інфраструктура ринку праці

Генеральна угода- укладається між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями, спрямована на удосконалення колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин, розвиток соціального партнерства, реалізацію конституційних прав і гарантій працівників та роботодавців. Положення Угоди діють безпосередньо, поширюються на підприємства, організації та установи всіх форм власності, є обов'язковими як мінімальні гарантії для застосування при укладенні галузевих і регіональних угод, колективних договорів.

Принципи соціального  партнерства, цілі та обов'язки кожного  соціального партнера щодо їх досягнення розписані в генеральній угоді  за такими розділами:

1) сприяння розвитку вітчизняного  виробництва, забезпечення продуктивної  зайнятості;

2) сфера оплати праці; 

3) умови праці та відпочинку;

4) соціальний захист та  задоволення духовних потреб.

Соціальними партнерами в  генеральній угоді затверджується перелік видів та мінімальних  розмірів доплат і надбавок до тарифних ставок, окладів і посадових окладів  працівників об'єднань, підприємств  і організацій, що мають міжгалузевий характер, для встановлення у галузевих, регіональних угодах та колективних договорах; узгоджується порядок проведення соціального діалогу Сторонами Угоди, порядок приєднання до Угоди; готується протокол розбіжностей щодо окремих пунктів Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями .

Галузева угода, заключається між галузевим Міністерством, галузевими профспілками і галузевим об'єднанням роботодавців, визначає узгодження позиції  сторін за основними принципами соціально-економічної  політики в галузі, спільні дії  учасників угоди щодо їх реалізації.

Колективний договір- укладається відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди". Виступає як правовий акт, інструмент колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин між робітниками і їх роботодавцями визнає узгодження позицій сторін з вирішення важливих питань умов і оплати праці, соціальних виплат та компенсацій, соціального забезпечення і страхування [1,с.115]. Колективний договір між адміністрацією підприємства і його профспілкою або іншими представниками інтересів робітників, як правило доповнює і розвиває норми, прийнятті в генеральній, галузевій та регіональній угодах, конкретизує їх. При цьому береться до уваги фінансовий стан підприємства і організації, стан розвитку соціально-трудової сфери колективу.

З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінетом Міністрів  України і місцевими державними адміністраціями, органами місцевого  самоврядування розробляються річні  та довгострокові державна і територіальні  програми зайнятості населення.

Державна і територіальні  програми зайнятості населення спрямовані на:

а) сприяння розвиткові на структурній  перебудові економіки, створенню умов для направлення вивільнюваних  працівників у першу чергу  на рентабельні виробництва і  в пріоритетні галузі народного  господарства;

б) запобігання розвиткові безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості  підприємств і організацій у  створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами  зайнятості;

в) поліпшення системи відтворення  робочої сили у поєднанні з  розвитком робочих місць, професійної  орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових ресурсів;

г) захист безробітних та їх сімей від негативних наслідків  безробіття та забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального  захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

д) формування матеріальної, кадрової, інформаційної, фінансової на науково-методичної бази державної  служби зайнятості;

е) заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає в сільській  місцевості.

Проблеми регулювання  ринку праці розглядаються з  урахуванням конвенцій та рекомендації Міжнародної організації праці, членом якої є Україна. Трудові відносини  громадян України, що працюють за її межами, а також трудові відносини  іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством сторони працевлаштування та міжнародними договорами (угодами) України.

 

ВИСНОВКИ

Основною функцією інфраструктури ринку праці є регулювання  відносин між роботодавцями і  працівниками з приводу оплати праці, її умов, вирішення соціально-трудових конфліктів. У країнах з розвиненою ринковою економікою провідною силою регулювання ринку праці є колективно-договірна система. Безсумнівною перевагою колективно-договірного регулювання ринку праці є гнучкість прийняття взаємовигідних рішень, яку не можна порівняти ні з законодавчими, ні з адміністративними методами. Умови колективного договору набирають форму угоди між роботодавцями та працівниками, яка зобов'язує обидві сторони діяти у відповідності з цими умовами, не вдаючись до крайніх заходів — страйків чи масових звільнень, що забезпечує економічну та соціальну стабільність.

Таким чином, багатофункціональна  і високоефективна інфраструктура - невід'ємна характеристика цивілізованого ринку праці, показник його розвиненості й критерій дієвості. На жаль, слід зазначити, що в Україні така інфраструктура в повному розумінні поки що не створена.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Алле М. Экономика  как наука. м.: Наука для общества, 1995. 286

2. Банківська енциклопедія / Під ред. А. М. Мороза.; К.: Слід, 1993. 328

3. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія.; К.: "Ніка-Центр Ельга", 2000. 654

4. Блауберг И. В., Юдин Э. Г. Становление и сущность системного подхода.; М.: Наука, 1973. 385

5. Боди 3., Мертон Р. Финансы: Пер. с англ.: Учеб. Пособие ; М.: Изд. дом -Вильяме-. 2000. 284

6. Большой экономический словарь / Под ред. А. н. Азрилияна. 3-е изд.; м.: Институт новой экономики, 1998. 864 с.

7. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник.; М.: Юристъ, 1997.; 568 с.

8. Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления; М.: Мысль. 1991. 572

9. Булатов М. А. Логические категории и понятия; К.: Наукова думка, 1982. 328