання прибутку. В умовах перебування підприємства в кризовій ситуації скорочення частки участі працівників у прибутку, відрахувань у резервний і страхові фонди слід розглядати як потенційний резерв поповнення власних оборотних коштів підприємства.

    Одним з основних і найбільш радикальних напрямів фінансового оздоровлення підприємства є пошук внутрішніх резервів збільшення прибутковості виробництва і досягнення беззбиткової роботи за рахунок більш повного використання виробничої потужності підприємства, підвищення якості і конкурентоспроможності продукції, зниження її собівартості, раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, скорочення непродуктивних витрат і втрат.

    Основну увагу при цьому необхідно приділити питанням ресурсозбереження: впровадженню прогресивних норм, нормативів і ресурсозберігаючих технологій, використанню вторинної сировини, організації діючого обліку і контролю за використанням ресурсів, вивченню і впровадженню передового досвіду в здійсненні режиму економії, матеріального і морального стимулювання працівників за економію ресурсів і скорочення непродуктивних витрат і втрат.

    Аналіз динаміки цих втрат і розробка заходів для усунення їх дозволять значно поліпшити фінансовий стан суб’єкта господарювання.

 Якщо підприємство має намір не тільки лише вижити, але і виявляти активність у напрямку розвитку свого виробництва, змінивши принципи керування діяльністю підприємства, то йому необхідно переглянути в цілому структуру керування підприємства. Розглянутому господарському суб'єктові рекомендується створити таку структуру керування, при якій в основі права на прийняття рішень лежить компетентність, а не заняття офіційної посади.

  Тому для забезпечення високої продуктивності праці працівників, керівництву Ясинуватської дистанції  захисних  лісонасаджень необхідно формувати і реалізовувати програми систематичного навчання і підготовки кадрів з метою більш повного розкриття їхніх можливостей.

 Також як рекомендацію  можна запропонувати керівництву  підприємства  формування кадрів  робити на базі власного персоналу, тому що даний захід обходиться дешевше, ніж залучення працівників ззовні. Крім того, підвищується зацікавленість власних працівників у досягненні кращих результатів діяльності, поліпшується моральний клімат, підсилюється прихильність працівників до підприємства.

Керівництву підприємства необхідно прислухатися до даних  рекомендацій, тому що на сьогоднішній день це підприємство випробує великих  труднощів у керуванні трудовими  ресурсами , це зв'язано з великою  плинністю кадрів, що не може позитивно впливати на загальний благополучний розвиток підприємства. У той же час бажано, щоб на підприємство приходили і люди з боку з новими ідеями, пропозиціями і свіжими поглядами.

Як показав проведений аналіз, підприємство володіє значною товарно-матеріальною базою і достатнім виробничим потенціалом для ведення господарської діяльності.

Тому для того, щоб  забезпечити виробництво і збут своєї продукції, аналізованому  підприємству рекомендується переглянути  свою цінову політику, у надії, що зниження цін викликає доброзичливу відповідну реакцію споживачів.

Перемінні витрати зростають, або убувають пропорційно обсягові виробництва. Вони містять у собі: витрати на закупівлю сировини і  матеріалів; споживання енергії для  технологічних цілей;  транспортні витрати й інші витрати. Скорочення перемінних витрат можливі за рахунок придбання  матеріальних запасів і конструкцій по більш низьких цінах, зниження транспортних витрат і т.д.

 На закінчення потрібно  сказати, що якщо керівництво  Ясинуватської  дистанції  захисних  лісонасаджень займеться стратегічним плануванням фінансів, а також інших основних систем керування бізнесом, і активно застосує хоча б запропоновані в даній роботі заходу, то підприємство має непоганий шанс не тільки зберегти основну частку обсягів виробництва і реалізації продукції, але і поліпшити свої фінансові результати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

       Основою   виживання  й  розвитку  будь-якого   підприємства  є  його  фінансова   стійкість.  В  економічній   літературі  розглядають  статичну  й  динамічну  стійкість  підприємства.  Вищою  формою  стійкості  є  стан  рівноваги  підприємства,  який  зберігається,  незважаючи  на  вплив  дестабілізуючих  внутрішніх  та  зовнішніх  чинників.  Залежно  від  чинників,  які  впливають  на  фінансову  стійкість,  розрізняють  внутрішню,  зовнішню  та  успадковану  стійкість.  Внутрішня  стійкість  підприємства-це  такий  стан  матеріально-речовинної та  вартісної  структури  виробництва  та  реалізації  продукції  і  така  її  динаміка,  яка  забезпечує  стабільно-високий  результат  функціонування  підприємства.  В  основу  досягнення  внутрішньої  стійкості  покладеться  принцип  активного  реагування  на  зміну  внутрішніх  та  зовнішніх  чинників.  Зовнішня  стійкість  визначається  стабільністю  економічного  середовища,  у  рамках  якого  здійснюється  діяльність  підприємства;  вона  досягається  відповідною  системою  управління  підприємством.  За  командно-адміністративною  системою  господарювання  підприємство  звикне  до  зовнішньої  стійкості,  яка  досягалась  завдяки  централізованому  управління  економікою  в цілому.  Однак  ринковій  економіці  властива  внутрішня  стійкість,  яка  потребує  від  керівництва  підприємств  високої  активності.  Деякі  вчені  виділяють  ще  й  успадковану  стійкість  як  наявність  певного запасу  міцності,  котрий захищає  підприємство  від  несподіваних  різних  змін  зовнішніх  чинників.