Организация у'та в банках

1.  (31)  Облік видаткових касових операцій. Документи на видачу готівки.
2. (19) Форми організаційної побудови та структури бухгалтерії. Типи організаційних структур апарату бухгалтерії банку.
3. Практичне завдання – Варіант №6.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(6) Методи оцінки активів  та зобов’язань.

Методи оцінки активів  та зобов’язань базуються на головних принципах міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

  Актив враховується у балансі, коли є ймовірність надходження майбутніх економічних вигод для банку і актив має собівартість або вартість, яка може бути достовірно обчислена.

  Зобов’язання — теперішня заборгованість банку, що виникає внаслідок минулих подій, від погашення якої очікується вибуття ресурсів з банку.

  Згідно з теорією бухгалтерського обліку оцінка — це спосіб вартісного вимірювання господарських фактів, джерел їх утворення. Необхідність оцінки майна і прав (визначення їх вартості) полягає насамперед у тому, що сучасне господарство є господарством товарним, а не натуральним. Тільки через оцінку можна отримати інформацію як про загальну вартість майна і зобов’язань, так і про вартість окремих статей балансу установи. Така інформація показує, як на даний момент розміщені кошти установи. Не всі складові майнового стану потребують оцінки. Готівку у національній валюті, стандартні боргові зобов’язання не оцінюють, оскільки їх грошова величина дана безпосередньо. Але необхідно оцінювати і переоцінювати процентні цінні папери, сумнівні боргові вимоги і зобов’язання тощо.

 Положення про організацію  бухгалтерського обліку та звітності  в банківських установах України  дає таке визначення: «Оцінка  — це процес визначення тієї  суми коштів, за якою елементи  фінансової звітності» мають  визнаватися та обліковуватися  у балансовому звіті та звіті  про прибутки та збитки.

  Таким чином, під оцінкою розуміють елемент методу бухгалтерського обліку, за допомогою якого економічні події виражаються у грошовому вимірі.

  Активи і зобов’язання мають бути оцінені і відображені в обліку з достатньою мірою обережності, щоб не переносити існуючі фінансові ризики на наступні звітні періоди.

 У фінансових звітах  використовуються кілька різних  методів оцінки з різним ступенем  та в різних комбінаціях. Вони  передбачають визначення:

• історичної (первинної) вартості;
• поточної (ринкової) вартості;
• справедливої вартості;
• теперішньої вартості.

Якщо оцінка здійснюється за первинною вартістю, то активи відображаються в обліку за сумою фактично сплачених  за них коштів на дату придбання, а  зобов’язання — за сумою мобілізованих  коштів в обмін на зобов’язання.

  При відображенні в обліку активів і зобов’язань за поточною вартістю активи визнаються за тією сумою коштів, яку необхідно було б сплатити для придбання таких самих активів на поточний момент, а зобов’язання — за тією сумою коштів, яка вимагалася для проведення розрахунку у поточний момент. Приведення вартості активів у відповідність із ринковою здійснюється шляхом їх переоцінки.

Справедлива вартість —  сума, за якою може бути здійснений обмін  активу або оплата зобов’язання в  результаті операції між обізнаними, заінтересованими та незалежними сторонами. Для кожного класу фінансових активів банку слід розкривати інформацію про справедливу вартість. Якщо визначення справедливої вартості фінансового  активу або фінансового зобов’язання з достатньою достовірністю неможливе  через обмеження в часі або  необхідні для цього витрати, то цей факт слід розкривати разом  з інформацїєю про головні характеристики основного фінансового інструмента, які стосуються його справедливої вартості.

Теперішня вартість — дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), котра, як очікується, буде потрібна для погашення зобов’язання в процесі звичайної діяльності банку.

 Відображення операцій  в іноземній валюті в бухгалтерському  обліку здійснюється в подвійній  оцінці: за номіналом в іноземній  валюті та у гривнях за офіційним  курсом НБУ, який діє на даний  операційний день. Вартість інструментів, урахованих в іноземній валюті, у фінансовому обліку переоцінюється при кожній зміні офіційного курсу, встановленого НБУ. Облік операцій з купівлі (продажу) іноземної валюти, які здійснюються за  дорученням клієнта банку та за його рахунок, ведеться окремо від обліку операцій з купівлі (продажу) іноземної валюти за рахунок власних джерел банку.

  Оцінка та відображення в обліку вкладень банку в цінні папери здійснюється за первинною вартістю — ціною придбання. Вартість портфеля цінних паперів на продаж і на інвестиції коригується за правилом нижчої вартості, яке полягає у порівнянні балансової і ринкової вартості цінних паперів, і якщо ринкова вартість нижча — у створенні спеціального резерву під знецінення цінних паперів. Якщо портфель цінних паперів на продаж включає пакети різних емітентів, то правило нижчої вартості застосовують щодо кожної складової портфеля. Коригування вартості портфеля цінних паперів на продаж здійснюється щомісячно. До портфеля цінних паперів на інвестиції правило нижчої вартості застосовується загалом, і переоцінюється портфель на інвестиції один раз наприкінці року.

  Основні засоби — матеріальні активи, що використовуються банком не менше року з дати введення в експлуатацію. Основні засоби мають фізичну форму. Основні засоби оцінюються та відображаються у фінансовому обліку банку за первісною вартістю.

  Переоцінка об’єктів основних засобів здійснюється, якщо їх залишкова вартість значно (більше ніж на 10 %) відрізняється від справедливої на момент складання балансу. У разі переоцінки об’єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об’єктів групи основних засобів, до якої належить цей об’єкт. Переоцінена первісна вартість і сума зносу об’єкта основних засобів визначається множенням первісної вартості та суми зносу об’єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначають діленням справедливої вартості на залишкову вартість об’єкта основних засобів, що переоцінюється. Суму дооцінки залишкової вартості об’єкта основних засобів включають до складу додаткового капіталу, а суму уцінки — до складу витрат банку.

 Активи можуть бути  придбані або виготовлені банком самостійно.

 У первісну вартість  основних засобів включаються  всі витрати, пов’язані з придбанням, доставкою, монтажем та введенням  їх в експлуатацію. У разі придбання  банком основних засобів, що  були в експлуатації, у первісну  вартість включається ціна купівлі  та всі витрати, необхідні для  приведення їх у робочий стан.

  Адміністративні та інші витрати, які не стосуються безпосередньо придбаного об’єкта чи приведення його у робочий стан, не включаються до первісної вартості об’єкта.

  У разі будівництва об’єкта підрядним способом до його вартості включаються всі витрати підрядника відповідно до актів виконаних робіт.

 Основні засоби можуть  бути отримані (передані) в оперативний  чи фінансовий лізинг. При оперативному  лізингу активи відображаються  на балансі лізингодавця, а при фінансовому лізингу — на балансі лізингоодержувача.

  Витрати за завершеними капітальними вкладеннями власних основних засобів відносять на збільшення їх вартості. Основні засоби можуть вибувати з балансу внаслідок реалізації, ліквідації, передання філіям банку.

 При реалізації основних  засобів визначається різниця  між ціною реалізації та їх  балансовою вартістю.

  Основні засоби, не придатні для роботи в результаті зносу чи старіння, підлягають списанню. Для списання з балансу основних засобів створюється постійно діюча комісія у складі: заступника керівника (голови комісії), головного бухгалтера або його заступника, завідувача господарства та інших осіб.

  Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення групи 1, ведеться за кожною окремою будівлею, спорудою або їх структурним компонентом та в цілому за групою 1 як сума балансових вартостей окремих об’єктів такої групи. Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення груп 2 і 3, ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких основних фондів. При цьому окремий облік балансової вартості індивідуальної матеріальної цінності, що входить до складу основних фондів групи 2 або 3, з метою оподаткування не ведеться.

 Основні засоби банку  підлягають амортизації. Метод  нарахування амортизації вказується  в обліковій політиці. Наприклад,  банком застосовується рівномірний  метод нарахування амортизації.

 У фінансовому обліку  щомісячно амортизації підлягають  усі групи основних засобів,  з віднесенням загальної суми  амортизації на витрати банку.  Процес нарахування та відображення  амортизації за рахунками обліку  регулюється інструкцією з бухгалтерського  обліку основних засобів та  нематеріальних активів комерційних  банків України, затвердженою  Постановою Правління Національного  банку України № 475 від 11.12.2000 р.

У податковому обліку амортизації  підлягають виробничі основні засоби.

Амортизація нараховується  щомісячно, з віднесенням загальної  суми амортизації на валові витрати  банку. Суми амортизаційних відрахувань  звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації, визначених пунктом 8.6 статті 8 «Амортизація» Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду.

  Нематеріальні активи — фізично не існуючі засоби довгострокового користування. Нематеріальні активи банку складаються з програмного забезпечення.

 Нематеріальні активи  банку оцінюються та відображаються  у фінансовому та податковому  обліку за первісною вартістю, тобто в тій сумі, яка за  них сплачена, згідно з умовами  відповідних угод.

 Дебіторська заборгованість  за операціями з клієнтами,  банками та іншими суб’єктами  складається з заборгованості  за операціями, які здійснюються  в межах отриманої банком ліцен­зії  та інших операцій, що не суперечать  вимогам чинного законодавства.

  Дебіторська заборгованість за фінансовими та господарськими операціями банку складається з заборгованості за операціями з фінансовими інструментами та заборгованості за господарськими операціями банку.

  Заборгованість за фінансовими операціями складається із заборгованості: з придбання іноземної валюти за власний рахунок; за розрахунками за цінними паперами для банку та за надані банком фінансові послуги.

  Заборгованість за господарськими операціями складається з заборгованості: з придбання господарських матеріалів і малоцінних та швидкозношуваних предметів (МШП); основних засобів і нематеріальних активів та іншої заборгованості; за податками та обов’язковими платежами; за розрахунками з працівниками та акціонерами банку.

  Господарські матеріали — матеріали, необхідні для функціонування банку. Господарські матеріали оцінюються та обліковуються за первісною вартістю (ціною придбання).

 Оцінка товарно-матеріальних  запасів здійснюється за собівартістю  кожної одиниці матеріалів, що  закуповуються. Основні та допоміжні  матеріали, паливо, запасні частини  та інші матеріальні ресурси  відображаються в обліку за  їх фактичною собівартістю або  за цінами придбання. При визначенні  фактичної собівартості товарно-матеріальних  запасів, крім витрат на при-

 дбання, враховують проценти  за кредити, надані постачальникам  цих ресурсів, націнки, комісійні  винагороди, вартість послуг товарних  бірж, митні збори, витрати на  транспортування, страхування, зберігання.

 Списання використаних  товарно-матеріальних запасів на  витрати може проводиться методом  середньозваженої собівартості, методом FIFO тощо. Конкретний метод вказується в обліковій політиці банку. Наприклад, списання використаних товарно-матеріальних запасів проводиться методом FIFO, тобто за собівартістю матеріалів, придбаних першими: «перший на оприбуткування — перший на витрати».

 Зобов’язання банку  поділяються на:

• кредиторську заборгованість за операціями з клієнтами, банками та іншими суб’єктами;
• кредиторську заборгованість за фінансовими та господарськими операціями банку.

 

Усі зобов’язання банку  оцінюються та обліковуються за первісною  вартістю.

омісійні доходи (витрати) — це доходи (витрати), які обчислюються пропорційно сумі активу чи зобов’язання незалежно від часу (фіксованими), тобто це доходи (витрати) за усіма послугами, наданими (отриманими) контрагентам банку (від операцій з цінними паперами, за розрахунково-касове обслуговування, з іноземною валютою та комісії за операціями, що визначені ліцензією).