Контрольная работа по «Облік і аудит у страхових організаціях»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ  УКРАЇНИ

 

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

Кафедра обліку і аудиту

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 

з дисципліни:

 

«Облік і аудит у страхових організаціях»

 

Варіант № 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:

студент групи ЗОАт – 091                                                   .

 

 

 

Керівник:                                                                             

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ.

Вступ…………………………………………………………………….3

1. Теоретична частина

1. . Внутрішній аудит у страховій компанії ………………………….4

1.2. Особливості побудови обліку грошових коштів в касі …………12

2. Практична частина

2.1. Задача 1……………………………………………………………..16

2.2. Задача 2……………………………………………………………..17

3.   Список використаної літератури…………………………………..18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП.

      Бухгалтерський облік як наука – це вчення про систему отримання, обробки та видачі облікової інформації з метою її використання в управлінні такими ланками народного господарства як підприємства та організації.

Бухгалтерський  облік є однією з дієвих форм контролю господарської діяльності підприємств та організацій. Кінцева мета бухгалтерського обліку – це складання звітності, що містить інформацію про результати виконання показників фінансово-господарської діяльності страхових компаній.

Основними завданнями обліку страхової діяльності є такі як:

– збір, обробка  та відображення первинних даних  у здійсненні страхових операцій;

– систематизація даних з метою узагальнення для  отримання підсумків результатів про господарську діяльність страхової компанії;

– забезпечення страховика необхідними даними для  здійснення контролю за госпрозрахунковою діяльністю та режимом економії;

– контроль за дотриманням кошторисної, фінансової та платіжної дисципліни страховою компанією;

- своєчасне  та достовірне складання звітності страховиком та подання у вищестоячі організації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Теоретична  частина.

1.Внутрішній  аудит у страховій компанії.

 

У кожної страхової компанії (акціонерному товаристві) повинна  існувати ефективна система внутрішнього контролю за достовірністю інформації, що ним розкривається товариством. До складових системи внутрішнього контролю належать:

• наглядова рада (через аудиторський комітет ради);
• ревізійна комісія;
• служба внутрішнього аудиту.

У більшості страхових компаній ці складові присутні. Компанія самостійно вирішує питання організації службу внутрішнього контролю для захисту прав та законних інтересів акціонерів товариства. Основні положення затверджуються статутом організації, зокрема порядок створення, склад, повноваження членів Наглядової ради, Ревізійної комісії та Служби внутрішнього аудиту.

Проте, щодо страхових організацій  низка питань внутрішнього контролю регламентуються державою. Так, згідно з розпорядженням Державної комісії  з регулювання ринків фінансових послуг України від 07.09.06 № 6201 фінансові компанії мають затвердити внутрішні правила надання фінансових послуг та примірні договори про надання певних видів фінансових послуг. Внутрішні правила надання фінансових послуг фінансових компаній мають обов’язково включати порядок укладання договорів з клієнтами та здійснення внутрішнього контролю за наданням фінансових послуг своїм клієнтам, визначати ступінь відповідальності посадових осіб, до посадових обов’язків яких належать безпосередня робота з клієнтами, укладання та виконання договорів.

Розпорядженням Державна комісії  з регулювання ринків фінансових послуг України від 05.12.06 № 6496 затверджені  Методичні рекомендації щодо загальних  підходів до застосування страховиками стрес-тестів, які враховують принципи та стандарти, що викладені у документі “Стрес-тестування для страховиків”, прийнятому Міжнародною асоціацією органів нагляду за страховою діяльністю в жовтні 2003 року.

Методичні рекомендації розроблені з  метою:

• визначення ролі стрес-тестування в загальній системі управління ризиками страховика та забезпеченні підтримки на належному рівні достатності капіталу та платоспроможності;
• окреслення ролі стрес-тестів як допоміжного інструменту при здійсненні Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України (далі — Держфінпослуг) оцінки ризиків страховика;
• визначення підходів до використання Держфінпослуг стрес-тестування для оцінки рівня обачливості (пруденційності) страховика;
• визначення характеристик середовища, в якому повинно відбуватись стрес-тестування, наприклад, режиму корпоративного управління тощо;
• розгляду різних факторів, які слід враховувати при розробці та проведенні стрес-тестування, та розгляд різної техніки моделювання.

Страховикам рекомендується впроваджувати  ці Методичні рекомендації шляхом включення їх положень до внутрішніх регламентуючих документів з питань управління ризиками.

Стрес-тести можуть застосовуватися  страховиком як інструмент управління ризиком, у тому числі в кризових ситуаціях. Держфінпослуг може застосовувати стрес-тести для оцінки спроможності страховика покривати збитки у кризових ситуаціях.

Рекомендується при проведенні стрес-тестування враховувати як кількісні, так і якісні результати.

З кількісних результатів брати  до уваги такі, що впливають на статті активу та/або пасиву балансу страховика, з якісних — оцінку здатності органів управління страховика ідентифікувати, оцінювати та управляти значними ризиками.

Рекомендується проводити стрес-тестування щонайменше раз на рік. Додатково  стрес-тести рекомендується проводити при значному розвитку протягом року як обсягу портфеля, так і його окремих характеристик.

При виборі моделі рекомендується враховувати  переваги та недоліки різних підходів.

Статичне моделювання передбачає аналіз фінансового стану страховика на конкретний момент часу, в той час як динамічне моделювання враховує розвиток фінансового стану протягом певного часового періоду.

Детерміновані моделі вивчають вплив  на фінансовий стан страховика у разі настання певного сценарію, водночас стохастичні моделі беруть до уваги також вірогідність настання різних сценаріїв.

Надійність моделі, що використовується при стрес-тестуванні, має регулярно підтверджуватись.

Рекомендується при виборі моделі та параметрів орієнтуватись саме на її надійність, як компроміс між похибками моделі та вхідних параметрів.

Незалежно від моделі, що використовується для проведення стрес-тестів, рекомендується періодично здійснювати її тестування або інші процедури для підтвердження  результатів та точності моделі.

У цілях нагляду рекомендується надавати Держфінпослуг результати найбільш суттєвих стрес-тестів та інформацію щодо припущень, на яких вони побудовані, а також надавати доступ до результатів усіх стрес-тестів.

Інформація щодо результатів стрес-тестів використовується Держфінпослуг із забезпеченням збереження професійної таємниці.

Держфінпослуг може розробити та рекомендувати  страховикам стандартні стрес-тести. Такі тести можуть бути запропоновані  окремому страховику, групі страховиків  чи всім страховикам.

Критерії для сценаріїв стандартних стрес-тестів розробляються Держфінпослуг з урахуванням профілю ризиків страховиків.

Відповідно до Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним  шляхом”, розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 05.08.03 № 25 затверджено Положення про здійснення фінансового моніторингу фінансовими установами. Згідно з цим розпорядженням фінансові установи призначають працівника, відповідального за проведення фінансового моніторингу, на якого покладається координація діяльності з проведення установою заходів фінансового моніторингу. Відповідальний працівник призначається наказом керівника установи, є незалежним у своїй діяльності та підзвітним тільки керівникові установи, а у разі недоцільності введення окремої посади відповідальним за проведення фінансового моніторингу є керівник установи.

З урахуванням особливостей організаційної структури установи може бути створено окремий структурний  підрозділ з питань проведення фінансового моніторингу.

Страховик зобов’язаний повідомити Держфінмоніторинг України про  призначення або звільнення відповідального працівника установи у відокремленому підрозділі (або особи, що тимчасово виконує його обов’язки) протягом трьох робочих днів з моменту його призначення, тимчасового призначення або звільнення.

До посадових обов'язків відповідального  працівника установи, зокрема, відносяться:

• розробка та постійне вдосконалення правил обов’язкового і внутрішнього фінансового моніторингу та програм його здійснення;
• забезпечення дотримання всіма працівниками установи відповідних правил фінансового моніторингу та програм його здійснення;
• забезпечення підготовки та навчання персоналу;
• надання консультацій працівникам установи щодо виявлених ними підозрілих операцій або незаконних дій;
• прийняття відповідно до законодавства рішень щодо того, про які операції має бути повідомлено Держфінмоніторинг та правоохоронні органи, а також рішень щодо зупинення проведення фінансових операцій, якщо їх учасниками або вигодоодержувачами за ними є особи, включені до переліку осіб, пов’язаних із здійсненням терористичної діяльності та здійснення відповідних повідомлень;
• забезпечення надання інформації з питань фінансового моніторингу на запити Держфінмоніторингу;
• сприяння представникам Держфінпослуг та Держфінмоніторингу в питаннях проведення аналізу фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніторингу;
• інформування керівника про виявлені підозрілі фінансові операції та заходи, які були вжиті, не рідше одного разу на місяць;
• виконання інших обов’язків, передбачених законом та посадовою інструкцією.

Страховик зобов’язаний розробити  та затвердити правила і програму здійснення фінансового моніторингу протягом трьох робочих днів з дати призначення відповідального працівника, але в будь-якому разі не пізніше моменту здійснення першої фінансової операції.

Правила фінансового моніторингу  складаються за напрямками діяльності і являють собою внутрішній документ установи, який визначає порядок та умови проведення заходів, спрямованих на запобігання та протидію використанню установи для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансування тероризму і розробляються з урахуванням вимог законодавства України.

Для забезпечення виконання вимог законодавства України з питань запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму установи зобов’язані розробляти і реалізовувати програми здійснення фінансового моніторингу, що затверджуються керівником установи за поданням відповідального працівника.

Програма розробляється відповідно до законодавства у сфері запобігання  легалізації (відмиванню) доходів, одержаних  злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму.

Програма є внутрішнім документом установи, який містить план запровадження комплексу заходів з організації проведення в установі фінансового моніторингу з урахуванням специфіки діяльності установи, у тому числі того, що здійснюється її відокремленими підрозділами, та план проведення перевірок виконання зазначених заходів.

Відповідальний працівник установи (відокремленого підрозділу) самостійно приймає рішення щодо інформування Держфінмоніторингу України про  операції, які підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу.

Реєстрація фінансових операцій та їх подання до Держфінмоніторингу України здійснюється у порядку, визначеному законодавством України, щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму.

Критерії оцінки ризику проведення клієнтом фінансових операцій з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом установа розробляє самостійно. Згідно з Вимогами до організації фінансового моніторингу суб’єктами первинного фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії запровадженню в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, затвердженими наказом Держфінмоніторингу України від 24.04.03 № 40 орієнтовний перелік критеріїв наступний:

• наявність контрагентів — резидентів країн (територій), про які з достовірних джерел відомо, що вони:
• не дотримуються загальноприйнятих стандартів у боротьбі з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом;
• не передбачають розкриття або надання інформації щодо фінансових операцій;
• не виконують рекомендацій Групи розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF);
• є країнами (територіями), у яких відбуваються військові дії;
• є офшорними зонами;
• є країнами (територіями), які не беруть участі в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму;