Методи обліку витрат та калькуювання собвартості

ЗМІСТ

 

стор.

ВСТУП………………………………………………………………………….	3
РОЗДІЛ 1 ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ МЕТОДІВ ОБЛІКУ ВИТРАТ І КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ……………………………………………....	5
РОЗДІЛ 2 ПРАКТИЧНЕ ВИКОРИТСАННЯ МЕТОДІВ ОБЛІКУ ВИТРА ТА КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБВАРТОСТІ. ЇХ ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ……………………………………………………………………	10
ВИСНОВОК……………………………………………………………………	21
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………..	19

 

 

ВСТУП

 

В ринкових умовах господарювання головною умовою ефективного управління виробничим підприємством є повнота, достовірність  та оперативність інформації про  витрати, які формують собівартість виготовленої продукції. Таку інформацію надає облік витрат виробництва, який є центральною підсистемою в інформаційній системі бухгалтерського обліку. Від належної організації обліку витрат і калькулювання собівартості продукції багато в чому залежать рівень економічного управління підприємством, ступінь впливу результатів діяльності окремих підрозділів на підвищення ефективності виробництва, обґрунтованість планування якісних і кількісних показників та оптимальне ціноутворення. Ефективність виробництва, в свою чергу, значною мірою залежить від зниження витрат на одиницю продукції за умови збереження та підвищення її якості.

Облік витрат на виробництво та калькулювання  собівартості продукції є активною ланкою системи управління господарським  життям підприємства,  що забезпечує необхідною інформацією управлінський  персонал для прийняття рішень. Від достовірності, оперативності та доцільності інформації про витрати залежить ефективність виробничої діяльності підприємства, його спроможність вистояти у сучасному конкурентному середовищі та досягти бажаних результатів. Групування витрат за центрами відповідальності дозволяє об’єднати різні за економічним змістом витрати в єдині цільові групи. При цьому виникає проблема вибору методів обліку витрат та калькулювання.

Облік витрат і калькулювання,  як єдиний процес,  складається з двох взаємопов’язаних етапів: І етап – організація  аналітичного обліку витрат і розподілу  витрат на виробництво продукції  між об’єктами обліку;  ІІ етап –  калькулювання собівартості,  що включає операції з визначення собівартості виробів та одиниць  продукції.  На основі методів обліку витрат підприємство обирає метод калькулювання,  що зазначається в положенні про  облікову політику.  Правильний вибір методів обліку витрат визначається особливостями технологічних процесів залежить від керівництва і бухгалтерів підприємства.

Актуальність  даної теми визначається тим, що сьогодні дуже часто постає питання щодо визначення «методів обліку витрат» і «методів калькулювання»: чи повинні методи обліку витрат і калькулювання визначатися  як єдине ціле чи вони підлягають окремим  класифікаціям і як обрати необхідний метод для здійснення ефективного управлінського обліку.

Завданням даної роботи є дослідження та з’ясування сутності понять «методи обліку витрат» та «методи калькулювання», визначення взаємозв’язку та відмінностей між обліком витрат та калькулюванням собівартості, напрямків класифікації методів обліку та калькуляції собівартості виробленої продукції, а також аналіз їх ролі у інформаційній системі управління.

 

РОЗДІЛ 1 ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ МЕТОДІВ ОБЛІКУ ВИТРАТ І КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ

 

На сучасному  етапі ринково - орієнтовною економіки  управління підприємства постійно необхідно  проводити аналіз діяльності фірми  для прийняття управлінських  рішень. Одним із основних показників ефективності роботи фірми є собівартість. Вона відображає не лише величину витрат понесених при виробництві, а й дає можливість прогнозувати отримання прибутку, ймовірність зростання обсягів виробництва та зменшення витрат. Обчислення собівартості називають калькуляцією. Окрім калькулювання для аналізу виробництва та діяльності фірми в цілому, підприємства використовують різні методи обліку витрат.

Організація обліку витрат на виробництво та калькулювання  собівартості продукції залежить від  виду діяльності підприємства, структури  управління, характеру виробництва, видів продукції, що виготовляється, періодичності її випуску. До цього  часу в науковій та науково-практичній літературі проводяться дослідження  проблеми взаємозв’язку методів  обліку витрат на виробництво та калькулювання. Важливо звернути увагу на те, що ні в офіційних документах, ні в спеціальній літературі, не наведено класифікації методів обліку витрат і методів калькулювання, які рекомендуються для використання підприємствами різних галузей промисловості.

У науковій літературі одні і ті ж методи різні  вчені відносять або до методів  обліку витрат, або до методів калькулювання, виходячи із тлумачення їх сутності. Серед  великої різноманітності поглядів можна виділити чотири основних думки:

1. відокремлення понять «методи калькулювання» та «методи обліку витрат»;
2. визначення калькулювання та обліку витрат, як одним взаємопов’язаним процесом;
3. використання лише методу обліку витрат;
4. використання лише методу калькулювання собівартості;

Прихильники першого підходу вважають, що облік  витрат і калькулювання варто  розглядати відокремлено, тому вони розрізняють  методи обліку витрат і калькулювання,  які виконують різні функції. Така думка базується на тому, що метод обліку витрат повинен характеризувати  з необхідною повнотою та деталізацією процес їх виникнення і порядок формування в конкретному виробничому процесі, а метод калькулювання – це «сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво за калькуляційними  об’єктами та прийомів обчислення собівартості калькуляційних одиниць».

Науковці, які дотримуються другого підходу, облік витрат розглядають як калькулювання  у тій чи іншій формі. Тобто  калькулювання собівартості кінцевого  продукту підприємства визначається системою та організацією обліку витрат та є  нерозривними.

Прихильники третього та четвертого підходу пропонують використання лише одного із понять, або  методу калькулювання собівартості, або методу обліку витрат, змішуючи усі методи між собою.

Важливою  передумовою раціональної організації  обліку витрат і калькулювання собівартості продукції є правильне визначення об'єктів обліку та об'єктів калькулювання.

Об'єктом  обліку виробничих витрат є витрати  на виробництво виробів, їх окремих  частин (конструктивних елементів, вузлів, деталей), груп виробів, виконані роботи, сукупність однорідних робіт, виробництва, процеси, фази й стадії технологічних  процесів (переділи), окремі операції, які групуються за різними ознаками з метою визначення собівартості.

Об'єктом  калькулювання є одиниця продукції (робіт, послуг), тобто кінцевий продукт, виготовлений на підприємстві. Залежно  від технології і характеру продукції об'єктами калькулювання можуть бути: один продукт виробництва; один продукт окремих процесів, стадій, переділів, фаз виробництва; виріб підприємства; виріб центру відповідальності; вид робіт, послуг структурного підрозділу підприємства. У деяких випадках виникає необхідність калькулювати продукт різного ступеня готовності. В таких виробництвах об'єктом калькулювання є напівфабрикат або окремі частини (деталі) виробів.

Калькуляційна одиниця – це одиниця вимірювання  окремих видів продукції (робіт, послуг), собівартість яких визначається: тонна, ц, шт., рулон, пара, комплект, упаковка, м3, умовна одиниця тощо.

Для оцінки незавершеного продукту необхідно  калькулювати собівартість за окремими технологічними етапами, тобто визначати  собівартість незакінчених обробкою продуктів  за центрами відповідальності та місцями  виникнення витрат.

Якщо  об'єктом калькулювання собівартості є одиниця виготовленої продукції  різного ступеня готовності в  натуральному вимірнику, то кількісним вимірником об'єкта калькулювання є  калькуляційна одиниця.

Для цілей  управління підприємство за необхідності може розширити перелік об'єктів  калькулювання.

1. Облік витрат на виробництво і калькуляція собівартості продукту здійснюються за такими етапами:
2. групування первісних витрат за статтями калькуляції та за об'єктами обліку витрат;
3. визначення витрат і калькулювання собівартості продукції допоміжних виробництв та віднесення їх на основне виробництво;
4. визначення собівартості браку;
5. оцінка зворотних відходів;
6. оцінка незавершеного виробництва;
7. розподіл витрат між готовою продукцією та незавершеним виробництвом;
8. розрахунок собівартості кожного об'єкта калькулювання та його калькуляційної одиниці.

Методика групування витрат за об'єктами калькулювання є спільною для  всіх підприємств. Вона включає в  себе облік прямих витрат, узагальнення даних у регістрах бухгалтерського  обліку, облік та розподіл непрямих витрат.

Для визначення собівартості продукції прямі витрати  відносять до відповідних об'єктів  на підставі первинних документів, а непрямі витрати розподіляють між об'єктами пропорційно до обраної  бази (обсягу виробництва, площі, суми прямих витрат, прямої зарплати, машино-годин  тощо). Вибір бази розподілу залежить від рівня механізації та автоматизації  виробництва. Для виробництв з високим  рівнем ручної праці доцільно за базу приймати заробітну плату або  кількість відпрацьованих годин  робітниками основного виробництва, а для виробництв з високим  рівнем оснащення - час, відпрацьований машинами (машино-години).

Базу  розподілу непрямих витрат підприємство обирає самостійно. При її виборі необхідно  визначити таку характеристику виробничого  процесу, зміна якої найбільше впливала б на величину непрямих витрат.

За певних обставин доцільно використовувати  два і більше методів розподілу  непрямих витрат, залежно від умов функціонування конкретних виробничих підрозділів. Передумовою вибору методу розподілу має стати найбільш тісний причинно-наслідковий взаємозв'язок між базою розподілу і витратами.

У вітчизняній  та зарубіжній практиці фінансового  та управлінського обліку утворились використовуються більше десятка методів  калькулювання і обліку витрат. Проте  несистематизоване викладення сутності цих методів у науковій і спеціальній  літературі не дає можливості чітко  розібратися в особливостях кожного  з них.

Застосування  кожного з методів має свої особливості й залежить від масштабу підприємства, асортименту продукції  тощо. Тому визначити якийсь окремий метод як найкращий для будь-якого підприємства неможливо. Дані методи класифікуються за різними ознаками, такими як: об’єкт обліку затрат, повнота включення затрат у собівартість, оперативність обліку. Класифікація методів за різними ознаками подана у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Методи  обліку витрат на виробництво та калькулювання  собівартості продукції

Класифікаційна ознака	Методи обліку витрат або калькулювання
Об’єкт обліку витрат	Позамовний метод
	Попроцесний метод
	Попередільний метод
Повнота включення витрат у собівартість	Калькулювання повної собівартості
	Калькулювання неповної собівартості
Оперативність обліку	Калькулювання фактичних витрат
	Калькулювання нормативних витрат

 

Якщо  розглядати методи обліку витрат та методи калькулювання собівартості як відокремлені процеси та розділяти їх за визначенням  об’єкту їх обліку, то методи виконання цих процесів також необхідно розділяти між собою. Тому серед методів обліку витрат вирізняють: позамовний, попередільний, попроцесний методи, нормативний та фактичний методи, а також методи «директ-, «стандарт-костингу» і «поглинутих» витрат. До методів калькулювання собівартості відносять балансовий, нормативний, комбінований методи та методи прямих розрахунків, розподілу вартості, додавання і виключення витрат.

Методи  обліку витрат на виробництво та методи калькулювання собівартості спрямовані на досягнення різних цілей,  що і доводить їх відмінність між собою, але в цей же час і необхідність існування кожного із них на підприємствах для організації ефективної системи обліку витрат виробництва.

РОЗДІЛ 2 ПРАКТИЧНЕ ВИКОРИТСАННЯ МЕТОДІВ ОБЛІКУ ВИТРА ТА КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБВАРТОСТІ. ЇХ ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ