Контрольная работа по "Економічна безпека"

Негативні тенденції демографічного характеру  окреслилися наприкінці 80-х років  минулого століття. Чисельність населення  постійно зменшується, починаючи з 1993 р., і сумарно скоротилася на 2,6 млн. чол. Зниження показника народжуваності до 1,2 дитини на жінку не забезпечує навіть простого відтворення населення. Принизливо низьким є показник тривалості життя, що зберігає тенденцію до подальшого зменшення.

Подолання кризових явищ демографічного характеру потребує неординарних зусиль суспільства на всіх рівнях управління. Існує недооцінка серйозності демографічної ситуації та її впливу на вирішення соціально-економічних проблем.

Серед заходів нормалізації демографічного відтворення населення та збереження демографічного потенціалу України можна визначити:

• генетичний моніторинг населення;
• підвищення розмірів допомоги сім'ям з дітьми;
• пільгове оподаткування батьків, що мають дітей, за прогресивною шкалою залежно від кількості дітей;
• надання пільгових кредитів на придбання житла молодим, перспективним щодо дітонародження сім'ям;
• створення безпечних умов праці;
• поліпшення побутових умов;
• посилення профілактичної спрямованості заходів охорони здоров'я.

Зменшення кількості населення України  обумовлюють і міграційні процеси. Починаючи з 1994 р., сальдо міграції в Україні залишається від'ємним, проте має тенденцію до поступового зменшення і коливається в межах 50 тис.чол. щорічно.

Спостерігається зубожіння осіб з вищою освітою. За позитивної тенденції збільшення рівня оплати праці та своєчасності виплат працівникам установ соціальної сфери розміри заробітної плати працівників культури, мистецтва, освіти, охорони здоров'я залишаються на рівні 50-70% від середнього показника по економіці в цілому і становлять 46-68% прожиткового мінімуму.

Акценти соціальної політики повинні зосереджуватися  на працюючому населенні. Необхідно  домагатися випереджаючих темпів зростання  його реальних доходів, що дасть змогу  розвивати систему соціального  страхування і в такий спосіб вирішувати проблеми соціального забезпечення.

Зубожіння значної частини населення, погіршення ситуації на ринку праці обумовлюють  і інші соціальні проблеми:

• збільшується кількість розлучень, самогубств,
• зростає злочинність,
• поширюються алкоголізм і наркоманія,
• росте захворюваність тощо.

Кризові явища у природному відтворенні  населення, інтенсифікація смертності осіб працездатного віку, особливо чоловіків, посилення негативного  міграційного руху призводять до формування економічно несприятливої вікової структури населення, в якій зменшується частка населення працездатного віку.

Загрозу економічній безпеці України  становить відтік за кордон кваліфікованої робочої сили на більш низькі професійні позиції, на некваліфіковані роботи, від'їзд за індивідуальними запрошеннями на роботу молоді і висококваліфікованих кадрів, зокрема науковців. Відтак суттєвим моментом у вирішенні проблем соціально-економічного розвитку країни є необхідність створення критичної маси професійних кадрів, які розуміють природу нових економічних відносин. За даними експертів питома вага таких кадрів повинна становити не менше 25% керівного складу. Щоб вирішити цю проблему необхідно створити умови для підвищення кваліфікації на засадах неперервної освіти, яка дає людині можливість підвищувати свій кваліфікаційний рівень впродовж усього життя.

Матеріальною  основою розв'язання більшості проблем, пов'язаних із соціальною сферою і трудоресурсною безпекою є заробітна плата. Низький  її рівень по окремих галузях економіки, зокрема в сільському господарстві, соціальній сфері, показники заборгованості по виплаті, тенденція до зменшення частки заробітної плати в сукупних доходах як населення в цілому, так і працюючих, обумовлює неповноцінне відтворення робочої сили, низьку мотивацію до праці, незацікавленість у технологічному оновленні виробництва, низьку якість виконуваних робіт. Крім того, низький рівень заробітної плати обумовлює і відповідний низький платоспроможний попит, що не сприяє розширенню виробництва, більше того, призводить до його згортання, пристосування до вкрай обмеженої купівельної спроможності населення.

Нагальною проблемою реформування оплати праці  е повернення їй відтворювальної, стимулюючої  та регулюючої функцій. Підвищення заробітної плати як умова вирішення цілого комплексу соціально-економічних проблем має здійснюватися поетапно з одночасною реструктуризацією собівартості продукції і цін, зміною системи оподаткування, використанням механізму ресурсозбереження на виробництві, зростанням продуктивності праці, реформуванням інших складових механізму господарювання. Комплекс заходів, спрямованих на підвищення доходів населення, не можна відривати від системи загальнообов'язкового державного соціального страхування. Її реформування має здійснюватися поетапно, із випереджаючим зростанням реальної заробітної плати, з урахуванням поліпшення загальноекономічної ситуації в країні.

Загострюються проблеми безробіття серед працездатного  населення. Серйозну тривогу викликають таке явище, як сімейне та довготривале безробіття. В Україні налічується понад 41 тис. сімей, де безробітними є кілька членів, крім того, на обліку перебуває 5 тис. безробітних одиноких матерів. Середня тривалість пошуку роботи безробітними громадянами сягає майже 12 місяців. Поширення неповної зайнятості (примусові безоплатні відпустки, скорочення тривалості робочого часу) є одним з чинників зниження продуктивності праці. Коефіцієнт використання робочого часу складає 79%. Надлишкова чисельність працівників на промислових підприємствах - 10-33%.

Викликає  занепокоєність і низький рівень безпеки умов праці. Загальна кількість нещасних випадків, аварій та травм на виробництві свідчить про істотні недоліки в організації охорони життя, здоров'я та безпеки працюючого населення України. Існуючий стан охорони праці важким тягарем лягає на економіку держави. Все це вимагає доопрацювання чинного законодавства, зокрема, щодо більш конкретного визначення обов'язків і прав з питань охорони праці місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та розмежування їх повноважень з іншими структурами державного управління і нагляду.

Продовольча безпека України. Актуальною проблемою економічної безпеки є забезпечення належного стану аграрного сектора. Сьогодні в Україні відсутнє законодавче визначення терміна "продовольча безпека", не кажучи вже про нормативно-правову визначеність параметрів продовольчого забезпечення населення, що ускладнює проведення реальної оцінки стану продовольчої безпеки та формування об'єктивної аграрної політики держави.

За останні  роки рівень продовольчої безпеки України знизився до критично небезпечної межі. За калорійністю та якісним складом раціону харчування Україна перейшла від рівня розвинених країн (3300-3800 ккал) до порогу продовольчої безпеки (2500 ккал), а за споживанням протеїнів тваринного походження опинилася нижче цього порогу.

Сільське  господарство - єдине серед основних галузей національної економіки залишається збитковим протягом останніх років, внаслідок чого знизилися можливості для розширеного відтворення. Капітальні вкладення в АПК за рахунок усіх джерел фінансування скоротилися в дев'ять разів, а в сільське господарство - майже в 20 разів. Трудовий агарний потенціал використовується з низькою ефективністю, а продуктивність праці в агарному секторі має сталу тенденцію до зниження, її рівень в 10 разів нижчий за відповідні показники розвинених країн. Порушення товарно-грошових відносин та зростання диспаритету цін зумовило майже повну зупинку відтворення основних виробничих фондів, їх фізичне зменшення та неможливість технічного переоснащення сільського господарства. Коефіцієнт диспаритету цін сільського господарства та обслуговуючих галузей за останні 10 років зріс у шість разів. Україна втрачає свої позиції на світовому аграрному ринку і перетворюється з експортера в імпортера продовольства, зокрема такого стратегічно важливого, як продовольча пшениця та цукор.

Не втрачає  актуальності проблема забезпечення якості продовольства, яке постачається на споживчий ринок, особливо з огляду на те, що значні території України  постраждали від різних техногенних  забруднень. Зниження рівня продовольчого  споживання в кількісному і якісному вимірах є однією з причин зменшення природного приросту населення, тривалості його життя, погіршення інших показників життєдіяльності населення як головної продуктивної сили.

Потребує  вирішення проблема контрабанди  продовольства, яка несе загрозу не тільки економіці країни, а й здоров'ю населення.

Вирішення зазначених проблем неможливе без  створення дієвої законодавчої бази забезпечення належного рівня продовольчої безпеки України та сталого соціально-економічного розвитку аграрного сектора економіки.

Екологічні  та техногенні аспекти  економічної безпеки. Оцінка загального стану техногенно-екологічної безпеки є фундаментом, на якому будуються стратегія і тактика державної політики в галузі захисту населення і території України від надзвичайних ситуацій. Нетрадиційність проблеми, розширення спектра національних інтересів, накопичення внутрішніх загроз (із значною питомою вагою загроз техногенного та природного характеру) викликали необхідність переосмислення і переорієнтування стратегії усунення аварій, катастроф та мінімізації наслідків стихійного лиха. Перед державою постає гостра потреба визначення пріоритетів у сфері захисту від екологічної кризи та надзвичайних ситуацій, що дасть змогу ефективніше і обгрунтованіше приймати рішення щодо впровадження заходів, які ведуть до сталого розвитку, встановлення прийнятного ризику і техногенно-екологічного благополуччя. Незважаючи на те, що за останні роки антропогенний тиск на довкілля суттєво зменшився, а забруднення повітряного та водного середовища знизилося, ці позитивні зрушення зумовлені переважно тривалою економічною кризою, значним спадом виробництва а не впровадженням сучасних технологій чи високоефективними природоохоронними заходами. Хоча виробництво дедалі скорочується, невиправдано високими залишаються викиди і скиди забруднюючих речовин в оточуюче середовище, накопичення промислових відходів.

У критичному стані знаходиться житлово-комунальне господарство. Зношеність водопровідно-каналізаційних мереж, обладнання та устаткування цієї сфери є причиною хронічних аварій, внаслідок яких потерпають люди, завдається значна шкода довкіллю.

Ознак невиліковної хвороби набула проблема знешкодження непридатних до використання пестицидів, накопичених упродовж багатьох років в агропромисловому секторі. З огляду на реформування цієї галузі можна очікувати, що непридатні пестициди взагалі втратять реальних власників, а відтак не буде і відповідальних за їх знешкодження.

Загалом вирішення екологічних питань повинно  стати суттєвим чинником активізації  і модернізації виробництва. Досвід останніх років доводить необхідність координації дій під час системного розв'язання проблем техногенної і природної безпеки. Основними заходами їх забезпечення є:

• запобігання виникненню надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру шляхом створення умов для ефективної діяльності систем життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях;
• розроблення комплексної схеми інженерно-технічного захисту територій та об'єктів;
• удосконалення системи взаємодії органів виконавчої влади та місцевого самоврядування всіх рівнів з питань запобігання та реагування на надзвичайні ситуації;
• удосконалення та створення нових телекомунікаційних мереж і систем зв'язку та оповіщення про виникнення ситуацій;
• впровадження системи державного регулювання та розвитку економічних важелів управління у сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації шляхом удосконалення нормативно-правових та економічних механізмів запобігання їх виникненню та підвищення рівня захищеності об'єктів підвищеної небезпеки, обгрунтування допустимого для населення ризику виникнення надзвичайних ситуацій, пов'язаного з об'єктами підвищеної небезпеки;
• розвиток еколого-кризової медицини катастроф;
• суцільна паспортизація екологічно небезпечних підприємств, техногенне районування території України та оздоровлення екологічно-кризових районів;
• впровадження замкнених та маловідходних технологічних процесів, підвищення частки використання вторинних ресурсів, рівня утилізації відходів;
• підвищення культури землеробства, впровадження нових технологій з так званими нульовими циклами обробки грунтів.