Облік витрат діяльності

 

ПЛАН

Вступ

Розділ І

1.1 Визначення витрат. Їх види та класифікація

1.2 Облік загальновиробничих витрат

1.3 Облік адміністративних витрат

1.4 Облік витрат збуту

1.5 Облік інших операційних витрат

1.6 Облік фінансових та надзвичайних витрат

Список використаної літератури

Розділ ІІ  Практична частина

Висновки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Практика господарювання на ринкових засадах підтверджує ту незаперечну істину, що результативність (ефективність) будь-якої виробничо-господарської та комерційної діяльності залежить передовсім від компетентності та творчої активності управлінських кадрів, достатньо глибокого знання ними конкретної економіки, законодавчої бази й соціальних аспектів господарювання. Протягом останніх років тривало становлення ринкової системи господарювання, активніше здійснювалися економічні реформи, виявлялися нові аспекти реформування форм власності і структурної перебудови економіки України.

Суспільство ніколи не було байдужим до витрат на досягнення того або  іншого успіху. В основі прогресу лежить підвищення ефективності виробництва. Тут розуміється економічна і соціальна результативність господарської діяльності. При знаходженні ефективності потрібно порівнювати очікувану цінність того, що буде отримано, з очікуваної цінністью того, що буде витрачено. В практичних розрахунках цей показник знаходиться відношенням результатів виробництва до витрат.

Однак такий оціночний  показник недосконалий. По-перше, він  не характеризуе вироблений продукт  з точки зору його відповідності  до суспільного попиту. По-друге, неоднарозово в витратах сумуються прямі вклади і не оцінюються окремі наслідки.

Метою ведення бухгалтерського  обліку і складання фінансової звітності  є надання користувачам для прийняття  рішень повної, правдивої та неупередженої  інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік базується на документуванні усіх господарських процесів і проведення періодичних інвентаризацій. Забезпечує виявлення і мобілізацію резервів підприємства з метою зниження собівартості продукції (робіт, послуг). Бухгалтерський облік у виробництві, як в інших галузях народного господарства є одним з найважливіших джерел економічої інформації, засобом контролю за роботою акціонерного товариства і знаряддям охорони власності. Дані поточного бухгалтерського обліку (облікові документи, записи) потрібні перш за все працівникам самих акціонерних товариств в їх повсякденній роботі, також вони є основою для складання звітності. Підкреслюючи значення бухгалтерського обліку в управлінні господарською діяльністю, німецький вчений економіст І. Ф. Шерр ще наприкінці ХІХ ст. писав, що “Бухгалтерський облік – непогрішний суддя минулого, необхідний керівник минулого, необхідний керівник сучасного і надійний консультантмайбутнього кожного підприємства”.

З введенням в Україні  міжнародних стандартів дещо змінився підхід до формування собівартості. Однак  це не означає принципової зміни  загального складу витрат на виробництво  і реалізацію продукції.

Можуть бути розподілені  тільки прямі витрати і та частина накладних витрат, яка пов’язана з виробництвом цієї продукції. Ті види постійних (накладних) витрат, які не пов’язані безпосередньо з виготовленням продукції, не включаються до собівартості цієї продукції, тобто не розподіляються на кожну одиницю. До таких витрат належать витрати на збут і адміністративні витрати. До них можуть належати й інші витрати, безпосередньо пов’язані з виготовленням продукції.

Актуальність обраної  для написання теми курсової роботи зумовлена тим фактом, що питання обліку витрат діяльності завжди викликало підвищений інтерес і не лише у керівників підприємств і працівників економічних відділів, але і науковців, які неодноразово звертаються до її вивчення з метою знаходження теоретико-практичних шляхів зниження собівартості, а відтак – підвищеня конкурентоспроможності української продукції як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках.

Метою курсової роботи стало  вивчення питань – визначення витрат, обліку витрат за елементами, обліку витрат за видами діяльності.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І ОБЛІК ВИТРАТ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Визначення витрат, їх види

 

При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складу витрати необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються за рахунок прибутку.

Склад витрат, які відносять  до собівартості продукції, визначається відповідно до П(С)БО 16 «Витрати».

До собівартості продукції (робіт, послуг) підприємства включають  витрати, пов'язані з використанням  у процесі виробництва сировини, матеріалів, природних ресурсів, палива, енергії, основних засобів, трудових ресурсів та інших витрат на її виробництво і реалізацію. В теперішній час виробнича собівартість продукції включає тільки витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, обумовлені технологією та організацією виробництва, а в частині витрат на управління — тільки загальновиробничі витрати. Адміністративні витрати, витрати на збут, інші витрати операційної діяльності не входять до виробничої собівартості продукції, а визнаються витратами звітного періоду.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції, реалізованої протягом звітного періоду, нерозподілених постійних зага-льновиробничих витрат і наднормативних виробничих витрат.

До складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) відносять:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- загальновиробничі витрати.

Виробничу собівартість продукції можна записати формулою:

Свир = МВп + ВОПп + Івп +ЗВ

де: Свир - виробнича собівартість продукції;

МВп - матеріальні витрати прямі;

ВОПп - витрати на оплату праці прямі;

Івп - інші прямі витрати;

ЗВ – загально виробничі  витрати.

До складу прямих матеріальних витрат входять вартість сировини та основних матеріалів, які утворюють основу вироблюваної продукції, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці входять заробітна плата та інші виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт чи наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат входять всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного виду продукції, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація виробничого обладнання, витрати на поточний ремонт обладнання і т.п. До складу загальновиробничих витрат включаються:

- витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо, відрахування на їх медичне

страхування і соціальні  заходи, витрати на відрядження цього  персоналу);

- амортизація основних засобів і нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

- витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

- витрати на вдосконалення технології та організації виробництва;

- витрати на комунальні послуги з утримання виробничих приміщень;

- витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу, відрахування на соціальні заходи, медичне страхування рабітників та апарату управління виробництвом, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього  природного середовища;

- втрати від браку, оплата простоїв тощо.

Як бачимо, виробнича собівартість включає витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, а витрати на управління — тільки загальновиробничі витрати, причому до складу виробничої собівартості включається не вся сума загальновиробничих витрат. Для правильного формування виробничої собівартості загальновиробничі витрати розподіляються на постійні і змінні.  До складу змінних загальновиробничих витрат входять витрати, сума яких прямо залежить від обсягу діяльності (виробництва), а до складу постійних загальновиробничих витрат — витрати, сума яких залишається постійною (чи майже постійною) і не залежить від обсягів виробництва (діяльності) підприємства. Суму змінних загальновиробничих витрат у повному обсязі відносять до складу виробничої собівартості. Постійні загальновиробничі витрати підлягають розподілу на кожний об'єкт витрат з використанням бази розподілу — обсягу виробництва, фонду оплати праці, прямих витрат і т.д. Порядок розподілу постійних загальновиробничих витрат наведено у П(С)БО 16 «Витрати». Сума нерозподілених постійних загальновиробничих витрат до складу виробничої собівартості не входить, а списується до складу собівартості реалізованої продукції (субрахунок 901 «Собівартість реалізованої готової продукції»).   Варто звернути увагу на те, що загальногосподарські (адміністративні) витрати і витрати на збут до собівартості продукції не включаються, а зараховуються до складу витрат підприємства в період їх виникнення і обліковуються на рахунках 92 «Адміністративні витрати» та 93 «Витрати на збут».Таким чином, витрати на виробництво класифікуються за такими ознаками.

1. За видами витрат:

- витрати за економічними елементами;

- витрати за статтями калькуляції.

Собівартість одиниці  продукції відображається в калькуляціях.

Витрати за статтями калькуляції — це витрати за окремими видами виробів. Метою калькулювання продукції є одержання інформації щодо собівартості одиниці продукції для ціноутворення, контролю витрат, обліку матеріальних цінностей та складання Звіту про прибутки і збитки. Кінцеві сальдо рахунків «Собівартість реалізованих товарів», «Виробництво» і «Готова продукція» визначаються з застосуванням даних про собівартість одиниці готової продукції.

2. За способами перенесення  вартості на продукцію:

- витрати прямі;

- витрати непрямі.

До прямих витрат відносять прямі матеріальні витрати^прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати.

До непрямих витрат належать витрати, що пов'язані з виробництвом декількох видів продукції, тобто загальновиробничі витрати, які відносять до собівартості продукції за допомогою спеціальних методів.

3. За ступенем впливу обсягу  виробництва на рівень витрат:

- постійні;

- змінні.

До складу постійних  входять витрати, сума яких залишається  постійною і не залежить від обсягів виробництва підприємства.

Змінні витрати —- це ті витрати, сума яких прямо залежить від обсягу діяльності.

4. За календарними періодами:

- витрати поточні;

- витрати одноразові.

5. За місцем виникнення: витрати цеху, дільниці, служби.

6. За видами продукції,  робіт, послуг: витрати на вироби, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, валову, товарну реалізовану продукцію.    1.2 Облік загальновиробничих витрат     Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з:  1) виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду;             2) нерозподілених постійних загальновиробничих витрат;     3) наднормативних виробничих витрат.  Так, виробнича собівартість продукції (робіт, послуг) включає тільки витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції, обумовлені технологією й організацією виробництва, а в частині витрат на управління включає тільки загальновиробничі витрати (далі - ЗВВ). Водночас виробнича собівартість продукції (робіт, послуг) включає:   1) прямі матеріальні витрати;         2) прямі витрати на оплату праці;         3) інші прямі витрати;           4) перемінні і постійні розподілені ЗВВ.  При цьому до прямих відносяться витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат (калькулювання). Витрати, які не можна безпосередньо віднести до конкретного об’єкта витрат (калькулювання), включаються до ЗВВ.      Склад ЗВВ  Під загальновиробничими розуміють витрати на організацію виробництва й управління роботою цехів та інших підрозділів основного і допоміжного виробництва. Докладний перелік витрат, що підлягають включенню до складу ЗВВ, наведено в п. 15 П(С)БО 16.        Особливості обліку ЗВВ Відповідно до П(С)БО 16, до складу виробничої собівартості можуть бути віднесені не всі витрати, зібрані підприємством протягом місяця на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати», а лише їх частина, залежно від співвідношення фактичного випуску продукції (виконання робіт, надання послуг) і нормальної виробничої потужності. Решта визнається витратами в періоді їх виникнення. Іншими словами, ЗВВ повинні щомісяця розподілятися між рахунками 23 «Виробництво» і 90 «Собівартість реалізації».Отже, облік ЗВВ складається з порядку розподілу ЗВВ, за яким основна частина цих витрат (розподілені ЗВВ) включається до собівартості конкретного виду продукції, а нерозподілені ЗВВ збільшують собівартість реалізованої продукції того періоду, в якому такі витрати виникли.Нагадаємо також, що до ЗВВ належать витрати підприємства в усіх випадках, а не лише передбачені законодавством на:         1) забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, форменим одягом, захисними пристосуваннями і спеціальним харчуванням, якщо є список відповідних професій і посад та якщо це передбачено колективним договором;        2) платежі щодо обов’язкового страхування майна цехів, виробництв і цивільної відповідальності, а також окремих категорій працівників, зайнятих у виробництві відповідних видів продукції (робіт, послуг) безпосередньо на роботах з підвищеною небезпекою для життя і здоров’я.   Крім того, норми П(С)БО 16 передбачають включення до складу ЗВВ витрат на медичне страхування працівників апарату управління цехами, дільницями та іншого загальновиробничого персоналу - тобто таких витрат, які взагалі не передбачені чинним законодавством.    Зазначимо, що з введенням стандартів до ЗВВ можна віднести витрати на матеріальну допомогу, яку видано загальновиробничому персоналу, тому що ці виплати належать до витрат діяльності за функціональним призначенням.  Та є й витрати, стосовно яких П(С)БО 16 встановлено обмеження, зокрема втрати від браку і нестачі. Так, втрати внаслідок технічно неминучого браку можуть включати до складу ЗВВ тільки ті підприємства, які не виділяють такі втрати до окремої калькуляційної статті.       Що стосується нестач незавершеного виробництва, нестач і втрат від псування матеріальних цінностей у цехах, то їх віднесення до ЗВВ можливе лише в межах норм природного убутку. Наднормативні убутки і нестачі запасів, згідно з п. 14 П(С)БО 9, не включаються до первісної вартості запасів (незавершене виробництво і готова продукція - це теж запаси), а відносяться до витрат того періоду, в якому вони були здійснені.       У бухгалтерському обліку такі втрати відображаються за дебетом субрахунка 947 «Нестачі та втрати від псування цінностей», якщо винну особу на момент нестачі не встановлено, або субрахунка 375 «Розрахунки за відшкодуванням завданих збитків» при встановленні винної особи.       Розподіл ЗВВ Так, ЗВВ належать до непрямих витрат, тобто до тих витрат, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом і в зв’язку з цим підлягають розподілу. Особливістю визначення виробничої собівартості готової продукції, відповідно до норм П(С)БО 16, є застосування поняття «нормальна потужність».   Обсяг, що відповідає нормальній потужності, визначається підприємством самостійно. Саме виходячи з нормальної виробничої потужності і розподіляються постійні ЗВВ.ЗВВ поділяються на постійні та змінні. Відразу застережемо, що формують виробничу собівартість продукції лише змінні та розподілені постійні ЗВВ. Нерозподілені ЗВВ підлягають списанню на витрати звітного періоду, в якому вони виникли, і до складу виробничої собівартості не включаються.   Перелік і склад змінних і постійних ЗВВ установлюється підприємством самостійно. Так, до змінних ЗВВ відносяться витрати на обслуговування й управління виробництвом, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу виробництва.          До постійних ЗВВ належать витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу виробництва.         Нерозподілені постійні ЗВВ включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Підприємства з цеховою структурою управління роблять розподіл ЗВВ у розрізі наявних цехів. З обліком вищевикладеного для визначення суми розподілених і нерозподілених постійних ЗВВ підприємствам необхідно мати такі дані:  - базу для розподілу ЗВВ;         - нормальну потужність;         - загальну планову величину ЗВВ із розбивкою на змінні і постійні.   Нормативна база:          - Закон про прибуток - Закон України від 28.12.94 р. №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств».       - П(С)БО 7 - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджене наказом Мінфіну України від 27.04.2000 р. №92.     - П(С)БО 9 - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджене наказом Мінфіну України від 20.10.99 р. №246.  - П(С)БО 16 - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Мінфіну України від 31.12.99 р. №318.  - План рахунків - План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій та інструкція про його застосування, затверджені наказом Мінфіну України від 30.11.99 р. №291.     - Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку, затверджені наказом Мінфіну України від 29.12.2000 р. №356.