Облік і розподіл загальновиробничих витрат

    До  постійних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом,які залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу виробництва. Загальновиробничі постійні витрати формуються протягом звітного періоду в однакових розмірах незалежно від обсягу випущеної продукції,виконаних робіт,наданих послуг. Серед них - амортизація,орендна плата за основні засоби,які використовуються з виробничою метою,витрати на утримання будівель і обладнання цехів (ділянок), опалення, освітлення цехів, дільниць, а також витрати на управління виробництвом, зокрема, витрати  на оплату праці управлінського персоналу цеху тощо.

    Постійні  загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням  бази розподілу (годин роботи, заробітної плати, обсягу виробництва,прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Величина нормальної виробничої потужності визначається підприємством самостійно та зазначається в Наказі про облікову політику підприємства.

    База  розподілу - це показник (грошовий або  натуральний), в розрахунку на одиницю  виміру якого встановлюється норматив розподілу загальновиробничих витрат.

    Оскільки  фактична потужність за звітний період може відрізнятися від нормальної як у бік збільшення, так і в бік зменшення, то для встановлення величини постійних загальновиробничих витрат, які підлягають віднесенню до складу виробничої собівартості,необхідно запланований на одиницю бази розподілу норматив постійних витрат помножити на фактично досягнутий обсяг діяльності.

    Усі розподілені витрати є елементами собівартості готової продукції  та незавершеного виробництва. Загальна сума розподілених і нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичної величини.

    Таким чином, розподіл загальновиробничих витрат проводиться у наступній послідовності:

• перший етап – розподіл всіх загальновиробничих витрат на постійні і змінні;
• другий етап – вибір бази розподілу. Кожному підприємству слід вибрати за базу розподілу таку характеристику виробничого процесу, зміна якої найбільшою мірою впливає на зміну величини загальновиробничих витрат. Вибір невідповідної характеристики буде означати, що суми загальновиробничих витрат,які відносяться на окремі вироби (роботи,послуги), неточно відобразять фактично понесені витрати.

    При виборі бази розподілу необхідно  звернути увагу на те, щоб між  зміною загальновиробничих витрат і  зміною бази розподілу існувала пропорційна або майже пропорційна залежність.

    Враховуючи  особливості відповідних виробництв застосовуються, як правило, наступні бази розподілу загальновиробничих витрат:

    ― вартість прямих витрат матеріалів ―  якщо загальновиробничі витрати  прямо пов’язані з величиною і кількістю матеріалів, з якими здійснюють певні технологічні операції;

    ― прямі витрати на оплату праці  ― якщо загальновиробничі витрати  прямо пов’язані з величиною  прямих витрат на оплату праці, використовується тільки на підприємствах з однаковим  рівнем механізації і автоматизації виробництва;

    ― години роботи ― якщо немає значної  різниці між величиною заробітної плати робітників;

    ― витрати з переробки (хімічна, нафтопереробна промисловість); кількість (маса) виготовленої продукції (металургія, виробництво будівельних матеріалів, гірничовидобувна промисловість);

    ― машино-години ― якщо наявні значні капітальні вкладення і загальновиробничі  витрати тісно пов’язані з  використанням обладнання та техніки (наприклад, значна вартість електроенергії для обладнання або вартість обслуговування обладнання тощо).

• третій етап ― визначення нормальної потужності підприємства та вираження її в одиницях виміру обраної бази. Щоб розрахувати нормальну потужність, необхідно врахувати не тільки технічний потенціал обладнання, але й змінний режим роботи, тенденції попиту на продукцію тощо;
• четвертий етап ― обчислення суми постійних і змінних загальновиробничих витрат за умови досягнення підприємством нормальної потужності;
• п’ятий етап ― розрахунок нормативу постійних і змінних витрат на одиницю бази розподілу. Розділивши відповідні суми витрат на раніше визначену нормальну потужність, отримують планові нормативи змінних і постійних витрат у розрахунку на одиницю бази розподілу (на кожну відпрацьовану машино-годину, на кожну гривню основної заробітної плати виробничого персоналу, на одиницю випущеної продукції тощо).

    Загальновиробничі витрати, які знаходяться у межах  нормативів, вважаються розподіленими  та списуються в дебет рахунку 23 «Виробництво». Інші витрати є нерозподіленими та відносяться у дебет рахунку 90 «Собівартість реалізації».

    Приклад 1

    Здійснити розподіл загальновиробничих витрат на підставі наступних даних:

    ― база розподілу за нормальної потужності – 12000 маш.год.

    ― ЗВВ за номінальної потужності – 50400 грн., в т.ч. змінні – 36000 грн.; постійні – 14400 грн.

    ― фактичні загальновиробничі витрати  в березні – 44200 грн., в квітні – 47000 грн.;

    ― база розподілу за фактичної потужності в березні –10000 маш.год., в квітні – 13000 маш.год.

    Розподіл  загальновиробничих витрат:

1. Розрахунок нормативу витрат на одиницю бази розподілу:

а) змінні: 36000 грн./12000 маш.год. = 3грн.;

б) постійні: 14400 грн./12000 маш.год. = 1,2грн.

2. Фактичні  загальновиробничі витрати в  березні:

     а) змінні: 10000 маш.год.* 3грн. = 30000грн.;

     б) постійні: всього: 44200 – 30000 = 14200грн., з них

         ― розподілені: 10000 маш.год. * 1,2грн. = 12000грн.

         ― нерозподілені: 14200 – 12000 = 2200грн.

3.ктичні  загальновиробничі витрати в  квітні:

     а) змінні: 13000 маш.год. * 3 грн. = 39000 грн.

     б) постійні: всього: 47000 – 39000 = 8000 грн., з них

             ― розподілені: (13000 маш.год. * 1,2 грн. = 15600) 8000 грн. – не більше суми  фактичних постійних ЗВВ.

    Так як за березень не була досягнута нормальна  виробнича потужність (10000 машино-годин замість «нормальних» 12000 машино-годин), фактичні постійні витрати перевищили норму на 2200 грн., відповідно вони відносяться на собівартість реалізації в кореспонденції рахунків: Д-т 90 «Собівартість реалізації», К-т 91 «Загальновиробничі витрати 2200 грн. змінні загальновиробничі витрати та розподілені постійні витрати на суму 42000 грн. списуються в кореспонденції рахунків Д-т 23 «Виробництво», К-т 91 «Загальновиробничі витрати».

    У квітні обсяг виробництва більший  за нормальну потужність, тому всі постійні витрати знаходяться в межах встановлених норм, отже, всі загальновиробничі витрати відносяться у Д-т 23 «Виробництво».

    Таким чином, при розподілі постійних  загальновиробничих витрат можуть виникати наступні ситуації, якщо фактичний  обсяг виробництва:

• менший за нормальну потужність, то до виробничої собівартості включається добуток нормативу постійних витрат на фактичний обсяг виробництва, тобто до собівартості включається лише частина постійних загальновиробничих витрат : Д-т 23 «Виробництво», К-т 91 «Загальновиробничі витрати». Частина постійних загальновиробничих витрат, що залишилася, є нерозподіленою і включається до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення: Д-т 90 «Собівартість реалізації», К-т 91 «Загальновиробничі витрати»;
• дорівнює нормальній потужності, то вся сума постійних витрат включається до  виробничої  собівартості  продукції: Д-т 23  «Виробництво»,

К-т 91 «Загальновиробничі витрати»;

• більше нормальної потужності, то нерозподілених витрат немає: Д-т 23 «Виробництво», К-т 91 «Загальновиробничі витрати». При цьому слід пам’ятати, що відповідно до П(С)БО 16 «Витрати» загальна сума розподілених і нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

    Первинними  документами при відображенні накопичення  загальновиробничих витрат є накладна, рахунок, ВКО, виписка банку, авансовий  звіт розрахунок (довідка) бухгалтерії  тощо. Щомісячне списання загальновиробничих витрат за відповідним розподілом оформлюються довідкою (розрахунком) бухгалтерії. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    4. Списання загальновиробничих  витрат 

    Загальновиробничі витрати, списані на рахунок виробництва, розподіляються між окремими об’єктами витрат (видами продукції, що виготовляється, роботами, послугами) пропорційно заробітній платі виробничих робітників або іншому базису, встановленому галузевою інструкцією. Так, на підприємствах хімічної і нафтопереробної промисловості загальновиробничі витрати розподіляються пропорційно сумі прямих затрат по переробці; на підприємствах кольорової металургії, добувної промисловості ― пропорційно кількості добутої продукції; на підприємствах енергетики ― пропорційно витратам умовного палива тощо.

    Розподілена сума загальновиробничих витрат списується з кредита рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» на дебет рахунків:

    23 «Виробництво» (в сумі, що відноситься  до затрат виробництва);

    90 «Собівартість реалізації» (в  сумі,що відноситься до собівартості  реалізованої продукції).

    Змінні  загальновиробничі витрати списуються на собівартість продукції записом:

    Д 23 «Виробництво»;

    К 91 «Загальновиробничі витрати» (змінні).

    Постійні  витрати списуються залежно від  бази розподілу, яка визначається в  якості нормальної потужності підприємства у машино-годинах роботи. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Висновок 

    Отже, випуск будь-якої продукції потребує здійснення певних витрат, які впливають на величину собівартості.

    Витрати на виробництво відрізняються за складом, економічним призначенням, питомою вагою у виготовленні та реалізації продукції, залежністю від обсягу виробництва тощо. Це робить необхідним групування витрат за визначеними ознаками. В залежності від характеру виробництва витрати поділяються за видами продукції (послуг) та етапами виробничого процесу (стадіями, переділами). Різні місця виникнення витрат передбачають їх облік за структурними підрозділами (цехами, відділами, ділянками, бригадами), за центрами відповідальності. Витрати також класифікуються за рядом інших ознак: за економічними елементами та статтями калькуляції, за цільовим призначенням, ступенем однорідності, способом включення до собівартості, часом виникнення.

    Облік витрат на виробництво організовується  з метою розподілу витрат на кожну  окрему операцію або кожен окремий  продукт, що необхідно для оцінки запасів і визначення фінансового результату.

    Завдання  обліку витрат на виробництво полягає  в накопиченні витрат, яке досягається  шляхом зведення даних для обчислення собівартості одиниці продукції. Метою  зведення даних в системі накопичення  витрат є встановлення величини витрат по двох головних об'єктах – продукції (для оцінки вартості запасу) і центрах відповідальності (з метою контролю за рівнем витрат). Таким чином, система обліку виробничих витрат – це сумування витрат за центрами відповідальності і розподіл цих витрат на калькуляційну одиницю.